АНОТАЦІЯ. У статті здійснюється аналіз проблеми забезпечення захисту платників податків під час здійснення з податкового контролю контролюючим органом. Зокрема, досліджено питання застосування адміністративного арешту активів платника податків.
КЛЮЧOВI СЛOВА: податковий контроль, контролюючий орган, адміністративний арешт активів платника податків.
ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ. На сьогодні Україна переживає нелегкий період, а саме час стрімкого розвитку та обрання подальшого політичного та економічного напрямку. Питання наповнення дірявого бюджету країни є важливим як ніколи. Досить часто складається думка, що податкові органи намагаються максимально наповнити державний бюджет часто всупереч закону. Серед інших проблем податкового права, особливої уваги заслуговує зловживання податковими органами своїм правом на забезпечення сплати податкового боргу, такого як адміністративний арешт активів платника податків, тому аналіз піднятої проблематики має першо-початкове значення для платників податків при захисті їх прав. Досить часто виявляються зловживання з боку податкових органів стосовно застосування до платника податків такого засобу забезпечення сплати боргу, як адміністративного арешту активів платника податку. Зокрема, щодо підстав застосування. Для прикладу, можемо вказати на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 р. у справі № 2а-461/12/1070[4], де було встановлено, що працівник податного органу здійснюючи планову виїзну документальну перевірку, допустив порушення щодо застосування адміністративного арешту активів платника податку, неправильно застосувавши норму передбаченою статтею 94 цього Кодексу, що застосовуються лише за наявності двох обов’язкових підстав: 1) у разі ненадання для перевірки документів, їх копій; 2) за умови наявності таких документів. Посадова особа податкового органу дала неправильну правову оцінку діям платника податків, розцінивши ненадання первинних документів бухгалтерського обліку, у зв’язку з переданням цих документів на зберігання та для проведення аудиту за цивільно-правовим договором до іншої особи, як відмову у наданні документів для проведення перевірки. Однак, суд підтримав платника податків, встановивши, що платник податків не відмовився від надання документів, а факт надання платником податків договору зберігання документів та проведення аудиту, акту приймання-передачі документів до цієї фірми представнику податкового органу безпосередньо свідчить про початок перевірки, оскільки їх може бути надано лише після відповідної вимоги службовця виключно вже в процесі перевірки. Таким чином, не встановлено жодних дій платника податків, які б свідчили про ухилення від перевірки, створення перешкод для проведення податковим органом перевірки, у тому числі шляхом невиконання приписів п.п. 16.1.9 ст. 16 та п. 81.1 ст. 81 ПК України, чи шляхом відмови у перевірці чи відмови в допуску до перевірки. У практиці Миколаївського окружного адміністративного суду, зокрема в постанові від 16 вересня 2013 р. за справою № 814/3805/13-а[3], податковий орган звертається до суду про застосування адміністративного арешту коштів платника податків, посилаючись на підпункт 94.6.2. пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України, де вказується про те, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду. Більш того, в провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду знаходилася справа обставини якої є аналогічними з обставина справи № 814/3805/13-а. Суд закрив провадження в зв’язку з наявністю спору про право (оскарження наказу про проведення перевірки та рішення, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків). Тобто, обґрунтованість адміністративного арешту не була підтверджена судом, тому немає правових підстав для застосування арешту майна платника податків. Зовсім не обґрунтованою залишається вимога податкового органу, щодо застосування адміністративного арешту коштів платника податків, оскільки відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, в разі, якщо в платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Також, податковий орган у своїх позовних вимогах зобов’язаний був обґрунтувати необхідність застосування адміністративного арешту коштів платника податків, чого зроблено не було. Аналогічно було встановлено постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8.10.2013 р. у справі № 876/5984/13[2]. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт (податковий орган) зазначає, що підставою для вжиття такого заходу, як адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків, є наявність належної підстави для застосування цього арешту, яка вказана в ст. 94 Податкового кодексу України та одночасно з цим наявність достатніх даних вважати, що незастосування такого арешту може загрожувати зникненню грошових коштів. Але ні наявності належної підстави для застосування адміністративного арешту у вигляді арешту грошових коштів, ні наявності достатніх підстав вважати, що незастосування такого арешту може загрожувати зникненню грошових коштів та неможливістю погашення податкового боргу, позивач у справі не довів. На противагу попередніх позицій суду, Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 18.06.2013 у справі № 802/583/13-а[1], в мотивувальній частині вказав, що відмова у прийнятті подання, зокрема у зв’язку із наявністю між сторонами спору про право, унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку (ч.ч. 5, 6 ст.183-3 КАС України). При цьому перевірка обґрунтованості накладення адміністративного арешту передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено. Враховуючи положення п. 94.10 ст.94 ПК України, така перевірка повинна завершуватися відповідним висновком суду, на підставі якого суд приймає рішення по суті порушеного питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування адміністративного арешту майна платника податків. Крім того, апеляційний суд спростовує позицію суду першої інстанції щодо взаємозв’язку строку судової перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків за поданням податкового органу та можливістю розгляду судом позовних вимог щодо підтвердження обґрунтованості такого арешту та стверджує, що в разі дотримання вищезазначеної позиції, втрачається правовий сенс та перспектива положення ч.6 ст. 183-3 КАС України та обмежуються права податкового органу в цій частині. Очевидним стає, що в цій ситуації апеляційний суд переходить на сторону контролюючого органу, встановивши, що суд першої інстанції мав перевіряти обґрунтованість адміністративного арешту, а не рішення про його застосування у розрізі підтвердження обґрунтованості такого арешту. Отже, можемо зробити наступні висновки:
Податкові органи у своїй діяльності допускають багато порушень закону, зокрема часто зловживають своїм правом на адміністративний арешт активів платника податків, що може призвести до негативних наслідків для платника податків. Судова практика є досить неоднозначна щодо захисту прав платників податків у боротьбі з незаконними діями податкових органів. В одному випадку, суд стає на сторону платника податків в іншому ¬¬– податкового органу. Досить спірною є ситуація застосування адміністративного арешту активів платника податків у випадку виникнення спору про право. Нам важко погодитися із позицією суду, щодо розгляду питання про обґрунтованість адміністративного арешту в цьому випадку. Оскільки судом не встановлено чи дійсно податковий орган мав право на застосування адміністративного арешту активів платника податків, а тому суд не може задовільнити подання податкового органу про застосування такого виду забезпечення стягнення податкового боргу з платника податків.

Список використаних джерел
1. Постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 у справі № 802/583/13-а: [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32029614
2. Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04. 2013 р. №2а-3638/12/1070: [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31376215
3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. № 810/310/13-а: [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30136794
4. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 р. уза справою № 2а-461/12/1070: [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27756180