У статті розглянуті концептуальні особливості християнської педагогіки сучасності та її місце у формуванні сенсожиттєвих аспектів молоді. Здійснено спробу охарактеризувати особливості, значення, риси, притаманні позиції християнського виховання як складової у формуванні сенсу життя молодого покоління.
Ключові слова: сенс життя, виховання, християнська педагогіка, Біблія, християнство, молодь, релігія, віра.
Сучасний світовий порядок є досить неоднорідним та нестійким, що формує в суспільстві ідеї плюралізму та вседозволеності. Неоднозначність в поняттях, судженнях та вчинках людей часто сприяє біполярному та розмитому розумінню власного призначення та сенсу свого буття в світі, в соціумі, в родині, тощо. Особливо важко в хаотичному світовому порядку знайти свій життєвий орієнтир молодому поколінню, адже в молодому віці складно сформувати для себе чіткий спектр понять, суджень та позицій, які дозволили б усвідомити ними власні життєві цінності, переконання, принципи, наміри, бажання, сенс власного існування. Найважче ці категорії вдається осягнути дітям, що обмежені або позбавлені батьківського піклування. Тому важливим фактором у формуванні сенсожиттєвих аспектів молодого покоління є виховання та педагогічна майстерність в роботі із молоддю. Одним із напрямків педагогіки серед представлених сьогодні є християнська педагогіка. «Християнська педагогіка» – дисципліна, що відображає зміст духовного, узагальнюючого, корекцій но-виховного досвіду гуманно-релігійної, історично-суспільної спадщини, практично презентує чесноти людини, отримані на зразках Божественного ідеалу, що засвідчені волею Божою в усіх її можливих життєвих вимірах через вищі духовні цінності у зрізах повсякденної християнської культури
та благої парадигми світотворення Вседержителя [4, ст. 127-128]. Тому доцільно розглядати педагогіку, як головний чинник на сучасному етапі розвитку суспільства та виховання в учнівської і студентської молоді високої культури, яка здатна формуватися, керуючись загальнолюдськими та християнськими зокрема моральними цінностями.
У сучасній педагогіці існує багато пропозицій і підходів до вирішення проблем виховання і розвитку учнівської молоді. Їх можна трактувати по-різному. Тут варто зазначити роботу професора О. Вишневського, в якій автор глибоко досліджує та розкриває питання проблеми виховання учнівської молоді на християнських засадах[2, ст. 90].
Традиційно християнська стратегія виховання дає відповідь: головним джерелом мотивації позитивної поведінки людини може бути лише «віра в Бога», що надає сенсу нашому життю і пояснює головну таємницю – Таємницю Буття.
За вченням Біблії, і, відповідно, християнських доктрин, всі добрі і злі вчинки людини походять із її серця. Але без віри і релігії відчинити двері до нього і щось змінити – неможливо. Зазвичай під «вірою» розуміють певний духовний стан, коли людина готова визнавати дійсним щось таке, що само собою не є очевидним, не може бути засвідченим або доведеним, а, отже, – можна піддати сумніву. Віра в Бога, наприклад, це визнання Його існування і непомильності Його Авторитету без доведення Його існування. Поняття віри можна визначити і як переживання, зумовлене відчуттям присутності Вищого Начала, що існує реально, спрямовує наше існування і надає йому сенсу. До віри людина приходить не через раціональне начало, а через інтуїтивне прозріння, через духовне пізнання. Саме тому віра однаково доступна і неписьменному, і вченому. Стан віри залежить як від культури чи освіти людини, так і від духовності та її виховного впливу, перш за все, на молодь, що навчається [3, ст. 112].
Релігія сприяє формуванню молоді через свої засоби: молитва, добро, любов до ближнього, чого нас навчає і виховує християнська доктринальна основа. Вона поєднує в собі вербальні (раціоналістичні), так і позавербальні (містичні) канали взаємодії зі світом, спілкування з Богом через молитву. Утверджуючи віру людини через молитву, релігія цим утворює надійний фундамент моральності і виховання людини. Віруюча людина сприймає мораль для себе, як систему правил життя. Вона вивчає моральність, доброчесність людини, дає правильне розуміння добра і зла. «Релігія виховання – це наука про добро і зло людських учинків або про те, у чому ж добрими чи злими є наші вчинки стосовно певної мети», – як стверджує О. Огірко [5, ст. 50].
Традиції національного виховання молоді у дусі моралі, високих естетичних чинників, любові до ближнього, що є основою сенсу життя людини, вивчалися багатьма українськими дослідниками, педагогами теоретиками та практиками. Серед них Вишневський О.І., Онищенко В.Д., Вачевський М.В., Євтух М.Б., Огірко О. В., Примаченко Н.М., Жуковський В. М. «У свідомості українців релігія завжди є живим чинником. Вона глибоко пронизує звичаї та обряди, поєднує суто духовні елементи з національними, громадськими, сімейними та особистими. Взірцем такого поєднання в нашій історії є «Повчання Володимира Мономаха дітям», настанови Отців Церкви, філософія Г. Сковороди та П. Юркевича, вся творчість Т. Шевченка, а в наші дні щонедільні проповіді священнослужителів у храмах під час Літургії чи інших релігійних Богослужінь», – зазначає О. Вишневський [2, ст. 111].
Варто зазначити, що відвідування храму є необхідністю для виховання молоді. Християнські церковнослужителі та педагоги, відзначають, що така потреба виникла у християнських колах ще з часу зародження християнства, з Апостольських Часів. Аби підкреслити важливість такої релігійної практики, храми, вівтарі і святилища зводили, розташовуючи їх у центрі міст, на вершинах гір, на пагорбах, в полях, на островах, тощо. Ця традиція була виявом та бажанням надати сакральності, вищого начала, неподобності тим спорудам, які мали культове призначення. У вихованні молодого покоління це мало значну символічну роль, оскільки такі споруди, завдяки такому розташуванню навіювали певну таємничість і недоступність, і водночас, величність перед дитиною, її юною психікою та здатністю формувати образи, уявою [3, ст. 122].
Ще одним із символів педагогічного впливу на допомогу формування в підростаючого покоління сенсожиттєвих позицій та цінностей, є прилучення до храмової літургії та молитовної практики. Оцінюючи духотворну силу природи, життя, науки і релігії, видатний вчений-педагог К. Ушинський стверджує, що «найбільшу формуючу силу у формуванні самоусвідомлення власного буття та значимості його для дитини має церква. Вона зі своїми зовнішніми формами, сповненими глибокого смислу, підносить її на вищий ступінь самосвідомості. Вона промовляє, вчить молитви, розвиває почуття дитини до милосердя, доброти, поваги до іншого, що і є, безумовно, основою, сенсом християнського життя підростаючого покоління[4, ст. 90].
Не можна не оминути той факт, що трактування віри в Бога, як передумови виховання християнської моральності молоді, формує практичні проблеми стосунків системи державної та церковної освіти. В їх основі лежить виховання дитини за різними підходами, методами, джерельною базою, неврахування особливостей релігійних традицій або їх відсутності, особливостей духовного складу народу, певних потреб окремо кожної дитини. Проте, християнська педагогіка акцентує свою увагу саме на християн, яким не потрібно доводити існування Бога, або спростовувати те, що Бога не існує. Віруюча людина, втому числі і в юнацькому віці, сприймає мораль для себе, як імператив. Моральність, що не підтримується вірою в Бога, завжди виявляє тенденцію до занепаду. Християнська релігія добре адаптована до соціального життя. Вона визнає усю систему вартостей національного виховання і органічно доповнює людину високими моральними сенсожиттєвими цінностями [3, ст. 436].
За твердженням Огірка О. В., сьогодні все більше українських учених-педагогів усвідомлює і визнає, що християнські вартості, християнські морально-духовні засади – це порятунок нації. Важливою передумовою виховання освіти та навчання підростаючого покоління на християнських духовно-моральних засадах є давня християнська традиція в Україні, яка впродовж століть продемонструвала свою високу життєвість в поєднанні із сучасними технологіями та засобами, якими володіє людство. Така інтеграція та взаємозв’язок дасть змогу максимально ефективно впроваджувати християнську педагогічну складову серед сучасної молоді[4, ст. 48]. У процесі навчання учнів чи студентів учитель завжди може привести приклади, які носитимуть в собі виховний характер, пов’язаний і християнською релігією в її історичному та сучасному контексті. Доцільно навести приклад для виховання учнівської молоді, використовуючи відповідні фрагменти із Біблії, наприклад про індивідуальність, особливу талановитість кожної дитини, про її особливу місію, особливий сенс її земного життя.
Велика заслуга та значення у вихованні молоді, що базується на християнськи доктринах, належить структурі сім’ї. Сім’я, через завдання духовно-морального виховання підростаючого покоління, бере участь у справі Самого Творця, де «народження є продовженням створення». Батьки, від імені Бога, допомагають дітям в осягненні мети, задуманої через Творця. Тому завдання виховання, яке перш за все покладене на батьків, є дуже важливим обов’язком, занедбання якого може дуже істотно вплинути на майбутнє людини. Про це, приміром, виразно наголошено в Декларації про християнське виховання «Gravissimum educationis» II Ватиканського Собору (1962-1965 рр.), де йдеться про те, що оскільки всі люди, незалежно від їх походження, становища і віку, володіють гідністю особи, у них є невід’ємне право на виховання, відповідне особливе ставлення до кожного з них, здійснюване стосовно їх характеру, статі, культури і батьківських традицій, але в той же час відкрите братерському спілкуванні з іншими народами, щоб заохочувалася справжня єдність і мир на Землі. Справжнє ж виховання прагне до формування людської особи, враховуючи її вищу мету і в той же час благо того суспільства, членом якого ю людина і в якому вона, ставши дорослою,
виконуватиме певні обов’язки [1]. Така позиція церкви дає чітке аргументування того, якою вартісною є педагогічна функція сім’ї щодо дитини, і якою є виховна роль структури сім’ї в формуванні ціннісних сенсобуттєвих орієнтирів в житті молодого покоління загалом.
Отже, визначення основ християнської духовності, певних орієнтирів на шляху навчання і виховання учнівської та студентської молоді свідчить, що досить ефективним способом виховання молоді, формування цінностей та усвідомлення унікальності, значимості, сенсу власного життя, є християнство та християнські моральні засади в аспектах життя, суспільної діяльності, етикеті, спілкуванні, співжитті в суспільстві, тощо. Від початку цивілізації виникла гостра необхідність знайти те цілісне і тверде обґрунтування можливості і здатності побудови особистого і суспільного процесу виховання. З часом цей процес утвердився і набрав ясних форм і різних напрямків. Сьогодні ми маємо можливість пізнавати і усвідомлювати, якими цінностями керувалися наші попередники при визначенні пріоритетів педагогіки, наскільки важливою є структура сім’ї у вихованні підростаючого покоління та формуванні у дітей сенсобуттєвих принципів, усвідомлення власної особливої місії на Землі, важливості та цінності власного життя, суспільної користі та самопожертви на благо інших. Всі ці аспекти свідчать про те, що християнська педагогіка є однією із важливих підвалин у формуванні сенсу життя молодого покоління.
Список використаних джерел та літератури:
- Бенедикт XVI. Послання на XLV Всесвітній день миру 1 січня 2012 р. – Ватикан, 2011. – 7 с.
- Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Дрогобич, 2006. – 167 с.
- Дзерович Ю. Педагогіка. – Львів: накладом Львівської Богословської Академії,1937. – 240 с.
- Документи Другого Ватиканського Собору: конституції, декрети, декларації. – Львів: Свічадо, 1996. –710 с.
- Огірко О. В. Христиѐнська педагогіка. – Навчальний посібник. – Львів: Львівський інститут МАУП, 2003. –111 c.