В роботі проаналізовано основні проблеми економіки в сфері забезпечення оборони, що виникли на тлі військових операцій в Україні. Досліджено основні причини занепаду військового потенціалу держави та можливі шляхи покращення ситуації в країні.

Ключові слова: конверсія, обороноздатність, видатки на оборону, озброєння, ядерне роззброєння

In the article is analyzed the basic economic problems in the area of ​​defense arising on a background of military operations in Ukraine. Is investigated the main reasons of the problems in the military capabilities of the state and possible ways to improve the situation.

Keywords: defenseconversion, militarystrength, defensespending, armament, nucleardisarmament

В работе проанализировано основные проблемы экономики в сфере обеспечения обороны, которые возникли на почве военных операций в Украине. Исследовано основные причины спада военного потенциала страны и возможные пути улучшения ситуации в стране.

Ключевые слова: конверсия, обороноспособность, расходы на оборону, вооружение, ядерное разоружение

Основні виклики та найбільш ймовірні ризики, з якими стикнулась Україна навесні 2015 року, пов’язані із зростанням масштабів військових дій, що призвели до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні і загрожують економічним колапсом найбільшого експортоорієнтованого регіону України. Найбільшу загрозу становить можливість використання новітніх видів озброєння з боку ворогів. Саме тому, питання обороноздатності є гострою проблемою, що потребує негайного вирішення.

Дослідженням проблем озброєння та конверсії займалися такі науковці як: Несмянович Р., Прокопенко С., Арбатов А., Рафєєнко Д., Черняк О., Харламова О., Бінько І, Мунтіяна В., Ольшевський В., Перепилиця Г., Шлемко В., Лодзянов А. та інші. Більшість з них намагалися дати якісний аналіз статистики витрат на оборону, теоретичну обґрунтованість доцільності застосування конверсії в економіці України.

Метою дослідження є визначення передумов та економічних причин низького рівня обороноздатності країни. Ситуація, що склалася вимагає системного аналізу існуючих проблем в економічній площині та пошуку шляхів їх вирішення.

Сучасники стверджують, що революційні та воєнні події в Україні – це завчасно спланована політика владних структур. Однак, діяння, направлені на розірвання цілісності України, мали не тільки соціальний чи політичний характер – вони були підкріплені економічно важливими стратегічними рішеннями.

Ще 5 грудня 1994 року Україна посилила міжнародні гарантії безпеки, прийнявши статус без’ядерної держави. За своїм змістом ці гарантії могли б бути достатньо дієвими, проте, за формою (меморандум – тобто політична домовленість) не є юридично обов’язковими, що суттєво їх знецінює [8].

Дані табл. 1 свідчать про те, що Україна як одна з країн-правонаступниць СРСР повністю позбулася ядерного потенціалу. При чому, за цим показником вона займала третє місце у світі. Це рішення країна прийняла самостійно.

Таблиця 1

Ядерне роззброєння США та СРСР згідно Договору СНО-1

У зв’язку із закінченням дії Договору СНО-1 (приєднання України до якого пов’язане з підписанням Будапештського меморандуму) українською стороною вживалися певні зусилля щодо підтвердження його чинності після 2009 року та щодо посилення отриманих гарантій в умовах сьогодення. Перше завдання на сьогодні можна вважати виконаним (РФ та США подали спільну заяву щодо завершення дії договору 4 грудня 2009 року). Друга частина, тобто посилення гарантій, так і не вдалося досягнути: наша держава не отримала від країн-гарантів обіцяної безпеки.

Будапештський меморандум виявився тільки політичною заявою, стратегічним рішенням, що не враховувало інтереси нашої країни, а стало методом маніпуляції Україною. Більше того, такі дії породили військову та політичну залежність від країн-сусідів, адже гарантій безпеки для України передбачено не було.

Тобто, підґрунтям воєнної небезпеки, в першу чергу, було ядерне роззброєння України ще упродовж перших років її незалежності. Прагнучи завоювати репутацію мирної та відкритої світу країни, влада не врахувала всіх «за» та «проти», не передбачила відсутність гарантій та «підводного каміння» з боку ядерних країн.

Другим ключовим промахом була незлагоджена політика введення конверсії. В умовах глобалізації виник цілий ряд проблем, серед яких важливе місце займає питання забезпечення роззброєння країн задля збереження миру.

Проведення конверсії воєнно-промислового комплексу (ВПК) в Україні мало свої особливості, які не принесли очікуваного позитивного соціального ефекту. Темпи реалізації цих заходів у світі 1-5% в рік, в нашій країні вони досягали 50-70% (на деяких підприємствах навіть 100%) [6]. Про різку динамку нарощення процесів конверсії ще у перших роках її реалізації свідчать дані табл. 2.

Таблиця 2

Динаміка питомої ваги виробництва військової техніки та озброєння у загальному обсязі машинобудівного та оборонного комплексу упродовж 1991-1994 років

Ще однією причиною зменшення рівня обороноздатності є те, що видатки на оборону в Україні використовують нераціонально, про що свідчать дані рис. 1.

Згідно з цим рисунком в Україні розподіл видатків не зовсім відповідає тим нормам фінансування, які можуть забезпечити ефективне функціонування обороноздатності держави. Значна економія на розвитку озброєння та військової техніки і на підготовці Збройних Сил України (ЗСУ) зумовили низький рівень ефективності під час збройних конфліктів, що тривають останнім часом.

Рис. 1. Структура видатків Міністерства оборони у 2010-2013 рр., %

Кошти, що було асигновано на потреби ЗСУ у 2013 році, як і попередньо, розподілено неефективно. Світова практика свідчить, що більшу увагу при розподілі видатків ЗСУ слід приділити фінансуванню розвитку озброєння та військової техніки, а також на підготовку ЗСУ.

В країнах НАТО витрати на оборону становлять 2,2-2,5% від ВВП. Ще у 2011 році такі витрати у Франції становили 1,9%, в Італії – 1,4%, у Великій Британії – 2,6%, в Китаї – 2,1%, а у США та Російській Федерації 4,8 та 4 % від ВВП відповідно [3]. В Україні витрати на забезпечення обороноздатності значно менші (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка витрат на оборону в Україні за 1992-2013 роки

Як видно з табл. 3, починаючи з 1995 до 2003 року спостерігалися коливання в обсягах фінансування оборони України в межах від 1,9 до 1,3% від ВВП. Основну суму обсягів фінансування згідно з «Білою книгою» витрачено здебільшого на заробітну плату військовослужбовців. Обсяги фінансування в кращому випадку становили 85% від мінімально необхідного рівня. Починаючи з 2004 року спостерігався різкий спад у фінансуванні обороноздатності держави. Рекордно малий його обсяг був досягнутий у 2006 році, коли він становив лише 0,6% від ВВП [5].

Про неефективність використання бюджетних коштів можна говорити проаналізувавши структуру видатків на підтримку обороноздатності країни. Дані табл. 4 свідчать, що найбільшу частку бюджету Міністерства оборони України займають видатки на підготовку військ, що упродовж досліджуваного періоду становили більше 72%, тоді як витрати на розвиток озброєння різко знижувалися від 9% (у 2012 році) до 3,7% (у 2014 році). Міжнародна практика свідчить, що видатки на цю галузь мають залишатися на достатньому рівні, або ж поступово зростати, зумовлюючи розвиток військової техніки та технологій.

У 2015 році заплановане стрімке зростання видатків на будівництво житла військовослужбовцям. Це завдання лягло на плечі Державного бюджету України. Одночасно із цим, заплановане значне зменшення інших статей видатків оборонного бюджету. Зокрема, видатки на керівництво та управлінський персонал скоротять із 1,5% до 0,7%; витрати на медичне та санаторне лікування зменшать майже утричі – з 7,2% у 2014 році до 2,7%, запланованих на поточний 2015 рік. Такими ж темпами скоротять видатки на утилізацію боєприпасів. Майже удвічі зменшиться частка видатків на військову підготовку (з 6,1% у 2014 році до 3,5% у 2015 році).

Таблиця 4

Структура бюджету Міністерства оборони за 2012-2015 рр.

Всі ці проблеми призвели до стрімкого занепаду військового потенціалу. Нагадаємо, що за часів, коли Україна тільки вийшла зі складу СРСР, вона займала одне з лідируючих місць у світі за рівнем озброєння. У теперішній час дані GlobalFirepower (GFP) свідчать, що країна знаходиться на 25-му місці по потенціалу обороноздатності у світі серед 126 країн [1].

Тобто, упродовж кількох десятиліть Україна за показником обороноздатності спустилася більше, ніж на 20 сходинок. Приміром, сусідня Польща, зараз займає 19 позицію в рейтингу GlobalFirepower, з відповідним значенням показника цього рейтингу (PwrIndx) 0,6688 бала.

Висновки. Проведене нами дослідження дало змогу виділити основні передумови та причини низької обороноздатності України:

• необдумана політика ядерного роззброєння України та промахи у міжнародних домовленостях;
• провадження надзвичайно стрімкими темпами фізичної конверсії, переважно методами продажу та приватизації стратегічно важливих для військового потенціалу країни об’єктів;
• відсутність необхідного та достатнього обсягу коштів в бюджеті для проведення витрат на оновлення та/або закупівлю військової техніки, оплату послуг військовим службовцям;
• країна залежна від фінансування інших країн, змушена ще більше поглиблюватися в боргову яму, перебуваючи у хиткому політичному та економічному становищі на міжнародній арені.

В цілому, не можна стверджувати, що ситуація, в якій опинилася економіка озброєння України є безнадійною. Ряд заходів щодо посилення та концентрації зусиль на належному фінансуванні ЗСУ, його технічному оснащенні та інноваційному розвитку в галузі військово-промислового комплексу може призвести до «реанімації» військового потенціалу. Одночасне проведення виваженої політики із міжнародними організаціями та фінансовими інститутами може дати значний поштовх та допомогти подолати труднощі у боротьбі із зовнішніми загрозами. Першочерговим завданням є правильне розміщення пріоритетів та побудова ґрунтовного плану політичної, економічної, законодавчої та соціальної підтримки обороноздатності держави.

Список використаної літератури:

1. GlobalFirepower собі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalfirepower.com/countries-listing.asp

2. Біла книга за 2006-2013 роки / Міністерство оборони України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Військово-технічне співробітництво України з країнами НАТО. Потенціал та реалії [Електронний ресурс]: виступи під час конференції «Оборонна промисловість України» в м. Кєльце. – 03.09.2014 р. – Режим доступу: http://www.slideshare.net/OleksandrMykhalik/ss-43753751#14263617047961&fbinitialized

4. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

5. Експертне дослідження Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) та Defense Express «Щодо зниження часткової втрати оборонного потенціалу України) (протягом 2004-2014 рр.) [Електронний ресурс] . – Режим доступу:  com/ukrainian_defense_review/docs/

6. Національний інститут стратегічних досліджень. Стратегічні пріоритети [Електронний ресурс]:фахове видання з екон., філос., політ. наук та держ. управління. – К.: НІСД. – №1(26). – 2013 р. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/Str_prioritetu/SP_1_2013.pdf

7. Сергєєв П.В. Світова економіка [Електронний ресурс]: навч. посіб./ П.В. Сергєєв. – 1999 р. – Режим доступу: http://epi.cc.ua/sohranenie-mira-razorujenie-konversiya-22526.html

8. Сунгуровський М. Оборонно-промисловий комплекс України: проблемні питання розвитку / М. Сунгуровський // Центр Разумкова, Національна безпека і оборона. – 2004. – № 8 – С. 37-43.