У статті аналізується політика розширення Європейського Союзу в Західних Балканах, яка є важливим напрямком у зовнішньополітичній стратерії ЄС. Розглядаються еволюція відносин між Європейським союзом та Західними Балканами, основні виклики з якими зіштовхується ЄС в даному регіоні, а також перспективи вступу західнобалканських країн до Європейського Союзу.

Ключові слова: ЄС, Західні Балкани, розширення, країна-кандидат, реформування, стратегічні інтереси.

Olha Khriashchevska

THE POLICY OF THE EUROPEAN UNION ENLARGEMENT IN THE WESTERN BALKANS

The article is devoted to the problem of the European Union enlargement in the Western Balkans, which is the important direction in the EU foreign policy strategy. The evolution of the relations between the European Union and the Western Balkans, the main challenges the EU is facing in this region and the prospects for the entry of the Western Balkan countries into the European Union are considered.

Keywords: European Union, Western Balkans, enlargement, candidate country, reforming, strategic interests.

Хрящевская Ольга

ПОЛИТИКА РАСШИРЕНИЯ ЕВРОПЕЙСКОГО СОЮЗА В ЗАПАДНЫХ БАЛКАНАХ

В статье анализируется политика расширения Европейского Союза в Западных Балканах, которая является важным направлением во внешнеполитической стратерии ЕС. Рассматриваются эволюция отношений между Европейским союзом и Западными Балканами, основные вызовы с которыми сталкивается ЕС в данном регионе, а также перспективы вступления западнобалканских стран в Европейский Союз.

Ключевые слова: Европейский Союз, Западные Балканы, расширение ЕС, страна-кандидат, реформирование, стратегические интересы.

Актуальність цього дослідження зумовлена потребою вивчення політики розширення Європейського Союзу в Західних Балканах, виокремленні тенденцій та основних викликів, що виникають за умови залучення Західних Балкан до євроінтеграційного процесу, а також перспектив вступу західнобалканських країн до ЄС. Політика розширення Європейського Союзу, насамперед, спрямована на підтримку безпеки у регіоні та прискорить його політичний та економічний розвиток. Під Західними Балканами аналітики розуміють такі країни як: Сербія, Македонія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Албанія, Косово.

Метою наукової роботи є дослідження політики розширення ЄС в Західних Балканах.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

• дослідити еволюцію відносин між Європейським Союзом та Західними Балканами;
• розглянути основні виклики з якими зіштовхується ЄС в даному регіоні;
• з’ясувати перспективи вступу Західних Балкан до ЄС.

Окреслену проблему вивчає українська і зарубіжна історіографія, серед українських досліджень варто виокремити статтю О. Бірюкової, яка у своїй розвідці «Сучасні Балкани: внутрішньополітичні проблеми та зовнішньополітичні перспективи» [1, 218] аналізує особливості геополітичних та міжнаціональних процесів на Балканах, фактори що негативно впливають на сучасний розвиток цих країн, а також розглядає перспективи зовнішньополітичного та міжнаціонального розвитку балканського регіону. А. Миронова у праці «Еволюція політики ЄС щодо країн Західних Балкан» [10, 28] досліджує еволюцію відносин та розглядає питання формування стратегії ЄС щодо Західних Балкан. О. Чумаченко в статті «Політика розширення Європейського союзу в Західних Балканах: основні ризики та шляхи їх подолання» [20, 108] розглядає основні проблеми, з якими зіштовхується ЄС у регіоні, шляхи їх подолання та з’ясовує стан розширення ЄС на Балканах, прогнозує перспективи вступу Західних Балкан до ЄС. Дослідження О. Снігир «Вплив РФ на Західні Балкани» присвячене особливостям впливу Росії на країни Західних Балкан, зокрема Сербію, Боснію і Герцеговину, Македонію і Чорногорію, автор визначає мету Росії, інструменти й засоби реалізації її балканської політики [13].

Серед зарубіжних науковців варто виділити працю Ю. Кудряшової. В статті «Перспективы вступления в ЕС балканских государств и интересы России» [6] висвітлює вступ Західних Балкан до Європейського союзу як пріоритетний напрямок зовнішньої політики та аналізує позицію Російської Федерації щодо цього питання. Люсія Веснік-Алушевич в книзі «European Integration of Western Balkans: From Reconciliation To European Future» [34, 8] описує еволюцію відносин між ЄС та Західними Балканами, проблеми та конфлікти, які виникали у регіоні. Ерван Фуере в статті «A decisive year for the EU’s re-engagement with the Western Balkans» [27] аналізує відносини між ЄС та Західними Балканами на сучасному етапі та описує основні проблеми, які потребують розв’язання на сьогоднішній день.

Розгляд обраної теми вимагає використання широкого спектру джерел. Під час дослідження було опрацьовано комплекс міжнародних документів, хронологічні межі яких охоплюють період 1999 – 2018 рр. Серед них: Декларація глав держав та урядів країн Південно-Східної Європи (балканські країни, Молдова, Румунія, Болгарія), ЄС, США, Росії, Японії, Туреччини, Канади, Норвегії, Швейцарії, регіональних й міжнародних організацій та фінансових інституцій (ООН, НАТО, ОБСЄ, Рада Європи, Центральноєвропейська ініціатива, ОЧЕС, ОЕСР, МВФ, ЄБРР тощо) підписана 30 липня 1999 р. на саміті в Сараєво [33]. Декларація від 24 листопада 2000 р. (Загреб) [36], яка офіційно розпочала процес стабілізації й асоціації та запровадила фінансовий інструмент допомоги регіону – програму КАРДС. Окрім того, країнами ЄС було підтверджено, що механізмом оцінювання готовності потенційних кандидатів до членства в ЄС буде їхня відповідність Копенгагенським критеріям. Декларація ЄС щодо Західних Балкан, прийнята 17 травня 2018 на саміті в Софії [32], в якій була підтверджена європейська перспектива для держав даного регіону. Рішення Європейської Ради щодо процесу розширення, асоціації та стабілізації від 26 червня 2018 року [23]. А також урядові сайти Європейського Союзу, де є інформація про основні договори та політику розширення ЄС [16], Чорногорії [19], Сербії [18], Боснії і Герцеговини [15], Македонії [17], де зібрані офіційні відомості про політику держав.

Становлення політики ЄС щодо країн Західних Балкан припадає на період розпаду Югославії та перегляду європейськими країнами відносин з Белградом. Початок югославської кризи відкрив можливість для піднесення авторитету Європи на міжнародній арені. Першочерговим дипломатичним завданням ЄС було недопущення регіональної ескалації конфлікту: виступивши посередником у переговорному процесі, ЄС організував дві постійні конференції з врегулювання конфлікту – Конференцію Європейського Співтовариства щодо колишньої Югославії в Гаазі (вересень 1991 р. – серпень 1992 р.) і спільну з ООН Міжнародну конференцію щодо колишньої Югославії в Женеві (вересень 1992 р. – грудень 1995 р.) [31, 155].

Одним з небагатьох прикладів безпосередньої участі ЄС у процесі кризового врегулювання став достатньо невдалий досвід Адміністрації ЄС у м. Мостар (Боснія й Герцеговина) у червні 1994 р., та залучення поліцейського контингенту Західноєвропейського союзу. Проведення операції НАТО в Боснії та Герцеговині та підписання Дейтонських угод у грудні 1995 р. продемонстрували неможливість ЄС самостійно, без участі США, вирішувати конфлікти подібного масштабу. Головною метою, що постала перед ЄС та США після завершення боснійського конфлікту та, пізніше, операції НАТО в Косово, стало забезпечення стабільності в регіоні та його інтегрування в західні економічні, політичні та військові структури. До сфери відповідальності ЄС були віднесені політичні та економічні реформи в країнах регіону. Саме ЄС виступив головним донором у зовнішній допомозі Боснії та Герцеговині: близько 55 % (3,07 млрд. дол. США) допомоги в період з 1996 по 2002 рр. було надано ЄС та країнами-членами, в той час як частка США становила 18.7% (1,05 млрд. дол. США) [21].

Перші спроби перегляду стратегії ЄС щодо регіону були здійснені в 1996 р. після завершення боснійської війни. У квітні 1997 р. Рада ЄС запровадила регіональний підхід, що встановив політичні та економічні умови для розвитку двосторонніх відносин з 5 країнами регіону (Албанія, Боснія та Герцеговина, Хорватія, СРЮ та колишня Югославська Республіка Македонія), а саме: повага до демократичних принципів, прав людини, верховенство права, захист національних меншин, реформи у напрямку ринкової економіки, регіональне співробітництво [22]. Остаточно концептуальне визначення регіону як «регіону Західних Балкан» та оформлення механізмів та інструментів політики ЄС відбулося у 1999 р. із запровадженням процесу стабілізації та асоціації. В 2003 р. відбулися перші військові та поліцейські місії ЄС у Македонії, Боснії та Герцеговині. Іншим наслідком трансформації політики ЄС в регіоні стало ухвалення рішення про надання країнам Західних Балкан перспективи членства, що розглядалося як інструмент примирення та стабілізації регіону, гарантія незворотності демократичних реформ.

30 липня 1999 р. на саміті в Сараєво була підписана Декларація глав держав та урядів країн Південно-Східної Європи (балканські країни, Молдова, Румунія, Болгарія), ЄС, США, Росії, Японії, Туреччини, Канади, Норвегії, Швейцарії, регіональних й міжнародних організацій та фінансових інституцій (ООН, НАТО, ОБСЄ, Рада Європи, Центральноєвропейська ініціатива, ОЧЕС, ОЕСР, МВФ, ЄБРР тощо). Особливістю ініціативи стали вперше чітко сформульовані європейська та євроатлантична перспективи для країн регіону [33]. 24 листопада 2000 р. на саміті у Загребі держави ЄС та Західних Балкан підписали фінальну Декларацію саміту, що офіційно розпочала процес стабілізації й асоціації та запровадила фінансовий інструмент допомоги регіону – програму КАРДС. Країнами ЄС було підтверджено, що механізмом оцінювання готовності потенційних кандидатів до членства в ЄС буде їхня відповідність Копенгагенським критеріям. Інструменти передвступної допомоги були доповнені на саміті країн Західних Балкан та ЄС у Фессалоніках (червень 2003 р.): варіант колективного вступу відкидався та запроваджувався індивідуальний підхід [24].

ЄС підписав угоди про асоціацію та стабілізацію з країнами регіону, зокрема з Македонією (2001 р.), Албанією (2006 р.), Чорногорією (2007 р.), Боснією та Герцеговиною (2008 р). Відповідно до положень Угод про стабілізацію та асоціацію ЄС поступово вводить безвізовий режим з країнами регіону: у 90-ті рр. з Хорватією, з 19 грудня 2009 р. аналогічний режим запрацював у відносинах з Чорногорією, Македонією та Сербією [10, 28].

Поточна програма розширення охоплює партнерів Західних Балкан і Туреччини. Чорногорія від 17 грудня 2010 р. є офіційним кандидатом на вступ до Євросоюзу, а переговори про вступ Чорногорії до ЄС розпочалися у червні 2012 р. Сербія з березня 2012 р. отримала статус країни-кандидата на вступ до ЄС, а з вересня 2013 р. набула чинності Угода про стабілізацію та асоціацію між ЄС та Сербією. 21 січня 2014 р. відбулась перша Міжурядова конференція, що свідчить про офіційний початок переговорів про вступ Сербії до ЄС. Албанія отримала статус кандидата у 2014 р. З квітня 2016 р. набула чинності Угода про стабілізацію та асоціацію між Косово та ЄС. Македонія є країною-кандидатом на вступ до ЄС ще з 2005 р., а Боснія та Герцеговина лише в лютому 2016 р. офіційно подала заявку на вступ до ЄС [25].

На думку аналітиків, нова стратегія розширення є чи не «останнім шансом» для Євросоюзу зберегти вплив на Західні Балкани та повернути довіру до європейської інтеграції. Впродовж останніх років серед громадян країн регіону зросло розчарування відносинами з ЄС на тлі внутрішніх політичних та економічних проблем, безпекових загроз, нелегальної міграції, агресивного гібридного впливу Росії, а також кризи у самій Європейській спільноті [12].

За ініціативою щодо вступу до ЄС Західних Балкан стоять, передусім, стратегічні інтереси. У ЄС побоюються, що ці країни можуть потрапити під дедалі більший вплив Росії або Китаю. Росія виявляє сильний інтерес до Західних Балкан в цілому, прагнучи зберегти можливості впливати на політичні процеси в регіоні. Головним завданням для Москви є перешкоджання інтеграції регіону до ЄС та НАТО. Не маючи можливості конкурувати із Заходом в економічному та інституційному плані, Москва обирає стратегію політичної дестабілізації регіону. Економічний вплив Росія здійснює переважно через енергетичний сектор, займаючи або монопольні (Сербія та Боснія і Герцеговина), або домінуючі (Чорногорія, Македонія) позиції в енергетиці країн Західних Балкан [13].

Китай, своєю чергою, готовий давати набагато більше швидких і дешевих грошей на різні місцеві потреби при мінімальних вимогах. Сербія кращий тому приклад. Китай, на відміну від Росії, поки не пов’язує економічне співробітництво з будь-якими політичними умовами. Китайське керівництво не тисне на балканські країни, вимагаючи зробити вибір на користь одного геополітичного полюса, і не намагається уповільнити інтеграцію регіону в євроатлантичні структури, як це робить Москва. Навпаки, Пекін ясно дає зрозуміти, що підтримує вступ Західних Балкан до ЄС, а питання, входить та чи інша країна в НАТО чи ні, його взагалі не хвилює [5].

17 травня 2018 року у Софії відбувся саміт «Європейський Союз – Західні Балкани». Мета зустрічі – підтвердження європейської перспективи для держав регіону. У саміті брали участь шість балканських держав – Албанія, Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Македонія та Косово. ЄС вкотре підтвердив свою чітку підтримку європейської перспективи Західних Балкан. Ґрунтуючись на вже досягнутому прогресі, партнери із Західних Балкан підтвердили відданість європейській перспективі як їхнього неухильного стратегічного вибору. Згідно з декларацією, ЄС також рішуче налаштований зміцнити й інтенсифікувати відносини з цими країнами на всіх рівнях з метою підтримки політичної, економічної і соціальної трансформації регіону – за умов відчутного прогресу у сфері верховенства права, проведення соціально-економічних реформ західнобалканськими партнерами.

У декларації йдеться що ЄС і партнери із Західних Балкан мають багато спільних проблем. До таких викликів, зокрема, відносять – дезінформацію та гібридну активність, які можна спільно побороти через співпрацю у сферах кібербезпеки та стратегічних комунікаційних безпекових викликів, які потребують координованих індивідуальних і колективних дій. Щодо економіки, згідно з декларацією, підписаною на саміті, ЄС надасть гранти на додаткові 11 пріоритетних транспортних проектів (автомобільний, залізничний) на суму 190 мільйонів євро. Ці інвестиції можуть залучити до 1 млрд. євро кредитів міжнародних фінансових установ. Це включає фінансування перших двох розділів «Мирної магістралі» (Ніш-Приштина-Дуррес) і «Синьої магістралі» вздовж Адріатичного узбережжя. З метою розробки нової цифрової програми для західних Балкан ЄС виділив 30 млн. євро на інвестиції в широкосмугові розгортання по всьому регіону. Партнери погодилися розширити домовленості регіону щодо скорочення витрат на роумінг для всіх шести партнерів, в той же час ЄС розробить дорожню карту для зниження вартості роумінгу між Західними Балканами та ЄС. Було вирішено посилити роботу щодо спрощення процедур торгівлі на Західних Балканах. Єврокомісія збільшить свою підтримку для молоді та освіти, зокрема, шляхом подвоєння фінансування Erasmus + для регіону та запуску пілотного проекту для мобільності у сфері професійної освіти та навчання [26].

В прийнятій 6 лютого 2018 р. спеціальній стратегії Єврокомісії йдеться, що до 2025 року Чорногорія та Сербія можуть вступити до Євросоюзу. Проте, однією з головних вимог євроінтеграції Сербії вважається нормалізація відносин з Косовом. Поки що прем’єр-міністр Сербії Александар Вучич не готовий визнати незалежність цієї республіки, яка відділилась від Сербії у 2008 р. Також Сербії варто позбутися від російської монополії в енергетичній сфері [14]. В країні високий рівень корупції, зокрема в новому «Індексі сприйняття корупції» Transparency International Сербія посіла не дуже почесне 72 місце, після Намібії. Інфляція дорівнює близько 8,5 відсотків, а нова заборгованість у наступному році може стати найбільшою в цілому регіоні – сім відсотків від обсягу ВВП [8]. Чорногорія, будучи членом НАТО з червня 2017 р., випереджає Сербію на євроінтеграційному треку – у неї найвищі шанси вступити в ЄС до 2025 р. Косово наразі не може розпочати процес вступу до ЄС, тому що п’ять членів ЄС (Греція, Іспанія, Кіпр, Румунія та Словаччина) не визнали його незалежність [30].

Навіть з огляду на величезні зусилля і роль модератора з боку ЄС, для Боснії і Герцеговини невирішеним залишаються територіальний диспут з Хорватією щодо частини Адріатичного моря. Суперечка виникла щодо Пелешацького мосту, який дозволить Хорватії обійти Боснію та з’єднати її з півостровом Пелешац. Міст почали будувати ще в 2007 р., проте на тлі політичних суперечок, а також фінансових труднощів, будівництво було призупинено в 2012 р., наразі воно відновлюється завдяки коштам ЄС. Прем’єр-міністр Хорватії Андрій Пленковіч заявив, що його країна буде продовжувати будувати міст, незважаючи на реакцію боснійців. Позиція Боснії і Герцеговини повністю протилежна – міст не може бути побудований допоки обидві країни не врегулюють питання кордону [2].

Греція традиційно блокує європейську і євроатлантичну інтеграцію Македонії (колишньої югославської республіки) щодо назви країни. Незважаючи на те, що у червні 2018 р. міністри закордонних справ обох країн підписали угоду про зміну назви колишньої югославської республіки. 11 січня 2019 р. парламент Македонії проголосував за внесення змін до конституції, затвердивши тим самим перейменування країни. І тим самим розблокував шлях до ЄС та НАТО. Остаточно Македонія змінить свою назву лише після того як Греція ратифікує угоду [11].

У схваленій Єврокомісією стратегії йдеться, що «Чорногорія та Сербія – лідери на євроінтеграційному шляху» з усього західнобалканського блоку. Ще чотири країни регіону – Македонія, Албанія, Косово, Боснія і Герцеговина – істотно відстають від Сербії й Чорногорії з виконання критеріїв для членства в ЄС. «Комісія готова підготувати рекомендації для відкриття переговорів про вступ з Албанією і колишньої Югославської Республіки Македонія на основі виконання умов. Боснія і Герцеговина може також стати кандидатом на вступ. У Косово є можливість стійкого прогресу, виконуючи Угоду про стабілізацію та асоціацію»,– йдеться в звіті Єврокомісії [4].

Ініціатива з розширення надає регіону євроінтеграційного оптимізму, але не містить відповіді на ключові питання у вирішенні наявних проблем. Хоча перспектива розширення на вісім і більше років, потенційні політичні, економічні та безпекові переваги можуть відіграти вирішальну роль для успіху геостратегічної інвестиції ЄС. Деякі з цим переваг Західні Балкани відчули вже сьогодні. Починаючи з 2007 р. допомога Євросоюзу країнам регіону з підготовки до членства сягнула майже 10 млрд євро. Варто зауважити що у 2002 – 2006 рр. в рамках програми країнам регіону було виділено 4.6 млрд. євро. Важливим рішенням також є запрошення західнобалканських країн до участі у окремих засіданнях з формування спільних політик ЄС. Серед інших запропонованих переваг – глибша інтеграція до енергетичного союзу, єдиного цифрового ринку, подальша торговельна лібералізація [12].

10 липня 2018 р. відбувся саміт Західних Балкан в Лондоні. Лондонський саміт є частиною Берлінського процесу, за ініціативи Німеччини, Франції, Австрії, Хорватії, Італії, Польщі та Словенії, спрямований на підтримку зусиль у напрямку зміцнення регіонального співробітництва та європейської інтеграції Західних Балкан. Саміт відбувся після того, як Європейська Комісія опублікувала стратегію щодо «Достовірної перспективи розширення та розширення взаємодії ЄС із Західними Балканами», саміту ЄС-Західні Балкани в Софії 17 травня 2018 року та червневої Європейської Ради, які підтверджували перспективу розширення ЄС в Західних Балканах [35].

Європейський Союз випрацював принцип європейського майбутнього для Західних Балкан, проте існують ризики, що виникають за умови залучення країн даного регіону до євроінтеграційного процесу.По-перше прийняття держав з нерозв’язаними конфліктами може нашкодити ЄС, реформи здійснюються уповільненими темпами, також свій вплив в регіоні посилює Росія. Політики у європейських столицях розцінюють перспективу розширення ЄС в Західних Балканах з тривогою, зокрема президент Франції Еммануель Макрон досить скептично ставиться до думки про розширення ЄС за рахунок Балкан. По-друге відтягування прийому на невизначене майбутнє підірве нещодавній прогрес миру і стабільності в регіоні. Обіцянка європейської інтеграції – це те що досі тримає балканські країни разом. Політичний розкол щодо Косова також послаблює роль ЄС, адже 4 з 28 країн членів не визнали незалежність Косово від Сербії. Це також паралізує політику розширення щодо Македонії, як результат категоричної позиції Греції щодо назви колишньої югославської республіки [9].

У середньостроковій перспективі основні напрямки співпраці між ЄС та Західними Балканами залишаться незмінними. Сьогодні у державах регіону триває процес здійснення політичних та економічних реформ, які стимулюються Європейським Союзом та спрямовані на досягнення головної зовнішньополітичної мети західнобалканських держав – членство в ЄС. Низка європейських країн підтримують інтеграцію західнобалканських країн до ЄС, зокрема Німеччина, Австрія, Франція, а приєднання Хорватії свідчить про реальну можливість долучення до Європейського Союзу шляхом виконання вимог поставлених європейськими інституціями та досягнення відповідних економічних та соціальних критеріїв. Решта держав регіону також прагнуть реалізувати свої зовнішньополітична амбіції. Важливим напрямком двосторонніх відносин залишатиметься стабілізація внутрішньополітичної ситуації у регіоні, демократизація держав Західних Балкан та сприяння формуванню громадянського суспільства, яке має вплив на політичні еліти. Боротьба з організованою злочинністю та корупцією, захист прав національних меншин та реформа судової системи вимагають наполегливої роботи законодавчих та виконавчих органів держав Західних Балкан [3].

Отже, на сучасному етапі політика розширення ЄС є важливим напрямком зовнішньої політики, адже це підтримує стабільність у регіоні, його політичний та економічний розвиток. Початок югославської кризи відкривав можливість для піднесення авторитету Європи на міжнародній арені. Перші спроби перегляду стратегії ЄС щодо регіону були здійснені в 1996 р. після завершення боснійської війни. У квітні 1997 р. Рада ЄС запровадила регіональний підхід, що встановив політичні та економічні умови для розвитку двосторонніх відносин з 5 країнами регіону (Албанія, Боснія та Герцеговина, Хорватія, СРЮ та колишня Югославська Республіка Македонія). На саміті в Сараєво 30 липня 1999 року була підписана Декларація глав держав та урядів країн Південно-Східної Європи, де була вперше чітко сформульована європейська та євроатлантична перспективи для країн регіону. Поточна програма розширення ЄС в Західних Балканах розвивається все швидшими темпами, адже обидві сторони мають свої стратегічні інтереси. Проте існують проблеми з якими зіштовхується ЄС в регіоні, зокрема повільність реформаційного поступу, вплив Росії та Китаю, конфлікт Боснії і Герцеговини з Хорватією щодо частини Адріатичного моря, а також суперечка щодо назви Македонії. Незважаючи на нечіткі перспективи євроінтеграції, ЄС залишається головним партнером Західних Балкан у економічній сфері. У цьому напрямку вже є багато досягнень, оскільки більшість нормативно-правових актів прийнятих у регіоні задля покращення економічної ситуації відповідають вимогам ЄС. Також важливим напрямком двосторонніх відносин залишається стабілізація внутрішньополітичної ситуації у регіоні.  

            

Джерела та література

1. Бірюкова О. Сучасні Балкани: внутрішньополітичні проблеми та зовнішньополітичні перспективи / О. Бірюкова // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. – Харків, 2009. – С. 218-227.
2. Боснія та Герцеговина знову сперечаються за Пелешацький міст Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.eurointegration.com.ua/news/2017/08/31/7070381/?fbclid=IwAR3d2qIPpUzpi8i-5FrYo4URhWSfHrYJAta5dQNnqfmRJwcHtiHx8hqcA78
3. Єврокомісар заявив про перспективи балканських країн вступити в ЄС до 2025 [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.unian.ua/world/2355652-evrokomisar-zayaviv-pro-perspektivi-balkanskih-krajin-vstupiti-v-es-do-2025-roku.html
4. Зеленюк К. Нове розширення: хто може поповнити ряди ЄС до 2025 року, і чому в списку немає України [Електронний ресурс] / К. Зеленюк. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://ukr.segodnya.ua/world/europe/ocherednoe-rasshirenie-kto-mozhet-popolnit-ryady-es-do-2025-goda-i-pochemu-v-etom-spiske-net-ukrainy–1112453.html
5. Как Россия и Китай борются за роль главного неевропейца на Балканах [Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://carnegie.ru/commentary/75080
6. Кудряшова Ю. Перспективы вступления в ЕС балканских государств и интересы России [Електронний ресурс] / Ю. Кудряшова. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: http://russiancouncil.ru/inner/?id_4=57
7. Лідери ЄС назвали умови євроінтеграції Західних Балкан [Електронний ресурс] – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2462377-lideri-es-nazvali-umovi-evrointegracii-zahidnih-balkan.html?fbclid=IwAR1-FIKDU1pZijZD-h5ZSFLr28HBpJ9cOjPfX6scNrMmNNszwiVWBDZs8I0
8. Максимович М. Довгий шлях Сербії до ЄС [Електронний ресурс ] / М. Максимович. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dw.com/uk/довгий-шлях-сербії-до-єс/a-17374953?fbclid=IwAR1BsA1ee-pOQKZGk6xxtAbC5gLWAtQUbizLkvyx83Ld9NXqymAyCVDXEvU
9. Мартинюк В. ЄС: Британія виходить, Балкани заходять [Електронний ресурс] / В. Мартинюк. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://espreso.tv/article/2016/07/15/yes_brytaniya_vykhodyt_balkany_zakhodyat
10. Миронова М.А. Еволюція політики ЄС щодо країн Західних Балкан / М. А. Миронова // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2010. – С. 28-32.
11. Референдум про зміну назви Македонії: коротко про головне [Електронний ресурс]. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.radiosvoboda.org/a/29511049.html
12. Розширення ЄС: спочатку «проковтнути» Балкани [Електронний ресурс]. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://ukrinform.fr/rubric-world/2399094-rozsirenna-es-spocatku-prokovtnuti-balkani.html
13. Снігир О. Вплив РФ на Західні Балкани [Електронний ресурс] / О. Снігир. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/balkans-ae492.pdf.
14. Соколовська Н. Сербія прагне якнайшвидше вступити до Євросоюзу [Електронний ресурс] / Н. Соколовська. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dw.com/uk/сербія-прагне-якнайшвидше-вступити-до-євросоюзу/a-17705327?fbclid=IwAR3PI1NSAoMams5tyGBLkPv-oFs7y9Xqs3dOPiw2mSgMOFu810N5uYWo2m8
15. Урядовий сайт Боснії і Герцоговини [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.fbihvlada.gov.ba/bosanski
16. Урядовий сайт ЄС [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://europa.eu
17. Урядовий сайт Македонії [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://vlada.mk
18. Урядовий сайт Сербії [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.srbija.gov.rs
19. Урядовий сайт Чорногорії [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://web.archive.org/web/20100508141125/http://www.gov.me/en/Government
20. Чумаченко О. політика розширення європейського союзу в західних балканах: основні ризики та шляхи їх подолання / О. Чумаченко // Проблеми міжнародних відносин : зб. наук. праць / наук. ред. Некряч А. та ін. – К. : КиМУ, 2010. – Вип. 1. – С. 108–119.
21. Bosnia and Herzegovina – Post-Conflict Reconstruction and the Transition to a Market Economy: an OED Evaluation of World Bank Support [Електронний ресурс]. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: https://openknowledge.worldbank.org/handle/10986/14900?locale-attribute=fr
22. Council Conclusions on the Principle of Conditionality Governing the Development of the European Union’s Relations with Certain Countries of South-East Europe Bulletin of the EU [Електронний ресурс]. – 1997. – Режим доступу до ресурсу: http://europa.eu/bulletin/en/9704/p202001.htm#anch0514.
23. Council Сonclusions on Еnlargement and Stabilization and Association Process. [Електронний ресурс] – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.consilium.europa.eu/media/35863/st10555-en18.pdf
24. Declaration. EU-Western Balkan summit Thessaloniki [Електронний ресурс]. –2003. – Режим доступу до ресурсу: http://europa.eu/rapid/press-release_PRES-03-163_en.pdf
25. Enlargement package: Commission publishes reports on the Western Balkans partners and Turkey. Press release [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://europa.eu/rapid/press-release_IP-18-3342_en.htm
26. EU-Western Balkans summit: improving connectivity and security in the region. European Commission Press release [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://europa.eu/rapid/press-release_IP-18-3821_en.htm
27. Fouéré Erwan. A decisive year for the EU’s re-engagement with the Western Balkans [Електронний ресурс] / Fouéré Erwan. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ceps.eu/system/files/PI%202018-01_Fouere%20_Western%20Balkans.pdf
28. Grabbe H. Beyond Wait-and-See: the Way forward for EU Balkan Policy / H.Grabbe [Електронний ресурс]. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://ecfr.eu/content/publications/policy-brief-balkans20100527/ policy- brief-balkans-20100527.pdf
29. Holland M., Kintis A. The EU’s Foreign Policy and the War in Former Yugoslavia. Common Foreign and Security Policy. The Record and Reforms / M. Holland, A Kintis – London,1997. – P.164.
30. Obradovic J. Kosovo: One Year on [Електронний ресурс] / J. Obradovic // ISS Opinion. – 2009. – Режим доступу: http://www.iss.europa.eu/nc/actualites/actualite/ article/kosovo-one-year-on/brua
31. Rummel R. Boulder. Toward Political Union. Planning a Common Foreign and Security Policy in the European Community / R. Rummel Boulder. – San Francisco, 1992. – P. 155.
32. Sofia Declaration [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу до ресурсу:https://www.consilium.europa.eu/media/34776/sofia-declaration_en.pdf
33. Stability Pact for South-East Europe [Електронний ресурс]. – 1999. – Режим доступу до ресурсу: www.stabilitypact.org/constituent/990610-cologne.asp
34. Vesnic-Alujevic L. European Integration of Western Balkans: From Reconciliation To European Future / Lucia Vesnic-Alujevic // Centre for European Studies. – Brussels, 2012. – Р. 8-11.
35. Western Balkans Summit in London – building stronger links within the region and with the EU [Електронний ресурс] // European Commission – Press release. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://europa.eu/rapid/press-release_IP-18-4396_en.htm.
36. Zagreb Summit 24 November 2000 Final Declaration [Електронний ресурс]. –2000. – Режим доступу до ресурсу: https://www.esiweb.org/pdf/bridges/bosnia/ZagrebSummit24Nov2000.pdf