Ґендерні аспекти репрезентації громадської активності в Україні

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті розглянуто жіночий рух України, від початку становлення до стану на сьогоднішній день. Основна увага приділена феміністичним жіночии громадським організаціям та розглянуто політичний феномен «Фемен» як представники радикального фемінізму та активно діюча жіноча організація.

Ключові слова: ґендер, громадська активність, фемінізм, громадські організації, жіночий рух.

Summary. The article deals with women’s movement in Ukraine, from the beginning to the formation of today. The main attention is given to feminist NGOs and considered political phenomenon «Femen» as representatives of a radical feminist and actively functioning women’s organization.

Key words: Gender, civic engagement, feminism, NGOs, women’s movement.

Постановка проблеми: ґендер являє собою визначення чоловіків та жінок на основі їх соціальної ролі. Це не те ж саме що і стать (біологічні особливості чоловіків і жінок). Ґендер визначається концепцією завдань, функцій та ролей, призначених суспільством жінкам та чоловікам в їхньому суспільному та особистому житті. У статті ми розглянули ґендер зі сторони фемінізму. Зокрема в фемінізмі «ґендер» набув більш вузького значення, означаючи «соціальну стать», тобто соціально детерміновані ролі, ідентичності сфери діяльності чоловіків та жінок, що залежать від не від біологічних статевих відмінностей, а від соціальної організації суспільства. Центральне місце в ґендерних дослідженнях займає проблема нерівності чоловіків та жінок.

Дедалі частіше феміністки заявляють про себе. Окрім суто жіночих тем, вони намагаються зачепити і інші теми, які можуть хвилювати молоде покоління жінок, виступають проти ґендерної нерівності. Сучасні представниці українських феміністичних рухів прагнуть займатися не лише жіночими проблемами, але і всім тим, чим живе суспільство і беруть активну участь в житті держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феміністичним рухам в Україні увагу приділяють такі дослідники як Тарнавський М., Піщуліна О., Оксамитна С., Дмитрієва М. Вони багато уваги приділяють як проблемам тендеру, так і фемінізму в цілому.

Метою наукової статті є проаналізувати ґендерні аспекти громадської активності в Україні через діяльність феміністичних рухів, з’ясування їх ролі в житті держави. Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання: проаналізувати стан жіночих громадських організацій на сьогодні, визначити основні типи жіночих організацій, проаналізувати діяльність феміністичних рухів в Україні.

Виклад основного матеріалу. Питання фемінізму в Україні все частіше піднімається на суспільний розгляд як феномен громадської активності, який розвивається стрімкими темпами, беручи приклад із розвинених демократичних держав, де цей рух відносно не так давно зародився, але набув неймовірної популярності. Це являється проявом громадської активності.

В широкому розумінні поняття громадська активність визначається як активність людей, направлена на розв’язання громадських (суспільних) проблем під час якої для досягнення мети активісти співпрацюють з іншими людьми. Громадська активність зазвичай з’являється в ситуаціях коли люди стикаються з проблемами або з ситуаціями які зачіпають не лише їх, але й інших людей, і беруться розв’язати ці проблеми чи змінити ситуацію, при цьому головним в досягненні поставленої мети є взаємодія або співпраця з іншими людьми — як тими хто знаходиться в такому ж становищі або має такі ж проблеми, так і співробітниками різних установ чи представниками органів влади.

В загальному це поняття охоплює всі види колективної невиробничої активності в суспільстві, у вузькому ж сенсі цього слова громадську активність відрізняють від політичної, хоч остання є лише підвидом першої.

Основу громадянської активності складають зокрема такі аспекти, як інтерес до суспільної і громадської роботи, ініціативність, організаторські здібності, вимогливість до себе та відповідальність за виконання поставлених перед собою завдань, прагнення допомогти іншим. Як результат, сферами прояву є суспільно-політична, громадська, соціально-комунікативна.

Певний потенціал щодо сприяння розвитку громадської активності мають зокрема громадські організації. Станом на 27.01.2012 р. за даними Міністерства юстиції в Україні налічувалось 3526 громадських організацій [6]. Але кількісні критерії не завжди віддзеркалюють якість та роль цих структур в суспільно-політичному житті держави.

Розвиток громадського сектору свідчить про відходження суспільства від тоталітарних настанов. Громадські організації найчастіше проявляють свою активність у так званому наданні соціальних послуг – допомога бідним, інвалідам, дітям, репрезентують інтереси суспільства та окремих груп перед владою та надають можливість громадянам брати активну участь в громадському та політичному житті держави.

Для здійснення цілей та завдань, зареєстрованих згідно їх статуту, громадські організації в Україні використовують такі засоби, як проведення масових заходів, мітингів; ідейно, організаційно та матеріально підтримують інші подібні собі організації, співпрацюють з ними; створюють установи та організації; розповсюджують інформацію та пропагують свої цілі та ідеї; засновують засоби масової інформації тощо, так проявляючи активність і не байдужість громадян.

Загалом громадянська активність є ознакою демократичного суспільства, проявляючись, вона дає змогу розвиватись державі в цілому, адже громадянський сектор є чи не найважливішою складовою будь якої успішної та передової держави. Засобом здійснення такої активності зокрема виступають громадські організації, які створюють всі умови для залучення громадян до суспільного та політичного життя держави, брати в ньому безпосередню участь, відстоювати свої права та позиції.

Громадянська активність проявляється найяскравіше через діяльність громадських організацій, які на сьогодні виступають засобом здійснення зокрема і ґендерної політики, оскільки на сьогоднішній день ґендерна рівність є однією із ознак правової держави, тому держава зобов’язана забезпечувати дотримання прав людини, які передбачені міжнародним законодавством. В прогресивному суспільстві засобом ґендерної політики як такої є діяльність громадських організацій відповідного напряму.

Сутністю жіночого руху є сукупність багатьох організацій, груп та об’єднань із фіксованим або нефіксованим членством, такі які активно діють у суспільстві з метою врахування різного роду інтересів жінок та досягнення фактичного рівноправ’я з чоловіками в різних сферах життя. Шукаючи шляхи до співпраці, до утвердження ґендерних принципів у всіх сферах життєдіяльності особи, жіночі органі­зації своїми акціями та ініціативами підтверджують прихиль­ність до загальноцивілізаційних цінностей [4; 8] і через участь в ро­боті міжнародних конференцій, форумів, реалізацію міжнарод­них програм та проектів, співпрацю з міжнародними організа­ціями, фондами, переконують світову громадськість, що Украї­на – не національно ізольоване суспільство.

На сьогодні в Україні нараховується понад 700 жіночих ор­ганізацій (34 мають статус міжнародних і всеукраїнських) [6]. Вони впливають на вдосконалення законодавства та механізмів щодо поліпшення становища жінок, прагнуть суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. Низкою акцій жінки кожного разу заявляють про себе як реальну силу. І все-таки слід визнати, що ця громадсько-політична сила ще молода, багато в чому несформована. Перед нею стоїть низка завдань, серед яких першочерговими є формування ідеології жіночого руху України та утвердження жіночого руху як суб’єк­та соціального й політичного творення [3; 138].

Дотримуючись принципів ґендерної рівності та паритетної політики, жіночі організації різних груп спрямовують свої зусилля на зміну становища жінки через досягнення політич­них, юридичних, економічних прав, рівних із чоловіками, а не на зміну діючої у соціумі ґендерної системи. По суті, ідеологіч­ні підходи таких організацій ґрунтуються на визнанні рівності статей та досягненні тих можливостей, якими володіє чоловік, принцип жіночої відмінності практично не реалізується цими організаціями [3; 138].

Результатом співпраці Міністерства у справах сім’ї та молоді, центральних органів виконавчої влади, Координаційної ради в справах жінок і громадських жіночих організацій було розроблення проектів Декларацій про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок та Концепцій державної сімейної політики [10], які у 1999 р. схвалила Верховна Рада Украї­ни. Проте Координаційна рада у справах жінок не в змозі охопи­ти всіх питань, пов’язаних із ґендерним реформуванням та право­вими основами досягнення ґендерної рівності. Тому Міністерство у справах сім’ї та молоді у 1998 р. створило аналітичний, консультативно-дорадчий орган – Раду рівних можливостей (ґендерну раду) [10]. Раду склали висококваліфіковані фа­хівці міністерств, вищих навчальних закла­дів, наукових установ, підприємці та представники громадських організацій.

З метою покращення становища жінок, підвищення їх ролі у суспільстві та здійснення пріоритетних і першочергових за­ходів щодо виконання заключних документів Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН «Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток та мир у XXI столітті» Ка­бінет Міністрів України своєю постановою від 6 травня 2001 р. № 4 79 затвердив «Національний план дій щодо поліпшення ста­новища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на 2001–2005 роки» [11].

Разом із затвердженням даного положення, ввелась низка заходів, які сприяли розвитку жіночих громадських організацій та здійснення ними ґендерної політики і не тільки. Зокрема Постанова «Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності у суспільстві» запропонувала наступні заходи:

  • розробляти і подавати пропозиції стосовно врегулювання питань організації перепідготовки і підвищення кваліфікації жінок, які повертаються з відпустки по догляду за дитиною, посилення організаційних і правових гарантій для реалізації жінками права на працю;
  • подавати Кабінетові Міністрів України інформаційно-аналітичні матеріали про становище жінок на ринку праці;
  • розробляти і подавати пропозиції щодо поліпшення ста­новища жінок, залучення їх до активної участі в усіх сферах життя суспільства, сприяння розкриттю їх інтелектуальних і творчих можливостей;
  • вживати шляхом активної реалізації політики зайнятості ефективні заходи, щоб зменшити рівень і тривалість безробіття серед жінок;
  • подавати пропозиції щодо здійснення контролю за без­пекою праці жінок, ефективного розв’язання соціальних проб­лем працівниць, які виховують дітей, для включення їх до про­ектів угод між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців, всеукраїнськими профспілками і профспілковими об’єднаннями;
  • розробляти програму підтримки молодих учених із метою забезпечення реалізації рівних можливостей жінок і чоловіків у науковій діяльності;
  • привести систему показників ґендерного розвитку від­повідно до вимог ООН щодо підготовки Національних статис­тичних доповідей про становище жінок та чоловіків;
  • вивчати питання про збалансоване за статтями представ­ництво жінок і чоловіків у органах державної влади та подати Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування ефек­тивного резерву кадрів для органів виконавчої влади;
  • забезпечувати проведення експертизи законодавчих ак­тів України стосовно надання рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків (ґендерна експертиза) з метою приведення законодавства відповідно до міжнародних актів і договорів та за результатами цієї експертизи подати пропозиції Кабінетові Міністрів України;
  • сприяти діяльності громадських жіночих організацій із метою залучення жінок до активної участі в усіх сферах жит­тєдіяльності суспільства. [11]

Феміністичні громадські організації, спрямовані на здійснення ґендерної політики почали формуватись з розвитком жіно­чого руху в Україні, зумовленого трансформаційними процеса­ми в усіх сферах життя й утвердженням особистісної парадигми в культурі суспільства та прав жінки [1; 320]. Вони характеризуються строкатістю, багатоплановістю, структурно нагадують групи підвищення свідомості їх членів, малочисельні за складом. На приклад Громадська організація «Інформаційно-освітній центр «Жіноча Мережа», «Феміністична офензива», радикальний жіночий рух «Фемен».

Ці організації не претендують на провідну роль у жіночому русі, не прагнуть представляти та захищати інтереси усіх жінок України, а ство­рюються та діють на основі спільних групових інтересів, взаємодовіри та порозуміння у межах об’єднання. Ці групи мають форму громадянських ініціатив – неформальних груп жінок, які прагнуть вирішити локальні конкретні проблеми. Своєю діяльністю вони сприяють трансформації суспільних поглядів щодо становища жінки в суспільстві через реалізацію різних програм, в чому держава намагається їм допомогти [3; 138].

Ґендерну нерівність у соціумі жіночі організації феміністичної орієнтації пов’язують з наявною ґендерною системою і тому спрямовують свою діяльність на трансформацію ґендерних ро­лей і ґендерних відносин. Значну увагу приділяють у своїй діяльності модернізації свідомості жінок, особливо молоді, переборенню стереотипів у суспільних поглядах.

Зараз досить малий відсоток жінок Украї­ни бере участь у роботі жіночих громадських об’єднань. Жінки з високим рівнем освіти, які зайняті переважно у сфері розумової діяль­ності й усвідомлюють проблеми ґендерної нерівності, сімейного насильства, необхідності виховання у жінок самоповаги та влас­ної гідності, становлять авангард жіночого руху. Однак їх зовсім небагато. Більшість членів жіночих громадських організа­цій – це ті, хто під час соціально-економічних перетворень у країні не знайшли застосування своїм знанням, здібностям у раніше набутій професії і були витіснені з ринку праці. Вузька соціальна база зумовлює слабкість жіночого руху в Україні[3; 138].

Осмислення реального стану справ у жіночому русі та бажання утвердження нового змісту соціальної ролі жінки і чоловіка створюють ґрунт, на якому утверджується жіночий рух України як важливий чинник ґендерної демократії в українському громадянському суспільстві. Цьому сприятимуть також вдосконалення політичних, правових і державних механізмів сприяння та утвердження ґендерної демократії в країні, можливість здійснювати ґендерну політику жіночими громадськими організаціями.

Жіночий рух України все ще перебуває у становленні. Відбувається його фактичне розвиток не лише як одного з дуже важливих елементів політичного життя держави, але і як унікальне явище української державності XXI сторіччя та як основа побудови громадянського суспільства, як фактор швидкого розвитку країни і завершення процесу демократизації. Жіночий рух на разі являється складовою українського громадсько-культурного життя, яка намагається не втратити національних особливостей в умовах становлення держави.

Феміністичний рух – це певна організація суспільної діяльності жінок, яка спрямована проти дискримінації жінок, за утвердження рівноправ’я та рівності чоловіків та жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, за емансипацію та гумані­зацію суспільства. Однак на практиці зміст цього поняття знач­но ширший і різноманітніший. Його трансфор­мація відбувається із розвитком науки, суспільно-політичних і економічних відносин, демократичних перетворень у світі, зміною суспільної свідомості [3; 138].

За традицією, що відтворюється віками, від жінок суспільство перед ролей матері та домогосподарки (навіть якщо жінка працює поза домом), а від чоловіків – ролей працівника-годувальника та політичного лідера. Україна вже давно належить до країн, де стимулюється та схвалюється заняття жінок оплачуваними видами діяльності, хоча в суспільній свідомості за жінкою не закріпився образ працівниці й політичного лідера, а продовжує домінувати образ матері-доглядальниці, виховательки та домогосподарки [8; 146].

Серед головних цілей українських феміністок на початку створення феміністичних рухів було, звичайно, прагнення з’ясувати умови, за яких живуть жінки в українському суспільстві. Адже щоб відстоювати зміни, спершу слід довести потребу в них[12; 204].

На сьогоднішній день рівні права чоловіків та жінок на освіту, навчання, професійну діяльність, участь в справах держави та формуванні органів влади сприймаються як належне. Ці рівні права закріплені в практично всіх конституціях країн світу. В таких досягненнях важливу роль відігравав процес зародження та формування руху жінок за свої права, як і у всіх інших рухів, феміністичні організації України також мають свою історію становлення. Проголошення України незалежною державою сприяло тому, що процес інституалізації (оформлення) жіночих організацій як суб’єктів суспільного життя, набрав особливої інтенсивності.

Кількість та чисельність різних сучасних жіночих організацій зростає з кожним роком. Зокрема це асоціації, ліги, кризові центри, об’єднання, клуби за інтересами і т.д. Згідно із цільовими установками, впливом можна виділяється 4 групи жіночих організацій.

Перша група – традиційні жіночі організації, їх ще визначають як істо­ричні. Вони відродилися на ґрунті тих жіночих організацій, що діяли у різні історичні періоди по всій Україні. Сюди ввійшли організації, які стоять на різних ідейних позиціях, а часом на­віть і на зовсім протилежних, що є свідченням драматизму іс­торії української державності [3; 138].

Друга група – соціально орієнтовані жіночі організації. їх створення було відгуком на болючі соціальні проблеми, зумовлені змінами, що зачепили домінантні підвалини людського буття після роз­паду Радянського Союзу, Однією з таких гострих проблем, для вирішення якої жінки об’єдналися в організацію, було прохо­дження юнаками служби в армії. Об’єднання жінок для бороть­би за права чоловіків та синів не є унікальним, суто українським явищем. На прикладі інших народів спостерігається те, що пря­мий наступ на родинне життя спонукає жінок долучатися до спільної діяльності.

Третя група – організації ділових жінок. Проблеми, успадковані від то­талітарного ладу, новий етап трансформації суспільства, з ха­рактерними для нього стратегією наздоганяючої модернізації, наслідуванням чужого досвіду без належного підґрунтя в укра­їнському суспільстві призвели до вкрай важкого економічного становища країни. У таких умовах певна частина жінок вдала­ся до активних пошуків шляхів економічного виживання. їх економічна активність виявилася у створенні об’єднань еконо­мічного характеру на ґрунті ділових відносин [3; 138].

Четверта група – організації феміністичної орієнтації. З розвитком жіно­чого руху в Україні, зумовленого трансформаційними процеса­ми в усіх сферах життя й утвердженням особистісної парадигми в культурі суспільства та прав жінки, почали формуватися феміністичні організації [3; 140].

Фемінізм має багато значень, кількість яких весь час зростає – рух за рівність статей [7; 14]; залучення жінок до всіх галузей науки та суспільства; розуміння відмінностей між чоловічим та жіночим і подолання цих відмінностей; жіночі студії в рамках широкого суспільного контексту; жінка як категорія сама в собі; використання феміністичної ідеї як аналітичного інструменту у філософії та її використання для зміни характеру аналітичних підходів. Проте насамперед фемінізм виник із усвідомлення існування самостійності названої жінкою та її права на самовизначення.

Фемінізм як ідейно-політична течія змінив світогляд суспільства. Відбулася велика революція, яка знищила біологічного чоловіка й біологічну жінку, чи принаймні призвела до того, що біологічна відмінність між ними стала взагалі неістотною для суспільної організації ролей [5; 32]. Феміністки досягли надання жінкам права голосу у виборах, широкого вибору професій із заробітною платою, більш-менш порівнянною із заробітною платою чоловіків тієї ж професії, право подавати заяву на розлучення, право жінок мати контроль над власним тілом і право вирішувати, яке медичне втручання для них допустимо, у тому числі обирання протизаплідних засобів і безпечних абортів, а також багато інших суспільних змін. Історія та еволюція фемінізму дали суспільству зрозуміти, що рівність – це не однакова кількість жінок і чоловіків у парламенті [2; 27]. Це – свобода вільно від стереотипів обирати свій шлях: прати супутникові життя шкарпетки чи займатись політикою, або ж йти у науку, незалежно від статі.

Яскравим прикладом жіночого руху на разі являється політичний феномен «Фемен». «Femen» або «Фемен» – український незареєстрований жіночий рух, що одержав популярність своїми епатажними акціями протесту, під час яких активістки оголюють груди для залучення уваги. Дії «Фемен» класифікуються як «радикальний ексгібіціонізм», проте деякі ЗМІ помилково характеризує «Фемен» як «феміністський рух», хоча самі «Фемен» не вважають свій рух «феміністським», а феміністичні організації вказують, на те що вони мають зовсім інші цілі і методи, ніж «Фемен» [9]. Характерним для них є те, що часто активістки носять квітковий вінок – традиційний головний убір дівчат України, а також джинси. Рух діє з 2008 року. Акції протесту «Фемен» активно висвітлюються в ЗМІ і проводяться у багатьох містах та в інших державах. Основною метою організації є боротьба проти проституції, порнографії, порушення прав людини в Україні та захист прав жінок. Попри неоднозначність та дискусійність методів діяльності, «Фемен» є найпопулярнішою жіночою організацією в Україні та широко відома закордоном.

«Фемен» не посилаються у своїй діяльності на ґендерну рівність, ґендерні проблеми частково наголошуються. В акціях, організованих рухом ґендерні аспекти проявляються в акціях, які відстоюють сукупність поведінкових норм та позицій, що асоціюються з особами жіночої статі в українському суспільстві, поруч із класовою належністю (соціальним статусом), віком та іншими характеристиками.

Активістки руху «Фемен» розглядають ґендер з огляду на особу, тобто ґендер як соціальний статус, який визначає індивідуальні можливості в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сексуальності, сімейній ролі та репродуктивній поведінці, хоча свої акції не завжди будують на ґендерних аспектах як першочергових.

Активістки громадського руху «Фемен», хоча і виступають проти діючої влади, законів, розділяючи певною мірою позицію опозиції не являються прихильниками та тим паче соратниками теперішньої політичної опозиції України. Не одноразово, «Фемен» критикували діючу опозицію так само як і діючу владу.

«Фемен», як ініціатива з низу, постає рухом спонтанним, рефлексивним, миттєво діючим на нові суспільні виклики, в такт з їхнім девізом «Прийшла. Роздяглась. Перемогла». Активістки вважають, що на вулицях, на барикадах треба діяти. Теми для акцій з’являються і підхоплюються  спонтанно, зокрема новин. Активістки стверджують, що концепції формуються в процесі дій, обговорюються колективно, лозунги народжуються в процесі підготовки.

«Фемен» не звертає уваги на негативну реакцію, тому що, представниці стверджують що це означає що вони привернули увагу до проблеми та проблема почута. Основний відсоток людей реагує саме негативно, а це означає, що реагують, пишуть, висловлюються, звертають увагу на проблему і бачать що активістки акцією хотіли сказати, на що і направлена діяльність руху, щоб викликати якісь емоції в суспільства.

Висновки: Підсумовуючи можна сказати, що жіночий рух в Україні на сьогодні перебуває на етапі, коли відбувається його фактичне становлення як одного з досить важливих елементів політичного життя держави та як основа побудови громадянського суспільства. Феміністичний рух стає органічною складовою громадсько-культурного життя, яка намагається не втратити національних особливостей в умовах становлення держави.

Щодо радикального громадського руху «Фемен», то він отримує різні відгуки в суспільстві – як негативні, так і позитивні, але разом з тим, станом на тепер активістки цього руху є чи не найвідомішими жінками, які репрезентують громадську активність в Україні.

Жіночі громадські організації відрізняються від інших тим, що жінка намагається відстоювати перш за все інтереси сімей, дітей, велика увага ставиться на моральний стан людини та на досягнення абсолютної справедливості в суспільстві, піднімають на розгляд найбільш болючі суспільні питання.

Феміністичні рухи є невід’ємною складовою будь-якої демократичної суспільної системи. Через це пройшли багато розвинутих країн, де саме завдяки активності жінок відбулися позитивні зрушення в напрямку демократизації суспільства. І українські жінки є стають рушієм змін в державі.

Список використаних джерел та літератури:

  1. Агеєва В. Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму// [Текст]: монографія / В. Агеєва. – К.: Факт, 2003.
  2. Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність// [Текст]: В. Агеєва / – Слово і час. – 2002. – №4. – С. 27-33.
  3. Бесчастний В. М. Громадські об’єднання в Україні [Текст] : навч. посіб. / – Київ: Знання 2007. – 138 с.
  4. Богачевська-Хом’як М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України [Текст]: навч. посібник / К., – 1995.
  5. Элиот П., Менделл Н. Теории феминизма // Гендерные исследования : Феминистская методология в социальных науках. [Текст]: -Материалы 2-й Международной Летней Школы по гендерным исследованиям / Форос-1998 / Под ред. Жеребкиной И. -Харьков :ХГЦИ, 1998.
  6. Єдиний реєстр громадських формувань. Міністерство юстиції України [Електронний ресурс] Режим доступу до матеріалів: http://www.minjust.gov.ua/0/18501 – Назва з екрана.
  7. Кісь Оксана. Дефініції фемінізму //[Текст] : Незалежний культурологічний часопис. – Число 17. / – Львів, 2000. – С.14-21.
  8. Оксамитна С. Гендерні відносини крізь призму громадської думки в Україні та світі. [Текст] : Гендерна перспектива/ Упорядник В. Агеєва: – К.: Факт, 2004. – 146 с.
  9. Офіційний сайт руху Femen [Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів :  http://femen.in.ua/about-femen – Назва з екрана.
  10. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію державної сімейної політики» 1999 р., остання версія – Прийняття від 17.09.1999 [Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1063-14 – Назва з екрана.
  11. Постанова «Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки» від 6.05.2001 р., остання версія – Редакція від 04.09.2003, підстава 1402-2003-п [Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/479 – Назва з екрана.
  12. Тарнавський М. Фемінізм, модернізм і українське жіноцтво. [Текст]: доповідь, прочитана на щорічній конференції AAASS у Гонолулу, Гаваї, в листопаді 1993р. Гендерна перспектива/ Упорядник В. Агеєва: – К.: Факт, 2004. – 204 с.

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь