Глущенко А.В.

 

Стаття присвячена опису вербального побутового конфлікту як лінгвокультурного фемомену, тобто взаємозв’язку декількох явищ: мовленнєвої компетентності мовця, загальнонаціонального культурного тла, – які спричиняють несвідоме використання певних мовних маркерів конфлікту. Дослідження виконано на матеріалі повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького та серіалу «Спіймати Кайдаша».

 Ключові слова: конфлікт, лінгвокультурологія, лінгвоконфліктологія, конфліктний тип мовної особистості.

The article describes the description of verbal domestic conflict as a linguistic and cultural phenomenon, i.e. the interrelationship of several phenomena: the speech competence of the speaker, the general cultural background, which cause the unconscious use of certain language markers of conflict. The research was carried out on the material of the story “The Kaidash Family” by Ivan Nechuy-Levytskyi and the TV series “Catch Kaidash”.

 Key words: conflict, linguistic and cultural studies, linguistic conflict studies, conflict type of language personality.

Постановка проблеми. Побутові конфлікти – це невід’ємні складники нашого щоденного життя. Ми не можемо уникнути життєвих протиріч, адже кожен із нас ділить побут, щоденні обов’язки з іншими, чиї світогляди, характери, ментальності, рівні емпатії чи погляди на життя можуть відрізнятися від наших. Це природно, адже кожен із нас є індивідуальністю із неповторним набором характеристик та звичок.

Неконфліктне середовище чи суспільство – це утопія, ідею якої неможливо досягти, але кожен із нас може контролювати перебіг конфлікту, робити все для того, аби суперечки були ефективним, успішним, гармонійним та конструктивними.

Будь-який конфлікт реалізується через мовлення, комунікацію. Рівень володіння мовою, емоційний стан індивіда, рівень його конфліктності, культура, в якій він чи вона були виховані, впливає на те, які комунікативні конструкції використовує мовець під час суперечки. Усе це пояснює лінгвокультурний феномен побутового конфлікту, який ми досліджували на зрізі лінгвокультурології та лінгвоконфліктології;  адже, вивчаючи основи виникнення, розвитку конфлікту, слід враховувати лінгвокультурний спадок мовця, тобто культурні особливості нації, відображені у мові.

Більше того, побутовий конфлікт – це явище, дослідження якого потребує системного підходу та погляду з боку багатьох наук: лінгвістики, психології, культурології, конфліктології.

Аналіз останніх джерел чи публікацій. Конфлікт є невід’ємним елементом суспільного життя, який потребує детального вивчення. Проте початок наукового дослідження конфлікту припав на час розпаду Радянського Союзу, адже у СРСР конфліктологічна традиція була практично відсутня через штучно створену ілюзію неіснування антагоністів.

Зважаючи на нетривалий період вивчення цього явища та колишнє гальмування дослідження конфлікту умовами радянської дійсності, сучасна україністика не рясніє дослідженнями явищ конфлікту у лінгвокультурному аспекті. З-поміж найважливіших доробків праці Г. Мацюк, Л. Чайки та Л. Білоконенко.

Значний внесок у дослідження вербальних конфліктів та мовних маркерів конфлікту зробила Білоконенко Л. А., доктор філологічних наук, яка у своїй статті «Лінгвокультурне поле конфлікту» зазначає: «Лінгвоконфліктологія виявляє цілісну картину комунікативної поведінки людини й людської спільноти. Нова наукова область на стику соціології, культурології, психології, теорії комунікації і власне лінгвістики сприймається як новий напрям, затребуваний життєвою практикою. Вона проходить у вітчизняній науці етап формування й дає поштовх до нових наукових теорій» [3].

Виклад основного матеріалу дослідження. Комунікативні конфлікти – невід’ємні складники нашого суспільного та сімейного життя. В їх основі – будь-які протиріччя, що виникають між мовцями і спричиняють протиборства.

Слід зазначити, що термін «конфлікт», який походить від латинського conflictus, тобто зіткнення, сутичка, не має єдиного загальноприйнятого визначення, оскільки над цим поняттям працювало багато вчених.

Конфлікти можуть виникати в усіх сферах людської діяльності без винятку, через що різняться думки вчених щодо типізації конфліктів, тобто багатогранність типології конфліктів зумовлена неоднозначністю явища. Більше того, конфліктологія – це відносно молода наука, яка лише розвивається і має міждисциплінарний характер.

Проаналізувавши напрацювання провідних вчених-конфліктологів (Анцупов А., Бекешкіна І., Гришина Н., Ручка А., Танчер В. та інші), класифікацію конфліктів бачимо такою: за кількістю сторін, що беруть в ньому участь (міжособистісні, між особо і групою, міжгрупові); за сферою прояву конфліктів (політичні, економічні, соціальні, сімейні, побутові, релігійні, педагогічні тощо); за критерієм результативності (конструктивні та деструктивні); за ступенем виразності (відкриті та приховані); за способом розв’язання (антагоністичні, компромісні). Наведена класифікація конфліктів не є вичерпною та закінченою. Вона може бути розширена та доповнена.

Слід зазначити, що найбільше розбіжностей серед вчених породжує саме класифікація за сферою прояву, оскільки більшість конфліктів з цього погляду не є однозначними, тому доцільно було б ще виділяти сімейно-побутовий, соціально-побутовий конфлікти.

Ми ж зупинимося на побутовому конфлікті, тобто такому, що виникає у повсякденному житті. Ці конфлікти можуть бути спричинені питаннями житла, користуванням побутовими послугами, розподілу обов’язків, встановленні черги для надання соціально-побутових послуг та ін.

Тривалий час мову досліджували опосередковано від її користувача та творця, тобто людини. Проте мова є не лише засобом відображення дійсності, а також засобом її інтерпретації. У перші десятиліття XIX ст. В. фон Гумбольдт започаткував антропоцентричний напрямок вивчення мови, який полягає у концентрації уваги на особистості, як на носієві та користувачеві мовою. Тобто «ідеальний», абстрактний мовець поступається конкретному, реальному мовцю, який щоразу комунікує у новій ситуації. Тож є доцільним вивчати мову як національно-культурний код нації, адже в ній, у мові, відображені будь-які риси народу, до якого належить мовець, та особливості життя нації (хід історичного розвитку, колективні травми, специфіки побуту, географічного положення, сімейного чи державного устрою). Така переоцінка цінностей у лінгвістиці зумовила появу нових понять, одним з яких був термін «мовна особистість».

У тлумачному словнику лінгвістичних термінів за редакцією С. Ярмоленка є визначення : «Мовна особистість – поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального, територіального середовища, традицій виховання в національній культурі» [30, 62].

Сучасний український лінгводидакт М. Вашуленко подає таке визначення: «Мовленнєва особистість – це людина, яку розглядаємо з точки зору її готовності виконувати мовленнєві дії; це той, хто привласнює мову, для кого мова є мовленням. Мовленнєва особистість характеризується не лише тим, що вона знає про мову, а й тим, як вона може її використовувати» [8, 11].

На думку Л. Мацько, мовна особистість — це «узагальнений образ носія мовної свідомості, національної мовної картини світу, мовних знань, умінь і навичок, мовних здатностей і здібностей, мовної культури і смаку, мовних традицій і мовної моди» [17, 3]. З огляду на проблему нашого дослідження, саме таке визначення вважаємо найвичерпнішим та найактуальнішим для проблеми лінгвокультурного феномену побутового конфлікту.

Мовна особистість передбачає дослідження різних видів поведінки, діяльності, комунікації, інтелекту, духовності, менталітету, емоцій тощо, що є суттю самого поняття людини. Доступ до цих характеристик і надає мова [12, 162].

З огляду на варіативність  структури мовної  особистості виділяють поняття типу мовної  особистості. Слід зазначити, що виділяти типи мовної особистості можна на різних рівнях та за безліччю ознак. Ми ж у своєму дослідженні зуспилися на конфліктному типові мовної собистості (КТМО), адже представники такого типу є основними рупорами конфліктів, особливо побутових.

Підсвідомо чи свідомо індивіди із КТМО вибудовують своє спілкування із опонентами руйнівними, деструктивними методами. КТМО виявляється у двох площинах: конфліктно-агресивному та конфліктно-маніпуляторському. Різниця між якими головно полягає у формі агресії, активній та пасивній.

Основою спілкування агресора є спрямованість на агресію, вороже ставлення до навколишнього світу, співрозмовника чи обставини мовлення. Мовні маркери конфлікту агресора пов’язані із тактикою відкритої або непрямої образи співрозмовника, його приниження. Власне конфліктна особистість може навіть не помічати вияви агресивної мовної поведінки, однак ця особливість може стабільно виражатися на інваріантному та когнітивному рівнях мовної особистості. Звинувачення, образа чи приниження конфліктного типу особистості мають чітке спрямування на об’єкти чи обставини мовлення [28].

Детальний аналіз різних типів конфліктних особистостей пропонує в американський психолог Дж. Скотт [25]. Дослідник виділяє такі основні типи конфліктних особистостей:

• «танк»;
• «розгнівана дитина» або «граната»;
• «скаржник»;
• «мовчун»;
• «надто поступливий».

До цих основних типів конфліктних людей Скотт Дж. Г. додає ще безліч інших. З-поміж яких:

• « вічні песимісти»;
• «всезнайки»;
• «максималісти»;
• «нерішучі»;
• «пасивно-агресивні» або «маніпулятори»

Більше того, Проаналізувавши теорію конфлікту, ми зробили узагальнення, що будь-який конфлікт має таку «формулу», де «конфліктогени – слова, дії (або бездіяльність), що можуть привести до конфлікту» [19,157]:

 

Конфліктогени (К), тобто елементи, що провокують конфлікт, можуть часто виникати всупереч не тільки бажанню, але й очікуванням опонентів суперечки. Більше того, К можуть бути як вербальними, так і невербальними, у різних фазах конфлікту, К проявляться по-різному, кожний наступний К сильніший за попередній.

Увагу нашого дослідження привернули вербальні, тобто мовні, конфліктогени, або мовні маркери конфлікту. Ми зупинилися на основних конфліктних значеннях мови як знакової системи: лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних маркерах мовного конфлікту.

Зазначимо, що кожен мовний маркер є каталізатором конфлікту, кожен наступний ММК є гострішим за попередній, хоча людина не завжди свідомо їх використовує, на це може впливати особистий негативний досвід індивіда, його чи її образи, неопрацьовані травми і тд.

Білоконенко Л. А. вважає, що «носієм конфліктних повідомлень є, передусім, оцінна лексика» [6,57], а «найбільш продуктивною сферою використання лексичних конфліктем є розмовно-побутова» [7,69].

Для вивчення лінгвокультурного феномену побутового конфлікту ми дослідили мовні маркери конфліктів та аналізували комунікативні стратегії «типових» українців на прикладі двох творів мистецтва: повість «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького та серіалу «Спіймати Кайдаша».

Ці два твори є найкращими, з-поміж тих, що репрезентують лінгвокультурний феномен побутового конфлікту, адже зображують побутові конфлікти в сім’ях українців різних століть (у повісті зображено події після скасування кріпацтва, а в телесеріалі – зі здобуттям Україною незалежности). Твори об’єднані тим, що в обох випадках перед реципієнтами постають сім’ї, де старе покоління звикло жити за наказами та правилами, і не знає, що робити із свободою, а молоде – прагне самовиражатися і не може сліпо підкорятися.

Ось, наприклад, у сварці «наткане полотно» із повісті «Кайдашева сім’я» можемо виокремити такі мовні маркери конфлікту:

• спонукально-питальне речення, зі значенням претензійности та з непрямим способом оформлення («А мені, мамо, не одріжете тонкого полотна..?»);
• риторично-зустрічне запитання («А ви думаєте, мене товста сорочка не ріже в тіло?»), що виконує емоційно-експресивну функцію, виявляє докір, не є спонукання до конкретизації інформації з боку співрозмовника. Як зазначає Білоконенко Л., «…зустрічні запитання руйнують діалогічну єдність і провокують появу нового або продовження попереднього конфлікту» [6];
• числівник «одна»(«…хоч на одну сорочку…»), який підсилено часткою «хоч» для підкреслення образу скривдженого, ображеного;
• вказівний займенник «такі» («Як же мені йти між такі люди..?»), конфліктність якого зумовлена тим, що предметно-особові займенники онъ, оно, она у старослов’янській мові належали до групи давніх вказівних займенників третього ступеня, які забезпечували триступеневу характеристику предмета у просторі або в часі щодо мовців: сь ‒ «цей, найближчий», тъ ‒ «той, віддалений», онъ ‒ «ген той, найвіддаленіший» [21]. Як зазначає Білоконенко Л., «…вказівні займенники, як і особово-вказівні, можуть бути використані адресантом для оцінки адресата в конфлікті, демонструючи негативне ставлення до опонента» [6].
• протиставлення займенників «я» і «ти», використане задля акцентування на розбіжності соціальної значущості сторін конфлікту;
• прислівник «більше», що проявляє свій конфліктний потенціал у контексті суперечки «хто більше зробив».

До речі, Долгушева О. В. зазначала: «У Нечуя-Левицького в переважній більшості випадків учасниками сварок стають жінки. Тут дається взнаки матріархальний родинний устрій в Україні. Звідси й потенційна «конфліктогенність» українського «малого гурту» (сім’ї), у якому домінують намагання матері зберегти за собою “стерно влади”» [11].

Аналізуючи сварки телесеріалу, ми обрали дзеркальну сварку, адаптовану до сьогодення, під назвою «нова кофтина Марусі».

Сенс суперечки полягає у тому, що діти, працюючи на батьків, роблячи в рази більше за них, живуть у батьківській хаті, віддають борги за весілля. Глядач спочатку бачить, як Маруся Кайдашиха, для себе нічого не жаліючи, купує нову кофтину на свято, в той момент в хаті Карпо розмовляє із дружиною, яка готує вечерю:

Мотря: — Бачила Головиху, пропонує мені бути бухгалтером в сільраді.

Карпо: — Ага, щас! Щоб це до її синочка поближче!

М: — Ну не начинай! Нам грошей треба.

К: — А в нас все є.

М: — В нас все є, а в мене — нічого! На свято немає що одягти. В Богуславі не була от вже як пів року! Мені потрібно скупитися, розвіятися! Взагалі, я на роботу хочу! надоїло тут…

Бачимо велику різницю між цими двома діалогами. Це зумовлено зміною суспільства та суспільних стереотипів, тепер жінка теж має право на роботу і хоче працювати. Варто також зазначити, що, на відміну від конфлікту «наткане полотно», сучасне подружжя спочатку намагається вирішити конфлікт всередині своєї молодої сім’ї.

Наведений вище діалог немає яскравих маркерів конфлікту; так, він досить емоційний, учасники суперечки виявляють експресію, проте вони не провокують одне одного. Бачимо, як Мотря намагається пояснити свої образи чоловіку, цей діалог важко однозначно назвати конструктивним, але все ж він точно не є руйнівним та ворожим, на відміну від попереднього.

Висновки з проведеного дослідження. Підсумовуючи, зазначимо, що лінгвокультурний феномен побутового конфлікту полягає несвідомому використанні мовних маркерів (рупорів) конфлікту, що зі свого боку спричинено мовленнєвою компетентностю мовця, національнокультурним тлом, особливостями дійсності народу, до якого належить мовець.

Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у вивченні лінгвокультурного феномену конфлікту загалом та в порівняльному дослідженні підсвідомого використання мовних маркерів конфліктів представниками різних культур.

Список використаної літератури та джерел

1. Bell J. S. Elements of fiction writing-Conflict and suspense. Penguin, 2011. 272 р.
2. Білоконенко Л. А. Проблематика конфліктології в сучасному мовознавстві. Філологічні студії. 2010. Вип. 4. С. 5–11.
3. Білоконенко Л. А. Українськомовний міжособистісний конфлікт : монографія. К. : Інтерсервіс, 2015. 335 с.
4. Білоконенко Л. А. Мовні та позамовні маркери конфліктності персонажів творів Марії Матіос. Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. № 1. С. 55–60. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vznu_fi_2012_1_12.
5. Вашуленко М. С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання. Початкова школа. 2001. № 1. С. 11–14.
6. Застровська С. О. Загальне поняття мовної особистості. Науковий вісник ВНУ імені Лесі Українки : Мовознавство. 6 (1). 159–163.
7. Загнітко А. П., Богданова І. В. Лінгвокультурологія: навч. посіб. 3-тє вид. Вінниця : ДонНУ ім. Василя Стуса, 2017. 287с.
8. Мацько Л. Аспекти мовної особистості у проспекції педагогічного дискурсу. Дивослово. № 7. С. 2–4.
9. Миронова О. М., Мазоренко О. В. Конфліктологія : навч. посіб. Харків : Вид. ХНЕУ, 2011. 168 с.
10. Павленко Л. П. Історична граматика української мови : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Луцьк : Волинський національний ун-т ім. Лесі Українки, 2010. 208 с
11. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
12. Чайка Л. В. Методологічні основи лінгвоконфліктології. Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи. 2013. С. 160–167.
13. Чайка Л. В. Вербальні конфлікти в сучасних дослідженнях мовленнєвої діяльності. Лінгвістика ХХІ століття. 2014. 178–187.
14. Чайка Л. В. Соціолінгвістичні аспекти досліджень вербального Конфлікту. Мова і культура. 2012. С. 28.