УДК 811.111.81’373.45

Ходак О. В.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Івано-Франківськ

 

У статті розглядаються теорії ієрархічної шкали запозичених елементів. Зроблено спробу довести, що самостійні частини мови, а саме іменники, дієслова та прикметники, характеризуються меншою залежністю від граматичної системи, а тому часто беруть участь у процесах обміну мовним матеріалом. Функціональні елементи запозичуються рідше у зв’язку з граматичною інтерференцією. Їх запозичення свідчить про тісний та тривалий мовний контакт.

Ключові слова: шкала запозичень, мовний контакт, теорія рамкової моделі матричної мови.

ИЕРАРХИЧЕСКАЯ ШКАЛА ЗАИМСТВОВАНИЙ ЛИНГВИСТИЧЕСКИХ ЭЛЕМЕНТОВ

Статья рассматривает вопрос иерархической шкалы заимствованных элементов. Сделана попытка доказать, что самостоятельные части речи, в частности имена существительные, глаголы, имена прилагательные, в меньшей степени зависят от грамматической системы и часто участвуют в процессах обмена языковым материалом. Функциональные элементы заимствуются реже в связи с грамматической интерференцией. Их заимствование свидетельствует о тесном и длительном контакте.

Ключевые слова: шкала заимствований, языковый контакт, теория рамочной модели матричного языка.

SCALES OF LINGUISTIC BORROWING

The article considers the scales of borrowing theories. Meaningful linguistic units such as nouns, verbs and adjectives do not depend on grammatical system and are borrowed more often. Functional elements are less frequently borrowed because of grammatical interference. They appear in the recipient language as a result of close and long contact.

Key words: scales of borrowing, language contact, Matrix Language Frame theory.

Загальна тенденція країн світу до інтеграції соціальних, культурних, економічних здобутків призводить до поступового подолання бар’єрів як економічних, так і мовних, що стають на шляху до безперешкодної міжкультурної комунікації. Ефективність мови як засобу спілкування визначається її відкритістю до змін та вимог часу. На практичному рівні це забезпечується здатністю переймати, адаптувати та засвоювати новий матеріал, що реалізується за допомогою запозичення. З огляду на системний характер мови у процесі запозичення беруть участь такі структурні рівні: лексичний, граматичний і фонетичний. Результати досліджень доводять, що переймання іншомовного матеріалу вищезгаданими рівнями грунтуєтся на принципі ієрархічності. Уперше про це згадує ще в ХІХ столітті англійським санскритистлм В. Уітні, який зауважує, що кількісне співвідношення між різними частинами мови та структурними елементами, які беруть участь у процесі запозичення, можна відобразити графічно за допомогою так званої шкали. Упродовж тривалого періоду суперечок та спірних теорій у мовознавстві сформувалися різні погляди й точки зору на цю проблему. Нею займалися Е. Хауген, П. Міскен, К. Лемман, Ф. Філд, К. Хенгервельд, Е. Моравчик, С. Томасон та Е. Сапір. Серед дослідників пострадянського простору це питання вивчали В. М. Аристова, С. В. Семчинський, О. О. Реформатський.

Попри напрацювання вищезгаданих дослідників найновіші роботи, такі як теорія рамкової моделі матричної мови К.Майєрс-Скоттон доводять, що питання шкали запозичення (scales of borrowing, термін, за нашими даними, уперше вжитий В. Уітні в 1881 р.) залишається відкритим. Окрім того, ця проблема практично не відображається у вітчизняному мовознавстві та потребує детального розгляду, що і зумовлює її актуальність.

Метою статті є дослідження еволюції теорії про ієрархічність частин мови у процесах запозичення.

Мета роботи зумовила вибір таких завдань: 1) визначити основоположні принципи розподілу частин мови на ієрархічні складові за ознакою частотності; 2) проаналізувати еволюцію теорії ієрархічності запозичень в історичному аспекті; 3) схарактеризувати спільні та відмінні риси в трактуванні проблеми дослідниками; 4) описати роль шкали запозичення як індикатора тривалості й характеру мовного контакту.

Деякі частини мови легше і швидше адаптовуються у системі цільової мови, ніж інші. Першим це явище описав відомий лінгвіст-санскритист В. Уітні, який у 1881 році довів, що найчастотніше запозиченню підлягають іменники та інші самостійні частини мови, рідше, афікси і окремі звуки [5, с. 35]. Свої дослідження В. Уітні присвячує питанню позиційності мовних компонентів, наголошуючи на важливості цього явища у вивченні мов аналітичного типу [2, с. 49]. Доводячи те, що елементи мовної системи у своєму функціонуванні організовані за певним порядком, дослідник прпонує ієрархічну шкалу запозичень.

Теорію В. Уітні поширює Р. Аппель, який доводить, що самостійні частини мови частіше стають об′єктом мовного контакту, ніж службові. Останні відіграють важливу роль у забезпеченні структурної цілісності висловлювання, що зменшує імовірність їх переходу до цільової мови [5, с. 35]. Причиною цього є граматична інтерференція, яку вивчає У. Вайнрайх. Дослідник описує це явище як порушення норм цільової мови у тих випадках, коли правила узгодження, розміщення, та вибору одиниць у її системі здійснюється за зразком, який є продуктивним у мові-донорі [3]. Ускладнення, що виникають у результаті дії граматичної інтерференції призводять до непорозумінь у процесі спілкування під час мовного контакту.

Самостійні частини мови, які не є прив’язаними до певних граматичних структур, також зазнають інтерференції, проте це стосується їх фонетичних особливостей. Серед них, на думку В. Уітні, найчастіше запозичуються іменники, прикметники та дієслова. Ці елементи легко розглядати на одному рівні, оскільки в англійській мові, яка була об’єктом вивчення, відносно легко конвертувати іменники до дієслів, прикметники до іменників тощо [8, c. 60].

Співзвучними із теорією В. Уітні є результати досліджень Е. Хаугена, який запропонував таку шкалу запозичень:

іменники ® дієслова ® прикметники ® прислівники, прийменники, вигуки [ 4, c. 170].

Згідно думок вищезгаданих авторів найчастіше запозичуються іменники.

Е. Моравчик зазначає, що участь цієї частини мови є універсалією мовного контакту, а інші елементи можуть перейти до цільової мови тільки після іменників [6]. Це пояснюється тим, що запозичення здійснюється, зазвичай, при потребі номінації. Проте, положення дієслів на шкалі є нестабільним. Як згадують Е. Хауген та С. Томасон, деякі мови демонструють домінацію дієслів серед запозичених елементів. Втім, це трапляється нечасто. У загальному дієсловам в ієрархії відводиться друге місце, оскільки вони виконують велику кількість граматичних функцій та завжди підлягають складним правилам дієвідмінювання мови-реципієнта.

Наступними на шкалі запозичень є прикметники. Їхня близькість до передових позицій пояснюється тим, що ця частина мови не є монолітною лексичною категорією. Потрапивши до цільової мови, прикметники можуть адаптуватися як іменники або дієслова. Але це стосується мов, у яких немає чітко визначених ознак диференціації частин мови [4, c. 171].

Продовжуючи дослідження В. Уітні, П. Міскен наголошує на тому, що ієрархічність простежується не лише на рівні поділу частин мови на самостійні та службові, а й серед самих “граматизованих” елементів. Таким чином, службові одиниці також підпорядковуються певній послідовності при переході до цільової мови. Шкала П. Міскена має такий вигляд:

іменники ® інші частини мови ® суфікси ® закінчення ® звуки [5, c. 35]

У сучасному мовознавстві існують різні точки зору на проблему запозичень функціональних елементів. Частина науковців, наприклад Е. Сапір, висувають ідею про те, що такі запозичення є неможливими. На противагу йому С. Томасон зазначає, що граматичні елементи можуть бути запозиченими без обмежень за умови інтенсивного та тривалого контакту і попереднього засвоєння цільовою мовою великої кількості лексичного матеріалу [9, c. 65]. Опираючись на це, можна твердити, що масове запозичення слів передбачає засвоєння функціональних елементів, таких як префіксів, суфіксів, флексій. Проте існують приклади масового переходу словникового матеріалу та певних структурних змін у мові без залучення морфологічних часток. Такий розвиток подій можливий за умови типологічної близькості контактуючих мов. Тоді засвоєння однією мовою структурних особливостей іншої здійснюється без морфологічного обміну. У такому випадку часто відбувається розширення функцій морфем цільової мови (наприклад: закінчення генетиву набувають здатності позначати місцевий відмінок) [9, с. 66]. В інших умовах наявність іншомовних морфем у граматичній структурі мови свідчить про тривалий та тісний контакт.

Далі ідея про ієрархічність запозичень розвивається у дослідженнях К. Майєрс-Скоттон. Вчена не виводить власної шкали. Однак її теорія рамкової моделі матричної мови робить значний внесок у трактування проблеми запозичення граматичних елементів. Матричною К. Майєрс-Скоттон називає цільову мову, яка приймає та адаптує запозичення. Мова-донор, що передає матеріал, вважається гостьовою. Перша базується на принципі цільної структури вислову, згідно якого кожна складова повинна відповідати правилам побудови висловлювання, котрі є характерними для цільової мови. Вставні елементи з іншої мови можуть увійти до висловлювання тільки тоді, коли вони не порушують ці правила [ 7, с. 120].

Важливим пунктом своєї теорії К. Майєрс-Скоттон називає поділ морфем на змістові та системні. До змістових вона відносить іменники, дієслова, прикметники та прийменники, які виражають семантичні, прагматичні функції, здатні приймати тематичні ролі і доносять повідомлення. Системні морфеми є необхідними для граматичного оформлення висловлювання. До них належать службові слова та закінчення [7, с, 17].

В. М. Аристова висловила співзвучну з теорією К. Майєрс-Скоттон думку про необхідність поділу запозичених елементів на первинні та вторинні за їх здатністю брати участь у мовному контакті [1, с. 8].

Змістові морфеми К. Майєрс-Скоттон та первинні елементи В. М. Аристової найактивніше залучаються до процесу запозичення. Їм відповідають самостіні частини мови за теоріями В. Уітні, Е. Хаугена та П. Міскена.

Згідно теорії рамкової моделі матричної мови для побудови висловлювання добираються змістові морфеми обох контактуючих мов та системні морфеми цільової мови [7, с. 18]. Це забезпечує дотримання принципу цільної структури вислову. Саме системні морфеми реалізують взаємозв′язок елементів та виражають граматичні категорії. Проте явище переходу граматичних елементів є доведеним. К. Майєрс-Скоттон пояснює це за допомого подальшої субкатегоризації морфем. Вона поділяє системні морфеми на ранні та пізні. Останні, у свою чергу, поділяються на так звані “мости” та “аутсайдери”[ 7, с, 75].

Ранні системні морфеми актуалізуються на етапі ментального формування слова та впливають на його концептуальну структуру. До таких морфем К. Майєрс-Скоттон відносить детермінатори, закінчення множини, деякі прийменники. Пізні системні морфеми впливають на синтаксичну структуру висловлювання. “Мости” служать для формування зв’язків всередині словосполучень (наприклад: показники присвійного відмінка ‘s, of). За допомогою “аутсайдерів” формується цілісність усього висловлювання (наприклад: особові закінчення) [7, с. 79-82].

Ранні системні морфеми можуть переходити із гостьової мови до цільової через їхній сильний зв’язок із змістовими морфемами. До прикладів такого явища можна віднести запозичення англійською мовою дієслів латинського та французького походження разом із суфіксами –ate, –ize, –ify. Запозичені системні морфеми адаптуються у системі цільової мови і набирають здатності виконувати словотвірні функції.

Підсумовуючи положення К. Майєрс-Скоттон, можна побудувати наступну ієрархічну шкалу: змістові морфеми (іменники, прикметники, дієслова) ® ранні системні морфеми ( афікси  та закінчення).

Узагальнюючи теорії вищезгаданих дослідників, виводимо власну шкалу запозичень лінгвістичних елементів:

 

Змістові (первинні) елементи       ®      Системні (вторинні) елементи

 

 

 

 

службові частини  мови

іменники®дієслови®прикметники                         ®афікси® закінчення® звуки

 

 

 

Досить тривалий час питання ієрархічності лінгвістичних запозичень привертало увагу лінгвістів. Уперше його зауважує В. Уітні ще в ХІХ столітті. Він доводить, що найчастіше серед запозиченого матеріалу зустрічаються іменники, які стають на чолі запропонованої ним ієрархічної шкали мовних елементів. Наступні позиції займають, відповідно, дієслова, прикметники та елементи граматичних конструкцій. Е. Моравчик називає іменник універсалією мовного контакту. Пояснення цього явища слід шукати у причинах та умовах запозичення лінгвістичного матеріалу як процесу. Брак слів викликає потребу звертатися до мови донора з метою найменування певного явища чи дії. Це пояснює, чому запозичені іменники та дієслова зустрічаються частіше, ніж інші частини мови. Потрапивши до цільової мови, запозичення повинні пройти бар’єр, що створюється граматичною та фонетичною інтерференцією. Оскільки дієслова узгоджуються із складною системою дієвідмінювання цільової мови, їх процес адаптації відбувається довше та складніше. Прикметники також беруть активну участь у процесах запозичення. Це пояснюється тим, що вони мають здатність легко переймати властивості інших частин мови.

Довівши те, що лексичні елементи переходять до цільової мови за принципом ієрархічності, дослідники припускають дію цього принципу при запозиченні деяких граматичних елементів. Ф. Філд, П. Міскен, Е. Хауген, С. Томасон, В. М. Аристова доводять те, що в результаті тісного та тривалого контакту мова може збагатити граматичну систему за формою та змістом, тобто запозичити граматичні структури, зразки словотвору, окремі морфеми. Окрім того, під впливом запозичень змінюють свої функції ті структури, які продуктивні в цільовій мові. Граматичні зміни в результаті запозичень можуть відбуватися тільки у випадку тривалого та тісного контакту, тому стають його індикатором і є важливим джерелом інформації про розвиток мови.

Незважаючи на численні приклади, запозичення граматичних елементів викликає суперечки в колах дослідників. Е. Сапір доводить, що таке мовне явище не є можливим. Цікавим є трактування цієї проблеми американською дослідницею К. Майєрс-Скоттон. Вона говорить про те, що мова може приймати до своєї системи як лексичні, так і граматичні елементи. Дослідниця диференціює різні типи морфем, що беруть участь у процесах запозичення. На її погляд перейти до іншої мови можуть ті з них, що впливають на концептуальну структуру слова. У свою чергу граматичні елементи, які забезпечують цілісність висловлювання чи словосполучення, не можуть бути використані для збагачення граматики цільової мови. Теорія К. Майєрс-Скоттон стає ланкою, що об’єднує противників та прихильників питання запозичень у сфері граматики. Окрім того, вона позволяє узагальнити ієрархічну шкалу, запропоновану попередниками.

Отже, явище ієрархічності мовних запозичень упродовж багатьох років породжує безліч теорій. Незважаючи на це, і досі немає сталої точки зору. Нові аспекти, що виникають на тлі сучасних лінгвістичних тенденцій, залишають питання відкритим.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аристова В. М. Англо-русские языковые контакты / В. М. Аристова. – Л : Изд-во ЛГУ, 1978. – 151 с.

2. Белый В. В. У. Д. Уитни и становление американского дескриптивизма / В.В. Белый // Вопросы языкознания. ­− М.: Наука, 1982. − №5. − С. 49.

3. Вайнрайх У. Одноязычие и многоязычие / У. Вайнрайх // Новое в лингвистике. Языковые контакты. – М., 1972. – № 4. – С. 25-60.

4. Appel R., Muysiken P. Language contact and bilingualism / Rene Appel, Pieter Muysiken. ― Asterdam: Amsterdam Academic Archive, 2005. ― 215 p.

5. Field F. Linguistic Borrowing in Bilingual Context / Fredric W. Field // Studies in Language Companion Series. ― Amsterdam: John Benjamins Publishing, 2002. ― 252 p.

6. Moravcsik E. Explaining language universals [Electronic source] / Edith A. Moravcsik // The handbook of language typology. − Oxford : Oxford University Press, 2011. − Режим доступу:

http://www4.uwm.edu/letsci/linguistics/faculty/upload/Explaining-language-universals.pdf

7. Myers-Scotton C. Contact Linguistics: Bilingual Encounters and Grammatical Outcomes // Carol Myers-Scotton. − New York : Oxford University Press Inc., 2002. − 311 p.

8. Rendon J.G. Typoloical and social constraints on language contact / Jorge Gomez Rendon. − Utrecht : LOT, 2008. − 359 p.

9. Thomason S. Language Contact / Sarah G. Thomason. − Edinburg : Edinburg University Press, 2001. − 310 p.