У статті розглядається теперішнє становища адвоката Франції у суспільному житті. Наводяться вимоги законодавства, що стосуються умов набуття статусу адвоката. Розглянуто основи самоуправління та організаційно-правові форми діяльності французької адвокатури. Піднято питання оплати праці та понесення ними відповідальності. Наводяться статистичні дані щодо кількості практикуючих адвокатів.
In the article the present is examined positions of advocate of France in public life. The requirements of legislation, which touch the terms of acquisition of status by advocate, are pointed. Bases of self-government and legal forms of activity of French advocacy are considered. The question of payment of labour and bear is affected by them to responsibility. Statistical information over is brought in relation to the amount of practicing advocates.
Ключові слова: Франція, адвокат, адвокатура Франції, вимоги набуття статусу адвоката, колегії, гонорар, відповідальність, стан адвокатів.
Постановка проблеми. Конституція України в статті 59 проголосила, що найважливішою соціальною функцією адвокатури є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. Проте, нинішня ситуація свідчить, що даний інститут права є недостатньо ефективним і тому виникає необхідність створити сильну і незалежну адвокатуру на прикладі адвокатури Франції. Сучасному періоду розвитку французької адвокатури з одного боку – притаманна поява її окремих інститутів, а з іншого – універсальність, вироблена протягом віків.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Тему французька адвокатура досліджували багато науковців, зокрема: Гловацький І.Ю., Горбачова Е., Деханов С.А., Молдован А.В., Попелюшко В.О. та ін.
Мета і завдання дослідження. Мета даної наукової статті полягає у дослідженні на основі доктринальних положень правової природи інституту адвокатури Франції, вивчення досвіду організації адвокатури та професійної етики адвокатів цієї держави. Це зумовлює виконання таких завдань: виявити основні характеристики сучасної французької адвокатури; визначити основні аспекти процесу набуття статусу адвоката у Франції; дослідити юридичну природу французької адвокатури.
Викладення основного матеріалу. Аристотель писав, що соромно не вміти захищати себе рукою, але іще більш соромно не вміти захищати себе словом. Виникає враження, що саме цим принципом керуються адвокати Франції протягом всього свого існування.
Сучасна французька адвокатура є яскравим прикладом злагодженої системи, що увібрала в себе лише найкращі традиції минулих віків. Від самого початку до наших днів цей інститут вирізняється високим рівнем самоорганізації, чіткою регламентацією їхньої професійної діяльності та професійною етикою.
На сучасному етапі адвокатура Франції зазнає реформування. Першого січня 1992 р набрали чинності поправки до Основного закону про статус адвокатів № 71-1130 від 31 грудня 1990 p., мета яких реформувати деякі судові та інші юридичні професії. Головна особливість реформи – створити нову професію, члени якої носитимуть звання адвоката [1, 264].
На законодавчому рівні закріплено основні вимоги до кандидата на посаду адвоката:
Обов’язкова наявність французького громадянства або громадянства держави-члена ЄС, або держави-сторони договору про європейський економічний простір, або громадянства держави чи територіальної одиниці, які хоч і не є членом ЄС чи стороною договору про європейський економічний простір, але які надали французам право здійснювати професійну діяльність на своїй території на таких самих умовах, на яких її громадяни можуть здійснювати професійну діяльність на території Франції з урахуванням рішень Ради ЄС, або ж мати статус біженця чи апатрида, що знаходяться під захистом Бюро Франції із захисту біженців та апатридів [2].
Наявність диплома магістра права 1 ступеня чи еквівалентний йому диплом.
Наявність Сертифіката про присвоєння статусу адвоката.
Для отримання Сертифіката особа, яка бажає здійснювати адвокатську діяльність, повинна скласти іспити на присвоєння такого статусу. Для цього обов’язково потрібно пройти курс спеціального навчання у регіональному центрі професійного навчання або у школі професійної освіти колегії адвокатів.
Увесь курс навчання складається з трьох етапів, кожен із яких триває 6 місяців. У процесі першого періоду вивчаються загальні питання діяльності адвокатів, а саме: статус, професійна етика, практичні аспекти адвокатської діяльності. Другий період присвячений індивідуальній програмі навчання у CRFPA (Місцевому центрі професійного навчання адвокатів) або в EFB (Професійній школі навчання колегії адвокатів), і виступає в якості професійного проекту, що дозволяє кандидату визначитися з конкретною сферою діяльності. Суть третього етапу складає стажування в адвоката. Після завершення навчання кандидат складає іспит, який складається з письмової та усної частин. Особа вважається такою, що успішно склала іспит, якщо у кінцевому результаті набрала 130 і більше балів. Після отримання Сертифіката про присвоєння статусу адвоката особа складає присягу перед апеляційним судом. Після цього молодий адвокат проходить ще дворічне стажування зі спеціальності і одержує посвідчення. Лише після цього його ім’я вноситься до списків ордену як повноправного члена [2; 3, 215].
Особа, що претендує на звання адвоката, не може бути засуджена за діяння, несумісні з гідністю і порядністю. Також вона не може мати серйозні дисциплінарні або адміністративні проступки.
Це пов’язано з тим, що адвокати Франції від початку своєї появи вирізнялась високим рівнем професійної етики. Вони споконвіку дотримуються традицій своєї спільноти. Гідністю приватної особи є особисте надбання; гідністю адвоката є надбання усього стану (цеху) адвокатів [4, 16].
Кандидат на посаду адвоката не може займатися й діяльністю, що є несумісною з професією адвоката (наприклад, бути підприємцем).
Така особа має не підпадати під процедуру банкрутства чи інші санкції, передбачені главою VI закону від 25.01.1985 р., що стосуються реорганізації та ліквідації в судовому порядку установи чи, відповідно до попередньої редакції цього закону, санкції, яка передбачена главою ІІ закону від 13.07.1967 р. про судову процедуру, ліквідацію майна, неплатоспроможність і банкрутство [2].
Адвокати Франції об’єднуються у колегії по судових округах діяльності кожного трибуналу вищої інстанції. Очолює колегію адвокатів голова, що обирається таємним голосуванням строком на два роки. Він наділений дисциплінарними повноваженнями по нагляду за адвокатами, витупає арбітром у справах між адвокатами, стежить за професійною підготовкою й перепідготовкою адвокатів і головує на засіданні ради колегії, яка обирається адвокатами строком на три роки [5, 25]. Нині у Франції нараховується близько 180 колегій, які об’єднують приблизно 49000 адвокатів. 179 колегій сформували Асоціацію голів колегій адвокатів Франції та заморських територій [2].
Традиційно найбільш поширеними є асоціації і цивільно-професійні товариства. Асоціація – це об’єднання адвокатів, кожний з яких персонально відповідає перед своїм клієнтом. Права члена асоціації мають особовий характер і не можуть передаватися. Члени асоціації повною мірою зберігають свою правосуб’єктність. Угода про їх створення укладається в письмовому вигляді і доводиться до відома Ради ордена адвокатів. Дуже поширеною формою групового об’єднання є цивільно-професійні товариства (ЦПТ). ЦПТ вносяться до списків об’єднань адвокатів і підлягають реєстрації як юридичні особи [3, 217]. Також адвокати можуть працювати особисто або ж працювати за трудовим договором в іншого адвоката. В останньому випадку адвокат не має права мати власну клієнтуру.
Питання оплати праці адвокатів завжди було досить проблематичним. Закон Французької Республіки «Про реформування деяких судових і юридичних професій» № 71-1130 від 31 грудня 1971 р. визначив, що сума гонорару складається з двох частин: затрати адвоката та власне винагорода. Останній складовий момент залежить від складності справи, її об’ємності, майстерності самого адвоката та майнового стану клієнта.
Законодавством Франції передбачено обов’язок надання адвокатами безоплатної правової допомоги. У Парижі приблизно 27 тисяч жителів щороку одержує такі консультації. Виникає чимало проблем й у наданні безоплатної або пільгової правової допомоги. Так, число осіб, які користуються нею у цивільних справах, постійно зростає. Однак, винагорода в цих випадках є досить скромною і виплачується з чималим проміжком у часі. У деяких департаментах Франції, де допомога надається на пільгових засадах, вона складає 50% усіх цивільних справ. Сьогодні адвокати ставлять питання про перегляд ставок винагороди і створення таких механізмів, які виключали б затримку оплати і неузгодженість дій колегій та держави. Пропонується також створити спеціальний фонд оплати праці адвокатів, які допомагають тим, хто має право на пільги [5, 270].
На думку науковців, загальною підставою відповідальності адвоката при виконанні ним професійних обов’язків є порушення основних принципів. На адвокатів могли бути накладені наступні дисциплінарні покарання: попередження, догана, заборона практики на строк до одного року і виключення зі списку [6, 13].
У Законі про статус адвоката передбачається обов’язкове страхування його професійної цивільно-правової відповідальності. Мінімальний розмір страхової суми складає 2 мільйони франків на рік на одного адвоката. Сам
договір страхування укладається зі страховою організацією індивідуально адвокатом або групою адвокатів. У Франції існує ще один вид обов’язкового страхування адвокатів, який призначений для відшкодування грошових сум та цінних паперів, одержаних адвокатом для виконання професійної діяльності. Договір страхування адвокатів у цьому випадку укладається колегією, членами якої вони є. В цілому, страхова виплата постраждалому здійснюється тільки за рішенням суду. Отже, страхування професійної відповідальності адвокатів Франції передбачає колегіальне та індивідуальне страхування адвокатів [7, 26].
Незважаючи на не завжди сприятливі в історичному аспекті соціально-політичні умови суспільного життя Франції, стан адвокатів залишався завжди незалежним від політичного життя, стійким і згуртованим. Як приклад можна навести таку подію. У 1579 р. Генріх ІІІ видав наказ, згідно з яким адвокати і повірені зобов’язувались власноручно відмічати на документах суму отриманого гонорару. Адвокати обурились і як результат наказ не був виконаний, але вже у 1602 р. парламент поновив дію даного наказу. Після невдалих спроб відмінити його дію адвокати під час одного з зібрань вирішили припинити свою діяльність. Після такого випадку адвокати ще довгий час поверталися до своєї діяльності [8, 57].
Нові статистичні дані свідчать, що станом на 1 січня 2011 р. на території Франції було зареєстровано 53744 адвоката, що на 41% більше ніж десять років тому. У цій державі кількість адвокатів відповідно до кількості населення становить співвідношення 1 адвокат на 1200 чол., у той час як у Швейцарії цей показник становить 1 адвокат на 930 чол., у Німеччині – 1 адвокат на 530 чол., в Італії – 1 адвокат на 280 чол. Для сучасної адвокатури також характерний процес фемінізації професії. З 2009 р. кількість жінок-адвокатів перевищує кількість їхніх колег чоловіків [9].
Висновок. Отже, увесь шлях, пройдений французькою адвокатурою, забезпечив своїй спільноті високий рівень незалежності, повагу та довге існування. Сучасна адвокатура зазнає «нове переродження» зі збереженням усіх найкращих традицій, ефективність яких підтвердилась часом. Розвиток адвокатури Франції може послугувати розвитку української адвокатури, посприяти її самоорганізації, яка, можливо, через багато років послужить зразком комусь іще.
Список використаних джерел:
1. Святоцький О.Д. Адвокатура: історія і сучасність / О.Д. Святоцький, В.В. Медведчук – К.: Ін Юре. – 1997. – 320 с.
2. Кудрявцева Н. Адвокатская деятельность во Франции [Електронний ресурс]. / Н.Кудрявцева. // Журнал «Нижегородский адвокат». – 2011. – №9. – Режим доступу: http://apno.ru/
3. Смоленский М.Б. Адвокатская деятельность и адвокатура Российской федерации. Издание 3-е исправленное и дополненное / М.Б. Смоленский – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2004. – 256 с.
4. Молло М. Правила адвокатской профессии во Франции (1842 г.). Перевод с французского / М. Молло – М.: Издание Н.П. Шубинского, 1894. – 98 с.
5. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі / І.Ю. Гловацький – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
6. Попелюшко В.О. Виникнення та інституційне становлення адвокатури Франції / В.О. Попелюшко // Адвокат. – № 1(124). – 2011. – С. 9 – 13.
7. Обловацька Н.О. Страхування професійної відповідальності адвокатів в Україні [Електронний ресурс]. / Н.О. Обловацька. // Адвокат. – №9 (120). – 2010. – С. 25 – 28.
8. Васьковский Е. В. Организация адвокатуры. Т.1. Очерк всеобщей истории адвокатуры / Е.В. Васьковский. – С.Пб., 1983. – 476 с.
9. Литвинский Д. За 10 лет французских юристов стало в 1,5 раза больше [Електронний ресурс]. / Д. Литвинский // Закон і Бізнес. – 2012. – №6. – Режим доступу: http://zib.com.ua/ru