Стаття присвячена комунікативним особливостям використання паралінгвістичних засобів у сфері ділового спілкування. В ній розглянуто роль, ефективність та рівень реалізації невербального аспекту в комунікативній діяльності ділових партнерів.

Ключові слова: невербальне спілкування, паралінгвістика, вербальне спілкування,  компонент комунікації,  просодика,  кінесика, проксеміка, такесика, зовнішній вигляд.

The article is dedicated to communicative features of paralinguistic means of business communication. The role, effectiveness and level of implementation of non-verbal components in the communicative act between business partners are being discussed.

Key words: non-verbal communication, paralinguistics, verbal communication, component of communication, prosody, kinesics,  proxemics, tacesics, appearance.

Крилатим став вислів Шарля-Моріса Талейрана: «Мова дана людині, щоб приховувати власні думки». Слово – це лише один із засобів їх виразу, але люди не завжди говорять саме те, що думають і відчувають. Вміння зрозуміти справжні емоції  і розгадати щирі думки свого співрозмовника ми називаємо інтуїцією, або ж «шостим чуттям». Насправді, це означає, що людина помітила суперечність між мовою тіла і сказаними її співрозмовником словами.

Головною особливістю невербального спілкування є те, що воно, не зважаючи на деяку автоматичність, виявляється, в основному, завдяки імпульсам нашої підсвідомості, і відсутність можливості підробити ці імпульси спонукає нас довіряти мові тіла більше, ніж звичайному вербальному каналу спілкування.

Вивченням невербальних факторів, які супроводжують мовне спілкування і беруть участь у передачі інформації, і займається порівняльна мовознавча дисципліна – паралінгвістика.

Хоча б базові знання з цієї науки необхідні кожному. Вони стануть у нагоді як у побутовій сфері, підчас веселої дружньої розмови чи  інтимної бесіди з коханою людино, так і в діловому спілкуванні, адже жодні переговори ділових партнерів не обходяться без конкуренції їх інтересів, аргументів, використання всього арсеналу вербальних і невербальних засобів задля досягнення поставленої мети.

Отже, на сучасному етапі розвитку ділової комунікації актуальним є питання вивчення невербальних засобів спілкування як релевантних для досягнення відкритих, чесних та ефективних ділових взаємовідносин в межах когнітивно-дискурсивної парадигми знання, яка займає важливе місце в науці про мову.

Невербальному супроводі людського спілкування відводили надзвичайну роль ще з давніх часів. Однак початком цілеспрямованого системного вивчення невербального компонента комунікативно-релевантної поведінки людини стали праці Ч. Дарвіна. В них він зазначив, що жестові та мімічні елементи додають ясності та щирості висловлюванню, збільшують його ефективність [10, с. 59].

Приналежність невербальних компонентів комунікації до мовознавства визначав Е. Поліванов, розглядаючи галузь вивчення зазначених явищ як самостійний розділ лінгвістики [7, с. 296]. Ш. Баллі вважав вживання невербальних компонентів у мові нормативним чинником. [1, с. 56]. Сама система мови визначає участь невербальних компонентів комунікації у формуванні висловлювання [3, с. 69], і це обумовлює неодмінне врахування невербального супроводу при аналізі змісту вербально вираженого висловлювання. Без цього адекватне сприйняття його змісту не можливе [2, с. 142]. Тим більше, що деякі риси жестикуляції та міміки є генетичними ознаками людини, і є характерними для всього біологічного виду [5, с. 105].

Невербальні засоби, зокрема їх природа, місце та роль у комунікації, зокрема й діловій, досить широко представлені у сучасній лінгвістичній літературі такими дослідниками як Е. Холл, В. Глодовський, І. Горєлов, В. Куніцина, Н. Казаринова, В. Погольша, Ф. Бацевич, Ф. Хміль, П. Екман, А. Піз, В. Біркенбіл та ін. Значний інтерес становлять матеріали періодичних видань. Це, в першу чергу, такі журнали і газети як «Мандрівець», «Віче», «Дивослово», «Наукові записки. Серія «Філологічна» та інші, що розглядають невербальні засоби спілкування як один з основних компонентів ефективної міжкультурної комунікації.

Тобто, у сукупному значенні наведені літературні джерела складають комплексне документальне обґрунтування проблеми, а їхнє використання дає можливість досягти мети дослідження.

Метою цієї статті є обґрунтувати можливість, необхідність і доцільність дослідження невербальних компонентів у сфері ділового спілкування та встановити закономірності і відмінності використання часто вживаних паралінгвістичних засобів ділової комунікації людьми різних національностей на прикладі екс-прем’єр-міністрів Великобританії та України – Маргарет Тетчер і Юлії Тимошенко. Для досягнення поставленої мети варто в структурно-логічній послідовності розкрити наступні завдання:проаналізувати теоретико-методологічну основу дослідження; розкрити особливості, суперечності і проблеми щодо визначення терміну «паралінгвістика» та сфери досліджень цієї науки; проілюструвати використання у сфері ділової комунікації відтренованих до автоматизму кінесичних засобів з метою позитивного впливу на реципієнта; довести неможливість повністю приховати власні почуття та думки підчас ділового спілкування, де контроль над емоціями найвищий; обґрунтувати належність зовнішнього вигляду людини до сфери паралінгвістичних компонентів спілкування, порівнявши образи Маргарет Тетчер і Юлії Тимошенко.

Ділове спілкування визначається як специфічний вид комунікації, метою якої є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників. Відомо, що вербальне, тобто пряме і непряме мовне спілкування, є універсальним засобом ділової комунікації, але воно не дозволяє обмінюватися інформацією в повному обсязі. Складні психологічні процеси, які є основою спілкування, реалізуються також за допомогою невербальних засобів — жестів, міміки, постав тіла, тощо [11,  с. 77] які передають самопочуття, емоції, психологічні установки учасників взаємодії.

Паралінгвістика розглядається, по-перше, як лінгвістична дисципліна, що вивчає сферу несловесної комунікації [8], по-друге, як сукупність невербальних засобів за допомогою яких здійснюється спілкування [4, с. 75], але між науковцями до сьогодні точаться суперечки щодо того, які саме невербальні засоби мають цю комунікативну цінність. Зокрема, якщо просодику (фонетичні характеристики мовлення), кінесику (мова тіла та міміка), проксеміку (організація простору між учасниками комунікації) та такесику (тактильні особливості сприйняття) мовознавці включають в коло паралінгвістичних явищ майже одностайно, то не всі підтримують зарахування зовнішнього вигляду людини (одяг, стиль, прикраси, зачіска, косметика) [10, с. 60] у сферу паралінгвістики.

У сфері невербального ділового спілкування найуживанішими є кінесичні засоби – жести, міміка, постави тощо [9, с. 107]. Не потрібно, однак, ігнорувати й те на якій відстані один від одного знаходяться співрозмовники. Наука проксеміка стверджує, що відстань між комунікантами під час спілкування визначається характером відносин між ними: підчас офіційної розмови відстань більша, ніж підчас інтимної; чим симпатичнішим одному з комунікантів видається його співрозмовник, тим ближче один до одного вони стоять [6, с. 12].

Загалом, ділове спілкування, як і будь-яке інше, має свої тонкощі, хитрощі та секрети, які, більшою мірою, стосуються невербальної сфери. Свідоме використання певних кінесичних засобів, таких як демонстрування відкритих долонь, манера сидіти зі складеними одна на одну руками, пильний погляд в очі співрозмовнику чи експлуатація благаючого жесту,  може позитивно вплинути на хід та результат ділової комунікації, що можна побачити на прикладі Юлії Тимошенко та Маргарет Тетчер.

У діловому спілкуванні, де контроль над емоціями грає дуже важливу роль, партнерам життєво необхідно мати певні знання зі сфери паралінгвістики, оскільки повністю приховати свої почуття нікому не вдається. Серед невербальних засобів є група підсвідомих, як наприклад мимовільні рухи, що виражають незгоду, неправду, лицемірство (потирання або почісування різних частин тіла: чола, вуха, щік, потилиці тощо) , жести оцінки (вказівний палець торкається до щоки, середній, безіменний і мізинець, залежно від випадку, прикривають або не прикривають рот) та такі, що показують ставлення до оточуючих, їхніх слів і дій (схрещені щиколотки ніг, нахил голови донизу, утримування зчеплених пальців рук на рівні обличчя та інші). Вони проявляються незалежно від нашої волі. Навіть таким досвідченим у невербальній сфері політикам як Тетчер і Тимошенко контролювати їх не завжди під силу. Безумовно, деякі паралінгвістичні засоби можна відточити до автоматизму, але контролювати їх всіх просто неможливо.

Останнім часом з’являється все більше і більше аргументів на користь того, що зовнішній вигляд є значущою частиною будь-якого виду спілкування, в тому числі і ділового, де щодо цього існують певні фіксовані правила, яких потрібно дотримуватись. Це ще один спосіб здійснення впливу на певного співрозмовника, або цільову аудиторія. Екс-прем’єр-міністри України і Великобританії Юлія Тимошенко і Маргарет Тетчер мають різні зачіски (заплетена коса і майстерна укладка), віддають перевагу різним стилям одягу (романтично-діловому та класичному) і навіть різним кольорам (світлим і темним відповідно), чим вони підкреслюють різні сторони свого характеру і тому сприймаються оточуючими по-різному. Розглянемо, наприклад, зачіски обох політиків. Візитною карткою образу Юлії Тимошенко є її “українська” заплетена коса. Це вдалий піар хід, тому що коса завжди асоціювалась з українськими традиціями. Таким чином леді Ю підкреслює свою любов та належність до української нації. Крім того, коса може асоціюватись з німбом над головою, що прирівнює політика до святої, яка прийшла врятувати країну від кризи. Зачіскою вона підкреслює свої організаційні здібності, а відкритий лоб свідчить про готовність сприймати критику. Що ж до Маргарет Тетчер, то, образно кажучи, її характер повторювався в зачісці: закріплене  лаком пишно збите волосся здається  шоломом войовниці, що безстрашно йде до мети, зберігаючи холоднокровність та адекватно оцінюючи ситуацію. Мало хто зі сторонніх знав, що від природи волосся у неї були м’яке, тоненьке, ніжне – як у дитини.

У статті було зроблено спробу цілісного і багатоаспектного аналізу невербальних засобів передачі комунікативної інформації у сфері ділового спілкування, їх систематизації та опису функціональної специфіки досліджуваних паралінгвістичних компонентів; уточнено систематизацію поглядів на проблему дослідження проявів невербальної комунікації в процесі ділового спілкування та практично підтверджено важливість зовнішнього вигляду ділового партнера як одного з найефективніших засобів невербальної впливу на ділового партнера.

Список використаної літератури

1. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. – М.: Иностранная литература, 1955. – 413 с.
2. Горелов И.Н. Соотношение вербального и невербального в коммуникативной деятельности // Исследования речевого мышления в психолингвистике. – М., 1985. – С.116-150.
3. Колшанский. В. Паралингвистика. – М.: Наука, 1974. – 81 с.
4. Конецкая В.П. Социология коммуникаций: Учебник. – М.: Международный университет бизнеса и управления. – 1997. – 304 с.
5. Панов Е.Н. Знаки, символы, языки. – М., 1983. – 192 с.
6.  Пиз А. Язык телодвижений: как читать мысли других людей по их жестам. – Москва : Ай – Кью., 1995. – 257с.
7. Поливанов Е.Д. Статьи по общему языкознанию. Избр. Работы. – М.: Наука, 1968. — 376 с.
8. Сугатова Н. Ю. Паралингвистика [Электронный ресурс] // Соизучение языков и культур. Лингвистическое (языковое) образование в вузе.— Электронная заочная конференция Российской академии естествознания, 2009. – Режим доступа: www.econf.rae
9.  Хміль Ф.І. Ділове спілкування: Навчальний посібник. – К., 2004.
10.  Шевченко О. Невербальні компоненти комунікації в антропоцентричній науковій парадигмі // Мандрівець: Актуальні проблеми гуманітарного пізнання. – Тернопіль, 2004. – № 6. – С. 59-66.
11.  Шинкаренко Т. «Комфортна дистанція», щира усмішка і о’кей? (про невербальні засоби спілкування) // Віче: теоретичний і громадсько-політичний журнал / Верховна Рада України (1-12; Київ). – Київ: Преса України. – 2006. – № 5/6. – С.77-80.
12.  Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К., 2004