У цій статті теоретично проаналізовані особливості мотивації досягнення та заздрісності особистості студентів. Емпірично досліджено та підтверджено наявність взаємозв’язку між заздрісністю студентів мотиваційними тенденціям та локусом контролю досягнень та невдач. Студентам із високим рівнем заздрісності властива екстернальність невдач і мотивація уникнення невдач, також їм притаманна  така поведінкова тенденція, як «заздрість-неприязнь».

Ключові слова: заздрість, локус контроль, мотивація досягнення.

В этой статье теоретически проанализированы особенности мотивации достижения и завистливости личности студентов. Эмпирически исследовано и подтверждено наличие взаимосвязи между завистливостью студентов мотивационными тенденциям и локусом контроля достижений и неудач. Студентам с высоким уровнем завистливости свойственна экстернальность неудач и мотивация избегания неудач, также им присуща поведенческая тенденция, как «зависть-неприязнь».

Ключевые слова: зависть, локус контроль, мотивация достижения.

This paper theoretically analyzes the features of achievement motivation and envy of individual students. Empirical studies and confirmed the relationship between envy and motivational tendencies and locus of control achievements and failures. Students with high levels of envy externality inherent failures and motivation to avoid failure, as it is characterized by behavioral tendency as “jealousy-resentment.”

Keywords: envy, locus of control, achievement motivation.

Актуальність роботи визначається тим, що в сучасних умовах всепоглинаючої глобалізації, урбанізації, першочерговим завданням української педагогіки постає формування інтелектуальної, соціально-зрілої, толерантної до різноманіття, активної, ініціативної особистості. Така особистість схильна до саморозвитку позитивних морально-психологічних якостей та намагається контролювати вияв негативних агресивних якостей, серед яких помітне місце посідає заздрість. Тому проблема з’ясування чинників, які визначають особливості прояву заздрості у юнацькому віці, є актуальною як у науково-теоретичному, так і практичному планах. Високий рівень мотивації досягнення так і високий рівень заздрісності притаманні віковій групі студентів, тому несумнівно актуальним є вивчення взаємозв’язку мотиваційних тенденцій, із поведінковими тенденціями заздрісності, рівнем її вираження та особливостями реакцій на досягнення та невдачі своїх колег, так як в першу чергу заздрість проявляється у відношенні до інших людей.

У психологічній та філософській літературі феномен заздрості визначається, як властивість особистості (Є.П. Ільїн) і як риса особистості (А.А. Дьяченко, М.І. Кандибович), як невід’ємна частина людської природи або конституції (М. Кляйн, Шопенгауер) і як аспект мотивації людини (С.Ю. Головін), як емоція і переживання (К. Муздибаев, Г. Бреслав, І. Котова), і як соціальний феномен (Т. Бескова, В. Гусова) і, нарешті, як один з тяжких смертних гріхів (Данте) [7; 9; 11].

Найважливішою психологічною характеристикою будь-якої діяльності, у тому числі й учбово-професійної, є її мотиваційна основа. Щодо студентства багато дослідників вважають, що мотиви вступу до ВНЗ багато в чому визначають стиль студентського життя [1]. Мотиви вступу у ВНЗ багато в чому визначають і мотивацію навчальної діяльності студентів, а через неї й успішність. Наприклад, у дослідженні Ю.М. Орлова [13] показано, що серед соціогенних потреб найбільший вплив на ефективність навчальної діяльності студентів справляє потреба в досягненні як прагнення людини до поліпшення результатів своєї діяльності. Ця мотивація змушує студентів більше концентруватися на навчанні й водночас підвищує їхню соціальну активність. Істотний, але не однозначний вплив на навчальну діяльність студентів справляють потреби в спілкуванні і домінуванні. На підставі отриманих даних Ю.М. Орлов робить важливий висновок: “Найбільший вплив на академічні успіхи робить пізнавальна потреба в поєднанні з високою потребою в досягненнях” [13].

Характерною рисою морального розвитку в цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно зміцнюються вольові якості, яких не вистачало повною мірою в старших класах школи – цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, уміння володіти собою і т.д. Однак у цьому віці нерідко виявляються невмотивований ризик, невміння повною мірою передбачати наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви. У сфері самосвідомості студентства поряд із загальними для даного віку нестійкістю самооцінок, хворобливим ставленням до критики, схильністю до фантазування зростає адекватність самооцінок, підвищується рівень самоcприйняття і самоповаги, що у свою чергу призводить до заздрісності особистості.

У літературі виділяють такі особливості мотивації досягнення студентів:

• Х. Хекхаузена: зараховує мотивацію досягнення студентів до внутрішньої мотивації [18];

• Ю. М. Орлова: розділяє внутрішню мотивацію навчальної діяльності на пізнавальну та досягнення, при цьому пізнавальні мотиви автор співвідносить з процесуальними характеристиками діяльності, а потреба досягнення – з результативними [13];

• Г. А. Тульчинський виділяє і дає характеристики чотирьох видів успіху, притаманного атрибуціям студентів (результативний успіх, успіх як соціальне визнання, успіх подолання труднощів, успіх реалізації покликання) [17].

Щодо інтерпретації студентом своїх успіхів і невдач, то може бути різною. [21]. Песимістичний стиль характеризується поясненням поганих (несприятливих) подій внутрішніми характеристиками, які є постійними і загальними, а оптимістичний стиль – зовнішніми, тимчасовими і конкретними. Було показано, що студенти з адаптивним (оптимістичним) стилем пояснення в університеті показують вищі результати діяльності, а з песимістичним – нижчі. Очікування майбутніх результатів визначається тим, що студент думає (тобто його уявленнями) про причини успіхів і невдач: атрибуція (приписування) невдачі недостатнім зусиллям сприятиме посиленню мотивації досягнення, а атрибуція нестачі здібностей буде її зменшувати.

В цілому в уявленнях студентів з високою мотивацією досягнення позитивні та негативні атрибуції чітко протиставлені одна одній і входять в чинники з різними емоційними знаками, тоді як в уявленнях студентів з низькою мотивацією досягнення спостерігається сплутаність позитивних і негативних атрибуцій. Таким чином, досліджувані, що мають різний рівень мотивації досягнення, по-різному уявляють собі людей, що володіють тими чи іншими властивостями, що мають відношення до успіху і досягненням цих людей [15].

Е.Е. Соколова аналізуючи заздрість осіб юнацького віку виявила, що своєрідним поштовхом до самовдосконалення та самореалізації особистості [16].

Особливий внесок у дослідження заздрісності суб’єктів вносить Т.В. Бескова, у своїх дослідженнях в області співвідношення заздрості і мотивації досягнення вона прийшла до висновку, що мотивація досягнення пов’язана з заздрістю до предметів – до власної соціальної вищості і матеріальним благам, а заздрість інших до їх сімейних і дружніх відносин. Тобто чим вище мотивація досягнення, тим більше особистість переконана, що заздрять її соціальній перевазі, матеріальних благам. Крім того, заздрість не є проявом мотивації досягнення, але уявлення людини про інтенсивність заздрості інших до себе пов’язані з домінуванням у неї даного виду мотивації [6].

У своїх дослідженнях, спрямованих на вивчення заздрості як морально – етичної якості суб’єкта навчальної діяльності, Горшеніна Н.В виявила, що рівень заздрісності визначає життєву спрямованість, оскільки ієрархія цінностей респондентів з високим і середнім рівнем заздрісність спрямована на індивідуально-особистісний простір, тоді як ієрархія цінностей респондентів з низьким рівнем-на особистісний і соціальний простір. Крім того, виявилися кореляційні залежності між проявами заздрісності особистості, рівнями прояву «заздрості-неприязні», «заздрості-зневіри» і самооцінкою, рівнем домагань, особистісної конкурентоспроможністю і коефіцієнтом людяності [8].

У 1997 р. К. Муздибаев опублікував роботу, спрямовану на дослідження соціально-демографічної структури заздрості, досліджуючи заздрість у розрізі негативного впливу на особистість, що відчуває заздрість. У своєму дослідженні К. Муздибаев визначив схильність різних соціальних груп до заздрості; встановив поведінкові, когнітивні і особистісні кореляти заздрості. Він інтерпретує заздрісність як виключно негативне явище, яке має антисоціальну, деструктивну і дисфункціональну якість. Він виявив, вивчаючи атитюди до успіху і везінню в соціальних групах, що саме студенти виявляють більше почуття заздрості до успішного однокласнику або однокласниці у всіх випадках, ніж представники інших соціальних груп. Крім того, вивчаючи соціально-демографічну структуру заздрісність, К. Муздибаев надає дані за віковими періодами про те, що заздрісність у дорослих протягом життєвого шляху досягає максимального значення від 18 до 24 років, від 30 до 34 років, від 55 до 59 років. К. Муздибаев встановив, що найвищу і статистично значиму схильність до заздрості проявляють студенти, орієнтовані на досягнення і за віком, і за освітньою діяльністю. Також він виявив, що студенти більш заздрісні ніж не студенти того самого вікового періоду. [12].

Отже, ми визначили, що заздрість найбільш властива студентам та даній віковій групі через особливості соціальної ситуації та розвитку особистісних структуру. Часто  у юнаків пов’язана із заниженою самоповагою та мотивацією уникнення невдач, відчуттям впевненості. Заздрість впливає на очікування успіху індивіда, мотивує його на досягнення поставлених цілей, це у свою чергу стало поштовхом до проведення нашого емпіричного дослідження.

Для дослідження взаємозв’язку заздрісності та мотивації досягнення осіб юнацького віку  ми застосували комплекс психодіагностичного інструментарію, який складався з таких методик: тесту на визначення рівня заздрісності рівня заздрісності «Тест на заздрість, заздрісність» (Т. Ільясов), методики дослідження заздрісності особистості» (С. Т. Бескова), тесту-опитувальника вимірювання мотивації досягнення А. Мехрабіана, методики діагностики парціальних позицій інтернальності-екстернальності особистості (Е.Ф. Бажин, Е.А. Голинкіна, А.М. Еткінд).

Першим завданням емпіричного дослідження  було визначення взаємозв’язку заздрісності та мотиваційних тенденцій особистості студента.

В результаті проведеного кореляційного аналізу виявлено, що показники  градацій мотиваційних тенденцій помірно взаємообернено корелюють і показниками рівня заздрісності (r = – 0,41, р < 0,01). В даному випадку це означає що із збільшенням рівня заздрісності, студенти мають тенденцію до набуття мотивації до уникнення невдач. Для підтвердження ми порівняли середні показники груп контрастів: група із мотивацією  досягнення успіху (М = 175,25; SD = 34,92) та група із мотивацією  до уникнення невдач (М = 112,76; SD = 43,55).  Визначили, що існують статистично значимі відмінності (t = – 9,746; р < 0,001) між рівнями заздрісності М(досягн.) = 54,36 (SD = 7,98) М(невдач) = 43,35 (SD = 9,11). Цей результат свідчить, що високим показникам градації мотивації досягнення (мотивація досягнення успіху) відповідають нижчі показники заздрісності і, навпаки, низьким показникам (мотивація  до уникнення невдач) відповідають вищі показники рівня прояву заздрісності, що підтверджує набуття тенденції до мотивації уникнення невдач із збільшенням рівня заздрісності.

Муздибаев К. досліджуючи взаємозв’язок заздрісності та мотивації досягнення стверджував, що між ними  існує позитивний статистично значимий зв’язок, проте у його дослідженнях не уточнялося чи розподіляв він мотивацію досягнення на мотивацію до уникнення невдач та мотивацію досягнення успіху [12].

У нашому випадку зростання рівня заздрісності із тенденцією до мотивації уникнення невдач можна пояснити особливостями сприйняття заздрісниками ситуації успіху: вони стають у позицію соціального порівняння, тобто вони оцінюють свій успіх не у відповідності до співвідношення власних досягнень, а у відповідності до досягнень іншого. Додатково їхньою ціллю є не бажання бути кращим за інших, а бажання не бути гіршим за інших. Заздрість у цьому випадку може більше проявлятися відносно тих осіб, які раніше порівняно досягали менших невдач, але у певній ситуації досягли кращого результату, що і спонукає заздрісника, робити все задля покращення свого результату діяльності [2; 4].

Другим завданням було визначення взаємозв’язку рівня, типу поведінкових тенденцій заздрісності позиціями екстернальності-інтернальності досягнень та невдач.

Попередньо ми провели  аналіз взаємозв’язку мотиваційних тенденцій та позицій екстернальності-інтернальності досягнень та невдач для підтвердження того що локус контролю пов’язаний із мотиваційними тенденціями.   Визначено, що як  шкала «екстернальність-інтернальність досягнень» прямо корелює із мотивом досягнення успіху (А. Мехрабіана: r = 0,64, р < 0,01; Т. Елерса: r = 0,26, р < 0,05), так і шкала «екстернальність-інтернальність невдач» прямо корелює із мотивом уникнення невдач  (А. Мехрабіана: r = 0,53, р < 0,05),  що на нашу думку є цілком закономірно і дозволило проводити подальший аналіз взаємозв’язку цих явищ із заздрісністю.

В результаті проведеного кореляційного аналізу виявлено, що градація показників інтернальності-екстернальності досягнень та невдач (де із збільшення показнику свідчить про тенденцію до екстернальності) позитивно корелює із рівнем заздрісності особистості студента (r(досягн) = 0,47, р < 0,05; r(невдач) = 0,42, р < 0,05). Показник r-Спірмена свідчить про збільшення рівня заздрісності із тенденцією респондентів до екстернального локусу контрою.

Згідно цього результату проводилось порівняння рівня прояву заздрісності між групами респондентів із інтернальним та екстернальним локусом контролю стосовно шкали інтернальності-екстернальності досягнень та невдач (Див. Таблиця 3.1.).

Таблиця 3.1.

Порівняння прояву заздрісності у суб’єктів із інтернальним та екстернальним локусом контролю

Примітка: *Показник критерію значимий на рівні р < 0,05; ** Показник критерію значимий на рівні р < 0,01.

В результаті порівняння середніх показників схильності до заздрості ми виявили її більший рівень у суб’єктів із екстернальним типом як у випадку досягнень, так і у випадку невдач. Інакше кажучи, заздрісні особистості більш схильні приписувати причини того, що відбувається зовнішнім чинникам (іншим людям, навколишньому середовищу, долі, нагоди, везінню), ніж своїм зусиллям, власним позитивним і негативним якостям, наявності або відсутності необхідних знань, умінь і навичок. У нашому дослідженні це стосується  тільки області досягнень і невдач, визначення прояву заздрості у інших областях можу бути прерогативою подальших досліджень. Обговорюючи отримані результати, зазначимо, що інтернальність суб’єкта завжди трактується як очікування результативності власних дій. Інакше кажучи, різні події інтерналів обумовлені їх же активними діями. На відміну від інтернальності, екстернальність суб’єкта не настільки однозначна. Так, Дж. Роттер виділяє а) захисно-екстернальну поведінку (на низькому рівні міжперсональної довіри), що характеризується недовірою, честолюбством, агресією; б) пасивно–екстернальну поведінку (при високому рівні міжперсональної довіри),  де головне довіра людям і апелювання до випадковості [20]. Х. Левенсон розрізняє екстернальність, пов’язану з почуттям безпорадності і залежності від інших, і екстернальність, пов’язана з почуттям неструктурованості навколишнього світу і фаталізмом [19].

Однак нами для інтерпретації отриманих результатів використані типи екстернальності, виділені І. М. Кондаковим і М. Н. Нілопецом в результаті факторизації даних опитувальника IPC (Х. Левенсона). Автори виділяють: а) екстернальність, обумовлену випадком, в якій непередбачуваність і неможливість маніпулювати подіями виходить на перший план; б) екстернальність, обумовлену іншими, проте в якій немає мови про безсилля індивіда [10].

На наш погляд, заздрість студента може бути детермінована як екстернальністю, обумовленою випадком, що виявляється в схильності заздрісника до перебільшення ролі обставин чи долі, так і екстернальністю, обумовленої допомогою і сприянням інших.

Аналізуючи відмінності в загальній схильності до заздрості в співвідношенні з різними областями екстернальної атрибуції, вважаємо за можливе констатувати наступне: суб’єкт заздрості схильний вважати, що як емоційно – позитивні, так і емоційно – негативні події і ситуації, які відбулися з ним, неодмінно детерміновані щасливою/нещасливим збігом обставин або ж сприянням/несприянням значущих людей, а не власними зусиллями або промахами.

Також враховуючи результати аналізу методики діагностики парціальних позицій інтернальності-екстернальності особистості, де виявилось, що у «інтернальності-екстернальності досягнень» більша (68 %) частка респондентів виявились інтерналами, а стосовно «інтернальності-екстернальності невдач» то ця частка зменшилась на 12 %, що свідчить про тенденцію до приписування своїм невдачам і невезінням зовнішнім обставинам. Ми виявили, що рівень заздрісності статистично-значимо вищий (t(інт) = 2,117, р < 0,05; t(екст) =      2,782 р < 0,05) у випадку «екстернальності невдач», що у свою чергу також підтверджує властивість екстерналам приписувати причини результатів своєї діяльності зовнішнім обставинам. Наявний результат суміжний із дослідженнями Т. В. Бескової, де  саме суб’єктам із екстернальним локусом контролю, властива більша частка атрибуцій заздрісності предметним сферам (кар’єрному росту, здоров’ю, дорогим або модних речам, сімейному благополуччю, зовнішній привабливості, соціальному статусу) і їм властиво приписувати причини зовнішнім факторам (наприклад, здоров’ю часу, матеріальному достатку), а не власним діям [5].

Визначаючи тип поведінкових тенденцій заздрісності, встановлено, що існує слабкий статистично значимий зв’язок (r(невдач) = 0,29, р < 0,05) між «заздрістю-неприязню» та «інтернальністю-екстернальністю невдач». Тобто показники заздрісності-неприязяні збільшуються із тенденцією до екстернальності невдач.  Кореляційний зв’язок окремо між екстерналами та інтераналами та «заздрістю-неприязню» виявлено не було (р > 0,05), причиною можу бети недостатня кількість учасників у вибірці.

Виходячи з  того, що студенти із екстернальним локусом контролю приписують причини своїм невдачам зовнішнім факторам, то ймовірно, що успіх іншого теж буде детерміновано цими обставинами (наприклад, везінням). Наявний кореляційний зв’язок свідчить  про більш агресивну налаштованість до успіхів іншого і передбачає емоційний дискомфорт, викликаний усвідомленням того, що хтось має більше, присутній. Заздрісник переконаний, що успіхи і досягнення іншого принижують його, знецінюють його власні досягнення. Тобто, фактично успіх суб’єкта заздрості не залежить від нього самого, а від успішності іншого, що виявляється у порівнянні. Це в свою чергу призводить до відповідного емоційного фону у вигляді агресивних реакцій [3].

Те, що, саме заздрість – неприязнь, а не заздрість – зневіра притаманна «екстернальності невдач», пояснюється, на наш погляд, тим, що респондент, сприймає успіх як необхідне належне, яке робить його життя кращим і примушує інших людей рахуватися з ним. Така позиція може проектуватися на інших і  таке бажання трансформується у ще більш сильне бажання відібрати, позбавити, нівелювати удачу і перевагу конкурента, що супроводжується озлобленістю, роздратуванням і неприязню до тих, хто має більше.

В результаті проведеного дослідження ми прийшли до таких висновків.

ü     Заздрість являє собою складний феномен, властивий людській природі, детермінований різними факторами, що має різноманіття форм і ступенів вираженості. Будучи соціально неодобрюваною і засуджуваною заздрість має тенденції неусвідомленого функціонування в особистості, породжуючи різні модифікації проявів, що забезпечені активізацією механізмів психологічного захисту, і може призводити до порушень, розладу, ненависті і деструкції в людських відносинах.

ü     Між показниками мотиваційних тенденцій досягнення та заздрісністю існує взаємообернений зв’язок: студентам із тенденцією до досягнення успіху притаманний нижчий рівень заздрісності і навпаки, студентам із мотивацією до уникнення невдач притаманний вищий рівень заздрісності.

ü     Рівень заздрісності позитивно корелює із показниками «Екстернальності  досягнень та невдач»: чим вищий рівень заздрісності тим більше студентам притаманно вбачати зовнішні обставини як фактори їх успішності. Вони орієнтуються на успіх та невдачу іншого, щоб не бути «гіршим» у певній діяльності, що є причиною їхньої заздрісності.

ü     Студентам із високим рівним заздрісності властива екстернальність невдач і мотивація уникнення невдач, тобто заздрісники вбачають причинами свого неуспіху успішність інших, тому інтенсивно реагують як на їх успіх так і на їхню невдачу.

ü     Студентам із екстернальним локусом контролю невдач притаманна така поведінкова тенденція, як «заздрість-неприязнь». Наявний кореляційний зв’язок свідчить  про більш агресивну налаштованість до успіхів іншого і передбачає емоційний дискомфорт, викликаний усвідомленням того, що хтось має більше, присутній. Заздрісник переконаний, що успіхи і досягнення іншого принижують його, знецінюють його власні досягнення.

Список використаної літератури:

1. Берак О.Л., Туторская Н.В. Пути формирования эмоциональной регуляции личности студента // Вестник высшей школы 1987. № 1. – С. 33–38.
2. Бескова Т.В. Гендерные особенности межличностных отношений субъектов зависти // Личность, семья, общество: вопросы современной психологии: материалы международной заочной научно-практической конференции. (30 января 2011 г.). – Новосибирск: Изд.: «ЭНСКЕ», 2011. – С. 140-147.
3. Бескова Т.В. Особенности проявления зависти в межличностном взаимодействии субъектов // Известия Самарского научного центра Российской академии наук. Т. 12. № 5 (37). 2010. – С. 103-109.
4. Бескова Т.В. Психологические механизмы формирования зависти и ее детерминанты // Электронный журнал «Вестник Московского государственного областного университета». 2013. № 1.
5. Бескова Т.В. Склонность к зависти субъектов с разным типом локус контроля // Научно-методический и теоретический журнал «Социосфера». № 4, 2011. – С. 13-17.
6. Бескова Т.В. Социальная психология зависти / Бескова Т.В. — Саратов: ИЦ Наука, 2010. — 192 с.
7. Бреслав Г.М. Психология эмоций. М.: Смысл; Академия, 2004. С. 367-376
8. Горшенина Н.В. Взаимосвязь завистливости личности и ценностных ориентаций // Вестник Чувашского университета. Гуманитарные науки. — 2013. — № 4. — С. 202—205.
9. Гусова В.А. Зависть как социальный феномен: дис. канд. фолософ. наук. М., 2006
10. Кондаков И. М., Нилопец М. Н. Экспериментальное исследование структуры и личностного контекста локуса контроля // Психологический журнал. – 1995. – Т. 16. – № 1. – С. 43–51, с. 43-51
11. Котова И.Б. Зависть как личностный феномен // Ежегодник Российского психологического общества: Материалы 3-го Всероссийского съезда психологов, 25-28 июня 2003 г.: в 8 т. СПб, 2003. — С. 20—25.
12. Муздыбаев К. Психология зависти // Психол. журн. — 1997. — Т. 18. — № 6. — С. 3—12.
13. Орлов Ю. М. Потребности в достижениях в учебной деятельности / В кн.: Потребности и мотивы учебной деятельности. М., 1976. С. 26–46.
14. Орлов Ю.М. Потребностно-мотивационные факторы эффективности учебной деятельности студентов ВУЗа. – М., 1984. с.17
15. Саблина Т.А. Некоторые особенности мотивации студентов. Сб. тезисов доклада науч.-практ. конф.: Современные проблемы подготовки учителя к обучению и воспитанию младших школьников. В-д, 1992. — С 46-49.
16. Соколова. Е.Е. Психология зависти // Педология. Новый век. — 2002. — № 10. — С. 10—14.
17. Тульчинский Г. А. Разум, воля, успех: О философии поступка. Л., 1990. — 79 с.
18. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: В 2 т. / Пер. с нем. М.: Педагогика, 1986.  — 416 с.
19. Krampen G. IPC – Fragenbogen zu Kontrolluberzeugungen. – Gottingen: Hogrefe, 1981. – 287 р.
20. Lohaus A., Schmitt GM Fragebogen zur Erhebung von Kontrolluberzeugungen zu Krankheit und Gesundheit. – Bern: Huber, 1989. – Р. 34–48.
21. Seligman, M.E.Р. The optimistic child. / M.E.P. Seligman, K. Reivich,  L. Jaycox, J. Gilham.- Boston: Houghton Mifflin, 1995. – Р. 77–113.