У статті описано постать Нікколо Макіавеллі, його ідеї та їх вплив на державу, владу й самих людей. Досліджено «Загадку Макіавеллі», визначено її суть та зроблено спробу знайти на неї відповідь.
Ключові слова: Нікколо Макіавеллі, Державотворець, загадка Макіавеллі, держава, влада
Костюк В.В.,
студент 3-го курсу Національного університету
“Острозька академія”
Науковий керівник:
Герасимчук Олег Павлович
к.ю.н, доц., завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін імені Василя Попелюшка
ЗАГАДКА МАКІАВЕЛЛІ
Abstract:
The article describes the personality of Niccolo Machiavelli, his ideas and their impact on the state, power and people. The essence of Machiavelli’s Riddle was investigated and an attempt was made to answer it
Keywords: Niccolo Machiavelli, the Prince, Machiavelli’s Riddle, the state, power.
Постановка проблеми. Постать Нікколо Макіавеллі завжди була об’єктом дискусій та обговорень, з моменту написання його політичного трактату «Державотворець». Та навіть так, про ідею «макіавеллізму» ми дізнаємося раніше, ніж встигаємо познайомитись із самим Макіавеллі. Про думки «виправдання аморальної політики» чи «використання будь-яких засобів для досягнення вищої цілі» чули люди, які навіть не знайомі з флорентійським автором. Через що в людей і виникає неприязнь та в певній мірі навіть страх перед макіавеллізмом та самим «Державотворцем».
Та прочитання цієї невеличкої книжки не викликає очікуваного шоку, чи страху. З цього виникає питання, що ж такого написав Макіавеллі, що може вразити сучасних людей, які вже самі побачили багато «темних» моментів історії.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Українські та іноземні науковці активно досліджують і аналізують погляди Нікколо Макіавеллі на державу і владу. Починаючи від Середньовіччя і до сьогодні філософи, мислителі та науковці досліджують концепції Макіавеллі щодо держави і влади та визначають їх вплив на сучасну політику. Із сучасних дослідників цієї теми можна виділити Манфреда Дж. Холлера, Томаса Озборна, Міндаугаса Стошкус, Бена Ворзі, Клауда Лефорта. Щодо вітчизняних дослідників, то варто згадати Гребенника Г. П., Герасимова Т. Ю. Ціватого В. Г. та ін. Дослідження цих науковців фокусуються на тлумаченні політичних концепцій Нікколо Макіавеллі, а також на впливі його праць на подальших політичних мислителів та загалом політику як науку.
Метою статті є розкриття «загадки Макіавеллі» та дослідження впливу ідей Нікколо Макіавеллі на державу, владу та самих людей.
Завданнями статті є визначення питання, що несе в собі «загадка Макіавкллі», визначення який саме ефект викликає прочитання політичного трактату Нікколо Макіавеллі «Державотворець» та який вплив мають ідеї флорентійського автора на державу, владу та людей.
Виклад основного матеріалу. Гребенник Г.П. у своїй праці «Загадка Макіавеллі» так формулює дане питання: «… під «загадкою Макіавеллі» я розумію ефект шоку, жаху, потрясіння, які прийнято пов’язувати із враженням від тексту «Державотворця»» [2].
Дійсно, таке формулювання питання дає змогу відкинути велику кількість відповідей на вищезгадану загадку. Автори, які називають ідею макіавеллізму «мерзенною», можуть відчувати до автора трактату зневагу, неприязнь чи інші неприємні відчуття, але ніяк не страх чи жах. Тим не менш, деякі автори, на мій погляд, все ж змогли в певній мірі пояснити досліджувану мною загадку.
Французький філософ XX cт. Моріс Мерло-Понті у своїй праці «Нотатки про Макіавеллі» [3] позитивно оцінював вклад флорентійця в історію політики. Автор вважав, що заслуга Макіавеллі полягає у тому, що він досліджував проблему влади та відношення між правителем та його підданими. Як писав Мерло-Понті «Між владою та її підданими, між «я» та «іншими» не може бути протистояння. Потрібно або відчувати примус, або самому примушувати». Влада ніколи не буде абсолютно легітимною з точки зору підданих. Правитель повинен доказувати своє право правити. З цього можна зробити висновок, що влада є тимчасовий стан консенсусу між представниками влади та громадянами, що перебувають у стані вічного протистояння. Такий образ влади є мало надихаючим та може відбити будь-яке бажання мати щось спільне з владою у будь-кого, навіть у самих правлячих.
Варто звернути увагу на ще одну думку Моріса Мерло-Понті. У своїй праці він запропонував таку тезу: «Головне, що ми знаходимо у Макіавеллі, це думка про те, що історія це боротьба і що політика співвідноситься скоріше з людьми, ніж принципами». Далі він пише: «Очевидно, що недостатньо знати, які принципи ми вибираємо, необхідно мати уявлення про те, які люди будуть втілювати їх у життя» [3]. Цією думкою автор хотів привернути увагу як підданих так і правителів. Так, на думку французького філософа, представники влади мають для себе зробити висновок, що жодна чеснота в політиці не є абсолютною. Немає ні одного принципу, яким влада не зможе пожертвувати, задля «вищої цілі». Сам же Макіавеллі у своєму трактаті «Державотворець» пише так: «… державотворцю немає потреби володіти всіма [добрими] названими чеснотами, однак є потреба робити вигляд, що він ними володіє». Далі він же пише: «.. володіти цими чеснотами й неухильно їх триматися шкідливо, а показувати, що ними володієш, – корисно» [4]. Іншими словами автор хоче сказати, що на публіці потрібно бути милостивим, вірним слову, благочестивим – і бути таким насправді, але всередині слід зберігати готовність виявити й протилежні якості за потреби.
У цілому такі судженні є досить песимістичні. Через це люди досить чутливі та емоційні можуть відчувати страх та, в певній мірі, навіть злість на тих, хто створює подібну картину політичного життя.
Відомий британський політичний філософ Ісая Берлін написав есе під назвою «Оригінальність Макіавеллі», в якому він спробував дати відповідь на питання: чому праці Нікколо Макіавеллі, а особливо «Державотворець», обурює людей більше, ніж будь-який інший політичний трактат [1]. На його думку, причина скандалу не в тому, що Макіавеллі нібито відкрив світ політики як силової гри, у якій «гравці» використовують всі можливі засоби для утримання влади. Британський філософ вважав, що причиною обурення людей було те, що Нікколо Макіавеллі ненавмисно спровокував конфлікт двох систем цінностей – християнської моралі та політики. Сам Макіавеллі не відчував тривожності з приводу конфлікту цінностей, однак він дав зрозуміти тим, хто хоче зберегти в душі християнський ідеал й одночасно керувати людьми, що їх чекає неминучий провал, адже велика політика компромісів не приймає. Як писав Ісая Берлін: «Вибір на користь християнської моралі призведе до політичної слабкості: вас будуть використовувати та пригнічувати сильні, розумні та безпринципні люди…» [1]. Макіавеллі показав людям наявність різних перспектив і різних образів життя, заснованих на різних системах цінностей. Як вважає Ісая Берлін, перед людиною постає вибір: «Можна дбати про спасіння душі, можна створювати велику і сильну державу, обороняти або служити їй, та не можна займатися і тим, та іншим одночасно» [1].
Якщо Нікколо правий, то життя політиків та державних службовців не сумісне з християнським образом життя. А такий висновок здатний налаштувати проти нього не тільки теологів та представників християнства, але й правителів, адже це наштовхувало на інший висновок, що всі вони лицеміри та безбожники. Виходить так, що Макіавеллі очорнив репутацію всіх правителів, які в християнському світі визнані «великими», «святими», «справедливими» й «милосердними», що, очевидно, не могла не сказатися на репутації самого Нікколо Макіавеллі.
Дійсно, можна тільки уявити обурення представників церкви та простих християн, для яких показали, що їх світогляд щодо моралі, який раніше представлявся вже заданим та наперед сформованим, єдиним у своїй абсолютності, не таким вже абсолютним, та таким, що може характеризуватися діалектичною суперечливістю – доброта може породжувати зло, а жорстокість може служити справедливості. У своїй книзі «Державотворець» Макіавеллі наводить такий приклад: «Вчинивши декілька розправ він [правитель] виявить більше милосердя, аніж той, хто через надмірну милість сприятиме безладу. Бо від безладу страждає все населення, а від покарання правителя страждають лиш деякі особи» [4]. У людей виникає когнітивний дисонанс, вони не розуміють у що їм вірити. А тому, їх збентеження змінюється обуренням, що направлено в бік автора «нової моралі».
Сам же Гребенник Г.П., даючи відповідь на «загадку Макіавеллі», згадує відому п’єсу-казку Євгенія Шварца «Тінь», де тінь відділилася від свого господаря, Вченого, та почала сама претендувати на владу, прагнучи зробити Вченого своєю тінню. У тому світі, де правлять тіні, все навпаки: добро становиться злом, любов використовують для захоплення влади.
Гребнник Г.П. пише: «… ні «демонська» особистість Макіавеллі, ні теоретичний макіавеллізм, ні практична політика макіавеллістів не мають прямого відношення до «загадки Макіавеллі» і, відповідно, не можуть претендувати на її вирішення. Страх і шок від тексту «Державотворця» можуть відчувати тільки ті люди, які перебувають під впливом «чорного міфу» про Макіавеллі, Тіні, що відокремилась від нього» [2]. Говорячи про «міф Макіавеллі», можна припустити, що його створили самі ж представники влади, з причин, які були описані вище. Між самим міфом та теоретичним макіавеллізмом є схожість, адже сам міф підкріплюється достовірними фактами, оцінками та матеріалами для створення з них міфологічних образів.
З чим пов’язаний такий стійкий інтерес до флорентійського політика – з його Особистістю чи з його «Тінню»? Гребенник Г.П. говорить, що з його «Тінню», тобто з «міфом про Макіавеллі», за його словами – «головним політичним міфом». Цей міф правдоподібно передає політичний світ, а найголовніше, він є зручною та універсальною формую для вираження політичних конфліктів та ідеологічної критики своїх політичних опонентів у всі часи та у всіх обставинах.
Більшість політиків, у різних народах світу свідомо використовують ідеї Макіавеллі, на публіку відрікаючись від нього. Щоб «відповідати» політичному світові, політики повинні дотримуватись таких чеснот, як «добропорядність», «непідкупність», «принциповість», «вірність принципам», «чесність», насправді ж за всіма канонами макіавеллізму «роблять вигляд, що володіють цими чеснотами», оскільки, як вже згадувалося вище, Макіавеллі писав: «… володіти цими чеснотами й неухильно їх триматися шкідливо, а показувати, що ними володієш – корисно» [4].
Висновки. Макіавеллі жив у ренесансній Італії і перебував під значним впливом нового духу Відродження. Він представляє культуру, яка переживала період глибокої політичної кризи. Саме з цього середовища зароджується політична думка Нікколо Макіавеллі. Ослаблення його держави та втрата її колишньої величі змусило флорентійського політика глибоко замислитись над управлінням державою та владою в цілому. Саме це змусило Нікколо Макіавеллі написати його всесвітньовідомі праці, в яких він зміг описати образ ідеального правителя, його правила поведінки, що фактично і призвело до виникнення макіавеллізму, що, у свою чергу, породила й «міф про Макіавеллі», а згодом і «Загадку Макіавеллі». Ця загадка привертає до себе увагу відсутністю однієї правильної відповіді на неї. Тим не менш, подібні загадки і не призначення для однозначного їх вирішення.
Є думка про те, що людина не може вийти за рамки свого часу, однак може стати «людина для всіх часів». Нікколо Макіавеллі і є такою людиною, він той, чиї ідей обговорюють люди з усіх часів, починаючи від Середньовіччя до теперішніх днів і, можливо, будуть обговорювати і в майбутньому.
ЛІТЕРАТУРА
- Бёрлин И. Оригинальность Макиавелли. Человек. – 2001. – №4. – С. 147-164.
- Гребенник Г.П. Загадка Макиавелли. Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 47. – Вип. 34: Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. – С. 119-123.
- Мерло-Понти М. Заметки о Макиавелли. В защиту философии. – М.: Изд-во гуманитарной литературы. – С. 205-221.
- Нікколо Макіавеллі Державотворець. Про військове мистецтво / переклад В. Балог. – К.: Арій, 2022. – 408 с.