У статті розглянуто теоретико-методологічні засади дослідження прокрастинація. Розглянуто різні точки зору на цю проблему. Запропоновано власне погляд на подолання прокрастинація як ресурсу психологічного здоров’я особистості.

Ключові слова: прокрастинація, психічне здоров’я, особистість.

В статье рассмотрены теоретико-методологические основы исследования прокрастинация. Рассмотрены различные точки зрения на эту проблему. Предложено собственное взгляд на преодоление прокрастинации как ресурса психологического здоровья личности.

Ключевые слова: прокрастинация, психическое здоровье, личность.

 

Theoretical and methodological basics of investigations op procrastination are considered in the article. Different points of view about this problem are surveyed. Own opinion on overcoming procrastination as a resource of psychological health of personality is suggested.

Key words: procrastination, mental health, personality.

 

Постановка наукової проблеми. Необхідність поглибленого вивчення проблеми прокрастинації полягає в тому, що останнім часом в умовах динамічно розвиваючого суспільства і дефіциту часу, посилилася тенденція добровільного, ірраціонального відкладання запланованих дій. Наслідком прокрастинації є стрес, викликаний нереалізованістю повною мірою життєво значущих для особистості цілей. Зниження самоефективності та загальної задоволеності життям є, в свою чергу, предиктором активізації негативного соціального самопочуття особистості. Відповідно, прокрастинація є чинником, що стимулює спотворення процесу самодетермінації в життєвій, особистісній, соціальній та професійній сферах самовизначення сучасної особистості, особливо це важливим є в процесі навчання студентами.

Аналіз останніх досліджень. Термін «прокрастинація» (англ. procrastination) означає відкладання запланованих дій. Вперше в психологічну практику термін «прокрастинація» ввів П. Рінгенбах, розкривши даний феномен у своїй книзі «Прокрастинація в житті людини». У даний період дослідженнями в цій області займалися також дослідники А. Елліс і В. Кнаус, опублікувавши свої наукові вишукування в книзі «Подолання прокрастинації». У наступні роки над вивченням феномена прокрастинації працювали: Дж. Бурка і Л. Юен; М. Аіткен; Л. Манн; Н. Мілгрем; Л. Соломон і Е. Роблюм; К. Лей; та ін. У вітчизняній психології дана проблема привернула увагу дослідників в кінці XX століття (Н. А. Шухова, Е. Л. Михайлова, Я. І. Варварічева, С. Б. Мохов, та ін).

Спочатку феномен «прокрастинація» розглядався досить вузько. Дослідники трактували його з етико-філософської точки зору, найчастіше маючи на увазі під даним поняттям термін «лінь», тобто психічний стан, що характеризується відсутністю бажання що-небудь робити, якщо це вимагає вольового зусилля (Т. Хокінс і Г. Претор-Пінні; С. С. Степанов, К. К. Платонов та ін.).

Вітчизняні дослідники найчастіше розглядали феномен прокрастинації у зв’язку з особистісними характеристиками (Н. Г. Гаранян, А. А.Горбунова, С. Б. Мохова, А. Н. Невзоров). Синдром «мотиваційної недостатності» розглядався також у контексті перцептивно-семантичної організації часу ( Ф. Зімбардо ) і теорії перфекціонізму (Е. Бернс, П. Хьюітт, Г. Флітт, Р. Слен, Дж. Ешбі, А. Б. Холмогорова).

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів досліджень. Прокрастинація – відкладання виконання своєчасних, доречних дій на пізніший термін, що супроводжується негативними емоційними реакціями і приводить до погіршення якості роботи. Як комплексний, неоднорідний в психологічному плані феномен, прокрастинація включає в себе поведінкові, емоційні і когнітивні компоненти, тісно пов’язана з мотиваційною сферою особистості. До різноманітним формам цього психологічного явища відносяться також боязнь ризикувати, відкладання прийняття рішень, складання планів, які часто не виконуються і т.п.

З початку 90-х років інтерес до проблеми прокрастинації за кордоном значно виріс. З’явилася достатня кількість досліджень, присвячених пошуку її причин, способів подолати її. Залежно від предмета дослідження, виділилося три основних напрями: 1) аналіз ситуативних факторів; 2) виявлення ролі індивідуальних відмінностей; 3) вивчення демографічних показників.

Серед ситуативних факторів виокремлюють розподіл нагород та покарань у часі, характеристики завдань, наявність загрози оцінювання тощо.

Дослідження особистісних аспектів появи прокрастинації включає пошук кореляторів цього явища, що носять індивідуальний характер. При цьому дослідженні часто за основу беруть п’ятифакторну модель особистості. Велика увага приділяється тривожності, як одній із граней нейротизму. Багато психологів вважають, що прокрастинація є захисною реакцією на різні види страхів: страх невдачі, страх оцінки, страх втрати самостійності та контролю над ситуацією, страх перед успіхом. Для перфекціоністів характерний страх виконати роботу не достатньо ідеально [1].

Серед демографічних показників аналізується вплив статі, віку та національності, але даних за цими критеріями дослідження ще надзвичайно мало. Дослідження прокрастинації зазвичай проводяться за допомогою спеціально розроблених опитувальників (опитувальники К. Лея, Такмена, які, на жаль, ще не адаптовані для вітчизняних досліджень), емпіричним шляхом (спостереження за студентами, що здають твори та інше), а також в процесі клінічних бесід та аналізу самозвітів.

Власне, відкладання “на завтра”, відіграє не лише негативну роль, адже дуже часто можна почути, що все буде добре, завтра принесе щось нове у життя, завтра все налагодиться, або, якщо людина не вірить у хороше, кажуть: “Завтра буде новий день!”. З такої точки зору, “завтра” є хорошим другом для людей з проблемами і схильних до негативізму, але “завтра” може стати ворогом для тих, хто схильний прокрастинувати на регулярній основі.

Таким чином, якщо говорити про суб’єктивне емоційне переживання прокрастинації, найчастіше воно оцінюється як негативне, так як людина страждає протягом самого процесу відкладання, страждає від наслідків невчасного завершення своїх справ, зростає тривожність, з’являється почуття провини, невпевненість у позитивному вирішенні ситуації. Це явище стосується будь-якої сфери діяльності: навчальної (відкладання підготовки до екзамену, написання курсової роботи), трудової (нездатність виконати роботу вчасно), соціальної (відкладання важливих зустрічей та дзвінків), побутової (відкладання запланованого ремонту).

Якщо оцінити масштаб проблеми в цілому, а не лише серед студентів деяких коледжів, то за словами Дж. Харіотта та Дж. Феррарі кожний четвертий-шостий представник західної цивілізації так чи інакше страждає від власної прокрастинації, окрім того, за останні сорок років кількість таких людей невпинно зростає [5].

Існує думка, що прокрастинація – це вираження емоційної реакції на заплановані чи необхідні справи. В залежності від характеру цих емоцій, прокрастинація поділяється на два фундаментальних типи: “розслаблена”, коли людина витрачає час на інші, більш приємні заняття та розваги, і “напружена”, пов’язана із загальним перенапруженням, втратою відчуття часу, невдоволеністю власними досягненнями, нечіткими життєвими цілями, нерішучістю та невпевненістю у собі.

Вважається, що люди, які страждають від прокрастинації, не вміють правильно розпоряджатися своїм часом. Ще В. Гигерич писав, що за атакою на “присутність” і стратегією відкладання стоїть спроба відстрочити смерть назавжди. Його ідея полягала в тому, що час ніби “консервується”. Він запропонував метафору про бомбу часу, тобто, розводячи сьогодення і майбутнє, відкладаючи виконання, ми створюємо високу напругу критичної маси, яка нагадує керовану ядерну реакцію [6].

Відомо, що чим далі у часі знаходиться певна подія від теперішнього моменту, тим менший вплив вона має на рішення, що приймаються [5].

Дослідники вважають, що прокрастинатори в значно меншій мірі концентруються на майбутніх негативних наслідках свого ухиляння від запланованих справ  через прагнення до миттєвих винагород, а також у спробі негайно подолати відчуття тривоги, викликаного невпевненістю у власних силах [3]. Вчені зробили висновок, що для прокрастинаторів характерна заглибленість у спогади про колишні досягнення і успіхи в поєднанні з браком уваги до планів на майбутнє [4].

Численні емпіричні дослідження феномена прокрастинації поряд з ситуативними детермінантами – характеристиками майбутньої справи (нецікавість, складність, подальша оцінка ) – велику увагу приділяють вивченню особистісних факторів (перфекціонізм, тривожність, низький рівень відповідальності та ін.) До факторів, що впливає на вираженість прокрастинації, відносять такі особливості когнітивної сфери як локус контролю, ірраціональні переконання, уявлення про час і ін; особливості емоційної сфери (занепокоєння, страх невдачі, депресія, переживання провини і сорому); особливості поведінки (несформованість навчальних навичок, неорганізованість ) [1 , 2].

Основною сферою прояву прокрастинації, поряд з професійною діяльністю і турботою про здоров’я, є навчання. Академічна прокрастинація припускає затримку виконання навчальних завдань (наприклад, курсових і дипломних робіт, труднощі своєчасної підготовки до сесії). Як показують дослідження, зволікання у добре успішних і слабо успішних студентів має різну специфіку [3,4]. При цьому наслідком прокрастинації в більшості випадків стає не тільки зниження успішності та результативності навчання, а й підвищення невротизації, наростання виснажуваності, погіршення самопочуття. Тому важливою є розробка корекційних програм , спрямованих на усвідомлення і подолання прокрастинації як стереотипу поведінки у навчальній діяльності, здатного негативно відбиватися на фізичному і психічному здоров’ї учнів.

Психологічна корекція прокрастинації як складного психологічного явища, що охоплює багато рівні функціонування особистості, повинна включати комплекс різних заходів. В рамках розробленого нами тренінгу «Від прокрастинації до самомотивації» ми реалізуємо наступні напрямки роботи з учасниками.

Перший блок – інформаційний. Нами підготовлена ​​презентація, де наводяться статистичні дані про поширеність прокрастинації, історія її вивчення, дається визначення, порівняння з таким феноменом як лінь, описується цикл прокрастинації і т.д.

Другий блок – рефлексивний (самодослідження). Відомості про феномен даються не стільки у вигляді лекції, скільки припускають активне самодослідження, після якого відбувається порівняння отриманих у ході самоаналізу знань з теорією прокрастинації. На перших етапах тренінгу, після попередньої інформації, знайомства з визначенням прокрастинації, спільним побудовою семантичного простору терміна (пошук синонімів і антонімів поняття в російській мові) ми пропонуємо учасникам оцінити ступінь вираженості у себе даної особливості, використовуючи відомий алгоритм дослідження самооцінки, використовуваний в методиці Дембо – Рубінштейн. Пізніше, після тестування за допомогою шкали прокрастинації, учасники можуть порівняти отримані показники і проаналізувати причини виявлених розбіжностей.

Зручною формою роботи є поєднання індивідуального самоаналізу з наступним об’єднанням учасників тренінгу в невеликі групи, з подальшим розбором результатів кожної з підгруп. Теми для самодослідження визначаються логікою занурення в проблему і припускають поступовий перехід від знайомства з самим феноменом і безліччю його « ликів » до спроб зрозуміти його причини:

• ситуації і сфери прокрастинації;

• поведінкові, когнітивні й емоційні «диверсії»;

• наслідки прокрастинації, як негативні, так і позитивні (вторинні вигоди) ;

• уявлення про причини прокрастинації .

Хочеться відзначити особливу атмосферу відкриття в групі, що виникає в міру поповнення банку даних. Члени групи навперебій доповнюють досвід один одного, що супроводжується сміхом і, разом з тим, подивом у зв’язку з настільки широкою поширеністю даного явища. У той же час, коли після всебічного і детального розгляду структурних і динамічних аспектів прокрастинації ми підходимо до питання про її причини, в групі виникає пауза. Незважаючи на те, що учасниками наших тренінгів були, як правило в основному психологи, студенти, а також викладачі різних дисциплін, серед них кандидати та доктори наук, виявлення особистісних детермінант прокрастинації викликало труднощі, що ще раз доводить важливість подібного роду програм .

Третій блок – корекційний. В ході тренінгу представляється корисним поєднання таких форм роботи з учасниками, які охоплюють як раціональні, що спираються на рефлексію і структурування, так і орієнтовані в основному на зміна стереотипу негативного емоційного реагування в ситуації звичного відкладання справи.

До першого типу завдань відноситься, наприклад, вправа, що припускає зіставлення двох списків: позитивних і негативних наслідків того, що справу зроблено або не зроблено. Як приклади роботи зі зміни негативних емоційних установок ми можемо навести два розроблених нами завдання, спрямованих на подолання відчуження від наміченої значущої задачі. У першій вправі, умовно названому нами «Справа кличе», учасникам пропонується об’єднатися в невеликі групи по 3-4 людини і по ходу виконання завдання міняти позиції. Один з учасників тренінгу згадує конкретне відкладати справу (наприклад, чистка акваріума), вибирає всі елементи даної ситуації (наприклад, рибка в акваріумі, вода, скло акваріуму, пісок і т.п.) і роздає ролі цих персонажів іншим членам підгрупи. Завдання кожного з персонажів в ігровій формі різними способами вмовити учасника почати і закінчити справу. Друге завдання, назване нами «Внутрішні помічники», також направлено на підвищення мотивації, включення ресурсу усвідомлення і переживання важливості та соціальної корисності звично відкладається завдання. Учасникам пропонується подумати про когось значимому, хто є для них позитивним прикладом, для кого могло б бути важливо те, що він або вона зробить відкладається. Потім уявити дана особа як присутнє в ситуації прокрастинуючого завдання, його поведінка, коментарі, схвалення. Як внутрішніх помічників можуть виступати конкретні особи, близькі, друзі, історичні, політичні діячі або літературні, казкові персонажі. У даній вправі також мотивуючим може виступити негативний герой, який уявно заохочує учасника, схвалює його прокрастинація .

Залежно від тривалості роботи групи в останній частині тренінгу корисно включення різних завдань, спрямованих на розвиток навичок цілепокладання.

Досвід проведення тренінгів, спрямованих на усвідомлення прокрастінаціонного поведінки, показує високу зацікавленість студентів в отриманій інформації. Розуміння суті даного феномена, знайомство з основними детермінантами прокрастинації, освоєння вправ стає для слухачів ресурсом подальшої усвідомленої самостійної особистісної роботи, що служить самореалізації, розкриття творчого потенціалу та подолання відчуження по відношенню до соціально значущих цілям.

 

Список використаної літератури:

1. Ильин Е. П. Работа и личность. Трудоголизм, перфекционизм, лень. – М.: Питер. 2011.
2. Варваричева Я.И. Феномен прокрастинации: проблемы и перспективы исследования // Вопросы психологии. – 2010. – № 3. – С. 121 – 131.
3. Карловская Н.Н., Баранова Р.А. Взаимосвязь общей и академической прокрастинации и тревожности у студентов с разной академической успеваемостью // Психология в вузе. – 2008. – №3, С. 38 – 49
4. Карловская Н.Н. Феноменологический опыт прокрастинации у студентов // Социальные проблемы современной России: возможности психологической помощи. Материалы Всероссийской научно-практической конференции (Омск, 11-12 ноября 2010 г.) / под ред. Л.И. Дементий. – Омск: Изд-во ОмГУ, 2010. – С.133 – 137
5. Шемякина О.О. Влияние прокрастинации на уровень стресса у студентов. Автореф. магистр. дисс…. М.,МГППУ, 2013.
6. Шиліна А.А.Особливості толерантності до невизначеності студентів з різним рівнем прокрастинації [Електронний ресурс]/ А.А. Шиліна. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/32_PVMN_2011/Psihologia/5_97896.doc.htm