У статті розглянуто співпрацю США та ЄС на Близькому Сходіі в Північній Африці, а саме їхня реакція  на  «арабську весну»2010-2012рр. в Сирії та Лівії. Особливо увага звертається на позиції та заходи сторін у напрямку врегулювання конфліктів в цих державах.

     The article is devoted a cooperation between USA and EU on the Middle East and in the North Africa and their response on “Arab spring” 2010-2012 in Syria and Libya, in particular. Special attention is given to positions and actions in sphere of solving conflictsin these countries.

      В статье  рассмотрено  сотрудничество США и ЕС на Ближнем Востоке и в Северной Африке, а именно их реакция на «арабскую весну» 2010-2012гг. в Сирии и Ливии. Особое внимание обращаеться на позиции и мери сторон в навправлении урегулирования конфликтов в этих государствах. 

            ХХІ століття – епоха нових викликів та нових загроз для світової  спільноти. США та ЄС продовжують залишатися основними союзниками у сфері гарантування безпеки та стабільності у світі, не зважаючи на численні протиріччя у відносинах. 2011 рік став ще одним випробовуванням на міцність трансатлантичних відносин.  «Арабська весна» в Єгипті, Тунісі,  Лівії, а згодом і в Сирії стала серйозним випробовуванням не лише для обох акторів, а й для всієї міжнародної спільноти.

        Слід зауважити, що реакція  Брюсселю та Вашингтону на події в регіоні була однаковою.  Під час конфлікту між Муамаром Кадаффі та лівійською опозицією лідери США та ЄС заявили про введення санкції щодо глави держави, членів його родини та уряду. Було введено економічні санкції, зокрема накладено ембарго на постачання з ЄС виробів з металів, які можуть використовуватися з військовою метою. США припинили дипломатичну місію в Тріполі. Такі заходи свідчать про спільне бажання вирішити проблему [3].

        Як показує практика, Брюссель та Вашингтон  завжди намагаються діяти разом в ситуаціях, що становлять взаємний інтерес. адже без  підтримки дуже важко досягти ефективного результату. Часто це спричинено таким чинником як Російська Федерація – нерідко позиція Москви протилежна, тому Сполучені Штати Америки та Євросоюз  об’єднують свої зусилля.  Наприклад, Росія та Китай уже втретє накладають вето на просування проекту в Раді Безпеки ООН щодо врегулювання ситуації в Сирії, а США та ЄС намагаються його затвердити. Поки що нічого досягти не вдається.

      Брюссель та Вашингтон співпрацюють не лише на рівні міжнародних організацій, а й на двосторонньому. Показовим є американо-європейський «План дій щодо підтримки демократизації: Єгипет, Лівія, Туніс», прийнятий Атлантичною радою в листопаді 2011р. В цій трансатлантичній програмі подаються основні рекомендації щодо того, якою має бути спільна зовнішня політика США-ЄС в регіоні Близького Сходу та Північної Африки. Основними пунктами в документі є  сприяння розвитку торгівельних відносин в регіоні та активна участь у цьому процесі Америки і Європи. Сторони також мають на меті полегшити боргові зобов’язання країн регіону. Планується надавати фінансову допомогу підприємствам, розвивати приватний сектор в економіці арабських держав. Велика увага приділятиметься утвердженню демократичних принципів та стандартів в суспільстві. [1]

     Цей документ є прикладом  хорошої декларативної бази. США та ЄС прийняли низку документів, що стосуються двосторонньої співпраці, проте ситуація, яка склалась сьогодні на Близькому Сході демонструє неефективність існуючих механізмів. В регіоні з’явився новий дестабілізаційний чинник – протистояння між сирійським лідером Башар Ассадом та опозицією. Ситуація в цій країні набагато складніша. Сирія – важливий гравець на Близькому Сході. ЇЇ сусідами є нестабільні держави.  Навіть найменше заворушення  в регіоні може спричинити ланцюгову реакцію та охопити Ліван, Ізраїль, де дуже швидко можуть активізуватися групи Хезболли та Хамасу. Це може мати вплив на Іран та Саудівську Аравію, де можливість вибуху конфліктних ситуацій досить велика [2]. До того ж Іран – союзник Сирії, а відносини США та Ірану не можна назвати партнерськими. Це ще один чинник, який обмежує дії Вашингтону, наприклад введення військ. Саме тому, можливість повторення лівійського сценарію тут практично неможлива. Хоча ЄС та США вже ввели економічні санкції, зокрема нафтове ембарго,  і Сирія зазнала значних втрат, це не стабілізувало ситуації, Башар Ассад досі при владі. Глави МЗС країн Євросоюзу 1 грудня 2012р. на зустрічі в Брюсселі ухвалили рішення розширити санкції проти Сирії. У новий список санкцій внесено 12 представників сирійського уряду і 11  компаній і в тому числі – три державні нафтові компанії Сирії – Syria Trading Oil (Sytrol), General Petroleum Corporation (GPC) і Al Furat Petroleum Company. Ще раніше, в березні 2011р. президент США Барак Обама також видав указ про застосування санкцій щодо сирійських держструктур і чиновників, які порушують права людини. Також було заблоковано активи сирійського уряду, встановлено ембарго на постачання нафтопродуктів з Сирії та введено заборону на іноземні інвестиції в країну. Про відкликання послів 7 лютого оголосили Італія, Франція, Іспанія. Раніше те саме рішення прийняли Сполучені Штати Америки і Великобританія. Проте сьогодні ситуація не покращилась. Так, Сирія в тяжкому економічному становищі, проте Ірак, другий після ЄС партнер Сирії, не накладатиме санкцій, а Росія захищає її позиції в РБ ООН. Тому такі кроки можуть не принести бажаних результатів.

   Адміністрація Барака Обами вже шукає шляхи надання підтримки опонентам сирійського президента після того, як через вето Росії та Китаю, ООН виявилась безпорадною. США в цьому підтримує Німеччина. І хоча поки що не йдеться про застосування військових  сил, стає зрозумілим, що ООН  неефективна, і США шукатиме інші можливі шляхи вирішення ситуації.

      Отже, сьогодні США та ЄС активно співпрацюють на міжнародній арені, зокрема на Близькому Сході. Вони займають однакові позиції в конфліктних ситуації та намагаються спільно шукати шляхи їх вирішення. І хоча це не завжди спричинено бажанням до тісного партнерства, швидше за все зовнішніми чинниками, проте  зрозуміло, що Близький Схід – вкрай нестабільний регіон і Сполученим Штатам Америки та Євросоюзу все ж доведеться активно співпрацювати в цьому напрямку.

Список використаних джерел та літератури:

1. A US-EU Action Plan for Supporting Democratization: Egypt, Libya, and Tunisia” [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.pism.pl/index/?id=d1d6a7eae40b025e869ac0853049efc2- Назва з екрану
2. Guide: Syria Crisis Continue reading the main story .[Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/news/world-middle-east-13855203 . – Назва з екрану
3. Libya is Bigger Issue for EU than for U.S.  .[Електронний ресурс] . – Режим доступу     http://www.europeaninstitute.org/February-2011/libya-is-bigger-issue-for-eu-than-for-us.html .- Назва з екрану
4. Richard Gowan  The EU and Syria: everything but force? .[Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.iss.europa.eu/publications/detail/article/the-eu-and-syria-everything-but-force/ .- Назва з екрану