У статті досліджено умови виникнення конституційних засад  кримінального судочинства Німеччини. Зокрема розглядається  роль та участь німецького народу в кримінальному судочинстві.

In the article the conditions of an emergence of the constitutional principles of the German criminal justice are examined. This article investigates a role and participation of the German people in the criminal justice in particular.

 

Значення судового захисту прав і свобод особи в сучасних демократичних країнах передусім зумовлене характером і змістом прийнятих принципів судочинства, в тому числі участі народу при відправленні правосуддя. Правосуддя – це одна з основних форм здійснення судової влади народом.

Конституційне і в цілому юридичне оформлення такого демократичного принципу судочинства як участь народу в кримінальному судочинстві є одним із досягнень нового суспільно-політичного розвитку Німеччини, хоча це не означає, що тут усі проблеми вже вирішені. При цьому дослідники зазначають, що у сучасній Німеччині діє кримінально-процесуальне право, багато в чому подібне до системи кримінально-процесуального права України, оскільки засноване на принципах Римського права, з його розподілом на приватне і публічне право. Йдеться про такі принципи, як незалежність суддів; розподіл функцій обвинувачення та вирішення справ; створення самостійної прокуратури; гласність та усність судового розгляду; участь у кримінальному правосудді народних представників (шеффенів та присяжних); вільна оцінка доказів; захист прав та свобод особи від зловживання та свавілля у кримінальному судочинстві [ 1, с.26 ].

Німеччина як єдина держава в Новітній час існує понад 100 років. За цей час були прийняті три загальнонімецькі конституції, які закріплювали основи судової системи в державі. Прийняття кожної з них відповідало перехідним етапам в історії розвитку кримінального судочинства.

Поразка Німеччини у першій світовій війні 1914-1918 рр. загострила напружену політичну ситуацію в країні. 6 лютого 1919 року Національні збори, обрані на підставі загальних виборів і наділені установчими повноваженнями, прийняли другу загальногерманську конституцію, яка увійшла в історію як Веймарська (за назвою м. Веймар, де проходило засідання Національних зборів). Це була одна з найбільш демократичних конституцій свого часу

[ 2, с.66-67 ].

Розділ восьмий «Юстиція» присвячувався врегулюванню судочинства. Ст. 102 закріплювала принцип незалежності суддів та підпорядкування їх тільки закону. Судді загальних судів призначалися на посади пожиттєво (ст. 104). Військові і виключні суди заборонялися (ст. 105, 106).

Прихід нацистів до влади у 1930-х роках ознаменувався повним знищенням автономії земель і встановленням суворої централізації у державному устрої. Фактично в ті роки суди займались переважно розглядом політичних кримінальних справ. Загально-кримінальна злочинність була незначною. Особливого поширення набули спеціальні військові суди. Практично з самого приходу нацистів до влади вони й розпочали практику формування надзвичайного судочинства [ 7, с.235 ].

В роки другої світової війни на окупованих територіях діяли спеціальні військові суди, які розглядали справи про злочини антифашистів та інших противників режиму. Однак найбільшого поширення набула практика позасудових репресій, коли мільйони осіб були направлені в спеціальні концентраційні табори, де вони були страчені взагалі без будь-якого судового рішення.

Поразка Німеччини у другій світовій війні призвела до ліквідації нацистського режиму. Територія країни була окупована і розділена на зони між чотирма державами-переможцями.

У західній зоні окупації, були створені суди по денацифікації, які розглянули справи більше 12 млн. осіб, старших за 18 років. У східній зоні окупації нацистів саджали на лаву підсудних лише тоді, коли необхідно було перехопити ініціативу у ФРН, або ж необхідна була реакція на судові процеси над нацистами на Заході.

У 1949 р. у західних секторах була проголошена Федеративна Республіка Німеччини. Вона отримана конституцію, названу Боннською – від назви першої столиці ФРН. Нині діюча Конституція Німеччини 1949 року офіційно іменується Основним законом. Основний закон Федеративної Республіки Німеччини був створений 1949 року з метою надання державі на «перехідний період» нового, вільно-демократичного ладу.

Після об’єднання Німеччини на східні землі було поширено дію Основного Закону (Конституції) 1949 р. з відповідними змінами і доповненнями, та законодавство, яке раніше діяло у ФРН, в тому числі і Кримінальний кодекс 1871 р. в редакції від 2 січня 1975 р. зі змінами від 7 липня 1986 р., та Кримінально-процесуальний кодекс від 1877 р. в редакції від 7 квітня 1987 р.

Розділ IX Основного Закону присвячений правосуддю у ФРН. Він закріплює, що судова влад доручається суддям і здійснюється Федеральним Конституційним, Верховним федеральним, федеральними судами і судами земель. Крім цих судів, у цивільних і кримінальних справах запроваджувалися адміністративні, фінансові, трудові суди (ст. 96). Статус суддів визначався федеральним законом (ст. 98). створення надзвичайних судів не допускається (ст. 101), а смертна кара скасовується (ст. 102)

Одним з елементів правової держави в ФРН є, відома і нам, гарантія справедливого судового розгляду, що містить принцип введення провадження з дотриманням необхідних процесуальних норм відносно всіх сторін-учасниць.

У 1990 році на засадах Договору про об’єднання, який регулював вступ НДР до ФРН, по-новому були сформульовані преамбула і заключна стаття Основного закону. Відтепер текст Конституції документує, що німецький народ з об’єднанням знову досяг своєї єдності. Від 3 жовтня 1990 року Основний закон є чинним для всієї Німеччини.

Принцип участі народу в кримінальному судочинстві у ФРН базується в першу чергу на Основному Законі, Кримінально-процесуальному кодексі та Законі «Про судочинство». Це законодавство є одним з найстабільніших в Європі. Кримінально-процесуальний кодекс ФРН, прийнятий у 1877 році, діє і нині в редакції від 7 квітня 1987 р. [ 6, с.19 ].

В аспекті участі народу в кримінальному судочинстві йдеться про такі принципи, як участь у кримінальному правосудді народних представників, незалежність суддів, розподіл функцій обвинувачення та вирішення справ, гласність та усність судового розгляду, вільна оцінка доказів, захист прав та свобод особи від зловживань та свавілля у кримінальному судочинстві та ін.

Правовою основою для застосування покарань у німецьку кримінальному праві є Кримінальний кодекс 1877 р., який було оприлюднено у новій редакції 10 березня 1987 р. після суттєвих реформаторських змін. Суть реформування цього акту полягала у тому, щоб зосередити кримінальне право на попередженні соціально-шкідливої поведінки особи, схильної до порушень правопорядку в суспільстві, дії якої дискомфортують суспільство. Зміст Кодексу визначає покарання та міри виправлення і безпеки.

Унікальність судової системи Німеччини, на думку вітчизняних процесуалістів, полягає в тому, що вона побудована за територіально-галузевим принципом і являє собою автономні, з внутрішніми ієрархічними рівнями судові піраміди [ 8, с.25 ].

Дійсно, у ФРН суди посідають особливе місце в політичній системі та механізмі державної влади. Це підтверджується вже тим фактом, що юстиція в цій країні має велику питому вагу у структурі політичних установ і повсякденній практиці громадського життя.

У відповідності з Конституцією організація судової системи ФРН характеризується її федеративним устроєм та наявністю судів загальної і спеціальної юрисдикції. Конституція розрізняє п’ять основних галузей юстиції (загальну, трудову, соціальну, фінансову та адміністративну) і засновує відповідні їм п’ять систем судів, кожна з яких очолюється особистим вищим органом [ 3, с.235 ].

Організація судів є справою земель. Німецький закон про суддів визначає, які є суди, який вони мають склад і яку компетенцію. Землі визначають, де є суд, який суд і на якому місці будується, скільки судів повинно бути, як визначається територіальна підсудність.

До компетенції судів загальної юрисдикції належить розгляд усіх кримінально-карних діянь. Тобто загальним судам підсудні цивільні та кримінальні справи, які не були віднесені до компетенції органів адміністративної юстиції і інших спеціалізованих судів. Діяльність загальних судів регламентується Законом про судоустрій, відповідними законами і положеннями про них. До загальних судів належать дільничні, земельні, вищі земельні суди та Федеральна судова палата. До спеціальних судів відносять суд з трудових справ, земельний суд з трудових справ, Федеральний суд з трудових справ.

Врегулювання підсудності, особливо у провадженні в першій інстанції, є дуже складним явищем і структура судових установ цієї юрисдикції викладається тут за відносно спрощеною схемою. Підсудність визначається залежно від тяжкості вчиненого діяння: злочини (діяння, які караються позбавленням волі на термін один рік і більше), проступки (діяння, які наказуються позбавленням волі на термін до шести тижнів або штрафом до 500 марок), менш тяжкі кримінальні діяння (інші діяння, які караються позбавленням волі на термін від шести тижнів до одного року або штрафом понад 500 марок) [ 5, с.1070].

Також щодо підсудності в  кримінальному процесі Німеччини діє таке правило: як суд першої інстанції (залежно від важливості й суспільної небезпеки злочину) може виступати: 1) одноособовий дільничний суддя; 2) колегіальний суд при дільничному суді (1 суддя і 2 засідателі); 3) розширений суд за участю засідателів (2 судді та 2 засідателі); 4) велика кримінальна палата при суді землі (3 судді та 2 засідателі); 5) кримінальний сенат при вищому суді землі (5 суддів); 6) кримінальний сенат при Федеральній судовій палаті.

Як суди першої інстанції можуть виступати одноособовий дільничний суддя у справах про неповнолітніх, суд за участю засідателів у цих справах при дільничному суді, а також палата у справах про неповнолітніх при земельному суді. Підсудність тому чи іншому суду у принципі має визначатися законом, однак значні можливості для вибору конкретного суду при цьому зберігаються за прокуратурою. В дільничних судах розглядається близько 90 % усіх цивільних і кримінальних справ.

Отже, за теорією кримінального права Німеччини, кримінально карні дії залежно від їхнього складу поділяють на кримінальні проступки і злочини. У свою чергу, злочини також мають кілька підвидів. Від класифікації вказаних дій залежить, якому з суддів підсудна певна кримінальна справа. Суди Німеччини, компетенцією яких є кримінальна юрисдикція, мають складну чотирирівневу систему.

Перший рівень – це дільничні суди. Земельні суди діють на другому рівні. Третім рівнем кримінального судочинства у ФРН є Верховні суди земель (у Берліні він називається Вищим судом), що діють як суди першої і ревізійної (касаційної) інстанцій. Суди цього рівня не мають апеляційної компетенції. Справи розглядаються тільки колегіальними підрозділами – сенатами. Четвертий рівень судової кримінальної юстиції – це Федеральна судова палата Німеччини – остання інстанція у структурі судів загальної юрисдикції, до компетенції якої віднесено провадження у кримінальних справах. При цьому участь народу у кримінальному правосудді забезпечена на перших двох рівнях, де діють «судді, що виконують суддівські обов’язки на громадських засадах» .

Судові установи загальної юрисдикції мають окремі ієрархічні організації залежно від виду галузевої юрисдикції (зокрема, кримінальної), яким притаманні специфічні для їхніх юрисдикцій функції і порядок проведення судового провадження. Оскільки вони діють автономно (а галузеве судове провадження здійснюють різні судді, які належать до різних галузевих юрисдикцій), то на певну правову проблему об’єктивно можуть бути різні погляди, особливо, якщо така проблема виникла при одночасному застосуванні у певній правовій ситуації норм кримінального та іншого законодавства (цивільного, адміністративного тощо). Тому з метою вирішення колізійних питань правозастосування судами звичайної юрисдикції у Федеральній судовій палаті утворюється Об’єднаний Великий сенат у складі сімнадцяти суддів, які належать до сенатів з кримінальних, так і з цивільних справ. Таке утворення не є постійно діючим і не має постійного складу суддів. Об’єднаний Великий сенат утворюється лише у виняткових випадках.

У Німеччині надзвичайно важливу увагу приділяють тим особам, які мають сповнювати кримінальне судочинство у державі. В першу чергу – це судді.

Суддя є центральною фігурою в системі правосуддя. У ФРН такий статус судді визначений Конституцією, яка у ст. 92 встановила, що «судова влада доручається суддям». Кількість професійних суддів у ФРН утричі більша, ніж, наприклад, у США (при більш ніж утричі меншій кількості населення). Деякою мірою це пояснюється відсутністю у ФРН медіаторських форм вирішення правових конфліктів без участі професійних суддів, а також тим, що цивільні суди виконують різноманітні адміністративні функції (наприклад, ведуть поземельні книги або торговельні реєстри).

Основний Закон ФРН у ст. 92 визначає, що юрисдикційна влада ввіряється суддям. Зміст цього положення чітко встановлює, що функції судової влади виконуються тільки суддями, тобто особами, які, відповідно до закону, повинні здійснювати судочинство і які в порядку, встановленому законом, зайняли посаду судді, а також тими, які перебувають на федеральній службі, тобто у федеральних судах, і на службі у землях, тобто в земельних судах.

Згідно зі ст. 33, абз. II Основного Закону ФРН, усі громадяни відповідно до їх придатності, спроможностей та фахової підготовки, мають однаковий доступ до публічної служби. Це положення, стосується і посади судді. Воно покликано забезпечувати те, щоб публічні посади заповнювались найбільш спроможними на це кандидатами. Кандидатами в шеффени обирають з числа громадян, які досягли 30 років і не мають обмежень – судимості, фізичних або психічних вад, посадових обов’язків та ін.. Одночасно воно забезпечує окремим громадянам рівність шансів для доступу на ці посади.

Правовий стан суддів регулюється федеральним Законом про суддів від 8 вересня 1961 р. Цей закон, в основному, регулює правове положення професійних суддів і лише деякі окремі норми стосуються правового положення осіб, які виконують обов’язки суддів, як почесний обов’язок громадянина Німеччини [ 4, с.120-121 ].

Закон також допускає призначення суддів на посади тимчасово (ст. 11), але тільки за наявності у федеральному законі підстав і тільки для виконання встановлених цим законом завдань. Особа зі статусом пожиттєвого чиновника або зі статусом тимчасового чиновника може бути призначена таким суддею, який виконує суддівські обов’язки за дорученням – але за умови, що ця особа потім може бути призначена суддею безстроково (ст. 14). За суддею, що виконує суддівські обов’язки за дорученням, зберігається попереднє місце служби. Не пізніш як через два роки після призначення на таку суддівську посаду, особа призначається суддею безстроково або висувається кандидатом для виборів.

Німецьке законодавство ретельно регламентує умови, підстави та порядок звільнення суддів, в тому числі і суддів, що виконують суддівські обов’язки на громадських засадах, з посад. Цьому присвячено чотири статті (21-24) Закону «Про обрання суддів», що є гарантією і захисним механізмом для судді від можливого свавілля виконавчої влади. У Німецькому законі окремо визначено, що судову владу здійснюють професійні судді і судді, що виконують суддівські обов’язки на громадських засадах (§ 1 Закону «Про судоустрій»). Так, судді, що виконують суддівські обов’язки на громадських засадах, можуть виконувати свої функції в суді тільки на основі закону і за наявності встановлених законом передумов. Суддя, виконуючі суддівські обов’язки на громадських засадах, може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень тільки за наявності встановлених законом передумов, а проти своєї волі лише за рішенням суду. Закон у § 44 передбачає незалежність і особливі обов’язки судді, що виконує свої функції на громадських засадах.

Відповідно до § 45а суддя, який виконує суддівські обов’язки на громадських засадах в судах, що розглядають кримінальні справи, іменується «шеффе». Причому варто зазначити, що це положення діє дійсно тільки при розгляді кримінальних справ. Суддя, що виконує суддівські обов’язки на громадських засадах в судових палатах з торгових справ, іменується «суддя з торгових справ», а у всіх інших областях підсудності суддя на громадських засадах іменується «суддя, який виконує суддівські обов’язки на громадських засадах».

Отже, законодавство ФРН приділяє чимало уваги питанням незалежності суддів, під якою слід розуміти неможливість втручання у виконання суддею його обов’язків з боку осіб (або установ), які не є за законом учасниками судового розгляду. Істотною гарантією незалежності є неможливість притягнення судді до кримінальної або дисциплінарної відповідальності за зміст його рішень, крім випадків порушення права, що має бути доведено в судовому порядку. В такій формі може бути оскаржений і помилковий вирок, який передбачає суворі санкції. При цьому має бути доведено об’єктивне порушення права і суб’єктивні злочинні наміри судді.

У німецькій судовій системі також є і нештатні судді. Непрофесійні судді (нім. ehrenamtliche Richter – «почесні судді», інколи нім. Laie – «аматор») отримують звання судді як суспільну почесну посаду. Вони не є спостерігачами. Під час розгляду справи, а також під час обговорення в нарадчій кімнаті досліджених обставин справи та ухвалення судового рішення вони мають не лише всі права суддів, а й несуть тягар усіх обов’язків професійних суддів, тобто в ухваленні рішення вони підпорядковуються лише закону. Протягом строку обрання непрофесійних суддів їх можна звільнити від їхніх обов’язків лише при наявності підстав, передбачених законом, а якщо це йде всупереч волі такого судді, то тільки за судовим рішенням.

Особливістю судової системи Німеччини є те, що вона має суттєві відмінності  від судових систем інших країн. Таким чином, судові системи різних країн світу знають декілька моделей колегіального суду. При цьому в Німеччині це суди шеффенів. У таких судах представники народу – непрофесійні судді (шеффени, народні засідателі) і професійний суддя об’єднані в одну колегію. Народні засідателі (шеффени) здійснюючи правосуддя, вирішують питання факту і права спільно і під керівництвом головуючого судді-професіонала.

 

Список використаних джерел

 

1. Бігун В.С. Правосуддя як форма здійснення судової влади народом. Анулювання закону судом присяжних / В.С. Бігун // Держава і право. Юридичні і політичні науки: Збірник наукових праць / [ред. колегія: І.О. Кресіна (голова), О.М. Костенко (заст. голов. ред.), М.І. Сірий (відп. секретар) та ін.]. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2010. – Вип. 47. – С. 26-33.

2. Драбкин Я.С. Становление Веймарской республики / Я.С. Драбкин. – М.: Наука, 1978. – С. 66-67.

3. Молдован В.В. Судоустрій: Україна, Велика Британія, Російська Федерація, США, ФРН, Франція. Судові органи ООН: Навчальний посібник / В.В. Молдован. – К.: Кондор, 2003. – С. 235.

4. Репешко П.I. До питання реалізації принципу участі народу у здійсненні правосуддя / П.I. Репешко // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції (м. Харків, 18-19 квітня 2002 р.) / [В.В. Сташис, Ю.М. Грошевий, В.С. Стефанюк та ін.]; редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 120-121.

5. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України / В.М. Тертишник. – 4-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2003. – С. 1070.

6. Филимонов Б.А. Уголовный процесс ФРГ / Б.А. Филимонов. – М.: Изд-во МГУ, 1974. – С. 19.

7.Черепій П.М. Система і повноваження органів кримінального судочинства у ФРН і Україні: Навчальний посібник / П.М. Черепій. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 106.

8. Шишкін В.І. Організаційна структура судової системи Німеччини / В.І. Шишкін // Право України. – 1996. – № 1. – С. 47; Осетинський А.Й. Порівняльно-правовий аналіз функцій касаційної інстанції в судових системах країн романо-германської системи права та перспективи розвитку касації в господарському судочинстві України / А.Й. Осетинський // Право України. – 2004. – № 5. – С. 25.