У даній науковій статті проаналізовано деякі проблеми врахування обставин, що пом’якшують покарання при призначенні покарання, що не передбачені у кримінальному законі.
This research article analyzes some of the problems of taking into account of mitigating circumstances at sentencing, not provided for in the criminal law.
Ключові слова: покарання, закон, суд, обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання.
Постановка проблеми. Зниження ефективності дії кримінального покарання переконливо засвідчує, що досягнення мети покарання можливе лише тоді, коли воно буде призначатись у точній відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, з врахуванням характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого, особи винного та обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання, а отже, коли воно доцільне й справедливе. Проте досить часто суди чи взагалі недооцінюють при призначенні покарання ті чи інші пом’якшуючі обставини, чи неправильно їх застосовують, що зумовлює потребу впровадження нових, не передбачених у кримінальному законі, пом’якшуючих обставин.
Короткий аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливий внесок в дослідження проблеми застосування обставин, які пом’якшують покарання, внесли такі вчені, як Т. Іванюк, Е. Кабурнєєв, Л. Кругліков, Т. Нікіфорова, В. Попелюшко, А. Попов, А. Федорак, О. Ющик.
Виклад основного матеріалу. Аналіз законодавства, судової практики та літератури з проблеми дослідження показав, що призначення покарання – це складний та важливий етап у діяльності суду. Від того, наскільки справедливим буде призначене покарання, залежатиме досягнення його мети, у якій закріплюється не cтільки кара, скільки виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами. Для впорядкування діяльності суду в цій сфері закон про кримінальну відповідальність встановлює загальні правила, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання. Це – так звані загальні засади призначення покарання, критерії його індивідуалізації, відповідно до яких суд, призначаючи покарання, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом’якшують (ст. 66 КК України) та обтяжують (ст. 67 КК України) покарання [1, С.25]. Усі обставини, перелічені у диспозиціях названих статей КК України, є факторами, які характеризують відповідно знижений або підвищений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння. У законі вони згруповані за особливими умовами вчинення злочину, а також за поведінкою винного.
На основі огляду наукових добутків з розглядуваної проблеми нами зроблено висновок, що дотримання принципів гуманізму та економії репресії у кримінальному праві зумовило правило, яке дозволяє судам, у зв’язку з невичерпністю законодавчого переліку обставин, які пом’якшують покарання, самостійно уводити до нього інші обставини, які закон не визначив. Тобто судам надане право творити закон на власний розсуд. Але, на нашу думку, те, що не закріплено законом, надає необмежені можливості для зловживання.
У першу чергу, це стосується такої нової пом’якшуючої обставини, як наявність на утриманні винного дитини або іншої непрацездатної особи. Відзначається, що державі не може бути байдуже, у якому становищі опиняться особи, які знаходяться на утриманні винного після засудження останнього, держава повинна піклуватися про фізичний та моральний розвиток дитини у повноцінній сім’ї. Але слід враховувати, що принцип гуманізму передбачає не лише гуманне ставлення до особи, яка вчинила злочин, а й, у першу чергу, до потерпілого, а також до суспільства в цілому. А отже, принцип гуманізму зовсім не означає, що винній особі має бути призначене покарання, яке за своєю м’якістю не відповідатиме ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного, виходячи з того, що справедливе покарання поставить утриманців винного у складне становище. Звичайно, держава повинна піклуватися про непрацездатних членів суспільства, у тому числі тих, які перебували на утриманні особи, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, однак це жодним чином не повинно здійснюватися кримінально-правовими засобами.
На нашу думку, обставиною, яка пом’якшує покарання, може бути визнано лише таку обставину, що тісно пов’язана з вчиненням злочину і за наявності якої особа, що вчинила злочин, заслуговує на поблажливе ставлення до себе. Тому саме факт наявності на утриманні винного дитини або іншої непрацездатної особи не можна визнати обставиною, яка пом’якшує покарання. Цей факт може бути пом’якшуючою обставиною лише за умов, якщо наявність такого утримання створило умови, які призвели до вчинення особою суспільно-небезпечного діяння (п. 5 ч. 1 ст. 66 КК)[1, С.26].
Також не варто відносити до обставин, які пом’якшують покарання, визнання особою своєї вини у вчиненні злочину. На нашу думку, ця обставина не може бути самостійною, а повинна оцінюватися у сукупності інших даних про особу злочинця, оскільки вона є складовою частиною таких обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Необхідно підкреслити, що невизначеність законодавчого переліку обставин, які пом’якшують покарання, призводить як до помилок, так і до свідомих порушень з боку суду. Зокрема, аналіз судової практики засвідчує, що суди часто вдаються до таких пом’якшуючих обставин, як вчинення злочину відносно близького родича, вчинення злочину напівсиротою, зайняття особою, яка вчинила злочин, що полягав у зловживанні своїм службовим становищем, суспільно-корисною працею, тощо. З цього вбачається, що перелік обставин, які пом’якшують покарання, повинен бути вичерпним та обов’язково закріпленим у законі, оскільки невичерпний перелік обставин, що пом’якшують покарання, надаючи судам необмежений простір для врахування таких обставин при призначенні покарання, призводить сьогодні, як свідчить практика, до порушення принципів рівності осіб, єдності судової практики, гуманізму та справедливості.
Загалом, на нашу думку, обставинами, що пом’якшують покарання, мають визнаватися найбільш значимі обставини конкретної справи, встановлені законом, які виходять за межі складу злочину, характеризують злочинне діяння та (або) особу винного, свідчать про зниження їх суспільної небезпечності або беруться до уваги в силу принципів гуманізму та справедливості, які підлягають врахуванню при обранні міри покарання особі, визнаній винній у вчиненні злочину, в кожній конкретній справі, що веде до призначення покарання більш м’якого, ніж за аналогічне діяння за відсутності таких обставин.
З метою попередження випадків застосування під час призначення покарання неприйнятних пом’якшуючих обставин видається за необхідне визначення характерних для таких обставин ознак. На думку провідного дослідника у цій сфері Л. Круглікова, характерні ознаки обставин, які пом’якшують покарання, повинні характеризуватися типовістю, значимістю (безсумнівністю), а також непохідністю від інших пом’якшуючих обставин, визначених у ч. 1 ст. 66 КК України [3, С.117]. Отже, доцільним та необхідним урахування пом’якшуючих обставин, що не визначені у законі, може стати за умови, якщо їх наявні характерні ознаки відповідатимуть типовим. Тому розглянемо названі типові ознаки більш детально.
Так, типовими є такі обставини, що є характерними для більшого числа злочинів, здатні проявитися у відносно великій кількості злочинних діянь. За загальним правилом, типовість явища – це його поширеність. Тому для врахування певної пом’якшуючої обставини під час призначення міри покарання засудженому необхідно, щоб ця обставина не була одноразовою й притаманною лише розглядуваній кримінальній справі. З огляду на це, вважаємо, що наявність на утриманні підсудного дитини або іншої непрацездатної особи, щодо якої він є єдиним годувальником, не може бути визнано обставиною, яка пом’якшує покарання, оскільки цей фактор не є типовим для більшості злочинних діянь. Вчинення суспільно-небезпечного діяння – це завжди наслідок усвідомленого соціально-негативного ставлення особи, яка його вчинила, до прав (своїх та інших співгромадян), до цінностей, які захищені законом, її зневага до встановлених правових заборон, що жодним чином не збігається зі статусом єдиного годувальника в сім’ї.
Проте однієї характерної ознаки для визначення доцільності обставин, які можуть бути ураховані судом як пом’якшуючі при призначенні покарання винній особі, замало. Візьмемо, наприклад, таку пом’якшуючу обставину, що мала місце у судовій практиці, як визнання підсудного напівсиротою. Цей фактор є типовим для умов сучасності, але сумнівним (через малозначність) для його застосування як пом’якшуючої обставини. Звідси вбачається така характерна ознака пом’якшуючих обставин, як безсумнівність (значимість) впливу на рівень суспільної небезпеки. Безсумнівність (значимість) впливу означає, що ця обставина може впливати на рівень суспільної небезпеки, за загальним правилом, у будь-яких випадках, коли вона наявна, незалежно від конкретних особливостей злочину та особи винного.
Пом’якшуючими не можуть також визнаватися обставини, що є похідними від обставин, передбачених у законі, тобто ті, які виступають різновидом певної обставини, лише конкретизуючи її. У подібних випадках існувала б можливість подвійного врахування однієї обставини – спочатку як частини загального поняття, а згодом як його самого, що призводило б до порушення принципу справедливості. Таким чином, можна виділити ще одну характерну ознаку обставин, що пом’якшують покарання, які є доцільними для врахування судом при призначенні покарання, хоча й не передбачені у законі, – непохідність від інших, законодавчо закріплених обставин.
Висновки. В результаті проведеного дослідження можна зробити такі висновки:
обставини, що пом’якшують відіграють суттєву роль при винесенні вироку, оскільки покликані забезпечити нормальне функціонування держави та життя законослухняних громадян. Крім того, від урахування їх судом при призначенні покарання залежатиме доля засудженого. Проте невичерпність законодавчого переліку обставин, що пом’якшують покарання, призводить до помилок, а також створює сприятливе підґрунтя для свідомих порушень з боку суду, що, у свою чергу, порушує принципи кримінального судочинства. З цього вбачається, що перелік можливих обставин, які пом’якшують покарання, повинен бути вичерпним та закріпленим у законі;
виявлення характерних ознак обставин, що пом’якшують покарання, дозволяє визначити, які саме обставини справи, що впливають на покарання, можуть бути визнані судом пом’якшуючими. Такими ознаками є типовість, значимість (безсумнівність) їх впливу на покарання та непохідність від пом’якшуючих обставин, передбачених у ч. 1 ст. 66 КК України.
Перспективами подальших розвідок вважаємо дослідження проблеми змісту деяких обставин, що пом’якшують покарання, зокрема, обставин, визначених у пп. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України.
Література
- Кримінальний кодекс України (у редакції від 17.01.2012р.): [Електронний ресурс] . – Режим доступу: www.zakon1.rada.gov.ua
- Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (зі змінами, внесеними згідно з пост. ПВСУ № 18 від 10.12.2004р., № 8 від 12.06.2009р. та № 11 від 06.11.2009р.): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua
- Іванюк Т.І. Обставини, що пом’якшують покарання: характерні ознаки / Т. І. Іванюк // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Кримінальне право та кримінологія. – 2004. – № 1. – С. 115-120.
- Іванюк Т. І. Врахування судом обставин, які пом’якшують покарання, не передбачених Кримінальним кодексом України / Т. І. Іванюк // Університетські наук. записки. – 2006. – № 1 (17). – С. 234-237.
- Кабурнеев Е.В. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в системе дифференциации уголовной ответственности за убийство: учеб. пособие / Е. В.Кабурнеев. – М.: 2006. – С. 298
- Нікіфорова Т. І. Проблеми змісту деяких обставин, які пом’якшують покарання, передбачених ч. 1 ст. 66 КК України / Т. І. Нікіфорова // Форум права. – 2008. – № 3. – С. 380–387.
- Попов А. Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах: Монография. / А. Н. Попов. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – С. 465
- Федорак Л. М. Проблеми визначення правової природи обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання / Л. М. Федорак // Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. статей. – Луцьк: 2006. – С. 235–238.