Досліджено особливості формування уряду відповідно до нових законодавчих змін та здійснено порівняння з деякими країнами Європи. Також у статті описано сферу здійснення парламентського контролю за діяльністю уряду

Ключові слова: невідкладні законопроекти, Уповноважений міністр щодо відносин з парламентом, година запитань

The features of formation of the government under the new legislative changes and сomparison with some European countries. The article described the scope of parliamentary control over the activity of the government

Keywords: Urgent Bills, Minister Plenipotentiary for relations with the Parliament, Question Hour

В Україні процеси співпраці між урядом та парламентом досі є недостатньою мірою визначеними та скоординованими, зокрема сфера здійснення парламентського контролю за діяльністю уряду та недостатній рівень конкретизації механізму взаємодії уряду з органами, підконтрольними парламенту.

Аналіз останніх досліджень. Питанням реалізації конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України у відносинах із Верховною Радою України займаються такі вчені як Барабаш Ю. Г., Журба Я. М.,   Маркова З. С., Мартинюк Р. С., Ославський М. І., Шемшученко Ю.С.

Закріплення в Конституції України парламентсько-президентської форми державного правління фактично забезпечило безпроблемну реалізацію компетенційних взаємозв’язків між Урядом та Верховною Радою України. Проте така ситуація потенційно наражає такі взаємозв’язки на проблеми суто політичного характеру.

Постановка завдання: дослідити сферу взаємодії Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України у світлі останніх подій на основі законодавчих актів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Нова редакція Конституції передбачала зміну процедури формування Уряду. Якщо раніше Прем’єр-міністр призначався Президентом України за згодою Верховної Ради України, а персональний склад Кабінету Міністрів особисто Президентом за поданням Прем’єр-міністра, то тепер Прем’єр-міністр України, Міністр закордонних справ та Міністр оборони призначають Верховною Радою за поданням Президента, а інші члени Уряду за поданням Прем’єр-міністра. Це створило не лише дуалізм в сфері виконавчої влади, а й особливий поділ всередині самого Уряду. Підпорядковані Президенту міністри мали реалізувати його курс, а інші курс Прем’єр-міністра, створюючи тим самим загрозу колегіальності роботи членів Уряду у випадку, якщо політичні погляди та політичний курс Президента і Прем’єр-міністра не збігаються.

Іншою особливістю процедури формування уряду в Україні стало запровадження нової для українського парламенту спільноти – коаліції депутатських фракцій, яка висуває Президенту пропозицію стосовно кандидатури Прем’єр-міністра. Слід зазначити, що до країн, де формуються коаліційні уряди, належать Бельгія, Німеччина, Данія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Швеція. Однак це країни зі сталими традиціями формування уряду, а Україна, як відомо, таких традицій не має. Тому запровадження інституту коаліції депутатських фракцій ускладнило й до того недосконалу процедуру формування Уряду, яка спричиняла значну кількість конфліктів між органами державної влади. Протягом усього періоду дії змін у Конституції спостерігалися проблеми з формуванням та функціонуванням парламентської коаліції. Для запобігання кризових ситуацій та на догоду певним політичним силам Верховна Рада України змінювала положення регламенту, що регулює порядок створення коаліції.

Аналізуючи проблеми реалізації компетенційних взаємозв’язків між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України, слід зазначити, що у всіх країнах Європейського Союзу уряд уповноважений поряд із іншими учасниками законодавчого процесу встановлювати категорію так званих невідкладних законопроектів, для яких передбачається особлива, прискорена, порівняно із звичайними законами, процедура. Порядок надання законопроектам термінового характеру прописаний, як правило, у конституціях та регламентах парламенту чи його окремих палат, як то у Франції, Німеччині, Бельгії, Португалії та Польщі. Подання уряду про розгляд законопроекту за прискореною процедурою має бути належно вмотивованим і потребує додаткової підтримки зі сторони парламенту. Найчастіше для цього потрібна згода більшості членів парламенту чи палати. У Німеччині законопроект, який був визнаний урядом невідкладним, може бути розглянутий у більш короткі строки за рішенням Бундестагу, прийнятим більшістю від присутніх на його засіданні депутатів (ст. 81 Регламенту Бундестагу). Висновки Бундесрату на такі законопроекти мають надаватися через три тижні замість шести, передбачених для звичайних [1, Р. 54].

На нашу думку, запровадження можливості подання Кабінетом Міністрів України невідкладних законопроектів сприяло б оптимізації та вдосконаленню законодавчих взаємовідносин між досліджуваними суб’єктами влади. Крім цього, враховуючи досвід діяльності Верховної Ради України VIII скликання та сформованого нею Уряду, можна стверджувати про фактичне застосування принципу невідкладних законопроектів, адже чимало законів України та постанов за останній час були прийняті у прискореному порядку у зв’язку із відповідними зверненнями Уряду або Президента України.

Таким чином, вважаємо за доцільне прийняття відповідних змін до Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Так, статтю 93 Конституції України слід викласти у такій редакції: «Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Законопроекти, визначені Президентом України або Кабінетом Міністрів України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово».

У Франції для забезпечення ефективної співпраці між виконавчою та законодавчою владою створено посаду Уповноваженого міністра щодо відносин з парламентом. Ця посада існує вже понад 40 років. Уповноважений міністр координує роботу представників кожного міністерства, на яких також покладено відповідальність за співпрацю з парламентом. Одним з перших завдань Уповноваженого міністра щодо відносин з парламентом вважають узгодження планів роботи уряду й парламенту. Цей процес відбувається через участь міністра в розробці програми роботи уряду на півроку та підготовці порядку денного засідань парламенту на кожні 3 тижні. Міністр впливає на організацію законотворчого процесу: складає план роботи парламенту, оцінює тривалість обговорення і погоджує план з комісіями, політичними групами та головами палат. Уповноважений міністр бере участь у розробці програми уряду. Він сприяє зближенню точок зору різних міністерств, виявляє складнощі технічного й політичного характеру, які можуть виникнути під час розгляду запропонованих заходів у парламенті. Також він бере участь у законодавчій роботі Ради міністрів.

Ще однією проблемною сферою взаємодії Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України є сфера здійснення парламентського контролю за діяльністю уряду. Це, як пише Ю. Шемшученко, пояснюється тим, що в процесі прийняття законів законодавча влада повинна мати реальні повноваження контролю над тим, як вони виконуються. Саме цього, на його думку, тривалий час не вистачало українській законодавчій владі, яка майже не мала можливостей контролювати виконання багатьох з прийнятих нею законів         [2, С. 66].

Так, варто відзначити недоліки у регулюванні так званої «години запитань до Уряду». У ряді країн (Великобританія, Ірландія тощо) запитанням до уряду відводиться або один день на тиждень, або ж по одній годині протягом декількох днів на тиждень. Такий підхід сприяє тісній взаємодії парламенту з урядом, а відтак – підвищує ефективність парламентського контролю. Натомість, згідно із статтею 229 Регламенту Верховної Ради України, годині запитань до Уряду відводиться лише одна година на тиждень. У багатьох країнах ця форма контролю полягає у заслуховуванні відповідей уряду на попередньо (за 2-5 днів) надіслані письмові запитання, або уточнюючих відповідей до додаткових усних запитань. Коло цих запитань і визначає тематику дня (години) уряду, а також перелік членів Уряду, які повинні бути присутніми на парламентському засіданні. Водночас, згідно з Регламентом Верховної Ради України, «година запитань» має чітко визначену тематику, Кабінет Міністрів має бути присутнім на «годині запитань» у повному складі, а попереднє письмове повідомлення Уряду про зміст запитання, на яке він має дати відповідь, є правом, а не обов’язком ініціаторів запитання (про що свідчить зміст частини шостої статті 229 Регламенту). Ці недоліки регулювання знижують контрольний потенціал «години запитань».

Крім зазначеної проблеми, вбачається недостатнім рівень конкретизації механізму взаємодії Уряду з органами, підконтрольними Парламенту. Низкою законів України на окремі органи і установи покладено обов’язок щорічного звітування перед Парламентом або ж закріплено підзвітність цих органів та установ перед Парламентом. До таких органів відносяться, зокрема, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна, Служба безпеки України, Національний банк України, Генеральна прокуратура, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку тощо. Водночас, Парламент не має дієвих важелів для забезпечення виконання цими органами обов’язків щодо підзвітності.

Висновки. Таким чином, необхідним, на нашу думку, є перенесення парламентських слухань з Парламенту на рівень комітетів, адже реальної доцільності в подальшому існуванні процедури парламентських слухань немає. Більш дієвим інструментом здійснення парламентського контролю, а також дослідження питань, що становлять суспільний інтерес і потребують законодавчого врегулювання є слухання у комітетах.

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

[1]. Schick R. The German Bundestag. Function and Procedures / R. Schick, W. Zeh. – Rheinbreitbach : Neue Darmstadter Verlangstalt, 1999. – 143 p.

[2]. Шемшученко Ю.С. Український парламентаризм: проблеми становлення і розвитку / Ю. С. Шемшученко // Правова держава: Збірник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 1998. – С. 66.