В статті розглянуто феномен «нігілізму» в європейській філософській думці  кін. XVIII-XX ст.  Здійснено спробу охарактеризувати поняття «нігілізм», проаналізувати філософські погляди, праці мислителів, які розглядали цей феномен, а також визначити його вплив на розуміння питання сенсу життя людини.

Ключові слова: нігілізм, феномен, сенс життя, європейська філософія, цінності, декаданс.

 The article deals with the phenomenon of “nihilism” in European philosophical thought XVIII-XX centuries. Was made an attempt to characterize the notion of “nihilism”, to analyze the philosophies, labor thinkers who consider this phenomenon, and determine its impact on the understanding of the meaning of human life issues.

Key words: nihilism phenomenon, meaning of life, European philosophy, values, decadence.

Явище нігілізму в історичному розвитку європейської філософської думки є своєрідним, оскільки внесло кардинально інші критерії в ціннісно-орієнтаційний рівень сприйняття процесів та явищ суспільства, тих, які проявляються на особистісному рівні. Звертаючись до етимології слова «нігілізм», бачимо, що походить воно від латинського «nihil» і в своїй суті означає заперечення всіх норм, принципів, законів. Як стверджує німецький мислитель, філософ Вернер Краус, численні форми прояву нігілізму виходять з двох відмінних позицій: активної, войовничої, екстравертної та пасивної, байдужої, інтравертної. У реальному житті ми стикааємося не з абсолютним нігілізмом, а з відносними формами його вияву. Наприклад самогубство є за певних обставин абсолютним нігілізмом. Він поділяє нігілізм на деонтологізуючий – той, що змушений обирати між світом, який сприймається почуттями на користь того, який тільки мислиться, та деідеалізуючий – той, що заперечує світ, який мислиться на користь безпосередньо даної нам дійсності  [2].

Проте існує не лише філософський підхід до розуміння поняття нігілізму. Психологічні дисципліни теж мають власні трактування поняття нігілізму, проте вже із іншого ракурсу. В теорії психоаналізу, наприклад, нігілізм – заперечення усталених суспільством норм, принципів, законів. Еріх Фромм запропонував підходити до нігілізму як до одного з механізмів психологічного захисту. Він вважав, що центральною проблемою людини є внутрішньо властиве людському існуванню протиріччя між буттям «кинутої в світ мимо своєї волі людини» і тим, що вона виходить за межі природи завдяки здатності усвідомлювати себе, інших, минуле і майбутнє. Е. Фромм стверджував, що розвиток людини, її особистості відбувається в рамках формування двох основних тенденцій: прагнення волі і прагнення до відчуження. Розвиток людини йде шляхом збільшення «волі», але не кожна людина може адекватно скористатися цим шляхом, викликаючи ряд негативних психічних переживань і станів, і це приводить її до відчуження.  Власне, в результаті людина втрачає своє «Я». Виникає захисний механізм «втеча від волі». Йому ж характерні мазохістські і садистські тенденції, деструктивізм, прагнення людини зруйнувати навколишній світ.

Поняття нігілізм також аналізується австрійським психологом, учнем Зігмунда Фройда Вільгельмом Райхом. Він писав про те, що тілесні характеристики  (стриманість і напруженість) і такі особливості, як постійна посмішка, зверхня, іронічна і зухвала поведінка – це все залишки дуже сильних захисних механізмів в минулому, які відокремилися від своїх вихідних ситуацій і перетворилися на постійні риси характеру. Вони проявляються як «невроз характеру», однією з причин якого і є дія захисного механізму – нігілізму. «Невроз характеру»  – це тип неврозу, під час якого захисний конфлікт виражається в окремих рисах характеру, способах поведінки, тобто в патологічній організації особистості в цілому.

Важливо зазначити, що нігілізм мав важливе місце і у працях німецького мислителя Фрідріха Гайнріха Якобі, котрого можна вважати родоначальником даного терміну. Нігілістами з часів Якобі називають різних людей, а нігілізмом – різні вчення. Філософія нігілізму – це універсальна життєва позиція, що становить основу особистості людини, чиє життя дійсно стверджується за рахунок послідовного всезаперечення. Це поняття має стати повноцінною основою життя людини, створити для неї умови задоволення та вседостатку. Тому, воно має стати справді послідовним, що не лишає місця ні для чого, у тому числі й для самовільності індивідуального буття. Цю теорію підтримував також і німецький мислитель, прибічник анархо-індивідуалізму Макс Штирнер. Він вказував на те, що щирий нігілізм, таким чином, може випливати тільки зі скепсису щодо будь-яких вказівок на які-небудь граничні основи людського існування. Цей скепсис мусить мати ту саму основу, що й у скептицизмі, а також в агностицизмі. Недосконалість людської природи визначає недоступність для людини обґрунтування її життя. Проте є люди, які, не володіючи реальними знаннями про сенс життя, лукавлять щодо конкретних і локальних причин свого життя, переслідуючи конкретні й локальні цілі  [3, с. 165].

Не менш важливе значення у характеристиці нігілістичної філософії, формуванні філософської позиції нігілізму, мають філософські погляди німецького мислителя, представника класичної філософії, Фрідріха Ніцше. В своїх працях філософ намагався показати власну позицію нігілізму, при цьому він відштовхувався від поняття істини. Зокрема, Фрідріх Ніцше говорив: «Якщо істина, тобто істинне і дійсне, виводиться і зводиться, в якийсь самосущий світ, то це суще виступає як щось таке, для чого повинно підкоритися все людське життя. Істинне є саме по собі належне і бажане. Людське життя тільки тоді на щось годиться, тільки тоді визначена істинними чеснотами, коли ці останні тільки до того спрямовані і тільки тому сприяють, щоб здійснити бажане і належне, слідувати за ними і так підпорядкувати себе ідеальному».  Поряд із тлумаченням поняття істинності та істини, мислитель зважає ще на місце людини, як основи, фактора, що є носієм нігілістичних позицій. «Людина, – писав мислитель, – котра відрікається перед ідеалами і дуже прагне їх виконати, є доброчесною, придатною для суспільного життя»  [5]. Така людина має можливість створювати і хороші суспільні умови, формувати навколо себе приємну ауру спілкування та відносин із людьми, а головне – така людина ніколи не буде пустою у своєму житті, оскільки має власну життєву позицію і бажання її втілювати.

Поряд із поняттям ідеалу та суб’єкта людини, котрі використовуються в розумінні мислителем суті нігілізму та співвідношення із ним питання сенсу життя, є питання моралі. Мораль розуміється як вчення про відносини панування, при них, в свою чергу, виникає «феномен життя». Фрідріх Ніцше, зокрема, писав: «Я розумію під мораллю систему оцінок, що стикаються з умовами життєдіяльності тієї чи іншої людини. З одного боку, мораль означає у формальному, найбільш широкому сенсі будь-яку систему оцінок і відносин панування [5, с. 301]. Мораль тут розуміється настільки широко, що і нові оцінки теж можуть бути названі «моральними», лише тому, що ними встановлюються умови життєдіяльності. По-друге, однак, і як правило мораль означає, за Ніцше, систему тих оцінок, які включають в себе вступ безумовних верховних цінностей у собі в сенсі платонізму і християнства. Мораль є мораль так званої «хорошої людини», яка живе з протилежності і всередині протилежності до «зла» і не «по той бік добра». Оскільки метафізика Ф. Ніцше стоїть «по той бік добра і зла», намагаючись перш за все виробити і зайняти цю позицію як принципову і основоположну, Ніцше вправі можна назвати так званим «імморалістом»  [6].

«Добра людина» цієї «моралі» є, мисляча метафізично, та людина, яка нічого не підозрює про походження цінностей, яким вона підпорядковує себе як безумовним ідеалам. Це не походження цінностей тримає людину в стороні від будь-якого експліцитного осмислення походження цінностей: а саме те, що вони встановлені самою волею до влади умов її власного бажання і суспільної автономності. «Наївність» людини в побудові життєвих орієнтирів рівнозначна з «психологічною невинністю». Це означає те, що волю до влади, котра є в людині постійною, вона виносить у собі як варіант реабілітації перед життєвими труднощами. Людині психологічно комфортно виносити в собі бажання влади, оскільки це комфортно психологічно. Такі очікування нівелюють всі невдачі і поразки людини, забезпечують її стабільність у житті, якої вона не може віднайти у питаннях власного сенсу життя. «Це все ще та сама гіперболічна наївність людини, вводити самого себе як зміст і міру цінностей, оскільки лиш через призму власного буття можна забезпечити хоча б часткове виведення формули життя. Ніщо інше не дає нам відповіді на це питання, або, і це абсолютно можливо, її і немає взагалі» – саме так висловився Фрідріх Ніцше, трактуючи тяжіння до пошуків людиною сенсу власного буття  [4, с. 201].

Ще однією і важливою ланкою у виведенні пошуків сенсу життя є виведення співвідношень у поняттях «нігілізм» та «декаданс», чого не намагалися зробити філософи до того часу, або ж цієї епохи. Ніцше перетворює французьке слово «decadence»  (занепад, розкладання) у філософську категорію. Цей «декаданс» для нього не просто розкладання, але і, перш за все, виродження, виснаження духовних сил. З точки зору теорії волі до влади, декаданс – це постійне ослаблення, не зростання, а згортання сили і могутності. Причому для мислителя декаданс, як усякий занепад, старіння, відмирання, відпадання окремих частин, абсолютно закономірний. «Поява декадансу так само необхідно, як і будь-який поступальний рух у житті, не в нашій владі усунути його… З чим потрібно всіма силами боротися, так це з занесенням зарази в організм, а декаданс завжди знайде своє місце в людському житті».

В епоху декадансу діячі культури є, переважно, декадентами, окрім Наполеона. Ніцше наділяє титулом декадента майже всіх представників культури XIX століття. Не мине ця доля і колишніх його наставників – Ріхарда Вагнера і Артура Шопенгауера. Фрідріх Ніцше зумів створити власну позицію та вплив на філософію ХХ ст. Мислитель зневажає ідеали християнства, насамперед за те, що вони є породженням «стадної» моралі, моралі слабких. Власне християнство для Ніцше – це і є вид декадансу. Точно так він заперечує і ідеали соціалізму, оскільки не бачить в них нічого і вважає їх продовженням, модифікацією християнських ідеалів – ідеалів тиранії слабких і пригноблених над сильними і творчими особистостями. Час життя Ніцше – є час занепаду, розкладу, і знову ж таки – декадансу. «Найбільш загальна ознака сучасної епохи: неймовірний спад гідності людини в її власних очах». Ця епоха породжує соціалістичні вчення, які філософ відносить до пасивного нігілізму  [1].

«Соціалізм, – пише Ніцше, – як до кінця продумана тиранія найдурніших, тобто поверхневих, заздрісних, на три чверті акторів, – дійсно є кінцевим висновком з «сучасних» ідей і їх прихованого анархізму». Анархізм тут, мабуть, треба розуміти не як конкретне політичне вчення, а саме як символ пасивного нігілізму. «У вченні соціалізму погано захована» воля до заперечення життя» – подібні навчання могли вигадати тільки люди-невдахи і неправильно сформоване суспільство»[7].

Декаданс є основна характеристика нашої епохи. Саме в осмисленні поняття декадансу можна знайти ті перешкоди, котрі зустрічає людина на нинішньому етапі розвитку суспільства та, як наслідок, розвитку філософії. Сформовані мислителем і наслідки декадансу, котрі є співзвучними із тими наслідками, які викладені в позиціях нігілізму. Серед них такі суспільні проблеми, як гріховність перед суспільством, хворобливість людини, злочинність, християнські норми целібату, котрі ведуть до зниження народжуваності та збочень. Внаслідок – це істерія, ослаблення волі. І менші частинки, складові цього ослаблення – це алкоголізм, песимізм, анархізм, розпуста, також і духовне зледеніння, те, яке знищує всю людську сутність.

Отже, основна позиція нігілізму у філософії зазначеного періоду диктує те, що людина не може знати визначальних чинників свого життя, тому вона має прагнути відмовитися від будь-якого осмислення його і жити бездумно. На основі осмислення цих особливостей, а також  особливостей декадансу, Фрідріх Ніцше об’єднує їх розуміння з власного погляду. Але співвідношення понять нігілізм і декаданс – не просто співвідношення частини і цілого, або ж співвідношень, залежних одна від одної.. Ніцше висуває положення про активну і пасивному форму нігілізму, виходячи з якого нігілізм може мати двояке значення: нігілізм як знак підвищеної потужності духу – активний нігілізм, та нігілізм як падіння і регрес сили духу – пасивний нігілізм. Ці всі моменти показують лише те, що життя для людини  не має сенсу, воно лиш протікає, як лінійне утворення, без зупинок для усвідомлення людиною того, що воно має сенс. Саме тому, вказуючи на той спектр думок, які виникали на тлі цих філософських настроїв і загалом нігілістичної філософії, особливо в контексті сенсу життя людини, варто сказати, що це питання є концептуально важливим. Воно потребує чіткої диференціації та всебічної характеристики, як таке, що пояснює сенс людського життя з протилежного, «негативного», «нігілістичного» боку.

Список використаних джерел та літератури:

1. Виктор Франкл Человек в поисках смысла. –  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ru/DPEOPLE/frankl.txt
2. Дубровский Д. И. Смысл смерти и достоинство личности/ Д. Дубровский // Философские науки. – 1990. – № 5. – С. 14–16
3. Зеленкова І. Л. Проблема сенсу життя: Досвід релігієзнавчого дослідження / І. Зеленкова. – Мінськ, 1993. – 525 с.
4. Ніцше Ф. Повне зібрання творів. – Том 4. Так мовив Заратустра. – Львів: Астролябія, 2010. – 384 с.
5. Пристинська Г. Я. Самість людини в західній філософії  (XVI-XVII ст.) / Г. Пристинська // Мультиверсум. Философский альманах. – 2001. – №21. – С.42–49.
6. Харченко О. – Нігілізм та ніцшеанство. –  [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/14550112/religiyeznavstvo/indiferentizm.html
7.  Шелег А. – Моральний нігілізм Ніцше – знищення сенсу життя. –  [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://nihilismnicshe.filos23 /184jo.html