У науковій статті досліджується різні підходи до визначення поняття «вбивство», аналізується його біологічні аспекти, зокрема, початок життя та момент смерті людини. Також аргументується висока суспільна небезпечність вбивства у порівнянні з іншими злочинами передбаченими кримінальним законодавством України.

Ключові слова: вбивство, умисне вбивство, життя, момент народження, клінічна смерть, біологічна смерть.

The article analyses different approaches to the notion of “murder”, its biological aspects; in particular, the moment of human’s birth and moment of death. Moreover, the article gives arguments to the social thread of murder comparing to other perpetration according Ukrainian legislation.

Key words: murder, homicide, life, moment of birth, clinical death, biological death.

 

Актуальність дослідження обумовлюється високою суспільною небезпечністю (тяжкістю) такого злочину як вбивство, а також наявністю законодавчої класифікації різних видів вбивств. Будь-який вид вбивства, передбачений законом про кримінальну відповідальність, посягає на найвищу соціальну цінність – життя людини. Вчинення вбивства порушує норми та засади Конституції України та найважливіших міжнародних конвенцій, що стосуються захисту прав людини. Відповідно, захист суспільних відносин у сфері кримінально-правової охорони життя повинен стати пріоритетним у галузі кримінального права.

Крім цього, виділення законодавцем кількох видів вбивства потребує від юристів вміння чітко розуміти та розмежовувати відмінності між складом різних видів вбивств, адже таке розмежування впливає на кваліфікацію діянь, і відповідно, на міру покарання, яке застосовується за вчинення того чи іншого виду вбивства.

Наразі існує досить значна кількість вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень даної тематики. На особливу увагу заслуговують праці вітчизняних та зарубіжних вчених-спеціалістів у галузі кримінального права: О. В. Авраменка, Л. А. Андрєєвої, Ю. В. Александрова, А. В. Байлова, Ю. В. Бауліна, В. А. Глушкова, В. Т. Дзюби, О. П. Караніколи, М. Й. Коржанського, О. М. Короленка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація, В. Мамчура, Г. А. Мендельсона, Л. А. Остапенка, С. Шишкова та інших.

Закон України про кримінальну відповідальність (Кримінальний кодекс України) передбачив декілька видів вбивства, які характеризуються певними особливостями та відмінностями у складі злочинів. Для повного та широкого розкриття поставленої перед науковим дослідженням проблеми варто перш за все визначити та проаналізувати основні поняття досліджуваного об’єкту, а також дати класифікацію та визначити основні ознаки видів вбивства, які передбачені в Кримінальному кодексі України.

Принагідно відзначимо, що оскільки життя людини визнається Конституцією України найвищою соціальною цінністю і невід’ємне право на життя закріплене за кожною людиною, злочини проти життя являються одними з найтяжчих. Відповідальність за такі злочини передбачена в другому розділі особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК України). Таким чином, на життя особи посягає найтяжчий злочин – убивство.

Особлива тяжкість цього злочину обґрунтовується багатьма науковцями у галузі кримінального права. Зокрема, М. Й. Коржанський відзначає, що вбивство це один із найбільш тяжких злочинів. Вбивство позбавляє потерпілого найціннішого блага – життя. Наслідки цього злочину безповоротні, заподіяну ним шкоду не можна ні відшкодувати, ні відвернути. Крім того, вбивство завдає надзвичайно тяжкої шкоди не тільки потерпілому, але і його рідним і близьким. Вбивство – це трагедія для всіх, хто його бачить, хто про нього знає [7, С. 41]. Саме тому, в Конституції України, а також в багатьох міжнародних документах (конвенціях, договорах) закріплене невід’ємне право кожного на життя, яке визнається найбільшою соціальною цінністю в суспільстві та державі.

Життя – одне з найвищих природних благ людини. Без нього всі інші блага, права та свободи втрачають для людини сенс. У цьому полягає актуальність обраної для дослідження теми, адже стаття 27 Конституції України проголошує: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» [1, Ст. 141].

Якщо провести паралель з цивільним правом, то більшість деліктів, що врегульовуються та вирішуються шляхом здійснення цивільного судочинства, то об’єкти цивільних правопорушень зазвичай можуть бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі (відповідно до договору або рішення суду). У разі позбавлення людини життя, жодне відшкодування (у тому числі відшкодування моральної шкоди близьким та рідним потерпілої особи) не може відновити втрачене життя.

Етимологічно термін «вбивство» походить з латинського «homo» «людина» та «caedo» «вбивство», також може використовуватися термін «гоміцид». Юридичне визначення поняття «умисне вбивство» міститься в частині 1 статті 115 Кримінального кодексу України. Зокрема, відповідно до вказаної статті, під умисним вбивством розуміється «умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині» [2, Ст. 131]. З огляду на зазначену конструкцію норми, можна виокремити основні ознаки умисного вбивства:

• винність (тобто наявність вини, яка полягає у ставленні особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу);
• протиправність (означає, що таке діяння заборонене кримінальним законом під загрозою кримінального покарання [10, С. 285]);
• заподіяння смерті (тобто припинення життя людини внаслідок вчинених дій).

Якщо говорити про загальне визначення поняття «вбивства», то його в теорії кримінального права визначають як «умисне або необережне протиправне заподіяння смерті іншій людині» [8, С. 34]. Як бачимо, в Кримінальному кодексі України міститься цілком подібне визначення, за виключенням того, що вбивство не завжди є умисним (у разі необережності або перевищення меж необхідної оборони). Відповідно, не вважається вбивством самогубство або замах на самогубство, так як в даному випадку особа сама собі заподіює смерть, і, відповідно, суб’єктом злочину не може вважатись одночасно і потерпіла особа. Також необхідно розуміти, що не є вбивством правомірні випадки позбавлення життя, наприклад, у стані необхідної оборони чи при затриманні злочинця уповноваженими на це особами. Проте, у будь-яком випадку, обставини вчинення вбивства потребують детального дослідження та аналізу, для того щоб встановити, чи це умисне вбивство, самогубство або зовсім інша причина смерті особи.

Цікаве тлумачення поняття «вбивство» передбачене в законодавстві Сполучених Штатів Америки (на прикладі «Зводу законів США», розділ «Злочини та кримінальний процес»): «Вбивство протизаконне позбавлення життя людської істоти, скоєне навмисне та зі злим умислом. За ступенем тяжкості вбивства поділяються на вбивства першого ступеня та вбивства другого ступеня. До вбивств першого ступеня належать: 1) будь-яке вбивство, скоєне з використанням отрути (отруйних речовин), вистежування та засідок, а також будь-яке інше умисне вбивство, заздалегідь продумане злісне вбивство; 2) вбивство, скоєне внаслідок або при спробі будь-якого підпалу, втечі, викрадення, зради, шпигунства, сексуального насильства або особливо тяжкого сексуального насильства, крадіжки зі зламуванням, пограбування; 3) вбивство, яке сталося внаслідок умисного планування незаконного та злісного заподіяння смерті будь-якій іншій живій особі, крім того, хто був убитий. Усі інші вбивства є вбивствами другого ступеня» [9, С. 30]. Така класифікація вбивств є цілком логічною та відповідає юридичному стилю викладення норм у законодавстві США.

Принагідно відзначимо, що згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності дій і визнання цієї дії вбивством. Такою згодою може бути випадок застосування евтаназії до невиліковно хворої особи, з метою полегшення страждань. В Україні евтаназія заборонена, тому її застосування тягне за собою кримінальну відповідальність як за вчинення умисного вбивства. Проте, варто також відзначити, що наразі існує досить значна кількість прибічників ідеї евтаназії, що, в свою чергу, є предметом дискусії багатьох вчених. Причому, вчені-спеціалісти у галузі кримінального права зазвичай виступають противниками ідеї запровадження можливості застосування евтаназії.

Щодо наукового підходу до визначення поняття «вбивство» варто відзначити позицію вітчизняного вченого-спеціаліста у галузі кримінального права Ю. В. Бауліна, який зазначає, що «вбивство необхідно розуміти як протиправне умисне позбавлення життя іншої особи, вчинене суб’єктом злочину за відсутності обставин, що виключають протиправність такого діяння» [5, С. 19]. Дане визначення є досить широке і містить акцент на необхідність наявності саме протиправності у діях людини, для того щоб її діяння могли бути визнані як злочин, у вигляді вбивства. Також, окремі науковці пропонують під вбивством розуміти «суспільно небезпечне протиправне діяння, вчинене особою, що підлягає кримінальній відповідальності, і полягає в умисному позбавленні життя іншої людини» [4, С. 112]. Як бачимо, усі наведені вище визначення мають спільні ознаки та сутність досліджуваного поняття, лише з різними юридичними акцентами на та чи іншу ознаку вбивства.

Як зазначалось вище, об’єктом будь-якого виду вбивства є життя людини. Більшість науковців-спеціалістів у галузі кримінального права відзначають, що життя – це динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життя людини, зокрема, є: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування, харчування, виділення, розмноження ріст. Початком життя людини є час фізіологічних пологів, а кінцевим моментом життя – час настання незворотної смерті [10, С. 285].

Для правильної кваліфікації злочину, досить важливим є правильне визначення моменту (часу) народження і смерті людини. Зокрема, таким, що народився живим, є новонароджений, у якого наявна хоча б одна з таких ознак:

• дихання;
• серцебиття;
• пульсація судин пуповини;
• рухи скелетних м’язів [12, С. 1150].

Зазначені вище ознаки життя людини мають неабияке значення для відмежування різних видів вбивств, що передбачені різними статтями Кримінального кодексу України (наприклад умисне вбивство (стаття 115 КК України) і умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (стаття 117 КК України)). Також, посягання на плід людини до початку пологового процесу не може вважатися посяганням на життя людини. Наприклад протиправне знищення плоду до початку пологів може тягти за собою відповідальність як за незаконне проведення аборту (стаття 134 КК України).

Час незворотної смерті людини визначається моментом смерті головного мозку. Під смертю мозку розуміється повна і незворотна втрата головним мозком людини всіх його функцій [11, С. 3065]. Необхідно зауважити, що у кримінально-правовій літературі серед авторів наукових досліджень немає єдності думок відносно того, коли має місце початок життя, тобто коли життя особи потребує самостійної кримінально-правової охорони та коли має місце кінець життя, тобто коли особа вважається померлою.

З медичної точки зору смерть розглядається не як одиничний акт, а як певний процес, який має два етапи: клінічну смерть і біологічну. Клінічна смерть – це відворотний етап вмирання, який має місце впродовж 5-7 хвилин після припинення кровообігу і дихання. Протягом цього періоду ще зберігається робота нервових клітин головного мозку, після чого настає біологічна смерть, коли внаслідок кисневого голодування (гіпоксії) гинуть нервові клітини головного мозку і настає невідворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах, при якому заходи по оживленню організму залишаються безрезультатними. Розмежування клінічної і біологічної смерті має важливе практичне значення, оскільки в стані клінічної смерті особа є суб’єктом права, зокрема права на життя, по відношенню до якого медичні працівники несуть обов’язок по наданню медичної допомоги [6, С. 391].

З об’єктивної сторони вбивство може бути здійснено шляхом дії або бездіяльності. Зокрема, для позбавлення людини життя може застосовуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння психічної травми, що спричинила смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту, тощо) [8, С. 34].

Із суб’єктивної сторони вбивство може бути вчинено як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Принагідно відзначимо, що кваліфікація вбивства як умисного передбачає ретельне дослідження його мотивів та мети, що може мати вплив на призначення міри покарання.

Суб’єкт вбивства – будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 14 років, за вбивства, що передбачені статтями 115-117 КК України, з 16 років – за вбивства, що передбачені статтями 118 і 119 КК України.

Види вбивств можна класифікувати за різними ознаками. Наприклад за суб’єктивною стороною розрізняють:

• вбивства умисні (статті 115 – 118 КК України);
• вбивства через необережність (ст. 119 КК України).

В свою чергу, умисні вбивства поділяють за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) на три види:

• просте вбивство (тобто вчинене без обставин, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність (ч. 1 ст. 115);
• вчинене за обставин, що обтяжують відповідальність, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115 КК України);
• вчинене за обставин, що пом’якшують відповідальність, так зване привілейоване вбивство.

Зазначений розподіл умисних вбивств має дуже важливе практичне значення для кваліфікації діяння, а також для призначення покарання за вчинене вбивство, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності і тих, й інших згаданих обставин, вчинене належить кваліфікувати як вбивство за обставин, що пом’якшують відповідальність [8, С. 36].

До кваліфікованих вбивств належать умисні вбивства: двох або більше осіб; малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; заручника або викраденої людини; вчинене з особливою жорстокістю; вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку; з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; вчинене за попередньою змовою групою осіб; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу; з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

До привілейованих вбивств належать:

• умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (стаття 116 КК України);
• умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (стаття 117 КК України);
• умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (стаття 118 КК України).

Під привілейованим складом злочину слід розуміти такий склад, який містить пом’якшуючі, порівняно з основним складом, обставини, що тягне за собою більш м’яке покарання згідно з відповідною санкцією. Привілейовані склади злочину розташовані в окремих статтях, а не в статті, де зазначено основний склад злочину [3, С. 156].

Також Кримінальний кодекс України передбачає ще один вид вбивства – вбивство через необережність (стаття 119). Тобто коли особа (суб’єкт злочину) не передбачала настання суспільно небезпечного наслідку свого діяння у вигляді смерті потерпілого, хоча повинна була і могла його передбачити, або ж коли особа передбачала настання такого наслідку, але легковажно розраховувала на його відвернення.

З приводу останнього виду вбивств О. П. Каранікола відзначає, що «у кримінально-правовій літературі вже неодноразово наголошувалося на недоцільності або неточності законодавчого визначення норми, передбаченої статтею 119 КК України. На підставі зазначеного серед науковців існують різні думки відносно зміни редакції вказаної норми, а саме: заподіяння смерті через необережність, заподіяння або спричинення смерті через необережність, необережне заподіяння смерті тощо» [6, С. 389].

На нашу думку, запровадження запропонованих змін жодним чином не змінює сутність злочину, а лише є питанням формулювання відповідної юридичної конструкції, що міститься у нормі.

 

Список використаних джерел:

 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
3. Александров Ю. В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. Ю. В. Александров, В. А. Клименко. – К.: МАУП, 2004. – 310 с.
4. Андреева Л. А. Влияние жестокости преступного поведения на уголовную ответственность / Л. А. Андреева, П. Ю. Константинов. – СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 210 с.
5. Баулін Ю. В. Протиправність як ознака вбивств / Ю. В. Баулін // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи : Матер. наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітня 2004 р. – К.– Х. : Юрінком Інтер, 2004. – С. 18-19.
6. Каранікола О. П. Поняття та ознаки вбивства / О. П. Каранікова // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 26 (65). – 2013. – № 1. – С. 389-391.
7. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності / М. Й. Коржанський. – К., 1996. – 144 с.
8. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. : за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2010. – 608 с.
9. Наливайко В. С. Про кримінально-правову охорону життя особи / В. С. Наливайко, Т. В. Наливайко // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2010. – № 25. – С. 27-31.
10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 9-те вид., переробл. та допов. – К. : Юридична думка, 2012. – 1316 с.
11. Про встановлення діагностичних критеріїв смерті мозку та процедури констатації моменту смерті людини : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23 вересня 2013 року // Офіційний вісник України. – 2013. – № 82. – Ст. 3065.
12. Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації живонароджених і мертвонароджених : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2006 року // Офіційний вісник України. – 2006. – № 15. – Ст. 1150.