УДК 8.11.161.2’1

 Шленьова М.Г.

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

м. Харків

У статті розглядається мовна характеристика образу дороги в поезії   В. Голобородька. Аналізуються особливості функціонування даного образу в мовопросторі поета, зосереджується увага на стилістичних прийомах, які характеризують слово дорога у лінгво-когнітивному аспекті та визначається семантична наповненість лексеми дорога у контексті індивідуального світосприйняття автора.

Ключові слова: концептуалізація, мовний образ, епітет, метафора, простір.

 В статье рассматривается языковая характеристика образа дороги в поэзии В. Голобородько. Анализируются особенности функционирования данного образа в языковом пространстве поэта, уделяется внимание стилистическим приёмам, которые характеризуют слово дорога в лингво-когнитивном аспекте и определяется семантическая наполненность лексемы дорога в контексте индивидуального мировосприятия автора.

Ключевые слова: концептуализация, языковой образ, эпитет, метафора, пространство.

 The article deals with language characteristic of the image of “road” in                V. Hloborod’ko’s poetry. Functioning features of this image in language space of the poet are analyzed, the attention is paid to stylistic figures of speech which characterize the word “road” in lingvo-cognitive aspect and semantic fullness of the lexeme “road” in the context of the author individual life view is defined.

Keywords: conceptualization, language image, epithet, metaphor, space.

Однією з актуальних проблем сучасної лінгвістики є відтворення мовної картини світу на основі комплексного аналізу лінгво-специфічних концептів мови у поетичних творах. Особливої значущості у зв’язку з цим набувають дослідження концептуальних одиниць у лінгво-когнітивній парадигмі, яка супроводжується процесом формування образу певного явища чи об’єкта дійсності, визначає, яким він зрештою закріпиться у поетичному доробку митця. В основі мовного образу завжди лежить концепт – наділена народним характером категоризації та символізації дійсності ментально-мовна одиниця. Тому, щоб описати образність слова, необхідно визначити особливості його концептуалізації. Як зазначає В.В. Кононенко, найкраще внутрішня глибинність концепту відображена в художніх текстах, де можна побачити «приховані, підсвідомі або несвідомі, архетипні підвалини» імені-концепту [3, с. 15]. За Т.В. Чернігівською, поезія, художня творчість – це інший тип когнітивної діяльності, тому когнітивна поетика претендує на окреме місце в царині науки [7, с. 8].

Лінгво-когнітивній механізми вербалізації лексем в поетичному дискурсі різних українських письменників досліджували Я. Єрмоленко, Т. Скорбач,    К. Головенко, К. Голобородько, В. Калько, О. Конік та інші вчені. При цьому, в текстах лінгво-культурологічних досліджень, цей феномен визначається по-різному, переважно проектуючись, з одного боку, у сферу логіки, з іншого – у психологію. Так, у сучасній лінгвістиці побутує погляд на концептуальні одиниці як «ідеальні сутності, які формуються у свідомості людини» [5, с. 27], як «оперативні змістові одиниці…всієї картини світу, відображені у людській психіці» [4, с. 84]. Важливим у цьому плані є авторський компонент, який певною мірою визначає специфіку семантики одиниць поетичної мови і відображає мовну картину світу письменника.

Метою пропонованого дослідження є з’ясування статусу мовного образу дороги в поетичному доробку Василя Голобородька. Актуальність статті зумовлена тим, що розгляд різноманітних аспектів образу дороги в поезії              В. Голобородька, з точки зору її семантичного та лінгво-когнітивного розуміння, ще не було предметом лінгвістичних досліджень.

Невід’ємним елементом національного простору у творчості найсхіднішого поета постає образ дороги, який нерідко переходить у категорію часу, тобто утворює окремий осередок поетичного тексту, в якій дорога отримує статус оживлення й формується за окремим зразком, який автор називає моделлю дороги. Ця модель виражається сталими мовними засобами, серед яких особливе місце займають дієслова: мчати, збігати, пробігати, загубити, заглядати, поринати, мочити: «…Дорога, що безкінечно мчала, / то поринаючи у видолинки, / то збігаючи на пагорби» [1, c. 919]; «…Кінострічкою дорога /пшеницями пробігає» [1, c. 14]; «Там дорога загубила / намисто із коліс / і в річку заглядає, /вмочивши жовті коси» [1, c. 135].

В поезії В. Голобородька зустрічаються прикметникові епітети далека, стара, лісова, довга, заросла, засипана, бита, широка, що підкреслюють оціночні характеристики слова дорога, завдяки яким автор зосереджується на об’єктивації лінгво-культурного концепта подорож по відношенню до дороги, при цьому концепт розуміється як ментальне утворення, яке має вплив на колективну та індивідуальну свідомість. Модель лексичного опису способів позначення подорожі в поезії автора утворюється за ознакою суб’єктивізації, тобто пов’язана з подіями у житті самого В. Голобородька: «…твого сина (тобто мене), тіточко, / чекає далека дорога. /Сьогодні я справджую віщування» [1, c. 854]; «…побиті чоботи, свита латана-перелатана, / та ще й дорогою далекою втомлений!» [1, c. 786]; «…Ніби збираюся у далеку дорогу, / починаю знищувати речі, що мене оточують…» [1, c. 812]; «…вечірньою світлицею відгонила вода, / й дорога не була такою довгою [1, c. 116]; «Малий хованець / ховаюся за деревами / бачачи стару лісову дорогу / зарослу деревами / засипану листям і кислицями…» [1, c. 400]; «…чайці небозі що вивела діток / при битій дорозі /морем сліз / виплаканих за своїми /загиблими у далеких походах /дітьми…» [1, c. 823]; «…Під колеса пахучі лягла, / ніби скатерть, широка дорога…» [1, c. 22].

У художньому мовопросторі автора чинне місце займає порівняння дороги з кінострічкою, дзвінкою балалайкою та скатертиною у вигляді стилістичних засобів, які є невід’ємною частиною концептуальних одиниць, що віддзеркалюють різноманітні рівні відтворення інформації на підставі асоціативного переносу в структурованому понятійному аспекті, який відображує життєвий досвід митця. У художньо-семантичній площині поезії В. Голобородька символічне порівняння дороги з балалайкою та рушником формується на підставі актуалізації символічного значення дороги як засобу досягнення будь-якого місця призначення та формування позитивного світосприйняття крізь призму етнокультурних аспектів: балалайки як символу російської культури, рушника – української. В даному випадку, дзвінка балалайка передає піднесений настрій автора, який поспішає на довгоочікуване побачення, а рушник сприймається як елемент національного колориту та гостинності. Поєднання в поезії символів споріднених культур по відношенню до дороги зумовлюється радянським простором, в якому на той час перебував автор: «…хочу під ноги дзвінку балабайку дороги до твоєї хати, / хочу яблук на доріжках–рушниках…» [1, c. 78].

Аналізуючи наступне порівняння, зазначаємо амбівалентність лексеми кінострічка на позначення дороги: у вузькому значенні розуміємо її природну хвилясту форму, в широкому – сприймаємо її як символ часо-просторового розгортання людського життя конкретно-образним уявленням лінійності буття у часовій динаміці від минулого до майбутнього крізь теперішній час: «…Кінострічкою дорога /пшеницями пробігає…» [1, c. 14]. На нашу думку, це порівняння є невипадковим для автора, тому що в один з визначальних моментів свого життя він планував пов’язати свою долю зі створенням кінострічок, вступивши до театрального інституту.

Поетична реалізація порівняння дорога – скатертина здійснюється концептуально-образним втіленням російської ідіоми «скатертью дорога» у значенні побажання щасливої дороги, яка має бути рівною, як скатертина на столі. Питомий фразеологізм бере початок у найдревніших формах сприйняття всесвіту та завдяки компоненту дорога співвідноситься з просторовим кодом культури, тобто сукупністю уявлень людини про розподіл простору. Міфологізація образу дороги як медіатора двох просторів – «свого» та «чужого» – характеризується обрядовою наповненістю, пов’язаною з дорогою у предметно-дійсному плані та у супроводжуючому тексті [6, c. 145]: «…Під колеса пахучі лягла, / ніби скатерть, широка дорога…» [1, c. 22].

До розуміння й усвідомлення специфіки мовного образу дороги в поезії В. Голобородька розглядається лексична пара дорога – стежка. Зокрема, лексема дорога розуміється у загальному сенсі як частина просторової організації, а лексема стежка позначає статичний елемент, не пов’язаний з реальним рухом, що усвідомлюється як інтерпретація інтимних спогадів автора.

Поетично-інтимна модель слова стежка характеризується епітетами моя вузенька (схематично-індивідуальне уявлення про об’єкт), у ясних споришах (концептуальний зміст символу вічного життя), жива (якість живої істоти), не заросла травою (індивідуально-авторська інтерпретація молодості), які в сукупності утворюють семантичну систему ознак, які втілюють екзістенціально-філософськи думки автора: «Я далеко, далеко від тебе, /моя вузенька, / у ясних споришах, /та я знаю, що ти ще жива, не заросла травою… Та коли я умру, /стежечко моя, що тоді буде?…» [1, c. 29].

Заслуговує на увагу авторське уявлення стежки як циклічної спіралі, для експлікації якої на первинних рівнях вживаються епітети рівна та гладенька, а на кінцевих – дієслова, які є компонентами метафори –ховається, виведе, щезне. У сукупності ці слова позначають просторово-часовий континуум, що розгортається від імпліцитно-позитивної до імпліцитно-негативної характеристики стежки як обмеженого відрізку, в межах якого здійснюється переміщення людини. Латентне значення мають також назви стежки щоб заблудився та щоб не повернувся, які на нашу думку несуть в собі конотацію локалізаторів: «…А нам би не ходити далі, / де стежки під назвою: щоб заблудився. /Зараз вони рівні й гладенькі – хоч котися, – /а далі ховаються під широке листя трав. /Або виведе над кручу перед провалля і щезне, / бо далі стежка під назвою: щоб не повернувся» [1, c. 430].

Індивідуально-авторська інтерпретація слова стежка виявляє спільні тенденції та специфічні риси семантичного перетворення мовної одиниці, що утворюють асоціативний ряд калинове захворювання  (кохання) – калинова стежка (шлях до коханої людини) – калиновий я (закоханий) – калинова будівля (місце зустрічі закоханих) всередині метафоричної моделі концепту кохання. На нашу думку, саме калинова стежка є ключовим елементом даного асоціативного ряду, як покажчик просторової організації, в рамках якої реалізується питомий концепт [2, с. 269]. У стилістичному аспекті наявне явище лексичного повтору, який виконує емоційно-експресивну функцію: «…Калинове захворювання / калиновою стежкою / завело б мене, калинового, / до калинової будівлі…» [1, c. 798].

Крім наведених вище складових концептуальної структури, слід зосередити увагу на метафорі та епітеті оживлення, які розглядаються у вигляді семантичних універсалій, що розуміються як сутність, невід’ємна від концептуальних універсалій, які містять уявлення про людину і природу. У лексичних парах стежка лоскоче – ступки лоскочуть митець наділяє стежку властивостями живої істоти, та водночас ототожнює її дії з адекватними діями людини. З іншого боку, в лексичних парах боса стежка – босі ступки, наявний епітет одночасно характеризує як стежку так і ступки, з точки зору просторової свободи. Для відтворення наявного ефекту відлуння, автор використовує сукупність таких стилістичних фігур як анадіплозіс, інверсія та лексичний повтор: «… Стежка лоскоче босі ступки, / і ступки лоскочуть босу стежку» [1, c. 629].

В поезії В. Голобородька фіксуємо семантичну наповненість лексеми стежка, яка схематично зображена у вигляді просторового об’єкту, що тісно пов’язаний з поняттям нитка та супроводжується епітетом вузька. При узагальненні по формі – це полоса, вузький відрізок простору, а в більш абстрактному аспекті – розуміємо як нитку, що формує концептуальний образ стежки, за допомогою сем «спрямованість» та «напрямок»: «На вузеньких стежках – / на білих нитках, / що вплетені в темне сукно ночі, /зустрічаються запізнені мандрівники…» [1, c. 366]; «На вузьких стежках – / на білих нитках, що вплетені в темне сукно ночі, / – зустрічаються люди…» [1, c. 364]; «…Стежками із синіх ниток / я давно-давно не ходив…» [1, c. 359]. Крім стилістичних прийомів, автор використовує кольоровий аспект, зокрема антитезу білі нитки – темне сукно ночі, яка символізує чистоту намірів мандрівників у протиставленні до негативу навколишнього середовища та епітет сині нитки, що втілює смуток автора за рідною домівкою.

Таким чином, образ дороги у мовній картині світу В. Голобородька має складну, багаторівневу структуру, яка ґрунтується на глибинних конотаціях, зумовлених авторськими уявленнями про навколишній світ. Незважаючи на ступінь актуалізації в інтерпретації поетичного тексту, ці конотації є тією невід’ємною складовою, яка у свою чергу відображає цілісність мовного образу дороги. Аналіз дороги в поезії В. Голобородька сповнений стилістичними фігурами мови та різноманітними лексико-семантичними одиницями, які розкривають сутність даного мовного образу не лише у своєму денотативному втіленні, але й завдяки конотативному значенню та імпліцитному розумінню, які у сукупності формують цілісний концепт дороги у лінгво-когнітивному сенсі.

Список літератури

1. Голобородько В.І. Ми йдемо. Вибрані вірші. Вступна ст. М.М. Сулими. – К., Рівне: Планета-друк, 2005. – 1056 с.
2. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.
3. Кононенко В.В. Концепти українського дискурсу. – Київ, Івано-Франківськ, 2004. – 248 с.
4. Кубрякова Е.С. Краткий словарь когнитивных терминов. – М., 1996.
5. Попова З.Д., Стернина И.А. Понятие «концепт» в лингвистических исследованиях. Воронеж, 1999. – 279 с.
6. Славянская мифология. Энциклопедический словарь. – М., 2002. – С. 145-146.
7. Черниговская Т.В. Нить Ариадны или Пирожные Мадлен: нейронная сеть, язык и память [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.genlingnw.ru/person/Chernigovskaya.htm