Стаття присвячена аналізу низки суспільних чинників, таких як міграція населення США до великих міст, зміни в структурі американської сім’ї, зростання матеріального добробуту американців та його наслідки для виховання дітей, вплив засобів масової інформації на поведінку членів суспільства, протиборство двох політичних систем, а також проблеми національних меншин та їх вплив на моральну поведінку американської молоді повоєнного періоду. Метою статті є показати, що зміни в американському суспільстві після 1945 року спричинили важливі зрушення, які негативно позначились на морально-етичному вихованню молоді і настійно вимагали активізації виховної діяльності школи для подолання негативних тенденцій в соціальному житті держави. Автор статті спирається на праці таких американських учених, як С.Амброуз, В.Вільямс, О.Гінес, Б.Гостетлер, Дж.Макдауел та ін.

У післявоєнній Америці відбулося ряд важливих соціальних змін, які негативно вплинули на структуру американського суспільства і його основний компонент – сім”ю, різко погіршили рівень моральності молоді і докорінно вплинули на характер морального виховання підростаючого покоління. Значним фактором, що викликав девальвацію традиційних норм моральності американців, стали соціальні наслідки масової міґрації населення на Захід, викликаної процесами індустріалізації та урбанізації. Двадцяте століття зіткнулося з масовим і безперешкодним рухом американських сімей з сільських місцевостей до міських. Цей процес був викликаний низкою причин: з одного боку, зменшенням можливостей отримати роботу в сільській місцевості, а з іншого, новими можливостями дістати добре оплачувані робочі місця в містах у зв’язку з подальшою індустріалізацією країни. У цьому зв’язку Ос Гінес зазначає: “У 1940 році Америка була сільською нацією, або нацією з маленькими містечками і менш ніж 50% усіх американців жили в містах з населенням понад 10000 мешканців. У 1940–1950–х роках в Америці сталися значні соціальні зміни. До початку 1950 року двоє з трьох американців переїхали до одного з густонаселених регіонів” [Guiness, 1993, р.82–83]. Швидка урбанізація американського суспільства перш за все позначилась на структурі сім’ї. У зв’язку з цим діти стали по суті позбавлені сімейної підтримки у вирішенні питань морального виховання. Справа в тому, що тривале життя в громаді для багатьох попередніх поколінь американців призвело до того, що батьки батьків та інші члени сім’ї й родичі були невід’ємним джерелом моральних настанов та допомоги дітям. Дідусі та бабусі (так само, як тітки і дядьки) часто виступали в ролі вихователів та домашніх учителів своїх опікунів чи племінників, допомагаючи батькам або навіть іноді замінюючи їх, тобто фактично вся родина брала участь у вихованні дитини. Переїхавши з рідних місць до міста, батьки і діти опинилися в незнайомому оточенні, тому для останніх післявоєнних поколінь “розкіш спілкування” з рідними по суті вже була втрачена: якщо раніше 60–70% американських сімей включали дідусів та бабусь, то сьогодні їх менше 2%. Зміни в характері сімейного життя також негативно позначились на сімейному навчанні та вихованні. Раніше на фермах діти працювали з батьками та дідусями. Вони разом збирали сіно, доглядали за худобою, мили посуд та готували їжу. Такий поділ праці не тільки розвивав у дітей необхідні навички та вміння, але й надавав широкі можливості батькам ділитися з дітьми своїми знаннями, традиціями та навчати їх моральним цінностям. Коли ж батьки починали працювати, а нерідко робота знаходилась далеко від дому і їх діти залишалися з нянями дома або в дитсадках, така можливість була втрачена. І нарешті, переселення в міські райони певною мірою призвело до втрати відповідальності дітей за свої вчинки, адже на фермах кожен член сім”ї виконував важливі обов’язки, і навіть наймолодші залучалися до активної праці і знали, що безвідповідальність призведе до небажаних для них наслідків [McDowell, Hostetler, 1994, c.37]. У міських умовах значення цього фактора суттєво падає, адже тепер працюючі батьки не мали достатньо часу для виховання дітей, а крім того місто звільняло дітей від численних обов’язків і різко збільшувало кількість вільного часу, який не було чим заповнити. Могутній і далеко не завжди позитивний вплив на дитину тепер мала вулиця і ровесники.

Важливим фактором, який змінив погляди американців, в тому числі молоді на світ, було економічне процвітання США у повоєнний період. Упродовж десяти років виробництво в США зросло приблизно вдвічі. Цей економічний бум вплинув як на матеріальний рівень життя американців, так і на спосіб їхнього життя, світосприйняття і звичайно ж виховання. У 1940 році, наприклад, лише 43,6% американців мали свої власні будинки, а до 1960 року їх кількість збільшилась ще на 42%. “З усіх національних будівель 1960 року, – пише Ос Гінес, –1/3 була збудована в 1950–х роках” [Guiness, 1993, c.84]. Виробники автомобілів швидкими темпами нарощували потужності заводів, щоб задовольнити зростаючу потребу в автомашинах. Телевізори теж мали великий попит. Усе це поклало початок “новому матеріалізму” американців. Джеймс Міченер з цього приводу зазначає: “Починаючи з 1960 року, ставлення до дітей, народжених після Другої світової війни, який отримав назву “дитячого буму” (baby boom) за велику народжуваність у цей період, дуже змінилося. Їхні батьки, які пережили матеріальну скруту та психологічний шок, говорили: “Я хочу, щоб моїй дитині було набагато краще, ніж мені, коли я ріс під час депресії 1930-х років” [ Michener, 1993, c.27].

Отже, діти в 1950–1960–х роках виховувалися не так, як їхні батьки з дотриманням усіх принципів моралі, оскільки в нові часи більше уваги приділялося фінансовому благополуччю. Батьки вважали своїм основним обов’язком перш за все матеріально забезпечити своїх дітей, а все інше, зокрема і проблеми виховання переносилося на другий план. У післявоєнний період у людей з’явилося більше вільного часу, який вони могли провести в сімейному колі, що було викликано появою нових технологій, наприклад, машин та пристроїв для миття посуду, прання, сушіння. Однак ці технології насправді привели до зменшення часу, який раніше сім’я проводила разом. Адже тепер, коли не потрібно було самому мити посуд чи витирати його, батьки і їхні діти мали більше часу на вирішення своїх власних проблем, головним чином за межами дому [McDowell, Hostetler, 1994, c.39].

Однією з найбільш важливих соціальних змін у XX столітті в Америці, які вплинули на характер морального виховання молоді, стала поява мас–медіа. Ті, хто народився до 1927 року, пам’ятають перші радіоприймачі та фільми. Народжені з 1927 по 1945 роки пригадують перші телевізори. На противагу їм ті, хто народився в післявоєнний період (1946–1964), взагалі не уявляють собі життя без телебачення, а їх діти не можуть жити без музики, відео, аудіо та СД. Розвиток радіо, кіно, телебачення та інших електронних засобів докорінно змінив характер американського суспільства у трьох напрямах. По–перше, засоби масової інформації сприяли швидкому розповсюдженню новин та ідей. Саме вони зробили світ з його проблемами меншим і тіснішим, ніж він здавався раніше. Електронні засоби зібрали американців разом, у межах єдиної нації та з людьми інших країн. Водночас це прискорило руйнування традиційних моральних цінностей, адже американські засоби масової інформації нерідко подавали свою інтерпретацію того, що є добрим і поганим, розмиваючи таким чином розуміння в американців і особливо молоді, розуміння добра і зла.. По–друге, засоби масової інформації вплинули на стосунки в сім’ї. Запитання ”Що сьогодні по телевізору?” замінило у багатьох сім’ях прохання: “Тату, допоможи, будь–ласка, з домашнім завданням”. Раніше члени американської сім’ї засиджувались за вечерею, а тепер замість того, щоб обмінюватись новинами та поглядами на життя і новини, спілкуватися з дітьми, вони споживали вечерю перед телевізором, дивлячись повторні покази “сімейних шоу” в кімнаті, яку з великою натяжкою можна назвати “сімейною”. У результаті захоплення телевізором американські підлітки перед голубим екраном проводять приблизно три години в день і всього до чотирьох хвилин у день за змістовною розмовою з мамою і дві з половиною хвилини в день, обговорюючи справи з татом. Крім телебачення, музика та відеозасоби теж мають здатність руйнувати спілкування в сім’ї. Не дивно, що батьки сумніваються в тому, чи передають вони свої цінності дітям, адже підлітки проводять набагато білше часу більше з радіо та телебаченням, ніж з батьками. По–третє, кіно та телебачення демонструють штучну модель дій та їхніх наслідків. Кіногерої можуть вирішити нездоланні проблеми менш ніж за дві години (зазвичай, ударом у голову або пострілом з револьвера). Герої малого екрана можуть це зробити менш ніж за годину. Звісно, такі приклади впливають на підхід дитини до вирішення життєвих проблем. Але найбільш руйнівним на поведінку дітей є вплив вчинків кіноперсонажів, оскільки в них по суті стирається різниця між правильним та неправильним [McDowell, Hostetler, 1994, c.35–36].

Крім внутрішніх соціальних проблем у 1950–1970–х роках на морально–психологічний клімат у США суттєвий вплив чинило протиборство з системою соціалізму. Загроза радянського експансіонізму і, зокрема, загроза інтересам американських мультинаціональних компаній, украй турбували вищі політичні та ділові кола США [Williams, 1959, c.268–276]. Наприкінці 1940–х – на початку 1950–х років страх перед цією загрозою досяг майже істеричного характеру. Комітет з американських справ, сенатор Джозеф Маккарті і такі організації, як Джон Берч Сесаєті (John Birch Society) звинувачували урядові агенції в тому, що вони нібито підтримують комуністів. Були проведені численні слухання і складені “чорні” списки, щоб звільнити США від “червоних” і “оранжевих”. Ненависть до комунізму, боязнь його появи заполонили майже кожну установу американського суспільства. Школи не стали винятком: від учителів вимагали приносити клятви на вірність державі і відрікатися від будь–якої участі в комуністичному русі [Ambrose, 1973, c.204].

Істерія щодо проникнення комунізму в американське суспільство значно зменшилася з середини 1950–х років. Проте впродовж наступних двох декад американська зовнішня політика продовжувала ґрунтуватися на політичному та ідеологічному протиборстві між двома супердержавами і на переконанні, що СРСР має намір поширювати комунізм у всьому світі. Утім, американські лідери в цей період мали свої власні експансіоністські плани. Так, у 1947 році президент США Трумен проголосив, що ”ввесь світ має прийняти американську систему, і ця система може вижити в Америці лише за умови, якщо стане світовою” [Goldman, 1960]. Одним з наслідків цього протистояння було те, що в школах вводились спеціальні курси, які мали на меті посилення ідеологічного та патріотичного впливу на молодь. Відповідно скоротились програми, які слугували морально–етичному вихованню.

Після Другої світової війни американці, крім побоювання радянської загрози, зіткнулися з проблемою расової дискримінації. З часу звільнення афроамериканців з рабства їх постійно обмежували в усьому, позбавляли свободи і можливості жити щасливо. Після війни були зроблені певні кроки до подолання сегрегації чорношкірого населення США. Президент Трумен заборонив расову дискримінацію в армії. У 1954 році Верховний суд США постановив, що школи, у яких роздільно навчалися чорношкірі і білі, є нерівними [Sitkoff, 1981]. Розпочався складний і довготривалий процес матеріалізації цього рішення Верховного суду, його впровадження в практику діяльності американської школи.

Таким чином, міграція значної частини населення США до великих міст і пов”язані з цим зміни в структурі американської сім’ї, привели до зменшення ролі родичів у морально-етичному вихованні молоді; зростання матеріального добробуту американців стало причиною зниження уваги батьків до формування характеру дітей; результатом негативного впливу засобів масової інформації на поведінку членів суспільства стало розмивання понять добра і зла; протиборство двох політичних систем вимагало скорочення курсів, спрямованих на формування характеру молодих американців. Отже, низка суспільно-політичних чинників, які негативно позначились на морально-етичному вихованню молоді, настійно вимагали активізації виховної діяльності школи для подолання негативних тенденцій в соціальному житті держави.