Політичний вимір українсько-німецьких відносин на початку ХХІ ст

Анастасія Ігорівна Шевчук Факультети/інститути No Comments

.

Анотація: в статті аналізується політичний вимір двосторонніх відносин України та Німеччини на сучасному етапі. Висвітлено еволюцію українсько-німецької співпраці, зокрема роль ФРН у врегулюванні російсько-українського конфлікту. Увага приділяється особливостям співпраці двох держав щодо підписання «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС», а також проблемам та перспективам українсько-німецьких відносин.

Ключові слова: Україна, ФРН, політичний діалог, російська агресія, «Угода про асоціацію між Україною та ЄС», «Північний потік-2».

Anastasia Shevchuk

POLITICAL DIMENSION OF UKRAINIAN-GERMAN RELATIONS AT THE BEGINNING OF XXI CENTURY.

Annotation: the article analyzes the political dimension of bilateral relations between Ukraine and Germany nowadays. The evolution of Ukrainian-German cooperation and, in particular, the role of the Federal Republic of Germany in resolving the Russian-Ukrainian conflict, is highlighted. Special attention is paid to the peculiarities of cooperation between two states regarding the signing of the «Ukraine–European Union Association Agreement», as well as the problems and prospects of the Ukrainian-German relations.

Key words: Ukraine, Federal Republic of Germany, political dialogue, Russian aggression, «Ukraine–European Union Association Agreement», «Nord Stream 2».

Актуальність теми. З часу здобуття Україною незалежності та до подій 2014 р. українсько-німецькі відносини носили здебільшого нейтральний характер. Україна найбільшу перевагу надавала відносинам з РФ, а співпраця з європейськими країнами відбувалася у фарватері російської зовнішньої політики. Майдан та подальші події розвернули зовнішньо-політичний курс України з проросійського на європейський. Для України Німеччина є дружнім партнером, який одним з перших виступив за визнання вторгнення Росії в Крим незаконним та ведення санкцій щодо РФ. Федеративна Республіка надає найбільшу, після США, допомогу Україні. Підтримка Німеччини означає для України готовність Європи співпрацювати з нею як із перспективною державою, визнання її вагомим чинником політичної стабільності в європейському безпековому просторі.

Метою наукової роботи є дослідження політичного виміру двосторонніх відносин України та ФРН на початку ХХІ ст., його проблеми та перспективи.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

–        проаналізувати зміну підходу ФРН щодо України після подій 2014 р., її участь у врегулюванні російсько-українського конфлікту;

–        дослідити участь ФРН у підписанні «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС»;

–        розглянути особливості будівництва «Північного потоку-2», та наслідки для України;

–        з’ясувати перспективи подальшого розвитку українсько-німецьких політичних відносин.

Стан наукової розробки. Окреслену проблему вивчає як українська, так і зарубіжна історіографія, зокрема серед українських варто виділити наукові праці: Р. Кривонос у монографії «Німеччина у структурі європейської співпраці» [6, 73-75] аналізує особливості українсько-німецьких відносин з часу здобуття Україною незалежності до 2000 р. Ю. Радковець у статті «ФРН – стабілізуючий чинник та рушійна сила у становленні і розвитку європейської демократичної України» [24] досліджує роль ФРН у перемозі демократичних сил в Україні, а також розглядає методи, якими керувалась Німеччина задля тиску на Росію. А. Кудряченко у статті «Україна-Німеччина: вектор співдії» [8, 149-157] проводить паралель між політикою урядів України та Німеччини, аналізує спільне та відмінне між ними. Його ж праця «Між двома полюсами: деякі питання взаємовідносин України, Польщі, Росії і Німеччини» [7, 14-19] присвячена взаємодії, спільній політиці та її наслідкам для кожної із зазначених країн.

Серед зарубіжних науковців варто виділити спільну працю А. Хунко, К. Бухгольц, С. Дауделен, О. С. Новий та Т. Пфлюгер. В статті «Kleine Anfrage der Abgeordneten und der Fraktion. Assoziierungsabkommen zwischen der Ukraine und der Europaischen Union» [34] протиставляється офіційна позиція А. Меркель позиціям бізнес-еліти ФРН, зацікавлених у торговельно-економічних відносинах із Росією, розглядається тиск на канцлера з приводу українського питання. М. Людер у своїй роботі «Merkel: Russland soll wieder unser Partner warden» [36] описує та аналізує подвійну позицію Німеччини щодо російсько-українського конфлікту. С. Фурса в статті «Северный поток-2: опасность проекта для Украины недооценили» [19] розглядає найактуальнішу тему на сьогодні, з’ясовує перспективи проекту для України, Росії та Європи.

Розгляд обраної теми вимагає огляду широкого спектру джерел. Під час дослідження було використано комплекс міжнародних документів, хронологічні межі яких охоплюють період 1993 – 2019 рр. Серед них: Спільна декларація про основи відносин між Україною і ФРН (1993) [20], Договір між Україною та ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки (1993) [2]. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС та їх державами-членами (1994) [23], Документи мінських домовленостей (Мінськ-1, 2014 р., Мінськ-2, 2015 р.) [15], «Weissbuch» («Біла книга») з оборонних питань 2016 р. [41] та ін.

Виклад матеріалу. Німеччина на сьогодні є одним з важливих закордонних партнерів України. ФРН однією з перших 26 грудня 1991 р. визнала незалежність України; 17 січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Через місяць, 17 лютого, Посол ФРН у Києві Хенеке фон Бассевітц вручив вірчі грамоти і став першим Послом іноземної держави в Україні, а 16 березня 1992 р. офіційно розпочало роботу Посольство України в Бонні [6].

Важливим етапом у розвитку відносин між двома країнами також став 1993 р., коли було укладено «Спільну декларацію про основи відносин між Україною та ФРН» [20] та «Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки» [2]. Вони створили політико-правову платформу співробітництва обох країн.

Під час другого візиту Г. Коля до України (1996 р.) підписано «Угоду про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні» [22]. ФРН брала активну участь у підготовці і підписанні «Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС», 1994 р. [23] та «Хартії про особливе партнерство із НАТО», 1997 р. [25]. За активного сприяння Німеччини 10 грудня 1999 р. на Гельсінському саміті ЄС було ухвалено «Спільну стратегію Союзу» щодо України, де було окреслено шляхи партнерства з Україною [21]. 22 грудня 1999 р. прем’єр-міністром України був призначений В. Ющенко, що німецька сторона сприйняла як позитивний сигнал, який свідчив про готовність України йти курсом реформ та демократії. Під впливом цих сподівань і розвивались українсько-німецькі відносини впродовж всього 2000 р.

Протягом 2000-2003 рр. основними темами, що стояли на порядку денному українсько-німецьких відносин були: реформування української економіки (зокрема надання Україні в рамках законодавства ЄС статусу країни з ринковою економікою), зовнішня політика двох країн (в цей час Україна була непостійним членом РБ ООН, а німецькі дипломати докладали зусиль щодо формування спільної зовнішньої та оборонної політики ЄС), співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями, питання екології та енергетики, військового співробітництва [16]. Фактично з початку 2000 р. після приходу до влади в Росії В. Путіна суттєво змінились параметри взаємодії в трикутнику Україна – Росія – Німеччина. Новий російський президент швидко встановив особисті дружні відносини з Г. Шредером. Вже в серпні 2000 р. була активізована дискусія щодо проблем транспортування російського газу до Європи територією України [5].

Впродовж першої половини 2001 р. негативним чинником двосторонніх відносин залишався «касетний скандал». На цьому фоні суттєво уповільнився українсько-німецький політичний діалог. Водночас внутрішньополітична криза в Україні, яка стала проявом започаткування тривалого періоду суспільної стабілізації після періоду часто непослідовних реформ, не могла стати приводом для її ізоляції від європейських справ. Німецька сторона вже традиційно наголошувала, що «європейські двері для України відкриті, але від України залежить наскільки широко вони будуть відкриті» [10, 237-238]. При цьому Україна ще мала визначитись, чи йти їй до об’єднаної Європи разом із Росією. Німецькі аналітики знову заговорили про традиційну політику врахування, насамперед, інтересів Москви, при чому, як з боку Києва, так і Берліна.

З 2004 по 2008 рр. Україну з робочими візитами відвідала А. Меркель, з пропозиціями покращення економічного співробітництва держав. Під час відвідування Німеччини (21 липня 2008 р.) Президента В. Ющенка та Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко було обговорено питання подальшого розвитку відносин «Україна-НАТО» та «Україна-ЄС». 15 лютого 2011 р. відбулася зустріч Прем’єр-міністра України М. Азарова з Федеральним канцлером А. Меркель у Братиславі в рамках Саміту в форматі «Вишеградська група + Україна, ФРН, Австрія». На зустрічі було підписано звернення до Білорусії з закликом дотримуватися прав людини. Україна звернення не підписала [11]. Отже, як бачимо, українсько-німецькі відносини до 2014 р. не були достатньо динамічними.

Українські події 2014 р. сколихнули світ, викликавши жорстку та негативну реакцію, щодо російського втручання, провідних країн світу, як на національному рівні, так і в рамках міжнародних організацій, у т. ч. ООН, ОБСЄ, ЄС та НАТО. Одну з провідних ролей у здійсненні Європейським Союзом тиску на Росію відігравала ФРН. У своєму виступі в Бундестазі А. Меркель чітко та однозначно звинуватила Росію у провокуванні конфлікту в Україні та порушенні територіальної цілісності української держави, а також дестабілізації обстановки на всьому європейському континенті [24]. З цього часу українсько-німецькі відносини розпочинають свій стрімкий розвиток.

З початком російсько-українського конфлікту в порядок денний ФРН включається безпековий формат. 31 січня – 2 лютого 2014 р. відбулася 50-та щорічна конференція з питань безпеки у Мюнхені на якій Німеччина прийняла рішення щодо розширення участі у військових операціях за кордоном. Намагаючись сприяти владнанню протистояння на українській території, спричиненого політичною кризою, А. Меркель 17 лютого 2014 р. у Берліні провела зустріч з лідерами української опозиції В. Кличком та А. Яценюком, обговоривши з ними шляхи врегулювання ситуації. 6 березня 2014 р. на засіданні Європейської Ради канцлер ФРН підтримала рішення про запровадження трьох рівнів санкцій щодо Російської Федерації, спричиненого анексією Криму. Перш за все, було оголошено про перенесення саміту «Великої сімки» до Брюсселю замість проведення запланованого саміту «Великої вісімки» в Сочі і призупинення лібералізації візового режиму між Євросоюзом та Росією. Третій рівень передбачав застосування економічних санкцій. Унаслідок цього уряд А. Меркель опинився під потужним тиском бізнес-еліт ФРН, зацікавлених у торговельно-економічних відносинах із Росією. Тому паралельно з підписанням «Угоди з ЄС», німецькі високопосадовці не припиняли докладати зусиль, з метою врегулювання російсько-українського конфлікту [34]. Так, 22-23 березня 2014 р. міністр закордонних справ Німеччини Ф.-В. Штайнмайєр здійснив візит у Донецьк, де обговорив варіанти мирного розв’язання протистояння.

Ситуація, що склалася в Україні, спричинила охолодження відносин між Німеччиною та Росією. Натомість, українська влада в цей час намагалася заручитися підтримкою Німеччини, щоб змусити Росію виконувати досягнуті домовленості. Зокрема, це стосувалося положень Женевської угоди від 17 квітня 2014 р., спрямованої на деескалацію конфлікту. Під час переговорів у Відні 6 травня 2014 р. в. о. міністра закордонних справ України А. Дещиця з міністром закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмайєром піднімалися питання щодо покарання Російської Федерації за порушення умов угоди. Бойові дії на Сході України перебували в центрі обговорення під час зустрічі федерального канцлера А. Меркель і Президента Франції Ф. Олланда 10 травня 2014 р. Декілька днів по тому, 13 травня 2014 р. до Києва прибув міністр закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмайєр, який виступив посередником у переговорах з проросійськими сепаратистами, намагаючись примусити їх скласти зброю. Крім того, ФРН взяла на себе організацію переговорів про долю газових боргів Києва перед Москвою, які пройшли в Берліні 26 травня 2014 р. між представниками Росії, ЄС та України. Тоді розмова зайшла у «глухий кут». Це свідчить про вичікувальну позицію Німеччини та її спроби вирішити проблеми без ризику для себе. Згодом, 30 травня 2014 р. у Берліні відбулися також переговори між канцлером А. Меркель та прем’єр-міністром України А. Яценюком щодо ціни на газ для України [18].

Переговори у «нормандському форматі» відбулись у Мінську 5 вересня 2014 р. За їх підсумками було підписано угоду про двостороннє припинення вогню, звільнення всіх заручників, покращення гуманітарної ситуації на Сході України, відведення збройних формувань [12]. Чергове засідання міністрів закордонних справ країн «нормандської четвірки» в рамках Мінських угод відбулося 21 січня 2015 р. у Берліні. Незважаючи на це, ситуація на Донбасі продовжувала загострюватися. Умови відновлення мирного процесу на Сході України також обговорювалися 6 лютого 2015 р. у Києві під час візиту А. Меркель та Ф. Олланда. 7 лютого 2015 р. А. Меркель, виступаючи на 51-ій Мюнхенській конференції з безпеки, наголосила, що прагне «безпеки в Європі разом з Росією, а не проти Росії. Вона повинна зробити внесок для розв’язання української кризи. Росія продемонструвала неповагу не тільки до територіальної цілісності і суверенності України, але і до основ міжнародного права. Не можна допустити нового поділу Європи. Водночас федеральний уряд виключав ідею постачання зброї Україні. Розв’язати конфлікт на Сході України воєнним шляхом неможливо, у регіоні надто багато зброї. Таким чином, необхідно здійснити дипломатичні кроки для реалізації Мінських домовленостей» [35].

12 лютого 2015 р. в Мінську за участю ФРН, Франції, України та Росії відбулися 17-годинні переговори. У результаті «Мінська-2» затверджено комплекс заходів, спрямованих на виконання минулорічних вересневих Мінських домовленостей, та прийнято спільну декларацію на підтримку цих заходів [15]. Усупереч неодноразовим порушенням бойовиками режиму припинення вогню, запровадження якого планувалося з 15 лютого, А. Меркель продовжувала наполягати на виконанні Мінських домовленостей. Однак, ескалація російсько-українського конфлікту, зокрема бої за Дебальцево (17.01.2015 р. – 20.02.2015 р.), підтвердила поразку Мінська-2.

У врегулюванні конфлікту на Сході України уряд ФРН дотримується «подвійної стратегії»: не виключаючи запровадження нових санкцій щодо Росії, наголошує на необхідності продовжувати діалог: «Німецький уряд, європейський уряд, Німеччина та Франція спільно не припиняють прикладати зусилля здійснити все можливе для того, щоб Україна могла розвиватися власним шляхом, зберегла територіальну цілісність, але також ми зробимо все для того, щоб мати підстави повторювати: ми хочемо, щоб Росія стала нашим партнером, ми хочемо робити це разом з Росією, а не проти Росії», – заявила А. Меркель, виступаючи 18 лютого 2015 р. на партійному з’їзді ХДС [36]. Представники федерального уряду все більше схилялися до думки, що найкращим сценарієм розвитку подій може стати заморожування конфлікту на Сході України за прикладом Придністров’я. Це свідчить про тиск на А. Меркель проросійських політиків та німецьких підприємців орієнтованих на торговельно-економічні взаємини з Росією.

6 березня 2015 р. відбулися переговори «нормандської четвірки» в Берліні. Центральними темами обговорень стали відведення важких озброєнь зі Сходу України та реалізація Мінських домовленостей. У контексті врегулювання конфлікту на Сході України відбувався активний обмін візитами між Україною та ФРН на рівні міністрів закордонних справ. Зокрема 13 квітня 2015 р. у Берліні відбулася зустріч міністрів закордонних справ Німеччини, Франції, Росії та України. Невдовзі, 14-15 квітня 2015 р., у Любеку міністри закордонних справ країн «Великої сімки» (Німеччини, Франції, Італії, Великої Британії, Канади, США, Японії) оголосили про підтримку зусиль Німеччини і Франції щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.

6 жовтня 2015 р. Київ відвідала делегація бундестагу ФРН, яку очолював голова німецько-української міжпарламентської групи, член комітету в закордонних справах Бундестагу К.-Г. Вельманн. Напередодні фракція ХДС/ХСС оприлюднила документ під назвою «За активну європейську політику щодо України», зміст якого переконливо свідчить про підтримку України з боку німецької правлячої партії [32]. Анексія Криму та агресія на Донбасі, сприяли перегляду підходів ФРН до відносин з українською стороною. Програми основних політичних сил до виборів до Бундестагу, що відбулися 24 вересня 2017 р., містять згадки про врегулювання «української кризи» [33], засудження агресивних дій РФ [28] та участь Німеччини у «нормандському форматі». Виключення становлять документи партій «Ліві» [28] та «Альтернатива для Німеччини» [37], позиція яких перегукується з позицією Кремля.

Ще одним свідченням змін зовнішньої політики щодо України є визнання Німеччиною Росії викликом для власної безпеки в новій редакції «Білої книги» з оборонних питань 2016 р. [41] Таким чином, попри той факт, що «українське питання» не було чітко визначене в системі зовнішньої політики ФРН, Німеччина взяла курс на підтримку України в умовах російської агресії [30].

Ще одним аспектом відносин між Україною та Німеччиною стала допомога останньої у залученні нашої держави до ЄС. Упродовж 2009-2013 рр. головною справою України та ЄС залишалося питання підготовки до підписання «Угоди про асоціацію». Німецькі високопосадовці наголошували на завданнях, виконання яких не тільки проголошувалося необхідною умовою підписання документа, але й вважалося важливішим, ніж офіційне приєднання до ЄС. Німеччина зі свого боку намагалася координувати цей процес та, навіть, стала активним адвокатом України у ЄС. Наприклад, 10 жовтня 2013 р. німецько-український форум очолив експерт із східноєвропейських досліджень Р. Лінднер. В інтерв’ю виданню «Голос України» він наголосив на своєму намірі «одночасно агітувати за підписання «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» і апелювати до українського уряду щодо вирішення тих проблем, які ще існують» [17,20]. На тому етапі Україні не обіцяли навіть віддаленої перспективи вступу до Євросоюзу. Адже після того, як 1 липня 2013 р. 28-м членом Євросоюзу стала Хорватія, було накладено мораторій на подальше розширення спільноти щонайменше до 2025 р. Таке рішення цілком узгоджувалося з позицією ХДС/ХСС щодо необхідності періоду консолідації Європейського Союзу та обмеженості його можливостей у прийнятті нових членів.

Упродовж 29-30 вересня 2011 р. у процесі робочого візиту Президента України В. Януковича до Польщі для участі в саміті «Ініціативи Європейського Союзу «Східне партнерство» відбулась зустріч з А. Меркель, а 15 листопада 2011 р. – під час робочого візиту президента В. Януковича до Польщі – зустріч із Федеральним президентом ФРН К. Вульфом, на яких гострою темою постало ув’язнення Ю. Тимошенко [4].

Ще 5 березня 2011 р. В. Путін запропонував Україні вступити до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном, а вже 7 квітня заступник генерального директора Генерального директорату «Європейська політика сусідства» Єврокомісії Хюг Мінгареллі, виступаючи на засіданні Комітету з питань закордонних справ Європарламенту, повідомив про неможливість для України одночасного вступу до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном і створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) з Європейським Союзом [3]. Україна не змогла зробити чіткий вибір між Європою та Росією. 28-29 листопада 2013 року на Саміті глав держав у Вільнюсі В. Янукович не підписав «Угоду про асоціацію» між Україною та Євросоюзом [26], що викликало бурхливі негативні реакції Заходу та України, додавши ще більших масштабів Євромайдану.

Німеччина стала основним учасником підписання та ратифікації «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» [14]. Для німецької сторони цей процес становив інтерес, оскільки дозволив зміцнити вплив ЄС в Східній Європі й наростити обсяги економічної співпраці з Україною. У своєму виступі в Бундестазі, у липні 2015 р., заступниця голови Верховної Ради України О. Сироїд, закцентувала увагу німецьких парламентарів на тому, що події на Донбасі є не лише українською кризою, а справжньою війною проти цивілізованого світу, яка відбувається на східному кордоні України [13].

ФРН відіграє вагому роль в підтриманні на рівні ЄС санкційного режиму проти Росії, запровадженого Євроспільнотою у зв’язку з агресією проти України. Гостроти цьому додають економічні втрати, понесені після запровадження санкцій. Останні завдали економіці ФРН збитків у близько 15,1 млрд. євро з 2014 по 2018 рр. [38]. Водночас, на переконання А. Меркель, санкції є свідченням «нормативної сили» ЄС [42]. Також німецька сторона підтримала поглиблення зв’язків України з НАТО та створення трастових фондів з допомоги Україні під час саміту в Уельсі у вересні 2014 р., а також рішення щодо надання Україні «Комплексного пакету допомоги» з реформування сектору оборони, погодженого на саміті у Варшаві в липні 2016 р.

На сьогодні однією з найактуальніших тем є також будівництво «Північного потоку-2». Ще у 2005 р., після приходу до влади, А. Меркель сприяла розвитку німецько-російських торговельно-економічних відносин і реалізації проекту «Північний потік» по дні Балтійського моря, що зачіпало українські інтереси. Взагалі, в період українсько-російських «газових воєн» 2005-2006 рр. Німеччина не бажала ускладнювати відносини з «Газпромом», хоча й агітувала Росію приєднатися до Європейської енергетичної хартії, яка мала покінчити з монополією на європейському енергетичному ринку [1].

Прокладення «Північного потоку-2» вже розпочате, а на 2020 р. запланований початок експлуатації. Так як він буде пролягати в обхід, Україна може втратити не лише 3 млрд доларів, які зараз щорічно отримує від транзиту газу через свою територію, але й геополітичний важіль впливу. «Частина газу перейде до Турецького потоку, інша до Північного потоку», – заявив представник НАК «Нафтогаз України» А. Коболєв [19]. Будівництво цього газопроводу різко засудили США, а в Єврокомісії заявили, що він: «Порушує принципи прозорості, недискримінації та рівного доступу. Україна ж, своєю чергою, продовжує бути надійним партнером і транзитером газу» [29]. Не зважаючи на це, Німеччина, Фінляндія і Швеція видали всі дозвольні документи на будівництво і експлуатацію газопроводу. Проти будівництва виступили Польща, країни Балтії, Україна, Молдова, США і Данія. «Поява Nord Stream 2 матиме катастрофічні наслідки для енергетичної безпеки Європейського Союзу і збільшить залежність ЄС від російського «Газпрому», який вже поставляє близько третини обсягів газу в ЄС» – повідомив міністр закордонних справ України П. Клімкін [40]. У відповідь на це Міністр закордонних справ Німеччини Х. Майко заявила: «Це проект, який управляється кількома європейськими компаніями. І позиція Німеччини залишається чіткою: питання європейської енергетичної політики необхідно вирішувати в Європі, а не в США. Ми хочемо побудувати нашу енергетичну безпеку на широких засадах. І ми працюватимемо над тим, щоб існуючий транзит газу через Україну не був перекритий у майбутньому» [27].

З огляду на сучасний характер українсько-німецьких відносин, можна виокремити декілька перспектив їх подальшого розвитку:

•         Так як ключовим пріоритетом на сьогодні є безпека, її гарантування буде однією з цілей спільної політики. Незважаючи на те, що конфлікт на Донбасі часто характеризують як «заморожений», він являє собою загрозу як для України, так і для європейської безпеки. З огляду на це, важливою є підтримка ФРН інтересів України в НАТО та ЄС і участь ФРН у розробці нових дипломатичних форматів щодо подолання конфлікту.

•         Однією з проблем політики «Східного партнерства» є брак нових стимулів для реформ в «асоційованих» державах, зокрема, перспективи членства. Така ситуація стає на заваді просуванню прав людини, демократії та верховенства права в Україні. Отже, поряд із політичною підтримкою асоціації, Німеччина має експериментувати з секторним співробітництвом як інструментом підтримки трансформації в Україні.

•         В найближчий час українсько-німецькі відносини і надалі виступатимуть у ролі «вчителя та учня». Можливо це переросте у формат «Веймарського трикутника». Свого часу цей трикутник Франції, Німеччини і Польщі суттєво допоміг полякам наблизитися до Євросоюзу. Новостворений Weimarer Quadrat – де новим кутом стала б Україна, був би вигідним усій Європі – створивши фактично «пояс безпеки» – від Атлантики до Чорного моря.

•         Покращити енергоефективність, за допомогою внесення змін до Податкового та Митного кодексів та відновлення пільг для підприємств [9].

Отже, вдосконалення відносин Україна-Німеччина та політики розвитку ФРН в Україні потребує як дотримання існуючих пріоритетів (безпека, імплементація «Угоди про Асоціацію», підтримка бізнесу), так і створення нових. Як висновок можна зазначити, що ФРН бере активну участь не лише у врегулюванні російсько-українського конфлікту, а й в просуванні України до ЄС. Німеччина забезпечує величезний фінансовий внесок для подолання конфлікту та стабілізації економічного становища України. Вона є одним з найважливіших партнерів для України на сьогодні, і підтримання стабільних дипломатичних відносин з нею є в пріоритеті для нашої держави.

Джерела та література

  1. Газ без визы [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://rg.ru/2011/11/08/potok-site.html
  2. Договір між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276_010
  3. ЕС предостерег Украину от Таможенного союза с Россией [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://ru.reuters.com/article/topNews/idRUMSE91603920130207
  4. Канцлер Німеччини А. Меркель під час саміту “Східного партнерства” 29-30 вересня у Варшаві зустрінеться з В. Януковичем [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://dt.ua/POLITICS/merkel_u_varshavi_pogovorit_z_yanukovichem_pro_timoshenko.
  5. Консорциум по строительству газопровода в обход Украины продолжает роботу [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу:https://zn.ua/ECONOMICS/konsortsium_po_stroitelstvu_gazoprovoda_v_obhod_ukrainy_prodolzhaet_rabotu.html
  6. Кривонос Р. А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія / Р. А. Кривонос – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський ун-т”, 2004. – С. 73-75.
  7. Кудряченко А. Між двома полюсами: деякі питання взаємовідносин України, Польщі, Росії і Німеччини / А. Кудряченко // Політика і час. – 1993. – №3. – С. 14-19.
  8. Кудряченко А. Україна – Німеччина: вектор співдії / А. Кудряченко // Віче. – 1993. – №7. – С. 149-157.
  9. Курс на енергоефективність: “три Е” українсько-німецьких відносин [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/03/29/7079605/
  10. Мартинов А. Ю. Українсько – німецькі відносини на межі ХХІ століття : попередні підсумки і перспективи / А. Ю. Мартинов. – Київ, 2002. – С. 237-238.
  11. Меркель: Вышеградская четверка – идеальный пример перехода от диктатуры к демократии [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dw.com/ru/меркель-вышеградская-четверка.
  12. Мінський протокол “побачив світ” [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://ukr.segodnya.ua/politics/minskiy-protokol-uvidel-svet-550951.html
  13. Німецьку столицю з робочим візитом відвідала Віце-спікер ВРУ Оксана Сироїд [Елекронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://munich.mfa.gov.ua/ua/news/embassy-news/33870-nimecyku-stolicyu-z-robochim-vizitom-vidvidala-vice-spiker-vru-oksana-sirojid
  14. Німеччина депонувала ратифікаційні грамоти щодо угод про асоціацію між ЄС та Грузією, Україною і Молдовою [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.day.kiev.ua/uk/news/240715-nimechchyna-deponuvala-ratyfikaciynu-gramotupro-asociaciyu-ukrayiny-z-yes
  15. Повний текст документів, ухвалених на переговорах в Мінську [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://tyzhden.ua/Politics/129751
  16. Політичні відносини між Україною та Німеччиною [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://germany.mfa.gov.ua/ua/ukraine-de/diplomacy
  17. Райнер Лінднер: “Ми активно агітуватимемо за підписання угоди про асоціацію” // Голос України. – 10 жовтня 2013. – №189 (5689). – С. 20.
  18. Рейсовим літаком Яценюк полетів на зустріч з європейськими посадовцями [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://tsn.ua/video/video-novini/reysovim-litakom-yacenyuk-poletiv-na-zustrich-z-yevropeyskimi posadovcyami.html
  19. Северный поток-2: опасность проекта для Украины недооценили [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://politeka.net/news/economics/731217-severnyj-potok-2-opasnost-proekta-dlja-ukrainy
  20. Спільна декларація про основи відносин між Україною і ФРН [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276_012
  21. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, схвалена Європейською Радою 11 грудня 1999 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_492
  22. Угода між Україною і ФРН про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276_002
  23. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_012
  24. ФРН – стабілізуючий чинник та рушійна сила у становленні і розвитку європейської демократичної України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://bintel.com.ua/uk/article/frg-stabilizirujushhij-faktor-i-dvizhushhaja-sila-2/
  25. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_002
  26. Янукович провалив саміт у Вільнюсі [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.pravda.com.ua/news/2013/11/29/7003507/
  27. “Arms control is pure realpolitik” [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.auswaertigesamt.de/en/newsroom/news/maas-funke/2186272
  28. Die Zukunft fur die wir kampfen. Langfassung des Wahlprogramms zur Bundestagswahl 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dielinke.de/fileadmin/download/wahlen2017/wahlprogramm2017/die_linke_wahlprogramm_2017.pdf
  29. European Commission “Nord Stream II” [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://europa.eu/rapid/press-release_SPEECH-18-1285_en.htm
  30. Federal Republic of Germany will continuee to support Ukraine on its European path [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://mfa.gov.ua/en/news-feeds/foreign-offices-news/65679-frn-prodovzhuvatime-pidtrimku-ukrajini-na-jevropejsykomu-shlyahuderzhavnij
  31. Freie Wahl, grosse Qual Orangener Pyrrhussieg in der Ukraine? [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.zeitschrift-osteuropa.de/hefte/2006/5/freie-wahl-grosse-qual
  32. Fur eine aktive Europaische Ukraine-politik. CDU CSU. Fraktion im deutschen Bundestag. 30. September 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.cducsu.de/en/download/file/fid/47345
  33. Grundgesetz fur die Bundesrepublik Deutschland geandert am 23. Dezember 2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.btg-bestellservice.de/pdf/1006 0000.pdf
  34. Kleine Anfrage der Abgeordneten Dr. Alexander S. Neu… und der Fraktion. Assoziierungsabkommen zwischen der Ukraine und der Europaischen Union [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://dip21.bundestag.de/dip21/btd/18/010/1801083.pdf
  35. Merkel A. Rede von Bundeskanzlerin Angela Merkel anlasslich der 51 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.bundesregierung.de/Conten t/DE/Rede/2015/02/2015-02-07-merkelsicherheitskonferenz.html
  36. Merkel: Russland soll wieder unser Partner warden [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://europaobjektiv.com/ nachrichten/nachrichten_703.html
  37. Programm fur Deutschland. Wahlprogramm der Alternative fur Deutschland fur die Wahl zum Deutschen Bundestag am 24. September 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.afd.de/wpcontent/uploads/sites/111/2017/06/2017-06-01_AfD Bundestagswahlprogramm_Onlinefassung.pdf
  38. Russland-Sanktionen kosteten die EU-Lander 30 Milliarden Euro [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.wifo.ac.at/jart/prj3/wifo/resources/person_dokument/person_dokument.jart?publikationsid=60666&mime_type=application/pdf
  39. Steinmeier setzt auf Verhandlungen mit Russland [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.handelsblatt.com/politik/ international/ukraine-konfliktsteinmeier-setzt-auf-verhandlungen-mit- russland/11459016.html
  40. Ukraine gas firm says Russians delaying gas talks as they spur work on Nord Stream II [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.reuters.com/article/russia-ukraine-gas/ukraine-gas-firm-says-russians-delaying-gas-talks-as-they-spur-work-on-nord-stream-2-idUSL8N1ZL32Z
  41. Weissbuch 2016 zur Sicherheitspolitik und zur Zukunft der Bundeswehr [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.bmvg.de/resource/blob/13708/015be272f8c0098f1537a491676bfc31/weissbuch2016-barrierefrei-data.pdf
  42. We`ll lift Russia sanctions when east Ukraine is peaceful – Merkel [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.reuters.com/article/us-russia-germany-merkel/well-lift-russia-sanctions-when-east-ukraine-is-peaceful-merkel-idUSKCN1BJ25N
,

Залишити відповідь