УДК81’33+801.6

О. О. Вялікова

Київський національний лінгвістичний університет

Стаття присвячена комплексному дослідженню знакової природи візуалізованих віршованих текстів, до яких відносяться конкретна поезія, фігурний вірш та заум. Виділяються й описуються характерні особливості візуалізованого віршованого тексту як продукту креолізації, тобто злиття двох семіотичних систем. Надається порівняння методик дослідження візуалізованого віршованого тексту як складного знаку, й викладаються основні теорії щодо знакового статусу зазначеного типу тексту.

Ключові слова:візуалізований віршований текст, креолізація, знак, семіотика, візуальна поезія.

Статья посвящена комплексному исследованию знаковой природы визуализированных стихотворных текстов, к которым относятся конкретная поэзия, фигурный стих и заумь. Выделяются и описываются характерные особенности визуализированного стихотворного текста как продукта креолизации, то есть слияния двух семиотических систем. Даётся сравнение методик исследования визуализированного стихотворного текста как сложного знака, и излагаются основные теории относительно знакового статуса указанного типа текста.

Ключевые слова:визуализированный стихотворный текст, креолизация, знак, семиотика, визуальная поэзия.

The article considers the complex research of the sign nature of visualized verse texts, which include concrete poetry, figure verses and zaum. The paper represents special features of the visualized verse text as a product of creolization, that is the merger of two semiotic systems. Quite recently, considerable attention has been paid tothe methods of analysis of creolized texts on different material. Previous studies indicate three general views on the sign status of the text. The text is treated as a language sign (P. Hartman, W. Dressler, L. Viehweger), as a speech sign (N. I. Serkova), or is considered to have sign nature, not being a sign itself (M. Ya. Dymarsky). The literature on semiotic studies shows a variety of terms applied to the text – a sign, a supersign, a complex language sign, a macrosign, etc. On the basis of Ch. Pierce’s theory of signs a typology of visualized verse texts is built by A. G. Stepanov. The recent research has demonstrated that the visual verse texts can appear as symbols, that is why they should be interpreted taking into account their symbolic features. Developing the idea of the symbolic nature of the visual verse text, the author supports the opinion of V. P. Bedrik, stating that this type of text contains symbolic signs as well as linguistic (lexical) ones. Thus, the visual verse text should be treated as a macrosign being built of signs of two semiotic systems and forming a new complex language sign. This paper is a modest contribution to the ongoing discussions of the sign nature of the visualized verse texts and methods of their analysis.

Key words: visualized verse text, creolization, sign, semiotics, visual poetry.

У семіотиці поняття тексту має широке тлумачення: текст – це наповнена смислом структура, яка складається зі знаків [9]. Р. Т. Гром’як та Ю. І. Ковалів визначають текст як будь-яку послідовність знаків, зведену за правилами певної системи мови [6, с. 662]. Дискусійним також залишається питання про знаковий статус тексту. У зв’язку з цим виділяються такі основні погляди: 1) текст – це мовний знак (П. Хартман, В. Дресслер, Д. Фівегер); 2) текст – це мовленнєвий знак (Н. І. Сєркова); 3) текст має знакову природу, проте не є знаком (М. Я. Димарський) [там само].

Зауважимо на глибокій дискусійності знакової природи тексту, яка в ініціації М. Я. Димарського означувана як “спокуса семіотикою [3, 29]. Головним доказом знаковості мови, але незнаковості тексту в авторській інтерпретації, є феноменологія, потенційна безмежність і необліковуваність текстового поля, неоднозначність його сприйняття тощо.

У семіотичних дослідженнях смисловим концентром терміноелемента “текст” є знак, суперзнак, складний мовний знак чи то макрознак, як от: “деякий макро- або суперзнак, який уміщує в собі всі інші сутності (фонему, морфему, синтагму і. т. ін.) як складники знаку (або, ймовірно, мікро- чи то субзнаки”) [10, с. 79]. Основною ознакою такого погляду на текст є наявність інформації в семантично організованій послідовності знаків. Смисловизначальним є те, що цим терміном позначають знакові утворення вербального та невербального походження, зокрема твори мистецтва, музичні твори, німе кіно, одне слово: культура в цілому представляє собою текст у його знаковому вияві. Знакову характеристику креолізованого тексту як “мовної графічної інформації та частково немовної – адитивної (запис музики, шумів тощо) та зображувальної” представлено С. Г. Кулешовим [5, с. 143].

Х. Штьокл вважає, що суть креолізації полягає у тому, що різні семіотичні системи об’єднані і взаємопов’язані на різних рівнях (синтаксично і семантично) [15, с. 206].

Оскільки спілкування це діяльність, що відбувається по шаблонах, можна було б очікувати цілий набіртекстових виражальних прийомів і технік набору, використаних для зв’язку візуального та вербального змісту [15, с. 204]. Завдання семіотики тексту, мультимодальної семіотики виявити ці шаблони і змоделювати як зображення та мова співпрацюють для формування зв’язного цілого [там само]. З точки зору когнітивістики, ці дві основні семіотичні системи йдуть пліч о пліч в будь-якому разі, оскільки розуміння мови зазвичай означаємислено уявляти речі, тоді як розуміння зображення зазвичай потребує знання мови, комунікативних процедур і сталих виразів [14, с. 18]. Як зазначив Андрутсопулос [13] більшість типів тексту “побудовані вербально, але структуровані й організовані візуально”.

Модель розуміння креолізованого тексту за Х. Штьоклем освітлює два моменти. По-перше, за нею візуальне розуміння уявляється як послідовність стадій, на яких реципієнт обирає декілька основних перцептивних та когнітивних завдань. Хоча ці стадії організовані послідовно, вони не потребують зафіксованого розташування. Найкраще розглядати модель як індивідуально гнучкий процес, цикл, який може бути повторенийй доступний у будь-якій точці. По-друге, кожна когнітивна операція залучує, що найважливіше, акт розпізнавання окремих зображувальних елементів. Тож на кожній стадії процесу розуміння реципієнти класифікують те, що вони бачать, і відносять це до певного типу зображення або візуального шаблону. Створення смислу у візуалізованому тексті за Х. Штьоклем відбувається наступним шляхом [14, с. 115-129]:

1. Ще до того, як глядачі усвідомлюють зміст картинки, вони роблять здогадки щодо функції та цілі даної картинки. (Це легко зробити в рекламному тексті, адже глядач знайомий із виглядом та способом розміщення реклами, проте у візуальній поезії потрактування є значно більш широким й ускладненим.)
2. Розуміння образу передбачає бачення візуальних форм (гештальтів) та об’єднання їх для утворення повнозначних знаків (суть). На цій стадії глядачі реєструють якість картинки: вони помічають, чи простий або складний в неї дизайн, чи легко її прочитати та чи підпадає вона під їх або будь-який інший естетичний стандарт.
3. На наступній стадії глядачі намагатимуться сформувати ідею змісту картинки. Тут працюють два нюанси: опрацювання зображеного та контекст або ситуація.
4. Зрештою, два семіотичні коди повинні об’єднатися аби виробити загальне повідомлення.

Використовуючи теорію знаків Ч. Пірса, А. Г. Степанов побудував типологію фігурних віршів, комплексно дослідив участь ритму, метру, інтонації, рими в семантизації строфи [11]. На прикладі фігурних віршів вченим досліджується семантика візуальної графіки, яка реалізує відношення фігури, що розуміється як знак, до того, про що говориться у тексті як репрезентованому об’єкті.

Візуальна поезія поєднує в собі словесне та образотворче мистецтво завдяки створенню словесно-зорового образу [2]. Так, за визначенням М. Сороки, текстовий символ (а це може бути літера, слово чи речення) є“елементом зорового образу завдяки специфічному його розташуванню в зображенні чи в об’єкті”, а під час синтезу текстового символу та зображення виникає “автономний символ”, основою якого є дихотомія ТЕКСТ-ЗОБРАЖЕННЯ [4, c. 397]. У переважній своїй більшості дихотомія ТЕКСТ-ЗОБРАЖЕННЯ виражає саму ідею конкретного візуального вірша. Характерною рисою також виступає динаміка сприйняття, відчуття перцептивного й семантичного руху [там само].

Дослідження, що пов’язані з візуалізацією поетичного жанру, стають популярними в зв’язку із інтересом до гіпотетичних наслідків глобалізації, що зростає з кожним роком, оскільки спочатку візуальна поезія створювалася як жанр на стику поезії та мистецтва (живопису, графіки, скульптури, прикладного творчості), що був і покликаний стерти межі мовних відмінностей [7, с. 12]. Сучасного поета не може не хвилювати те, як його творіння виглядає на папері. У результаті розвитку комп’ютерних технологій стало нескладно змінювати довжину рядка, відстань між строфами, а також розмір і, що важливо, колір шрифту. Всі ці метаморфози трансформують зміст самого твору [7, с. 12].

Крім особливих структурних ознак у візуальній поезії можна також виділити графічну образність, нелінійність сприйняття, а також відносну індивідуальність інтерпретації та багатогранність значення, що було розкрито в ній – характеристики, властиві і символу. Твори візуальної поезії можуть виступати в ролі символу, а значить, й інтерпретувати їх потрібно виходячи з символьних характеристик, вважає В. О. Липчанська[7, с. 14–15].

Елементи креолізації допомагають звести до мінімуму кількість вербального тексту, будучи ефективним інструментом “пакування” частини змісту, запобігання інформаційному перевантаженню, виводячи з вербальної сфери прагматичну складову тексту [Тяжлов].

Наративність візуального віршованого тексту проголошує В. П. Бедрик[1, с. 35]. Якщо справедливо говорити про алегоричність, в певних випадках, зображення, то також виправдано буде назвати структуру візуальної поезії – візуальною риторикою. Візуальні знаки, хоча й можуть бути укладеними в окрему мову, в цьому випадку не творять її. Вони підкоряються правилам літератури як часового виду мистецтва. Про це також свідчить поєднання їх в одному тексті з власне лінгвістичними знаками. Візуальні символи без цього поєднання та підпорядкування не є літературою, поезією, можуть бути алегоричним живописом, символами у графіці тощо, які призначені ілюструвати літературу, а не бути нею. Безперечно, візуальні знаки в поезії мають власне значення, але його не варто намагатися відділити від значення тексту загалом, бо в такому випадку замість дешифрування отримаємо розрив мінімальних одиниць змісту [там само].

На іконічності знаків-конституентів КВТ зупиняється В. П. Бедрик. Реципієнт діє в “неочікуваному контексті”, на що спрямована загалом уся так звана курйозна поезія [1, с. 36]. Тому спочатку намагається змінювати дискурс, а вже потім пристосовуватися до нього. Людське ж сприйняття прагне навіть посилити зв’язок іконічного знаку з позначуваним. Хоча загалом будь-який знак не самототожний. Іронія, жарт і гра у візуальних типах поезії, з одного боку, покликані увиразнити “зашифровані” змісти, а з другого, не будучи “справжніми” висловлюваннями, сприяють “обману” або герметизації змісту, який не має бути затемненим в посланнях, плакатах, візуальній поезії [там само].

Коли автори творять візуальну поезію, експериментуючи з побудовою й розміщенням рядків, шрифтом тощо, активізуються враження реципієнтів як читачів і водночас як глядачів [8, с. 223].

Н. Д. Мочернюк пропонує інтермедіальну методологію в підході до аналізу просторової специфіки літературного твору у взаємодії з образотворчим мистецтвом[8, с. 219].У сфері інтермедіальності художній простір є одним з важливих чинників, що розкриває позиції літератури як найбільш універсального виду мистецтва, здатного конвертувати у слові інші його види, зокрема візуальні. Інтермедіальність передбачає організацію тексту через взаємодію мов різних видів мистецтва й визначається як особливий спосіб організації тексту та специфічна методологія аналізу й окремого художнього твору, і мови художньої культури в цілому[там само].

Згідно з типологією, заснованою на інтерпретації відношень у семіотичному трикутнику, перший тип інтермедіальнихзв’язків передбачає моделювання матеріальної фактури іншого виду мистецтва у літературі, отож мова йде про візуальні форми в поезії чи прозі (паліндроми, акростихи, анаграми тощо). Оскільки цей тип зв’язків орієнтований на зовнішні елементи тексту, то розглянуті вище взаємодії поезії і графіки, зокрема щодо особливостей моделювання простору, тяжіють до нього [8, с. 222–223]. Другий тип інтермедіальнихзв’язків передбачає проекцію формотворчих принципів візуальних мистецтв у літературному тексті. Практика інтермедіальних досліджень на пограниччі літератури й живопису небагата на такі студії [8, с. 224].

Література:

1. Бедрик В. П. Комунікація та автокомунікація в сучасні українській візуальній поезії / В. П. Бедрик // Літературознавчі студії. – Вип. 35. – К. : КНУ ім. Тараса Шевченка, 2012. – С. 33–
2. Васильківська О. О. Проблема сприйняття і вивченнявізуальноїлірикисучаснимичитачами / О. О. Васильківська // Соціум. Наука. Культура. Філологічні науки. – Режим доступу : http://intkonf.org/vasilkivska-oo-dokt-ped-nauk-prof-kutsevol-om-problema-spriynyattya-i-vivchennya-vizualnoyi-liriki-suchasnimi-chitachami/
3. Дымарский М.Я. Проблемы текстообразования и художественный текст: на материале русской прозы ХІХ-ХХ веков / МихаилЯковлевичДымарский. – Изд. 3-е, испр. – М. :КомКнига, 2006. – 296 с.
4. Ковалів Ю.І. Літературнаенциклопедія: у 2 томах / ЮрійКовалів. – К. : ВЦ “Академія”, 2007. – Т. 1. – 608 с.
5. Кулешов С.Г. Документ как исторический источник: границы понятия с точки зрения информационного подхода / С.Г. Кулешов ; под общ. ред. Н.С. Ларькова // Документ как социокультурный феномен : сборник материалов IV Всероссийской научно-практической конференции с международным участием. – Томск : Томский государственный университет, 2010. – С. 142–145.
6. Літературознавчий словник-довідник / [редкол. : Р. Т. Гром’як та ін.]. – К. : Академія, 1997. – 748 с.
7. Липчанська О. В. Мовно-стилістичні особливості текстів візуальної поезії / О. В. Липчанська // Актуальні проблеми сучасної лінгвістики та методики навчання іноземних мов в дослідженнях студентів: збірник статей. – Вип. 9, Ч. 2. – Харків : ХНУ іменіВ.Н. Каразіна, 2013. – С. 11–18.
8. Мочернюк Н. Д. Художній простір у контексті інтермедіальності (поезія та образотворче мистецтво) / Н. Д. Мочернюк // Питання літературознавства : науковийзбірник / гол. ред. О. В. Червінська.– Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, – Вип. 87. – С. 219–229.
9. Садченко В. Т. Текст как объект лингвистической семиотики / В. Т. Садченко // Вестник Челябинского государственного университета. – №5 (143) “Филология. Искусствоведение”. – Вып. 29. – Челябинск, 2009. – С. 104–111.
10. Серкова Н.И. Предпосылкичленениятекста на сверхфразовомуровне / Н.И. Серкова // Вопросыязыкознания. – 1978. – № 3. – С. 75–82.
11. Степанов А.Г. Семантика стихотворной формы: Фигурная графика, строфика, enjambement: дисс. … канд. филол. наук: 10.01.08 / АлександрГеннадьевич Степанов. – М.: РГБ, 2003. – 186с.
12. Тяжлов Я. И. Графическая норма в современныхмедиатекстах о кино / Я. И. Тяжлов // Современный дискурс-анализ. – Выпуск 9. – Режим доступа: http://discourseanalysis.org/ada9/st67.shtml
13. Androutsopoulos J. ZurBeschreibung verbal konstituierter und visuellstrukturierterTextsorten: das Beispiel Flyer / J. Androutsopoulos // Bildim Text – Text und Bild [eds. Fix, H. Wellman]. – Heidelberg: Winter, 2000. – S. 343–366.
14. Stöckl H. In between Modes: Language and Image in Printed Media / H. Stöckl // Perspectives on Multimodality [eds. E. Ventola, C. Charles, M. Kaltenbacher]. – Amsterdam : Benjamins, 2004. – P. 9–30.
15. Stoeckl H. The language-image-text – Theoretical and analytical inroads into semiotic complexity / H. Stoeckl // ArbeitenausAnglistic und Amerikanistic. Band 34 (2009). Heft 2. Gunter NarrVerlagTübingen. – P. 203–226.