Порівняльний аналіз творчих методів Миколи Лукаша і Григорія Кочура крізь призму одного перекладу («Осінньої пісні» Поля Верлена)

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті через призму перекладів  М.Лукаша та Г.Кочура сонету  «Осінньої пісні» Поля Верлена проаналізовано творчі методи кожного з перекладачів, зосереджено увагу на відмінностях та індивідуальній авторській манері майстрів.

Ключові слова: художній переклад, Г.Кочур, М.Лукаш, П. Верлен,«Осіння пісня»,  сонет.

 

In this article we are trying to analyze individual creative manners of prominent Ukrainian translators and linguists – H. Kochur and M. Lukash through their translation of «Autumn Song» by Paul Verlaine, focus on their similarities and differences.

Key words: artistic translation, H. Kochur, M. Lukash, «Autumn Song», Paul Verlaine, sonnet.

Про особливості  творчих манер  українських перекладачів Миколи Лукаша та Григорія Кочура написано немало розвідок, але все ж ця невичерпна  тема потребує подальшого дослідження. На думку Леоніда Череватенка, «кожен з них працював по-своєму, їхні перекладацькі засади не збігалися. Радше доповнювали одна другу».При цьому він посилається на слова  Г.Кочура : «Я  намагаюся  повести читача в країну автора, тоді як Лукаш своїми перекладами повертає в Україну».

«Осіння пісня» стала своєрідною «візитною карткою» Верленової поезії в Україні. Це яскравий зразок природного поєднання звукового ряду й емоції. Вірш, що увійшов до збірки «Сатурнічні поезії», перекладали поміж інших й Микола Лукаш та Григорій Кочур, які по-своєму намагалися передати емоції французького поета українському читачеві.

ОСІННЯ ПІСНЯ
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
Блідну, коли
Чую з імли
Б’є годинник:
Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.
Вийду надвір —
Вихровий вир
В полі млистім
Крутить, жене
Носить мене
З жовклим листям.

Переклав Григорій Кочур

ОСІННЯ ПІСНЯ
Ячать хлипкі
Хрипкі скрипки
Листопада…
їх тужний хлип
У серця глиго
Просто пада.
Від їх плачу
Я весь тремчу
І ридаю,
Як дні ясні,
Немов у сні,
Пригадаю.
Кудись іду
У даль бліду,
З гір в долину,
Мов жовклий лист
Під вітру свист —
В безвість лину.

Переклав Микола Лукаш

 

Збереження цілісності оригіналу, як відомо, є необхідною умовою якісного, повноцінного перекладу. У такому контексті розглянемо поезію, зосередившись на особливостях творчих методів перекладачів, послуговуючись при цьому й враженнями інших дослідників.

У вірші Верлен звернувся до осені, на що прямо вказував заголовок вірша. Проте прикмет пори року дуже мало в тексті, тут воєдино злилися осінній пейзаж і пейзаж душі.  Улюблена поетом осінь у поезії мала семантику – прощальна пісня (осінь — схил життя, близький кінець, за яким небуття). «Осінь» у значенні туга, смуток, холод, самотність, невлаштованість. Разом з ти, дчуваючи свій кінець, жила спогадами. У кожній строфі вірша мелодія і настрій змінювалися. Якщо у перших двох частинах тугу переривало заглиблення у минуле, то в третій –  уповільнений ритм прискорив лютий вітер.

Основний емоційний фон вірша створила мелодія — повільна й одноманітна, сумна й трохи тривожна. Вона відобразила водночас стан осінньої природи й стан ліричного героя. Ліричний герой поринув у дитячі спогади, та за хвилину знову опинився сам на сам з осінньою журбою. «Осіння пісня», вважають дослідники,  – це асоцію душа, яка потрапила під владу фатальної долі. Головне для поета — створити  відповідні враження й  асоціації у читачів, схвилювати їх..

Що ж бачимо в українських перекладах? Обидва переклади плинуть легко й природно, хоча при зіставленні їх з оригіналом виявляється, що в них сумливий настрій поета і його пісня постають не в міському середовищі й паризькому оточенні, а серед гір і долини або в полі, чого немає в першотвору. Чи є це вадою? «Ми б такі неточності, – переконує Святослав Гординський, – віднесли на рахунок деякого книжного відношення обох перекладачів до Верленової поезії» [2].

Цікавою є думка  з приводу  перекладів сонету, яку висловив Андрій Содомора. Він, аби увиразнити перекладацькі засади, зіставляє «Осінню пісню»  у перекладі М.Лукаша та  Г. Кочура , описуючи свої слухові, зорові враження, контрасти і звукову густоту тексту[7].

Найменше зорових контурів, як і прагнув Верлен, у перекладі Г Кочура, вважає А. Содомора, – це є свідченням того, що перекладач тонко розумів поетику автора. Перше, що впадає у вічі,  це відсутність реалії «скрипка», яку будь-що намагаються зберегти інші перекладачі, у тому числі й М.Лукаш. У Кочура  ж чуємо лише «струни» (струна – настрій),: не «скрипка»,  що «серце крає» в українських народних піснях, а лишень сам її голос.

Окрім асоціацій музика – настрій, що є головним предметом зображення у Верлена, це слово асоціюється з таким осіннім образом, як павутиння – струни осені, які колише вітер,  снуються в далину. Все це: імла, годинник, двір, вихровий вир, жовкле листя – зорові образи, яких немає в оригіналі, підкреслює А.Содомора [7]. І все ж не можна не відчути обережності, художнього такту перекладача, який боявся “пкреяскравити” “переінакшити” оригінал..

 У перекладі “Осінньої пісні”, вважає А. Содомора,  з двох перекладачів саме Кочурові вдається відтворити найтиповіші звукові образи оригіналу, його ритм, не припустивши якихось смислових втрат. Семантичною домінантою твору є сум, який навіюється монотонним звучанням кожного рядка. Відсутність в українській фонетиці носових голосних, яких чимало у французькому оригіналі, Кочур компенсує вживанням римованих слів з подвоєним і простим “н”: неголосні – млосні – пісні , осінніх – голосіннях, годинник – дитинних. При цьому він спеціально збільшує кількість образних деталей, як прикметників, так і дієслів, розширюючи асоціативне поле вірша з метою збереження його сугестивної фоніки. Інший мікрообраз  передано додаванням конкретних деталей: “Линуть думки в давні роки мрій дитинних”.  Нарешті, в останній строфі “Пісні” Кочур замість двох дієслів уживає чотири, привносячи в текст перекладу власну образну деталь “Вийду надвір” (в оригіналі “Je m’en vais”), яка ніби поєднує два різні світи – авторський і перекладацький [2].

Які ж слухові враження отримує читач з українських інтерпретацій Г.Кочура та М.Лукаша «Осінньої пісні» П.Верлена?  На думку А.Содомори, особливої уваги тут заслуговує дійсно щаслива знахідка Г.Кочура – ритмомелодика, зоровий образ («струни осені») і настрій, що з цього випливає.

Має слушність і С. Гординський, який наголошував: при всіх позитивних рисах Кочурового перекладу “Осінньої пісні”, перекладач не врахував, що оточенням, у якому виник Верленів шедевр, була паризька вулиця. У вірші на це є натяки: поет чує гру скрипок, дзвін годинника на вежі, можна навіть здогадуватися, що час був пізній, бо вулиця була безлюдна. В уяві виринає образ поета, який блукає містом і якого жене лихий вітер, наче мертве листя, що покриває вулиці. Але цього “міського клімату” в перекладі Г. Кочура немає [2].  Як втім, і в перекладі М.Лукаша.

Що ж до загальної тональності українських перекладів, їх емоційної настроєності, то можна  вважати, що Г. Кочур та М.Лукаш ішли тут  цілком протилежними шляхами.

Зокрема, тональність Кочурового перекладу продиктована словами заголовку  – «Осіння пісня». Це неголосні, млосні  пісні струн осінніх …в голосіннях. Ніжний і тихий, зітканий зі слухових асоціацій до іменника «сон» звукопис ,  на погляд А. Содомори, тяжить до  глібівської «Журби». І саме слово «журба» («топлять в журбі») теж присутнє у Г.Кочура, але воно не надає текстові того трагізму, до якого прагнув Верлен, текст якого суворіший, а переклад порівняно з ним витончено-ніжний.

На відміну від цього, М.Лукаш  не тільки впроваджує у свій переклад  немилозвучне «скрипка» (порівняйте – струни), але й  всіляко підкреслює його немилозвучність і різкість, будуючи на цьому звукозапис свого перекладу (ячать хлипкі, хрипкі скрипки). Сюди ж проникає звукопис тональності, пов’язаної  зі словами «осінь», «пісня», «сон» (Як дні ясні, немов у сні, пригадаю). Саме так, очевидно, М.Лукаш хотів підкреслити холодну незахищеність, незатишність поета, контрастно зіставляючи непривітну навколишність  з ясними спогадами про минуле. Замість монотонності кочурового осіннього мотиву – важкі осінні рими – хлиб – глиб, листопада – пада. І навіть  шлях – тут – зверху вниз (з гір в долину), що, на думку дослідника, не зовсім відповідає поетиці осені, де основними елементами є рівний відкритий простір, здається тут цілком доречним, бо спускається з висоти в долину, де його й чекає рівнина – відкритий простір, повний суму і безнадії.

Робота Лукаша виразно демонструє межу між оригіналом і перекладом  різними мовними засобами. Але, на нашу думку,  це є не суперечності, а індивідуальна манера перекладу М.Лукаша. Ця невелика розвідка крізь призму одного твору  ще раз засвідчує особливості творчої манери перекладача, тісно переплетеної з традиціями української літератури. Це проникнення крізь твір оригіналу в універсальну глибину й віднайдення того, що об’єднає різні культури, пошук відповідних мотивів та образів в українській  мові, оновлення та розвиток традиційних образів українського фольклору.

Критики перекладу дуже люблять відшукувати неточності перекладу, майже ніколи не помічаючи перекладацьких перемог. А переклад поезій – це суцільні неточності, якщо розглядати переклад того ж таки сонету буквалістично. Якщо в перекладі прози важливі і дух, і літера, то в перекладі поезії однозначно дух важливіший за літеру.

Порівнюючи українські переклади “Осінньої пісні” П.Верлена, ми ще раз переконалися, що індивідуальна манера перекладу М.Лукаша полягає  в  намаганні наблизити оригінал до мови перекладу, тоді як у Г.Кочура – якнайточніше передати нюанси мови оригіналу. Це ж стосується і загальної тональності перекладів, їх емоційної настроєності, яких перекладачі досягали кожен по-своєму.Та все ж  у  справжній поезії неодмінно залишається якась частинка поетичної “душі”, яка опирається перевираженню.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Верлен П. Лірика / Пер. з французької Максима Рильського, Миколи Лукаша та Григорія Кочура. — К.: Дніпро, 1968. — 174 с.
  2. Гординський С. Французькі поети українською мовою. До перекладів М. Терещенка, М. Рильського, Г. Кочура і М. Лукаша // Сучасність.–1964.–Квіт. (Чис. 4). –59 с.
  3. Дзюба І. Особиста і творча діяльність Григорія Кочура. – В кн.: Григорій Кочур і український переклад. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. К.: Ірпінь, 2003.С. 8–11.
  4. Кононенко П. Григорій Кочур у ролі Гамлета.- В кн.: Григорій Кочур і український переклад. Матеріали між нар. науково-практичної конф.ї. Київ – Ірпінь, 2003.С. 11–14.
  5. Новикова М. Місія перекладача // Зарубіж. л-ра. – 1998. – № 40. – С. 3.
  6. Савчин В. Творчий метод Миколи Лукаша крізь призму одного перекладу //Мовознавство. – 2007. – №1. – С.73-80.
  7. Содомора А. “Осіння пісня” Поля Верлена та її українські інтерпретації // Зарубіж. л-ра. – 2003. – № 14. – С. 18-20.

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь