Анотація. У статті досліджується застосування інституту конституційно-правової відповідальності парламенту у вітчизняній державно-правовій практиці. Здійснюється аналіз нормативної регламентації інституту дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, її органів та посадових осіб. Акцентується увага на недостатньо врегульованих моментах та здійснюється узагальнення шляхів вдосконалення застосування даного інституту у вітчизняній практиці.

Ключові слова. Конституційно-правова відповідальність, Верховна Рада України, парламент, дострокове припинення повноважень парламенту, парламентарій, пленарне засідання парламенту, 30 днів чергової сесії, більшість від конституційного складу парламенту.

Annotation. In the article it is investigated the application of the institute of a constitutional and legal responsibility of a parliament in the national legal practice. It is made an analysis of normative regulation of the institute of the pre-term stopping of an authority of Verkhovna Rada of Ukraine, its organs and public servants. Attention is accented on not well-regulated moments and it is made summing up of the ways of refinement of this institute in a national practice.

Key words. Constitutional and legal responsibility, Verkhovna Rada of Ukraine, parliament, a parliamentarian, plenary parliamentary session, thirty days of regular session of parliament, a majority of a constitutional composition of Parliament.

Постановка проблеми. Політико-правові процеси останніх років засвідчили, що питання конституційно-правової відповідальності на сьогодні набули не лише теоретико-методологічної, а й практично-прикладної значущості. Такий вид конституційно-правової відповідальності як дострокове припинення главою держави повноважень парламенту був закріплений у Конституції України, але відповідна конституційна санкція була застосована лише у 2007 році [1, с. 41].

Викладення основного матеріалу. 2 квітня 2007 р. Президент України вперше в новітній вітчизняній конституційній історії зреалізував своє конституційне право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, започаткувавши відповідну практику. Указ Президента України від 2 квітня 2007 р. «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» став результатом гострого протистояння Глави держави, опозиційних парламентських і позапарламентських політичних сил із правлячою парламентcько-урядовою коаліцією [4, с. 257]. В Указі Президент закцентув увагу на порушеннях конституційних норм щодо формування коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, а також мотивував видачу Указу необхідністю запобігання узурпації влади [3].
Важливо відмітити ту цікаву деталь президентського Указу, що він обгрунтовував право Глави держави на розпуск Парламенту, взагалі не згадуючи ст. 90 Конституції України, яка пропонує вичерпний перелік підстав дострокового припинення повноважень Верховної Ради України за ініціативи Президента України. Це, безумовно, завідчувало всю відносність правової аргументації, відтвореної в Указі Президента України. У зв’язку з цим набула особливої актуальності проблема, пов’язана з відсутністю належної нормативної регламентації інституту дострокового припинення повноважень Верховної Ради України за змістом ст. 90 Конституції України [4, с. 258].
З теоретичного погляду проблема парламенту як суб’єкта конституційної відповідальності розглядається і вирішується з урахуванням доктрини організації державної влади.
Згідно з Конституцією Української РСР 1978 р., Верховна Рада УРСР була найвищим органом державної влади (ст. 97 вище згаданого нормативно-праовового акту), проте не була об’єктом санкцій конституційно-правової відповідальності, адже доктрина суверенітету найвищого представницького органу народу не передбачала такого органу, який стояв би над Верховною Радою й мав право застосовувати щодо неї санкції.
Відмова від принципу побудови державної влади на основі суверенітету Веровної Ради й побудова державної влади на засадах поділу цієї влади змінили статус Верховної Ради України. Згідно з чинною Конституцією України Верховна Рада України сама може бути об’єктом і суб’єктом конституційної відповідальності [5, с. 105].
Так, згідно зі ст. 90 Конституції, Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо впродовж тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не розпочалися [6, с. 34].
Конституційний Суд України у Рішенні по справі N 1-21/2004 про умови дострокового припинення повноважень Верховної Ради України від 19 травня 2004 року N 11-рп/2004 протлумачив, що словосполучення «протягом тридцяти днів» треба розуміти як перебіг тридцятиденного строку підряд, тобто в календарних днях. Обчислення строку починається з дня, коли заплановані пленарні засідання однієї чергової сесії не змогли розпочатися, а якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то днем його закінчення є наступний робочий день. Виникнення у Президента України права на дострокове припинення повноважень Верховної Ради України пов’язане не з кількістю пленарних засідань, а з кількістю днів, протягом яких пленарні засідання не можуть розпочатися [7].
Що стосується словосполучення «пленарні засідання не можуть розпочатися», то його треба розуміти так: пленарні засідання Верховної Ради України не можуть розпочатися через недодержання встановленого Конституцією України і Регламентом порядку роботи Парламенту. Саме ця причина унеможливлює здійснення конституційних повноважень єдиним органом законодавчої влади в Україні. Тобто, можлива підстава дострокового розпуску парламенту Президентом України – недотримання процедурних (організаційних) аспектів у діяльності Верховної Ради України. Тому, не можна погодитися з висловленням у правовій літературі припущенням, що розпуск парламенту має виключно політичний характер [8, с. 206].
Іншим видом санкцій, що можуть застосовуватися до Верховної Ради України, є прийняття Конституційним Судом України рішення про те, що певний, ухвалений Верховною Радою, закон є неконституційним повністю чи в окремій частині, якщо він не відповідає Конституції України або якщо порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (ст. 152 Конституції України) [6].
Формами конституційно-правової відповідальності парламенту України є повернення Президентом законів, прийнятих Верховною Радою України, із вмотивованими сформульованими пропозиціями для повторного розгляду, тобто застосування Главою держави права вето [8, с. 207].
Можна дійти до висновку, що різноманітні варіанти кризових ситуацій, які можуть траплятися у державно-правовій практиці (відсутність парламентської більшості, протистояння з представниками інших гілок влади), впливають на здійснення парламентом законодавчої функції. Тому пропонується визнати підставою конституційно-правової відповідальності Верховної Ради України невиконання її основної функції – законодавчої і доповнити п. 8 ст. 106 Конституції України положенням, що повноваження Верховної Ради України припиняються за результатами всеукраїнського референдуму, який ініціюється Президентом України або народом України у випадку неприйняття нею протягом 30 днів жодного закону [9, с. 13].
Суб’єктом конституційно-правової відповідальності може виступати не лише Парламент України, а й окремі його органи. Зокрема, у разі порушення вимог Регламенту головуючим на пленарному засіданні (відповідно Головою Верховної Ради України, Першим заступником чи заступником Голови Верховної Ради України) народний депутат має право звернутися до посадової особи із зауваженнями про допущені порушення. У випадку грубого або систематичного порушення головуючим Регламенту Верховної Ради України після скороченого обговорення може прийняти рішення про відсторонення головуючого від ведення пленарних засідань на трок до двох пленарних днів більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Парламенту [10]. У разі відсторонення головуючого від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії, за висновком комітету з питань регламенту, Парламент може розглядати питання про відкликання його з посади [8, с. 207].
У зв’язку з незадовільною роботою за рішенням Верховної Ради України з посад можуть бути відкликані Голова комітету, перший заступник, заступник голови та секретар комітету (ч. 1 ст. 83; п. 2 ч. 3. ст. 7 вищезгаданого закону).
Конституційно-правова відповідальність комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій і депутатських груп чинним законодавством не передбачена. Лише у випадку зменшення кількісного складу менше мінімально допустимої межі зазначені органи припиняють функціонування (ч. 1 ст. 8; ч. 4 ст. 80 вищезазначеного закону).
Спеціалізованими органами у структурі Верховної Ради України, що реалізують функції парламентського контролю, є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини і Рахункова палата. До зазначених органів у випадку порушення ними конституційних повноважень також можуть застосовуватися заходи конституційної відповідальності [8, с. 208]. Зокрема, парламент більшістю голосів від конституційного складу приймає рішення про звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України до закінчення строку, на який його було обрано, у разі: 1) порушення ним присяги; 2) порушення вимог щодо несумісності діяльності. Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповноваженого дає спеціально створена тимчасова слідча комісія Верховної Ради України [11].
За поданням Голови Верховної Ради України Парламент може достроково звільнити з посад у разі порушень законодавства України або допущення зловживань по службі Голову Рахункової палати, його Першого заступника і заступника, головного контролера, Секретаря Рахункової палати більшістю голосів народних депутатів конституційного складу [12].
Доцільно розширити підстави конституційно-правової відповідальності органів та посадових осіб Верховної Ради України, наприклад, визначити у Регламенті Верховної Ради України, що Голова Верховної Ради України та його заступники можуть бути звільнені з посади у випадку систематичного порушення Регламенту Верховної Ради. Певного удосконалення потребує інститут конституційно-правової відповідальності таких посадових осіб Верховної Ради України, як Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, голови комітетів, народні депутати [9, с. 13].
Щодо конституційно-правової відповідальності народного депутата, то варто зазначити, що, оскільки народний депутат входить до складу органу державної влади – Верховної Ради України, то на нього поширюється встановлене ст. 3 Конституції України положення про відповідальність держави перед народом. Відповідно до кандидатури парламентарія пред’являються підвищені вимоги. Наприклад, за порушення конституційної вимоги скласти присягу народний депутат втрачає депутатський мандат [8, с. 208].
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про статус народного депутата України» парламентарій відповідальний за свою діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України [13]. Ця норма-принцип конкретизується у позбавленні народного депутата за порушення дисципліни та норм етики на пленарному засіданні права на виступ чи, залежно від тяжкості скоєного проступку, можливості участі до п’яти пленарних засідань.
Найбільш сувора санкція конституційно-правової відповідальності, що може застосовуватися до парламентарія, − дострокове припинення повноважень у випадку набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього або порушення вимог несумісності. Інші підстави дострокового припинення повноважень народного депутата (пункти 1, 3-5 ч. 2 ст. 81 Конституції) не є конституційними деліктами і тому не є фактичними підставами конституційно-правової відповідальності. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України [8, с. 209].
Висновки.
Отже, застосування інституту дострокового припинення повноважень Верховної Ради України вимагає вдосконалення, а зокрема:
– систематизації законодавства з питань конституційно-правової відповідальності в окремому Законі «Про конституційно-правову відповідальність посадових осіб», де необхідно чітко регламентувати порядок застосування дострокового припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України;
-доцільно розширити підстави конституційно-правової відповідальності органів та посадових осіб Верховної Ради України, наприклад, визначити у Регламенті Верховної Ради України, що Голова Верховної Ради України та його заступники можуть бути звільнені з посади у випадку систематичного порушення Регламенту Верховної Ради;
– доповнити п. 8 ст. 106 Конституції України положенням, що повноваження Верховної Ради України припиняються за результатами всеукраїнського референдуму, який ініціюється Президентом України або народом України у випадку неприйняття нею протягом 30 днів жодного закону;
– законодавчо передбачити конституційно-правову відповідальність комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій і депутатських груп.

Список використаних джерел
1. Скрипнюк О. Конституція України та розвиток теорії та практики конституційно-правової відповідальності ∕ О. Скрипнюк ∕ ∕ Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. − № 6 (92). – С. 41.
2. Мартинюк Р. Інститут дострокового припинення повноважень парламенту : перший вітчизняний досвід ∕ Р. Мартинюк ∕ ∕ Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2007. – Випуск 38. – 220 с.
3. Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України : Указ Президента України № 264/2007 від 2 квітня 2007 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda. com.ua/ articles/2007/04/ 6/3226269/
4. Мартинюк Р. Інститут дострокового припинення повноважень парламенту : перший вітчизняний досвід ∕ Р. Мартинюк // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2007. – Випуск 38. – С. 256-261.
5. Кривенко Л. Конституційно-правова відповідальність – елемент конституційно-правового статусу Верховної Ради України ∕ Л. Кривенко ∕ ∕ Часопис Київського університету права. – 2002. − № 4. – С. 104-112.
6. Конституція України : Офіц. видання. – станом на 01.11.2010 р. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 88 с.
7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 90, пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України (справа про умови дострокового припинення повноважень Верховної Ради України) від 19 травня 2004 р. № 11-рп ∕ 2004 ∕ Верховна Рада України : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: ∕ ∕ zakon.rada.gov.ua
8. Словська І. Верховна Рада України як суб’єкт конституційно-правової відповідальності ⁄ І. Словська ⁄ ⁄ Право України. – 2011. − № 5. – С. 204-209.
9. Мельник О. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади / О. Мельник // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. − К., 2000. – С. 13.
10. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. ∕ ∕ Відомості Верховної Ради України. – 2010 р. − № 14. Ч. 1-2 ст. 29 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4. rada.gov. ua/laws/show/1861-17
11. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23 грудня 1997 р. ∕ ∕ Відомості Верховної Ради України. − № 20. – Ст. 99 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/ 776/97-%D0%B2%D1%80
12. Про рахункову палату України : Закон України від 11 липня 1996 р. ∕ ∕ Відомості Верховної Ради України. − 1998 р. − № 24. П. 1 ч. 4, ч. 5 ст. 37 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/ 315/96-%D0%B2%D1%80
13. Про статус народного депутата України : Закон України від 17 листопада 1992 р. ∕ ∕ Відомості Верховної Ради України. – 1993 р. − № 3 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/ 2790-12