У статті розглядається феномен мультикультуралізму як спосіб взаємодії з Іншим. Автор розкриває мультикультуралізм як стратегію. Також розглянуто дискурсивний, діалогічний та ксенологічний підходи до розуміння Іншого.
Ключові слова: Мультикультуралізм, Інше, Я-Ти, «своє»/ «чуже».
The article examines the phenomenon of multiculturalism as a way of interacting with Others. The author reveals multiculturalism as a strategy. Also considered the discursive, dialogical and ksenolohichnyy approaches to understanding the Other.
Keywords: Multiculturalism, Other, I-Thou, «yours» / «alien».
Мультикультуралізм, як феномен, став породженням сучасного глобалізованого суспільства. Із самого початку, цей феномен перетворився на стратегію, яка була покликана врегульовувати відносини в середині суспільства, створювати рівні можливості розвитку для меншин, долати ієрархію культур. Мультикультуралізм як стратегія є ще досить молодим, тому він не до кінця сформований у теоретичному і практичному виявах, про що свідчить велика кількість різноманітних взаємовключаючих інтерпретацій сутності цього багатостороннього феномену. Але і відмовитися від мультикультуралізму сучасне суспільство не може собі дозволити. Така відмова може призвести до невідворотних наслідків, може викликати асиміляцію, спричинити й повернути конфлікти у державах та між ними.Далі…
Серед зарубіжних науковців вагомий внесок у дослідження мультикультуралізму зробив Дж.Ролз. Не залишилися осторонь і такі вчені як Ч. Тейлор, В. Кімліка, С.Бенхабіб, Ч.Кукатас, Ю.Хабермас та багато інших. Найбільшим теоретиком-критиком мультикультуралізму виступає С.Жижек. Серед науковців на пострадянському просторі феномен мультикультурності досліджували В.Малахов, В.Мамонов, А. Борисова, С.Дрожжина та ін.. Загалом, мультикультуралізм прийнято розглядати як ідеологію, або як практичну реальність, політику.
Мультикультуралізм виступає як стратегія, як можливість взаємодії різних культур і культурних традицій. Будь-які різні культури при взаємодії вступають у діалог, виходять на співвідношення «свого»/ «чужого». Тому стратегію взаємодії потрібно розглядати через сферу діалогу.
Мультикультуралізм проголошує перехід від політики «включення» індивідуальних і групових відмінностей в більш широкі структури до політики «визнання» їх права на існування в якості інших. Як відомо, мультикультуральна свідомість – свідомість діалогічна. Але щоб вступити в діалог з іншим типом свідомості, культура повинна допускати в себе різноманітність різних типів і структур, не відкидаючи їх як «Інші». Тому діалогічна свідомість допускає вхід у національний менталітет щось інонаціональне як цілісну структуру. У процесі взаємодії культур відбувається усвідомлення їх множинності, різноманіття світоглядів і можливості по-різному оцінювати ті ж самі феномени з точки зору різних культур і віросповідань. Відбувається протистояння «своє»/ «чуже», сфера «чужого» розширюється, внаслідок чого «своє» сприймається менш масштабним і більш крихітним по відношенню до «чужого». Це призводить до того, що носії однієї культури прагнуть захистити її від загрозливого в їхній свідомості «чужого», а інших – навпаки до певного новаторства, тобто прагнення зміцнити «своє» за рахунок принесення в нього елементів «чужого». В усіх випадках відбувається розмежування «свого» і «чужого».
Щоб краще пояснити відношення між «своїм» і «чужим» О. Цинкер наводить приклад Європейського союзу. Якщо звернути увагу на їх офіційні банкноти, то на них досить легко помітити сам дух Європейського союзу. За словами експертів, відкриті вікна і двері на лицьовій стороні банкноти символізують відкритість нової, об’єднаної Європи. Тут також виникає проблема зустрічі культур, точніше переходів, які покликані як зберегти власну культурну ідентичність, так і сприяють кращому розумінню чужої культури. Було б найкраще, якби ситуація складалась саме так. Тут розуміється пошук нового без руйнування старого, сполучення його з іншим, а також прагнення до взаємодії та визнання усіма культурами відносної істинності.
Діалогічний вимір взаємодії з Іншим у своїх працях розглядає німецький філософ М. Бубер. Я-Ти перегукується зі сферою Я-Іншого. У діалогічній свідомості Інший отримує самостійність та автономність і щоб опинитися на рівні Я, Інший може отримати визначення «Ти». Цим самим він стає ближчим до сфери Я. Так утворюються дві сфери, Я та Інше, які являють собою дві окремі сутності, які перебувають у відношенні одне до одного і потребують комунікації, певного «між» відношення. Саме тут виникає третя сфера сутності – діалог.
М. Бубер звертає увагу на те, що сфера Я твориться завдяки сфері Іншого. «Формування Я відбувається завдяки включеності Я до діалогу, діалогічних відносин з Іншим» [2]. З цього випливає, що сфера Я доповнюється із сфери Іншого. Одночасно, за вченням М.Бубера, Я та Інше перебувають у постійній опозиції.
Якщо розглядати сфери Я та Іншого у світлі мультикультуралізму, то сфера Я – це наша власна культура, яка твориться і доповнюється зі сфери Іншого – іншої культури, чужої, не подібної і ця взаємодія відбувається шляхом діалогу.
М. Бахтін також розглядає можливість діалогічного відношення Я та Іншого. Він наголошує, що між цими сферами відбувається «безкінечне зближення» [1]. За теорією М. Бахтіна, сфери Я та Іншого не можуть бути паралельними одна до одної, а перебувають у постійній залежності одна від одної. Кожна з цих сфер постійно черпає з іншої, поновлюється і поповнюється, отже,постійно рухаються і розвивається.
Дещо інший вимір розуміння Іншого пропонує Е. Саїд у праці «Орієнталізм». Він розглядає орієнталізм як дискурс, відповідно, дискурсивний спосіб відношення до Іншого. Для сучасного Заходу Іншим виступає Схід з його традиціями, культурою, мораллю та законами. Європейська культура витворила собі «культурного суперника» в образі Сходу, і черпаючи їхні досягнення (іноді присвоюючи їх собі), або ж протиставляючи себе Сходу, витворила нестійкий образ «Іншого». Інше, в розумінні європейця є чимось чужорідним, диким, в такому розумінні навіть щось погане. Хоча, в той самий час жителі сходу можуть перевершувати у моральному, духовному, етичному планах.
Е. Саїд спеціально використовує прийом дискурсу, щоб ширше і точніше представити систему думок про Схід, його описи і пояснення, систему знань про Схід, репрезентувати його «Іншість». Мультикультуралізм, у такому випадку, постає як стратегія примирення з Іншим, його прийняття. Адже Схід і Захід є одвічними опонентами.
За вченням Б.Вальденфельса у «Топографії Чужого» Інше виступає як Чуже, Чужорідне. Автор використовує ксенологічний підхід до розуміння Чужого. Науку етнологію розглядає як науку про культурне Чуже. Етнологія за Б.Вальденфельсом, це та наука, яка з одного боку виявляє розбіжність «Свого» І «Чужого» як такого, що розуміється само собою, з одного боку. І з другого боку, виникає наука про чуже завдяки контрасту із досвідом власної культури. Також автор пише про науку «Власного світу» і «Чужого» світу. «Я є Чужим по відношенню до існуючих для мене Чужих» [3]
Якщо розуміти іншу культуру як чужу, за Вальденфельсом, то мультикультуралізм виступає тим механізмом, який допомагає вирізнити свою культуру поміж інших і толерантно віднестися до чужої культури. Адже і твоя культура для когось є чужою. Набуття досвіду чужого дає змогу виокремити і вирізнити свою культуру, своє плем’я.
На основі цього постає питання, як вирішити проблему міжкультурної та міжнаціональної взаємодії без силових дій та відповідних економічних санкцій. На сьогоднішній день існує лише один прийнятний вихід – це принцип толерантності, основні положення якого були декларовані ЮНЕСКО 16 листопада 1995. У декларації зазначається, що нетерпимість і конфліктність не є виходом і потенційно загрожують усім частинам світу, тому необхідне взаєморозуміння не лише на політичному рівні, але і в повсякденному житті, формуючи у свідомості повагу до самобутності представників різних культур і конфесій.
Мультикультуралізм, незважаючи на незавершеність і не сформованість теоретичного і практичного вимірів свого вияву, яскраво демонструє дієвість визначеної стратегії. Він виступає тим чинником, який примушує вступати у діалог, черпати досвід, засвоювати нові знання.
Мультикультуралізм розглянуто як стратегію, як певний механізм взаємодії з Іншим. Запропоновані підходи до розуміння Іншого повинні прибрати, уникнути нетерпимість. Створити у свідомості позитивне ставлення до Іншого. Зробити Чуже, Інше, ближчим, простішим для розуміння, сприйняття.
Інше, у більшості випадків, виступає як невідоме, маловідоме. Завдяки запропонованим концепціям Інше можна трактувати з різних сторін, розкривати його сутність. Хоча вивчити і дослідити Інше повністю неможливо.
Список використаної літератури:
- Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества, — М.: Искусство, І979. — 389 с.
- Бубер М. Два образа веры / Мартин Бубер ; [пер. с нем. М. И.Левиной] / Под ред. П.С. Гуревича, С.Я. Левит, С.В. Лёзова / Вступ. Ст. Г. Померанца. – М.: Республика, 1995. – 464 с.
- Вальденфельс Б. Топографія Чужого: Студії до феноменології Чужого/ Берхард Вальденфельс ; [пер. з нім.]. – К. : ППС-2002, 2004. – 176 с.
- Кукатас Ч. Теоретические основы мультикультурализма/ Ч. Кукатас. – [Електронний ресурс] Режим доступу : http://dialogs.org.ua/ua/issue_full.php?m_id=10227.
- Саїд, Едвард В.Орієнталізм / Пер. з англ. В. Шовкун. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. — 511 с. — ISBN 966-500-092-6 (укр.) — ISBN 0-394-74067-X (англ.)