Статтю присвячено дослідженню поетики Грицька Чубая – поета, химерного містифікатора, оповідача легенд, найяскравішої постаті львівського андеґраунду доби безчасся. Григорій Чубай – водночас самоук та гуру для нащадків, знавець літератури, мистецтва, музики, рівних якому мало й досі.
Ключові слова: стиль, образність, новотвори, конкретно-чуттєва лексика.
The article is devoted to research Gregorij Chubaj’s poetics. Chubaj is a poet, a fanciful mystifier, a narrator of legends, a brightest figure of Lviv’s underground. Gregorij Chubaj is a self-taught person and guru for succession at the same time, an expert of literature, music, art.
Key worlds: style, imagery, neologisms, specifically-sensory vocabulary.
Поет, свідомий свого геніального обдарування, водночас філософ і витівник-містифікатор в потертих джинсах. Робітник сцени, художник-оформлювач на ізоляторному заводі, вантажник – і водночас знавець літератури, мистецтва і музики, рівних якому було мало. Людина, яка сповідувала свободу творчості і духовну внутрішню автономію, і таки була зламана системою. Поет, в домі якого сиділося на підлозі, і говорилося про життя, мистецтво і про все на світі, читалися поезії [15]. Чубай не належав до бойових членів Спілки письменників і навіть за списками «перспективної творчої молоді» у них не значився. Був сам собі Спілкою письменників і Головою Земної Кулі [16]. Зрештою, був більшим поетом, ніж ледь не всі тогочасні члени разом узяті.
Його постать навряд колись стане «брендовою». Його книги й нині досить важко знайти в книгарнях. Та це зовсім не перешкоджає поезії Чубая сягати крилом найвищого неба і втікати рікою до найглибших безодень, і не відміняє того, що поезія Чубая справді геніальна. Грицько Чубай завжди «видавався деревом» – чудернацьким, покрученим, із пташиними гніздами в скронях і поснулим гадюччям поміж сплутаним корінням [19]. Таке бачення йде від відчуття, що в поетичній постаті Чубая, вже з юних років чується цілісність, монолітність та дотик вічності.
Актуальність проблеми полягає в недостатньому дослідженні творчої манери Григорія Чубая.
Мета роботи передбачає розкриття світогляду автора, впливу оточення та життєвих перепитій на творчість поета.
Об’єктом дослідження є поетичний доробок Григорія Чубая та його особистість.
Поетика Григорія Чубая, вироблена вже з перших творів, зазнала послідовного розвитку, збагачуючись новими елементами, але не відкидаючи нічого цінного. В ній можна виділити чотири найважливіші пункти творчої еволюції Чубая. Кожен з них відображає певну стадію творчих пошуків. Кожен теж тісно пов’язаний з біографією поета, тим життєвим досвідом, якого йому довелося зазнати у відповідний період.
1. Рання лірика (1962-1968).
Уходження в храм поезії відбулося тоді, коли юному авторові виповнилося лише дванадцять років (перші публікації в районній газеті). Хоч у творах цього періоду ще можна пізнати сліди учнівства Г. Чубая, вони вже цілком оригінальні й виразно виявляють самобутній талант лірика. У цей час юний Чубай розвивається в руслі поетики шістдесятників, яка найбільш благотворно позначається на його віршах.
Якщо прийшов людиною,
Не каменем-байдужим
Ти не маєш права бути!
2. Поема «Вертеп» та перша (рукописна) збірка «Постать голосу» (1968-1969).
Ці твори вже наочно показали настання творчої зрілості і відкрили поетові, замість визнання і слави, шлях переслідувань, порожніх обвинувачень та замовчувань. «Вертеп», який Грицько найчастіше виконував у цей час у товаристві друзів (у Рівному, Дубні, Радивилові, також у Львові), став його візитною карткою як поета. Ця поема засвідчувала, що в Чубая справді виробився сильний поетичний голос, він справляв вибуховий вплив на оточення, справляв враження великої поезії. А це сприяло вірі в себе та своє покликання, що було дуже важливим на фоні політичного цькування.
Григорій не перестає писати свою поезію (форма верлібру), яка заставляла задуматись над смислом людського буття, над основними проблемами життя. Тому не обминула доля Григорія постійними обшуками та переслідуваннями. У грудні 1971 року Чубай зустрічається з Василем Стусом, якого зацікавила творчість Григорія. Грицько подарував йому свою самвидавну збірку поезій, яку згодом вилучили у Стуса в арешту 1972 року. У січні цього ж року Григорія заарештували майже на місяць й допитували як підозрюваного органами держбезпеки. Від ув’язнення його врятувала відсутність достатніх підстав і складу злочину. Але це не зломило Грицька, хоча були поширені чутки, що він дав свідчення супроти Калинців. Багато знайомих відвернулося від Чубая. Настала морально-психологічна криза. Після цього він не міг повернутися до повноцінної творчості. Поет упадає в глибоку творчу депресію.
«Плач Єремії» – книга є зібранням творів, написаних упродовж усього його життя. Сюди увійшли кращі з його юнацьких віршів, найповніша версія збірок «П`ятикнижжя»: «Постать голосу», «Вертеп», «Відшукування причетного», «Плач Єремії», «Світло і сповідь», авторські переклади творів Антоніо Мачадо, Габріели Містраль, Тадеуша Ружевича, Олександра Блока та Франтішека Ліпки, а також спогади про Грицька Чубая, написані його близькими та друзями. У передмові до книги Іван Дзюба називає поета одною з найзвабливіших і найзворушливіших легенд українського безчасся 70-80-х років. Це була, насамперед, львівська легенда, бо, можливо, без впливу Чубая багато хто з тутешніх митців не відбувся б, чи відбувся трохи по-іншому[1].
Усім знаний з дитинства віршик «Ти куди мандруєш, кицю», як виявилося, належить перу Грицька Чубая. Це стало відкриттям для присутніх на презентації книжки віршів для дітей «Скоромовка не для вовка», яка відбулася наприкінці грудня у Львові. Поет, вірші якого видавалися більше «самвидавом» або ж за кордоном, виявляється, був відомий з дитинства оцим дитячим кумедним віршиком про неймовірну «дружбу» киці та мишки. Вражають ще й інші вірші з дитячої збірочки, яка вийшла у світ з-понад тридцятирічним «запізненням». Адже чудові вірші – забавлянки і маленькі поетичні шедеври поет складав ще для своїх дітей, які тепер, ставши дорослими, і взялися до їх видання.
Збірка «Говорити, мовчати і говорити знову» видана у 1990 році. Автор продовжує писати на будь-які теми. Абсурдність бунту проти системи призводить і до екзистенційної теми самогубства у поемі «Відшукування причетного», до шукання виходу для людини, яка губить себе в тотальному лицемірстві тоталітарного суспільства (чи, зрештою, будь-якого суспільства, в якому панує фальш і брехня). Чи є вихід зі, здавалося б, безвихідної ситуації? Чи мало вихід втрачене покоління, яке, не бажаючи йти на компроміси з владою, не могло вже, та і не хотіло скористатися хитрощами «шістдесятників», які «чіпляли» до своїх поетичних збірок «паровози» – дуже правильні, ідеологічно заангажовані вірші. Ці «паровози» мали би «протягти”» повз незмигне око цензора крамольні вірші, заховані десь поміж лірикою. Годі собі уявити, що Чубай міг би написати такого «паровоза». Його оточення сповідувало цілковитий нонконформізм. Воліли бути «самвидав ними» або «тамвидавними» [18].
Складні для сприйняття і поеми «Світло і сповідь» та «Марія». Особливо вражає остання, оскільки в ній поет розробляє екзистенційну тезу про неможливість спасіння. Його Марія не дочекалася Світла, не народила спасителя. Ніцшеанське «Бог помер» перетворюється в «Бог не народився», однак попри всю моторошність цього припущення, вихід є у тому, що Марія усвідомлює свою нездійснену місію, і люди мають усвідомлювати нездійснене призначення:
Не cпиняйте її,
бо то лише вона спромоглася б
для вас народити спасителя [1; 86].
Однак у своїй творчості Чубай не був тільки «важким» і «непрозорим». У його доробку є і зразки поезії, сказати б класичної, а також стислої і прозорої, що нагадує хоку чи танка:
Тиша вечірня
Тільки десь у полях одинокий
Віз торохтить приглушено,
Наче зерня в достиглому яблуці…
То серпень від нас крадькома від’їжджає [1].
Перу поета був підвладний будь-який літературний жанр. Він став визнаним майстром інтимної та особистої лірики, балад, чудових верлібрів і дуже цікавих та оригінальних дитячих віршів. А написані ним поеми досі вражають розмахом філософської думки та багатоплановістю.
Григорія Чубая цікавило усе від найменших дрібниць до глобальних масштабів. Політичні та соціальні проблеми, мораль,почуття та самопожертва – усе це можна знайти у творах автора. Але, найголовніше, що було притаманне його поезії раннього періоду, – вирішення світоглядної дилеми: пристосуватися на догоду владі чи залишитися самим собою й не загубити власної совісті, а отже, власної автентичності, неповторного голосу, зокрема й творчого. У світі, який здавався юному поетові тотальним вертепом, найважче – «…залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх…» [7].
Позначилася на поезії Г. Чубая також естетика модного в той час сюрреалізму. Сюрреалізм, вирісши на ґрунті європейської філософії екзистенціалізму, стверджував безглуздість світу, суспільних та моральних догм. Він був формою протесту митця проти технічної цивілізації, загальнообов’язкових форм суспільного життя, моралі, раціональних основ мислення та поведінки. Мистецтво мало бути крайнім досвідом свободи від суспільних схем та обов’язків. Що більше маніфестацією випадковості, непослідовності, абсурдності об’єктивної дійсності, яка щодня оточує нас.
У творчості Григорія Чубая простежується індивідуально – авторський підхід. Вірші Чубая характеризуються:
– образністю (образи-символи вертепу, дзеркала, піску та інші);
– художнім естетичним мовленням (пробудити в читача необхідність читати прекрасне);
– використання тропів (епітети, порівняння, метафори, алегорії тощо);
– запровадження авторських новотворів (півподиху, екстазно, компромісити та інші);
– присутня конкретно – чуттєва лексика( для експресивності подачі тексту та легшим його сприйняттям).
Творчість Грицька Чубая ілюструє два образно-стильові ключі. Якщо рання лірика відкрита, щира, сповідальна, то пізніше – не без впливу переслідувань, заборон друкуватися та перебування в альтернативному культурному дискурсі – Г. Чубай удається до мови символів, алюзій, абстрактних образів, включає у свою поетику також елементи публіцистики, газетної лексики чи канцелярські штампи офіційного мовлення. Його поетична мова добре виражає фрагментарність буття, хаотичність і непотрібність речей, що відображають розгубленість і загубленість людини в цьому світі.
Ні вірші, ані пісні Григорія Чубая не є «народними» і навряд чи коли-небудь ними стануть. І, мабуть, це добре, що є у нас видатний поет, ім’ям якого не називають вулиць і не забивають школярам голови. Він не писав для «мас», а лише для «своїх» — для вузького кола справді вдумливих шанувальників. Людей, які однаково добре розуміють і мовлення, і мовчання. Які знають, що в мистецтві й те, й те є однаково важливим і промовистим.
Поезія Григорія Чубая – своєрідний приклад протесту проти тогочасного ладу у вигляді зашифрованих образів та символів,які не всі у змозі зрозуміти. Образність, емоційна та чуттєва лексика, влучні художні засоби, використання новотворів – все це допомагає письменнику створити власний поетичний світ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Бентежний світ поезії Грицька Чубая // Проблеми славістики. – Луцьк, 2005. – С. 40 – 45.
- Грицько Чубай. Неповторність творчої індивідуальності // Філологічні студії (Луцьк). – 2004. – № 4. – С. 45-67.
- Дискурс біографії і творчості Грицька Чубая // Українське літературно -мистецьке відродження 20-х років XX століття: питання стилю, проблематики, поетики, мови. – Черкаси: Брама, 2005. – С.87– 94.
- Кучерук В. Він не міг інакше // Вісник Дубенщини. – 1998 р. 8 грудня.
- Огородник М. Батьки поета згадують // Червона зірка. – 1990. – 25.08.
- Слідами Грицька Чубая у Москві // Філологічні студії (Луцьк). – 2005. – № 3, – С. 23-29.
- Чубай Грицько. Плач Єремії / Поезії, поеми, переклади, спогади, фотознімки / Передм. І.Дзюби. – Львів: Кальварія, 1998. – 320 с.