У статті проаналізовано вплив виборчої системи на розвиток українського парламентаризму. Здійснений порівняльний аналіз переваг та недоліків існуючого формату виборчої системи в рамках парламентаризму, а також запропоновані напрямки вдосконалення вітчизняної моделі виборчої системи з метою підвищення ролі парламенту в суспільно–політичному житті держави.

The article analyzes the impact of the electoral system for the development of Ukrainian parliamentarism. The comparative analysis of advantages and disadvantages of the existing format of the electoral system in the parliamentary and suggested ways of improvement of the national model of electoral system to enhance the role of parliament in public life of the state.

На сучасному етапі, вибори є однією з найбільш поширених форм прямого народовладдя, адже саме за допомогою них формуються різні органи публічної влади, зокрема і така державна інституція як парламент. А становлення  та розвиток інституту парламентаризму є одним із пріоритетних напрямків вдосконалення політичних систем багатьох держав світу.

Необхідно зазначити, що суттєвою характеристикою парламентаризму в будь-якій державі є політична структуризація парламенту, яка сприяє підвищенню його ролі в суспільно-політичному житті держави. У свою чергу, на структурування парламенту також впливає багато різних факторів, але основним чинником, що визначає ступінь залучення партій до державної діяльності через впровадження механізму політичного представництва у парламенті, є тип виборчої системи.

Дана тема є актуальною тому, що в нашій державі часто піднімається питання досконалості існуючого формату  виборчої системи до представницьких органів влади, про доцільність його змін, які змогли б в подальшому  забезпечити чесні та прозорі вибори, а також, що саме головне, підвищити роль парламенту в суспільно–політичному житті нашої держави.

Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити позитивні та негативні сторони  вітчизняного формату виборчої системи, а також їх вплив на розвиток українського парламентаризму на основі теоретичних та практичних здобутків у галузі досліджуваної проблематики.

Для досягнення мети, були поставлені наступні завдання:

• дослідити виборче законодавство в Україні;
• визначити переваги та недоліки української моделі виборчої системи;
• проаналізувати вплив виборчої системи на розвиток українського парламентаризму;
• визначити напрямки вдосконалення вітчизняної моделі виборчої системи з метою підвищення ролі парламенту в суспільно–політичному житті держави.

Проблема впливу певного типу виборчої системи на політичні процеси і структурування парламенту є предметом численних наукових  досліджень. Зокрема, політологи  М. Дюверже, Дж. Сарторі, К. Оффе, Т. Кіс, К. Давіши, О. Мелешкіна  сформулювали  закономірності взаємозалежності типу виборчої системи та політичних процесів.  Вони зазначають, що нестабільна політична система країни є найбільш чутливою до типу виборчої системи порівняно зі сталими системами [11].  Легітимність  існуючої влади та прийнятих нею  політичних рішень залежить саме від того, наскільки є адекватним представництво виборців у парламенті; але, разом із тим, значна поляризація поглядів політичних акторів країни та їх представництво в парламенті може уповільнити чи унеможливити процеси законотворення, а також призвести до деструктуризації і дестабілізації роботи парламенту. Як приклад негативних наслідків неструктурованого парламенту можна згадати періодичні парламентські кризи, які найчастіше відбуваються у постсоціалістичних державах. Їх супроводжують вибори президентів (Чехія і Угорщина), коаліційні переговори, голосування бюджетів, затвердження програм діяльності урядів тощо. Високий рівень поляризації позицій політичних сил у постсоціалістичних суспільствах є також свідченням і фрагментарності політичної культури суспільства та його невизначеності щодо єдиного політичного курсу, а в подібних умовах вибір типу виборчої системи ще більш  ускладнюється, адже повноцінне політичне представництво виключає повноцінне структурування парламенту [11].

Необхідно відзначити те, що для країн, які знаходяться на етапі демократичного переходу та мають велику кількість конфліктогенних факторів  найбільш прийнятною з точки зору співвідношення якості представництва та ефективності впливу на ці проблеми є пропорційна виборча система [11].

Пропорційна виборча система вперше була запроваджена в 1855 році в Данії,  а дещо пізніше і в Швейцарії, Бельгії та Фінляндії. У той період дані країни були етнічно неоднорідними та мали значну кількість політичних партій, тому таке представництво стало самим ефективним засобом для інтеграції антисистемних партій у політичну  структуру країни. У суспільствах з різними мовами та релігіями мажоритарні системи є, за твердженням С. Роккана та Р. Ліпсета, загрозою для існування політичної системи. Введення деяких елементів представницької меншості є необхідною умовою у стратегії територіальної консолідації [5, 68].

Якщо говорити про українську практику введення та застосування пропорційної виборчої системи, то необхідно розпочати з того, що в березні 2004 року було прийнято Закон «Про вибори народних депутатів України», згідно якого вибори здійснюються за пропорційною системою, коли депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Вибори до Верховної Ради України  2006 та 2007 років  стали практичним випробуванням даної виборчої системи для України, а також дозволили оцінити в реальних умовах і її переваги, і її недоліки.

Почнемо з переваг. Основними аргументами на користь впровадження цієї виборчої системи можуть бути наступні:

1. Система виборів за партійними списками забезпечує пропорційне представництво в парламенті основних політичних уподобань українсього електорату, чого майже неможливо досягнути при мажоритарній системі.

Як аргумент, за політичні партії і блоки, які подолали тривідсотковий виборчий бар’єр, проголосували 77,7% виборців, що взяли участь в голосуванні на виборах 2006 року [6, 8].

2.  Пропорційна модель забезпечує краще структурування парламенту в порівнянні з іншими, адже формується більш менш усталена парламентська більшість та опозиція до неї на основі депутатських фракцій партій.

Як приклад, відповідно до нових норм була сформована коаліція депутатських фракцій, яка вперше за всю історію незалежності нашої держави мала безпосередній вплив на визначення кандидатури Прем’єр-міністра та й загалом всього складу Уряду.

3. Вітчизняний формат виборчої системи сприяє політичній структуризації всього суспільства, а відповідно і зростанню ролі політичних партій у парламенті, хоча якщо говорити про рівень довіри до партій, то він залишився відносно невисоким, але на це є свої причини.

4. Система пропорційного представництва із  закритими списками в єдиному окрузі є дієвим стимулом до формування загальнонаціональних партій та частково зменшує небезпеку регіоналізації політичних сил, що в результаті може призвести до негативних наслідків для всієї держави.

Очевидним є те,  що парламентські вибори дану проблему кардинально не вирішили, а швидше навпаки – підтвердили її наявність, адже кожна дійсно впливова українська політична сила  володіє власною чітко визначеною регіональною сферою впливу. Це можна  простежити через їх електоральні результати в загальнодержавному виборчому окрузі [6, 11].

5. Пропорційна виборча система частково посилює політичну відповідальність партій, тому, як наслідок, робить більш раціональним і вмотивованим голосування електорату за списки партій, хоча в цьому також можна знайти негативні нюанси.

Відповідно до вищезазначеного, можна зауважити, що сподівання прихильників пропорційної моделі лише частково випрадали себе, тому потрібно зробити оцінку ситуації і з протилежної сторони, а саме зі сторони критиків даної системи.

Оцінка аргументів, які вказують на вади пропорційної виборчої системи:

1. Пропорційна модель із закритими  списками партій значно звужує  виборчі права електорату, а відповідно і їх можливість впливати на формування владних структур в державі. Адже, ті громадяни, які не є членами політичних партій, жодним чином не можуть вплинути на порядок розташування кандидатів у списку партії.

2. Пропорційна система закритих  списків збільшує роль партійної бюрократії у формуванні депутатського корпусу, оскільки саме партійні лідери  мають вирішальний вплив на формування списку кандидатів у депутати. Очевидним є те, що в більшості випадків кандидатів у депутати та їх місце у виборчому списку визначає вузьке коло керівників та інвесторів кожної політичної сили [6, 16].  Іншими словами, цей процес швидше нагадує закриті партійні торги, де можна просто придбати бажане місце у виборчому списку.

3. Вітчизняна виборча система в єдиному загальнодержавному окрузі сприяє домінуванню в партійних списках саме столичних політиків та представників великих регіонів, а от інтереси вже незнаних регіонів можуть бути взагалі не представлені в парламентському складі.

Це застереження справдилось повною мірою. Із числа всіх народних депутатів України (станом на кінець 2006 року) більша половина, а саме 57% від загальної кількості парламентарів – є мешканцями Києва. Наступний за територіальною чисельністю загін  є представниками Донецької області, а вже такі області як Житомирська, Рівненська та Чернівецька представлені лише кількома парламентарями.

4.  Виборча система із закритими списками партій сприяє розриву зв’язків кандидатів у депутати зі своїм електоратом, адже з практики добре відомим є той факт, що ті кандидати, які знаходяться у списку після першої десятки,  в основному невідомі більшості виборців і, по суті, не несуть відповідальності перед ними за свою діяльність [6, 19].

Як приклад, світова практика застосування пропорційного виборчого законодавства ґрунтується на створенні виборчих округів у межах певного регіону. При цьому застосовується преференційне голосування, коли виборець фактично робить вибір двічі, тобто голосує за партію, а також надає преференції конкретним кандидатам від цієї ж партії. А в українських реаліях все зовсім не так, а швидше навпаки, адже партіям не потрібно підтримувати постійний контакт з виборцями, і достатнім є лише звичайне використання можливостей ЗМІ для підтримання власного іміджу [9].

5. Ще одним вагомим недоліком існуючого формату виборчої системи  є визначений рівень виборчого бар’єру. Звичайно, на перший погляд здається, що застосування пропорційної виборчої системи з існуючим обмежувальним бар’єром, який є не таким вже й високим, має сприяти високій відповідності результатів виборів уподобанням електорату, однак якщо звернутись до українського досвіду, то стає очевидним те, що до Верховної Ради України останнього скликання потрапило лише п’ять політичних партій та блоків і ніхто з них не набрав більшості голосів виборців.

Більшість політичних партій в Україні – нечисельні, не мають належної соціальної бази і повноцінно не виконують притаманних їм, як політичним партіям, функцій. За цієї умови Парламент неспроможний в повній мірі здійснювати власні повноваження, що в подальшому може скомпроментувати саму ідею парламентаризму [10].

6. У запровадженні даної системи зацікавлені переважно великі партії, і при цьому для них є вигідним застосування вищого виборчого бар’єру. А це призводить до дискримінації дрібних партій та їх прихильників. Подібна дискримінація призводить до частих змін виборчого законодавства, які, за твердженням польського політолога М. Кота, свідчать про низьку якість демократії [8]. А такі свідчення є характерними для політичної системи нашої держави.

До цього необхідно додати також і те, що при збереженні даної тенденції значна кількість електорату в подальшому може втратити віру у власні  виборчі права та можливості, і, як наслідок, перестане брати участь у виборах, а це сприяє поширенню такого негативного явища як політичний абсентеїзм.

Виходячи із зазначеного, можна вважати, що практично майже всі аргументи щодо можливих негативних наслідків застосування такого формату пропорційної моделі на виборах до Верховної Ради України підтвердились. І якщо підводити баланс практичної оцінки  аргументів «за» та «проти» застосування пропорційної системи в запровадженому варіанті, можна зробити висновок, що позитивний ефект є не таким уже і значним, як хотілося б, а  от її вади є очевидними.

Хоча впровадження пропорційної виборчої системи в Україні  – це  звичайно  позитивний та вагомий крок, але застосування саме такої її формули створює загрозу узурпації влади в державі представниками парламентської більшості та створенню певної прірви між виборцями і тими, хто їх представляє.

Вітчизняна виборча модель пропорційного представництва може бути ефективною як для структурування парламенту, так і для структурування суспільства загалом, але для досягнення бажаного результату необхідно змінити  як принципи виборів загалом, так і рівень виборчого бар’єру та правила формування виборчих списків зокрема, створюючи тим самим рівні конкурентні умови.

Отже, відповідно до вищезазначеного основним чинником, який визначає ступінь залучення партій до державної діяльності через впровадження механізму політичного представництва у парламенті,  є тип виборчої системи. Однак при існуючій виборчій системі інститут виборів ризикує остаточно перетворитися на символічний фарс, на «вибір без вибору».

Звичайно запроваджена модель виборчої системи забезпечила пропорційне представництво впливових політичних сил у  Парламенті України, що у свою чергу, мало б мати позитивні наслідки, а якщо точніше – дати швидкий та результативний поштовх для формування Уряду країни, але як можна було спостерігати на практиці, створення коаліції та Уряду  було тривалим та досить затяжним процесом.

Разом із тим, пропорційна виборча система не відображає політичні уподобання левової частини електорату, адже значна частина партій та блоків все ж не змогли подолати встановлений виборчий бар’єр у 3%. Також важливим є те, що була забезпечена висока структуризація Парламенту. Однак це не дало позитивного впливу в сучасних українських реаліях, оскільки у Верховній Раді України переважно представлені лише найміцніші класово-олігархічні об’єднання, які, застосовуючи різноманітні ресурси, зуміли подолати виборчий бар’єр. Існує також маса й інших вад у функціонуванні пропорційної виборчої системи.

Очевидним є те, що дана модель не є ідеальною, але в сучасних українських реаліях вона є найбільш  прийнятною для нашого суспільства, щоправда її існуючий формат потрібно корегувати. Використання пропорційної системи з відкритими списками, утворення багатомандатних виборчих округів в умовах партійної системи поляризованого плюралізму буде сприяти не лише більш адекватному політичному представництву інтересів суспільства, але й встановленню тісного зв’язку між виборцями та їх представниками.

Список використаних джерел та літератури:

1. Дюверже М. Политические партии [Текст] / [пер. с франц.]. – М. : Академический проект. – 2002. – 560 с.
2. Зеленько Г.І.  Політична «матриця» громадянського суспільства: досвід країн Вишеградської групи та України [Текст] / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса.  – К.: Знання України, 2007.  – 336 с.
3. Макаров А. М.  Трансформація парламентаризму в Україні і державах Центральної та Східної Європи /Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний та прикладний аспекти [Текст] / [Кол. моногр.]: За ред. Ф.М. Рудича. – К.: МАУП,  2002. – 488 с.
4. Сарторі Дж.  Вертикальна демократія [Текст] // Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К. : Смолоскип, 2005. – 1108 с.
5. Липсет С., Роккан С. Структуры размежеваний, партийные системы и предпочтения избирателей [Текст] // Партии и выборы: Хрестоматия / РАН.ИНИОН. Центр социальных научноинформационных исследований. Отв. ред. и сост. Н. Анохина, Е. Мелешкина.  – М.: Наука, 2004. – 554 с.
6. Виборче законодавство України: сучасний стан та перспективи розвитку (аналітичний звіт) [Текст] // Інститут прикладних гуманітарних досліджень. – Х.: ТОВ Видавничо-комерційна фірма «Яшма», 2006. – 240 с.
7. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 25.03.2004 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 1665 – 15. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1665-15. – Назва з екрану.
8. Кот М. Чи вчаться політичні партії? Оцінка ефективності політичної гри польських партій у процесі прийняття виборчого закону 2001 року [Текст]  // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. – № 2. – 166 с.
9. Зеленько Г.І.  Прогностичний ефект нового виборчого законодавства в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.ipiend.gov.ua/?action=article_detail&article_id=3&mid=12. – Заголовок з екрану.
10. Мартинюк Р. С. Сучасний український парламентаризм: особливості розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  https://naub.oa.edu.ua/2010/suchasnyj-ukrajinskyj-parlamentaryzm-osoblyvosti-rozvytku. – Заголовок з екрану.
11. Павлова Л. І. Реформування виборчої системи в контексті модернізації українського парламентаризму [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua. – Заголовок з екрану.

Ключові слова: виборча система, пропорційна виборча система, парламент, парламентаризм, структуризація парламенту, партія, електорат.

Key words: electoral system, proportional electoral system, parliament, parliamentarism, structuring of Parliament, party, electorate.