Анотація

У статті розглянуто основні ідеї, що лягли в основу доктрини «китайська мрія». Виявлено подібні та відмінні риси в політиці Мао Цзедуна, Ден Сяопіна, Ху Цзіньтао та Сі Цзіньпіна. Простежено вплив конфуціанства, ідей Сунь Ятзена, а також роль марксизму в доктрині «китайська мрія». Описано передумови формування чинного політичного курсу Китаю. Встановлено, що доктрина «китайська мрія» поєднує в собі риси доктрин попередніх правителів КНР.

Ключові слова: китайська мрія, доктрина, Комуністична партія Китаю, марксизм, політика відкритості, конфуціанство.

Mykytiuk T.S.

IDEOLOGICAL ORIGINS OF THE CHINESE DREAM

Annotation

In this article the main ideas on which the Chinese Dream doctrine is based are analyzed. The differences between the policy of Mao Zedong, Den Xiaoping, Hu Jintao and Xi Jinping are specified. The impact of Confucianism and the ideas of Sun Yat-sen, as well the role of Marxism in the Chinese Dream doctrine are traced. The preconditions for the establishment of the current policy line are described. It is concluded that the Chinese Dream doctrine combines the features of doctrines of the previous leaders of PRC.

Key words: Chinese Dream, doctrine, Chinese Communist Party, Marxism, openness policy, Confucianism.

Внаслідок зміцнення позицій Китаю на міжнародній арені посилюється увага до його зовнішньополітичної риторики. Дедалі актуальнішим стає питання, як ця держава використовуватиме свої значні економічні, політичні, військові, технологічні можливості, і якою бачить свою роль у світі в рамках доктрини «китайська мрія». Однак повноцінне розуміння будь-якої політичної концепції неможливе без вивчення її ідеологічної основи і соціо-політичних умов, що спричинилися до її виникнення. Метою цієї статті є дослідити, як формувалася доктрина «китайська мрія», і які ідеї в ній закладені.

З часу проголошення КНР 1 жовтня 1949 року її зовнішньополітичний курс неодноразово зазнавав змін. До кінця 1950-х років Китай був союзником СРСР, але згодом почав відмежовуватися від протистояння СРСР і США і дистанціюватися від спільної позиції країн соцтабору. Він заявляв про експансіонізм та гегемонізм «країн першого світу» і проголошував своїм головним партнером «країни третього світу» [1]. Такий підхід отримав назву «концепції трьох світів».

Після смерті Мао Цзедуна в 1976 році продовжували лунати тези про «стан на межі війни», і в новій конституції 1978 року містилися згадки про «міжнародний єдиний фронт проти гегемонізму наддержав». Але в цей час Ден Сяопін започаткував політику реформ і відкритості, яка передбачала, зокрема, широку економічну, політичну і культурну інтеграцію із зовнішнім світом. Така зміна курсу була зумовлена потребою модернізувати економіку та надолужити відставання від розвинутих держав. Ден Сяопін ввів поняття «соціалізм з китайською специфікою», який допускав сумісність соціалізму і ринкової економіки.

Ху Цзіньтао продовжував політику відкритості і наголошував на важливості публічної демократії. Зусилля зовнішньополітичного відомства в цей період були спрямовані на спростування тез про «китайську загрозу» і просування образу миролюбного Китаю. У цей період відбулося підвищення інтересу до конфуціанської спадщини.  Ху Цзіньтао заснував у 2004 році Інститут Конфуція – систему науково-освітніх закладів, які сприяють популяризації китайської мови та культури. Для Ху Цзіньтао Інститут Конфуція був основним інструментом «м’якої сили», покликаним сформувати довіру до Китаю в молодих поколінь.

Під час правління Сі Цзіньпіна цей механізм активно розвивається і використовується у публічній політиці. Так, станом на 2016 рік існувало 512 Інститутів Конфуція і 1703 класів Конфуція у 140 країнах світу [6]. Головним їхнім завданням є навчання китайської мови, але в цих закладах також багато уваги приділяється китайській історії та культурі. Це цілком відповідає заклику «розповідати хорошу історію про Китай», зробленим Сі Цзіньпінем у 2013 році.

Втім, з приходом до влади теперішній очільник Китаю Сі Цзіньпін запропонував власну зовнішньополітичну концепцію під назвою «китайська мрія». Обставини, за яких це відбулося, доволі символічні. Він представив цю концепцію 29 листопада 2012 року під час виступу на виставці «Дорога відродження» в Національному музеї Китаю. Це одна з постійних експозицій музею, яка демонструє історичний шлях Китаю від Першої опіумної війни до сьогодення, з особливим акцентом на “столітті національного приниження» [2]. На думку дослідників, саме ідея національного приниження і подальшого відродження лежить в основі «китайської мрії». Вона символізує повернення держави до попередньої величі.

Сі Цзіньпін – не перший керівник КНР, який говорить про велич Китаю. Ще Мао Цзедун прогнозував, що Китай з часом робитиме значний внесок у розвиток людства. Ден Сяопін теж наголошував, що Китай наблизиться до розвинених країн і матиме іншу вагу та вплив. Але при цьому вони не використовували історичні паралелі і не згадували про національне приниження. Мао Цзедун засуджував «імперіалізм і ревізіонізм» та протиставляв минулому соціалістичне майбутнє, а Ден Сяопін зосереджувався на модернізації всіх сфер життя. Сі Цзіньпін не лише впровадив ідеї «національного відродження», а й посилив вплив конфуціанства, з яким боровся Мао Цзедун під час комуністичної революції.

Продовжуючи курс Ден Сяопіна на відкритість і модернізацію, Сі Цзіньпін поєднує їх із традиційними китайськими уявленнями про державне управління. Як зазначає Кіктенко В.О.: «китайська традиційна діалектика базувалася не на боротьбі протилежностей, а на концепції 和 (hé, єдність у різноманітті) і 中庸 (zhōngyōng, вчення про серединність): дотримання необхідної помірності і неприйняття двох крайнощів – надлишку та нестачі; засудження всякої крайності і прагнення до повноцінного й осмисленого життя; примирення протиборчих сторін, утвердження принципу толерантності; вироблення усереднених норм і цінностей, прийнятних для широких верств населення, зняття напруженості опозиційних орієнтацій; більш складне розуміння суспільного прогресу і поетапне досягнення поставлених цілей (не навпростець, а в обхід)» [2].

Найбільшою цінністю в конфуціанстві є духовність суспільства [3]. Вона, на думку Конфуція, виражається у виконанні свого обов’язку, «дотриманні правил», покірності з боку підлеглих і турботі з боку керівників, готовності поступитися власними інтересами заради загального блага. Конфуцій вважав сім’ю основою суспільства і переносив моделі відносин у сім’ї на суспільство та державу, тобто підлеглий повинен підпорядковуватись владоможцю так само, як син – батькові, а владоможець повинен піклуватися про своїх підлеглих.

Згідно з конфуціанством, кожна людина повинна знати своє місце у суспільному житті відповідно до порядку, встановленого Небом: «Цар повинен бути царем, підданий – підданим, батько – батьком, а син — сином» [4]. Завдання правителя – демонструвати приклад своїми діями, і тоді народ підкорятиметься йому без примусу. Згідно з традиційною китайською філософією, відчуття обов’язку – ефективніший метод побудови гармонійного суспільства, ніж формальне законодавство, а духовна складова є важливішою, ніж матеріальна.

У сучасному Китаї здійснюється спроба контролювати дотримання правил населенням за допомогою «соціального кредитного рейтингу». Громадяни отримують бали за суспільнокорисні вчинки і втрачають їх за такі проступки, як порушення правил дорожнього руху, користування громадським транспортом без квитка, заборгованості за комунальні послуги, часту зміну місця роботи та участь у протестах. Соціальний рейтинг громадянина впливає на його можливість обирати навчальний заклад, влаштуватися на певну посаду і навіть користуватися транспортними засобами [5]. Всього було впроваджено 40 пілотних проектів, а в 2020 році планувалося стандартизувати систему оцінювання рейтингу громадян і розширити її на національний рівень. Проте наразі невідомо, на якому етапі вона перебуває.

Як правило, китайські філософи ідеалізували давнє архаїчне суспільство і змальовували утопічні картини розвитку держави на основі незмінних правил. Одним із перших мислителів, який зосередився не на минулому, а на майбутньому, і запропонував чіткий проект побудови нового Китаю, був «батько нації», теоретик китайського націоналізму, засновник Китайської Республіки  Сунь Ятзен. Він висловив своє бачення так: «Моя ідея полягає в бажанні використовувати іноземний капіталізм для створення соціалізму в Китаї, так, щоб, гармонійно поєднуючи ці дві економічні сили, які рухають людство вперед, змусити їх діяти разом і тим самим прискорити розвиток майбутньої світової цивілізації» [7, 321]. Вочевидь, ця ідея узгоджується з сучасною політикою відкритості Китаю.

Організація, заснована Сунь Ятзеном у 1894 році, отримала назву «Союз відродження Китаю». Таким чином цей політик ввів у китайський політичний дискурс поняття «відродження». У його розумінні відродження Китаю полягало у звільненні від манчжурскої династії та проголошенні республіки. Цієї мети було досягнуто в 1912 році, відтак Сун Ятзен став ідеологом та організатором політичної партії «Гоміндан» («націоналістична партія»). Програма Сунь Ятзена ґрунтувалася на трьох принципах: націоналізм, демократія та процвітання.

Стосовно концепту «мрії» сходознавець Олексій Коваль зазначає, що він набув поширення в китайській політиці ще до приходу до влади Сі Цзіньпіна. Так, Пекінська олімпіада 2008 року проходила під гаслом «Один світ – одна мрія». У 2010 році вийшла книга колишнього військового офіцера, професора Національного університету оборони в Пекіні, Лю Мінфу «Китайська мрія: мислення категоріями великої держави і стратегічне позиціонування у постамериканську добу». Автор виділяв три складові нової стратегії: багата та міцна держава, національне відродження і народне щастя [8].

Як бачимо, в основі «китайської мрії» лежить побудова гармонійного середньозаможного суспільства, яке шанує свої традиції і переймає найкращі досягнення людства. При цьому марксизм залишається головною ідеологією, а Комуністична партія Китаю зберігає свої панівні позиції. Плюралізм думок не допускається, а суспільні норми визначаються партійним керівництвом. Західні оглядачі відзначають консолідацію влади в руках Сі Цзіньпіна та намагання контролювати усі сфери суспільного життя, включно з інформаційними технологіями. Проголошується, що лише КПК може забезпечити стабільний розвиток суспільства, дотримання порядку і збереження культурних традицій, зміцнення впливу Китаю у світі.

З одного боку, «китайська мрія» – це історія успіху. Китай пройшов через «століття приниження», подолав економічні негаразди, створив одну з найбільших і найдинамічніших економік світу і претендує на те, щоб впливати на світові процеси на рівні зі США. З іншого боку – це реакція на виклики, спроба мобілізувати суспільство та об’єднати його довкола спільної мети. У сучасному світі КПК змушена шукати нові способи легітимізації своєї влади. Пастка середнього доходу, швидке старіння населення, економічна нерівність між міським та сільським населенням, відставання західної і північної частин Китаю від решти територій, протести в Гонконзі – все це загрожує стабільності держави.

Однією з загроз, якою не може нехтувати китайська влада, є вестернізація населення. Недаремно назва доктрини «китайська мрія» є прямим протиставленням «американській мрії» з її індивідуалізмом і матеріалізмом. Проте, як заявив Сі Цзіньпін під час візиту до США в 2013 році, китайська мрія є дотичною до інших мрій і може гармонійно співіснувати з ними. Звичайно ж, це стосується лише міжнародних відносин, або взаємодії між країнами всупереч ідеологічним розбіжностям. Всередині держави, заснованої на принципі однопартійності, такий плюралізм неприйнятний.

Як зазначає Майкл Пітерз, китайське суспільство зараз набагато освіченіше і поінформованіше, ніж в період правління Мао Цзедуна. Проте середній клас, який зараз нараховує 400 мільйонів чоловік, з часом прагнутиме не лише нових речей, а й нових розваг та ідей. Тому постає потреба в ідеології, яка об’єднуватиме суспільство навколо спільних завдань, спонукатиме його реалізовувати власні мрії через мрії суспільні, підкреслюватиме важливість національних традицій. За словами Пітерза: «Наратив – це інструмент самотворення, але він також може бути інструментом нав’язування ідеологій та впливу» [9].

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що китайська мрія є поєднанням марксистських підходів Мао Цзедуна, «політики відкритості» Ден Сяопіна і публічної дипломатії Ху Цзіньтао. Вона ґрунтується на конфуціанській етиці та марксистських ідеалах, але демонструє відкритість прогресу. Доктрина «китайська мрія» покликана консолідувати націю для боротьби з загрозами і найефективнішого використання досягнень попередніх десятиліть. Сі Цзіньпін спирається на минуле у своєму баченні майбутнього і пропонує шлях розвитку, який полягає у відновленні величі Китаю через побудову гармонійного суспільства і активну участь у міжнародній політиці.

Джерела та література

1. Седнєв В.В. Еволюція зовнішньополітичних концепцій КНР: від теорії “трьох світів” до теорії “багатополярного світу”. Східний Світ. К., 2002. №2. С.59–64.
2. Кіктенко В.О. «Китайська мрія» як теорія нового етапу модернізації КНР. Східний світ. 2015. №3. С. 106-114.
3.  Кондратенко Д. Співвідношення особистого та суспільного в конфуціанській етиці. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. К., 2008. Вип. 40. С. 576-587.
4. Юхименко П. І., Леоненко П.М. Історія економічних учень. К.: Знання-Прес, 2005.– 583 c.
5. https://www.foreignaffairs.com/articles/china/2019-10-01/chinas-neo-maoist-moment
6. Hanban. 2017. “Guanyu kongzi xueyuan ketang” (About the Confucius Institute/Classroom). http://www.hanban.org/confuciousinstitutes/node_10961. htm.
7. Сунь Ятсен. Программа строительства страны. избранные произведения. М.: Наука, 1964. – 576 с.
8. Олексій Коваль. Навздогін за мрією: нова ідеологія відродження та процвітання Китаю. Україна-Китай. Спеціальний випуск. №1(6) 2014. С. 10-13.
9. Michael A. Peters (2017) The Chinese Dream: Xi Jinping thought on Socialism with Chinese characteristics for a new era, Educational Philosophy and Theory. Vol. 49, no. 14, 1299–1304.