У статті розкривається одна з основних проблем XX ст. – відчуження людей та втрата ними стійких моральних цінностей внаслідок стрімкого розвитку науково-технічного прогресу на прикладі роману Р. Бредбері «451 градус за Фаренгейтом».
Ключові слова: антиутопія, книга, науково-фантастичний роман, чужий, щастя
This article deals with one of the main problems of XX c. – the alienation of people and their loss of firm moral values due to the rapid development of science and technology on the example of R. Bradbury’s novel “Fahrenheit 451”.
Key words: a book, a science fiction novel, an alien, antiutopia, happiness
Актуальність дослідження зумовлена специфічною спрямованістю сучасних науково-фантастичних творів на розгляд образу Чужого як носія іншої цивілізації. Дане дослідження спрямоване на вивчення проблеми Чужого як соціальної нестабільності і комунікації.
Метою дослідження є охарактеризувати образ чужого у романі Р. Бредбері «451 градус за Фаренгейтом». Згідно даної мети потрібно виконати ряд завдань, а саме:
– охарактеризувати образ чужого у науково-фантастичній літературі;
– проаналізувати окремі проблеми роману, які розкривають образ чужого.
Письменники, які працюють у науково-фантастичному жанрі, протиставляючи головному герою видуманого персонажа – робота, прибульця чи машину, моделюють ситуацію зустрічі та комунікації людини з чужим. «Чужий» може бути не просто «іншим», а фігурувати у якості «антисвіту», хаосу та невизначеності. Причиною виникнення такого «антисвіту» є інтеріоризація буття «Я». «Чужий постає або як зворотна сторона раціональної активності Я, втілена у витісненому в підсвідоме негативному знанні про себе (К. Юнг, Л. Салліван), або як зовнішній просторовий суб’єкт, що відштовхує і зачаровує одночасно (Б. Вальденфельс), або як невід’ємна даність внутрішнього процесу відчуження, що має місце в усі культурно-історичні епохи (Ю. Крістєва)» [1, 85].
Б. Вальденфельс виділяє три аспекти відмежування свого від чужого – це місце, володіння та рід, які можуть варіювати самостійно. «Чуже місця» – це те, що відбувається поза своєю цариною, під «чужим володіння» розуміють те, що належить іншому, а «чуже роду» – це те, що вважається чужорідним, а саме іншого походження [2, 15].
У науковій фантастиці, на відміну від інших літературних жанрів, описується зустріч людини з об’єктивним іншим – з тваринами, інопланетянами, «примітивними» людьми та несвідомим. Якщо розглядати комунікацію з чужими, позаземними цивілізаціями, письменники XX ст. найчастіше описували шляхи подолання одностороннього характеру такого контакту. Але таким самим пошуком займалися й науковці різних країн, створюючи різні організації, які мали на меті встановлення контакту з Чужими. Найбільш популярним з таких проектів є SETI (Search for Extraterrestrial Intelligence) [4, 258].
Зустріч з Чужим чи Невідомим – це одна з головних тем науково-фантастичної літератури XX ст. Чужим може бути абсолютно все – від примітивної істоти до цілого світу [3, 10]. Багато фантастів сприймали комунікацію з Чужим саме як комунікацію з істотами іншого походження, жителями з інших планет. Проте для будь-якої людини Чуже – це насамперед щось несвідоме та невідоме, тому не тільки інша істота, планета чи цивілізація можуть виявитися чужими, а й модернізоване населення Землі, яке стає абсолютно невідомим для героя науково-фантастичного твору після певної зміни у його оточенні чи свідомості.
Особливо часто відчуження героя від світу, у якому він живе, описується в антиутопіях. Але головний герой такого твору, розуміючи «іншість» світу, також стає Чужим для його мешканців і цілої системи усталених норм і принципів. Найчастіше така реакція людини у науково-фантастичному романі відбувається після певної зміни, яка вважалася необхідною для покращення життя цілого людства, а привела до погіршення. Усе це відбувається за участю новітніх, досі нікому незнаних технологій і таким чином підкреслює нестерпність такого буття для героя.
Зміна – це теж щось невідоме, щось чуже, до чого звикають не всі. Саме таким засобом оперують фантасти, створюючи антиутопію. Вони намагаються розвіяти марні надії та сподівання на ідеальне життя та суспільство, довести, що науково-технічний прогрес не завжди призводить до покращення, а іноді навпаки – до погіршення. Головною рисою постмодерної антиутопії став відхід від науково-технократичних концепцій і їхня заміна концепціями зміни людської природи [5, 51]. В антиутопії створюється філософська напруга між страхом буденного життя і карнавальними елементами, які пронизують всю повсякденність. Саме тоді герой повинен робити вибір між звичним «штучним» світом, в якому він живе та відважним кроком на зустріч зміні, яка необхідна для того, щоб повернути звичне буденне життя. Але ця зміна розцінюється як бунт проти усталеної системи, а отже призводить до перетворення героя на Чужого.
Ч. Пірс вважає, що немає іншого виду комунікації, а наше спілкування з Чужим відбувається за допомогою знаків, що є істотами з внутрішнього та зовнішнього простору. Він також зазначає, що комунікація – це біхевіористичне поняття і така комунікація є «дзеркальною сутністю людини» [4, 270]. Прагнення відновити звичне середовище, змінити світ на краще – це все підсвідомі відчуття героя, що з світом, у якому він живе щось не так. Тому ця комунікація з Чужим відображає певним чином його сутність, його віру в те, що його дії є правильними, хоча ніхто його не підтримує.
У своєму «романі-повчанні» «451 градус за Фаренгейтом» Р. Бредбері висвітлив широкий спектр питань морально-етичного характеру, які залишились актуальними і сьогодні. На перший погляд суспільство досягло значного прогресу – люди мають здатність пересуватися на автомобілях на великих швидкостях, будинки зроблені з негорючих речовин, а вдома на кожного чекають цілі телевізійні стіни, які допомагають розважатися і не сумувати. Головний герой роману Гай Монтеґ теж задоволений – йому подобається його робота пожежника, яка полягає в тому, щоб знаходити та спалювати книги, які мають занадто сильне смислове навантаження. Роман починається з таких рядків: «Так приємно було дивитись, як вогонь поглинає речі, як вони чорніють і змінюються» [8, 3]. Та не для всіх людей цей світ здається таким прекрасним і захоплюючим. Дехто досі пам’ятає як жилося тоді, коли «пожежники існували для того, щоб гасити вогонь» [8, 5], любить гуляти вночі, їздити на маленький швидкості, щоб роздивитися краєвид, прогулюватися вечорами, проводити вечори у теплому сімейному колі і навіть зберігає заборонені книги. Згодом і пожежник Монтеґ починає сумніватися у правильності своїх дій. Р. Бредбері зобразив його як чоловіка, який попри усталеним нормам зміг побачити приховані недоліки суспільства, у якому жив та вчинків, які робив.
У романі «451 градус за Фаренгейтом» причина зміни у житті суспільства пояснюється еволюцією людини та поступовою зміною часу і потреб. Таке пояснення звучить з вуст брандмейстера Бітті: «Життя коротке, отож треба перш за все працювати, а після роботи — розважатися досхочу. І навіщо навчатися чогось іншого, крім уміння натискувати на кнопки, вмикати перемикачі, загвинчувати гайки і припасовувати болти?» [8, 30].
Такі «зміни на краще» призвели до відчуження обох героїв, адже світ, який був для них домом став абсолютно чужим. Вони стикнулися з чимось невідомим не на іншій планеті, а саме на Землі, яка попри всі надії і зусилля не стала ідилією. Монтеґ сам був частиною всепоглинаючої системи, адже саме він багато років знищував безцінні екземпляри книг. А найстрашнішим було те, що над ним не було того, хто примушував його це робити (навіть брандмейстер Бітті був просто виконуючим обов’язки головного), Монтеґу просто приносило задоволення спалювати і насолоджуватися спогляданням своєї праці. Тільки після зустрічі з 17-річною Кларисою МакКленан головний герой роману починає сумніватися у правильності власних вчинків.
Одною з провідних тем науково-фантастичного роману Р. Бредбері «451градус за Фаренгейтом» вважається цінність грамотності, книг та читання в цілому у маскультурі [9, 186]. Адже у даному творі розповідається про суспільство, у якому книги, які мають глибоке смислове навантаження, спалюють пожежні. Люди, які захищають такі книги стають ворогами усього суспільства, тому що їхнє зберігання вважається злочином. Люди можуть дізнатися новини чи якусь інформацію тільки за допомогою так званих «телевізійних стін», де постійно транслюються примітивні шоу та розповіді, або через приймачі «мушлі», за допомогою яких можна почути ті ж самі безглузді історії що й від телевізійних «родичів». Пішохідні прогулянки та розмови у сімейному колі стають також чимось диким та неприроднім, а усі, хто це робить – автоматично сприймаються як диваки та божевільні. Не таким ми уявляємо ідеальний світ у майбутньому, чи не так?
Сам Р. Бредбері коментує свій роман так: «451 градус за Фаренгейтом» повинен був стати попередженням, а не передбаченням. Але наше суспільство надолужило це» [7, 67]. І. Шліонська вважає, що Р. Бредбері зобразив пряме протистояння між людиною і технікою, тому що він вважає, що «технізоване суспільство, яке складається з роз’єднаних людей, неминуче породжує тиранію, не залишаючи місця для людського самовираження» [6]. Американський фантаст зображує поступову «механізацію» суспільства, але у книзі тільки два символи цього процесу – механічний пес, який допомагає пожежникам виловлювати людей, які відійшли від системи, та модернізоване телебачення. Пес символізує тоталітарність та кару за непослух, а телебачення – людську байдужість [6]. Р. Бредбері намагається вказати суспільству перш за все на те, що людина дуже швидко деградує, використовуючи технічні засоби. Перш за все змінюється мислення та інтелектуальні можливості. А коли людина сліпа інтелектуально, то керувати нею стає дуже легко.
Р. Бредбері показав як можна змінити суспільство морально без будь-яких фізичних експериментів: «Усе це відбулося без будь-якого втручання зверху, без уряду. Це почалося не з вказівок, наказів чи цензури, ні! Технологія, масовість ужитку і тиск з боку отих дрібних угруповань — ось що, хвалити Бога, призвело до сучасного становища. Тепер завдяки їм ви завжди можете бути щасливим: читайте собі комікси, солоденькі любовні сповіді чи торговельно-рекламні видання» [8, 31]. Люди самі прийшли до висновку, що добре, а що погано, не захотівши перенапружувати свій мозок великою кількістю «непотрібної» інформації.
Р. Бредбері зображує людей, які здатні тверезо оцінювати ситуацію у світі і свідомо ідуть на відчуження. Головний герой ризикує і своїм життям, і своїми моральними принципами, тому що йому набридло почуватися чужим у світі. «451 градус за Фаренгейтом» закінчується тим, що Монтеґ знаходить поза містом групу людей, які розповідають йому, що вони зберігають усе прочитане у себе в голові і тому жоден пожежник не може знищити цього. Врешті решт саме ця групка людей вціліла після знищення міста і, мабуть, саме вони відбудують цей світ, створивши націю, яка буде піклуватися про дотримання і збереження моральних цінностей.
Ще на початку роману «451 градус за Фаренгейтом» Клариса задає запитання Монтеґу: «Ви щасливий?» Він сміється, тому що вважає це дурницею, але насправді задумується над цим: «Звісно, щасливий. А що вона собі думає? Що я нещасний? — запитував він у порожніх кімнат» [8, 6]. Таким простим запитанням 17-річна дівчина змінює спосіб мислення цього бездушного виконувача своїх обов’язків. Він починає задумуватися над відповіддю: «У нас є все, щоб вважати себе щасливими, але ми нещасні. Чогось бракує. Я шукав повсюди» [8, 43]. Це звучить як прокляття для нас – людей майбутнього, які покладаються лише на технології і не можуть зрозуміти, що вони нещасні.
Р. Бредбері у своєму науково-фантастичному романі «451 градус за Фаренгейтом» намагався показати, що не можна створити цілковиту утопію, навіть за такої простої причини, що вона буде створена людьми. А люди не здатні створити щось цілковито ідеальне з відсутністю недоліків та проколів. Навіть якщо таке суспільство буде створеним, то люди повинні остерігатися власних вчинків, адже саме наші погано продумані дії можуть призвести до цілковитого знищення Землі або перетворення її на «розважальне» пекло. Тому що суспільство, яке буде задумуватися лише про матеріальний достаток завжди залишиться чужим для мислячої людини.
Список використаної літератури
1. Більченко Є. Мотив чужого як чинник формування етнокультурної ідентичності українства / Є. Більченко // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Випуск 75 Серія: філософські науки. Другі кулішеві читання з філософії етнокультури. – Чернігів, 2010. – С. 84-88.
2. Вальденфельс Б. Топографія чужого: студії до феноменології Чужого. – К.: ППС – 2002, 2004. – 206 с.
3. Козьмин В. Программируемое будуще / В. Козьмин // Техника молодежи. – 1972. – №8. – С. 10-11.
4. Пітерс Дж. Слова на вітрі: історія та ідеї комунікації / Дж. Пітерс. – К.: Видавничий дім «КМ академія», 2004. – 302 с.
5. Романчук Л. Утопии и антиутопии: их прошлое и будуще / Л. Романчук // Порог. – 2003. – №2. – С. 49-53.
6. Шлионская И. «451 градус по Фаренгейту» как философская антиутопия. Конфликт человека и техники. Посттехнократическая утопия [Електронний ресурс] / И. Шлионская. – Режим доступу: http://raybradbury.ru/articles/shlionskaya_disser/part1/
7. Aggelis S. Conversations with Ray Bradbury / S. Aggelis // The Florida State University, 2003. – 240 p.
8. Bradbury R. Fahrenheit 451 / R. Bradbury. – New York: Random House Publishing Group, 1987. – 83 p.
9. Eller J. R., Touponce W. F. ray Bradbury: the life of fiction / J. R. Eller, W. F. Touponce // The Kent State University Press, 2004. – 558 p.