У статті висвітлено результати аналізу громадської думки та ставлення громадян України до напрямків зовнішньої політики держави. З’ясовано кореляцію настроїв населення із діями влади. Визначено чинники впливу на позиції населення, щодо зовнішньої політики та динаміку їх розвитку.
The article provides the analysis of public opinion and attitudes of citizens of Ukraine to the directions of foreign policy. Establish the correlation confidence of the population of the authorities. Factors of influence on the position of the population of foreign policy and the dynamics of their development.
Ключові слова: громадська думка, зовнішня політика держави, чинники впливу, зовнішньополітичні настрої населення.
Україна пройшла довгий шлях від тоталітарного суспільства до розвитку громадянського суспільства. За ці роки незалежності суспільно-політичне життя країни і політичної свідомість громадян зазнали змін. Ці трансформації (як позитивні, так і негативні) вплинули на всі сфери життя суспільства. Результат цих суспільно-політичних змін свідчить про відносини України з іншими державами, гарантії територіальної цілісності, безпеки, конституційних прав і свобод її громадян, захист особистих інтересів громадян та інтересів держави, розвиток національної економіки, національного охорони здоров’я, освіти і т.д., тому вони є ключовими аспектами зовнішньої політики держави. У цій статті ми проаналізуємо ставлення громадян в країні стосовно зовнішньої політики держави.
Вивченням зовнішньополітичних настроїв населення займаються соціологічні центри та інститути, такі як Український цетнр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, Інститут соціології НАН України, Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), Інститут Горшеніна. Проблему формування зовнішньополітичних настроїв населення України висвітлено в роботах: М. Чурилова, О. Пристайко. Проте, на території нашої держави відчувається нестача досліджень, які б вивчали не саму динаміку громадської думки стосовно зовнішньої політики держави, а й досліджували чинники впливу на зовнішньополітичні настрої населення.
Метою роботи є з’ясувати чинники впливу та тенденції розвитку зовнішньополітичних настроїв населення України впродовж 2004-2011 років. Для цього потрібно вирішити такі завдання:
1) з’ясувати позиції громадян щодо основних напрямів зовнішньої політики держави;
2) з’ясувати чинники впливу на зовнішньополітичні настрої населення;
3) проаналізувати тенденції зміни ставлення населення України.
Емпіричну основу дослідження складають соціологічні дані українського цетнру економічних і політичних дослідженнь імені Олександра Разумкова (далі Центр Разумкова), оскільки цей інститут постійно здійснює моніторинг стосовно зовнішньої політики держави..
Соціологічні дослідження, які регулярно проводяться Центром Разумкова, показують, що, відповідно до громадської думкипріоритетним напрямком зовнішньої політики впродовж 2002-2008 років були відносини України з Російською Федерацією (рис. 1).
Рис. 1 Який напрям зовнішньої політики має бути пріоритетним для України? (динаміка, 2002-2008) [1]
У порівнянні з 2002 роком результати соціологічних досліджень вказують на те що у січні 2005 року, одразу після “помаранчевої революції”, був найменший розрив у прихильників проєвропейської зовнішньої політики і проросійської зовнішньої політики (37% і 38,8% відповідно).
У 2010 році, коли Президеном став В. Янукович ,брак інформації у населення про ЄС, прорахунки влади у відносинах з ЄС та експлуатація радянських міфів на фоні багатовекторної зовнішньої політики помітно послабили прозахідні настрої населення на користь проросійських настроїв. Прихильники пріоритетних контактів з Росією і СНД (в межах 46,5%-56,8%), знаходяться в суттєвій більшості, в порівнянні з прихильниками європейської інтеграції.
Які причини такої позиції з боку населення України? По-перше, це відображає традиційну інерцію просхідних настроїв серед наших громадян. По-друге, в повсякденному житті люди не відчути переваги співпраці з Європейським Союзом через недоступність українських товарів на ринок ЄС.
Існує низка чинників, які об’єктивно впливають на ставлення до Росії як партнера України. Перш за все, слід відзначити, що близько семи мільйонів українців живуть на території Росії, і близько 10 мільйонів росіян живуть в Україні. Кожен з цих людей має численних родичів, друзів і знайомих у сусідній країні. Крім того, ці дві країни об’єднує давня історія − вони були частинами однієї держави − Російської імперії та Радянського Союзу. Другим важливим чинником що впливає на ставлення українських громадян до Росії є не тільки енергетична залежність, а й інформаційна експансія російським медіа простором.
Згідно з результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова з 29 вересня по 4 жовтня 2011 року було виявлено суттєві зміни у тенденції зовнішньополітичних настроїв населення України (рис.2). Результати свідчать про те що 43,7% респондентів підтримують інтеграційний напрям до Європейського Союзу, тоді як у грудні 2008 року за цей напрям виступало 27,5% респондентів. За вступ до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану виступають 30,5% респондентів, проти будь-яких приєднань 9,3%. Не змогли визначитися з інтеграційним напрямом 16,4% респондентів. Стосовно ставлення опитаних до вступу України до ЄС, то протягом останніх років, переважають позитивні оцінки.
Рис.2 Яким інтеграційним напрямом має йти Україна? (Україна в цілому) [2]
З 2006р. по 2011р. вивчаючи підтримку різних шляхів розвитку України серед соціально демографічних груп населення, зазначимо що спостерігаються наступні тенденції. Молодь (респонденти віком до 30 років) схиляються до таких шляхів розвитку як: 54 % виступають за вступ до ЄС; 21,9 % за вступ до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану; 8,3 % за не приєднання до жодного союзу, а 15,9% не змогли визначитись з інтеграційним напрямом України. Люди середнього віку (респонденти віком 30-39 та 40-49 років) віддають менше переваги вступу країни до ЄС – 49,2% і 44,3% відповідно; помітно міцнішають настрої населення щодо вступу країни до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану – 26,6% і 26,8% відповідно; проти приєднань виступають 7,3% і 12% респондентів, натомість зростає кількість невизначених людей і складає 17% опитаних. Люди старшого віку (респонденти віком 50-59 та 60 і більше років) мають схильність до підтримки таких напрямів, як вступу до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану – 38,1% і 38,4% відповідно; за вступ до ЄС висловились лише 38,4% і 33,7% відповідно; проти приєднань до ЄС та до митного союзу з РФ виступають 10,2% і 9,4% респондентів, тоді як невизначеність з інтеграційним напрямом зростає – 13,4% і 18,5% відповідно (рис. 3).
Рис. 3 Яким інтеграційним напрямом має йти Україна? (віковий розподіл) [2]
В регіональному розрізі зберігається територіальний поділ між прихильниками східного і західного векторів розвитку: на Заході країни 54% тяжіє до західного, тоді як на Сході та Півдні країни – до східного. В Центрі переважає кількість респондентів що є прихильниками про-європейського напрямку інтеграції. Аналіз соціологічного дослідження Центру Разумкова показав суттєві відмінності в думках респондентів з різних регіонів України, а саме: 76,9% респондентів на Заході і 24,4% респондентів на Сході країни виступають за вступ до ЄС; 45,2% респондентів на Сході і 6,2% респондентів на Заході країни виступають за вступ до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Розлам громадської думки щодо інтеграційного напряму країни проходить між Центральною і Південною частиною України. За вступ до ЄС виступає 52,7% респондентів Центральної України, а за вступ до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану лиш 20,9%, тоді як на Півдні України 23,5% і 50,7% респондентів відповідно. Характерною рисою респондентів Центральної та Південної України є неприєднання ані до ЄС, ані до митного союзу з РФ (10% і 14,1% відповідно). Найбільша частка респондентів яка не визначилася з інтеграційним напрямом проживає на Сході країни – 22,5% опитаних (рис. 4).
Рис. 4 Яким інтеграційним напрямом має йти Україна? (регіональний розподіл) [2]
Зовнішньополітичні настрої населення країни, значною мірою, залежать від регіонів, де проживають респонденти та їх громадянство. Більшість прихильників вступу до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану є етнічними росіянами, які проживають в Криму, у південних і східних регіонах України. Тим не менш, у північно-західному, західному і центральних регіонах, 61% населення проти вступу до цього союзу.
Щоб визначити, які чинники вплинули на зовнішньополітичні настрої населення України необхідно простежити як настрої населення корелюють з діями влади. Діяльність провідних українських політиків є важливими чинником у зовнішньополітичних орієнтаціях населення. Під час останніх президентських виборів в Україні 2010 року, зовнішньополітичні орієнтації кандидатів справляли суттєвий вплив на виборчі орієнтації населення. Цей чинник впливає на вибір кандидата більше, ніж інші чинники, такі як підтримка кандидата від підприємців, відомих політиків, відомих громадян та сама виборча кампанія кандидата.
Згідно з українською конституцією, зовнішня політика є прерогативою президента. Тому ставлення кандидата у президенти до подальшої інтеграції України з ЄС має першочергову важливість. Це ключове питання для майбутнього країни, тому що європейська інтеграція означає щось більше, ніж просто зовнішня політика. Більше того це перспективи для внутрішньої трансформації країни.
Аналізуючи передвиборні програми основних кандидатів на посаду президента України ми з’ясували, що вступ до ЄС було головним завданням зовнішньої політики тільки в програмі В. Ющенка (“Членство України в ЄС є моєю метою”). Решта кандидатів або ігнорувати цю тему, такі як В. Литвин (“Досягнення угоди про співпрацю, вільне переміщення людей, товарів, послуг і капіталів з ЄС … реалізація ідеї єдиного економічного простору з Росією, Білорусь, Казахстан”) і А. Гриценко (“…ми не будемо вступати ні в які військово-політичні союзи”), або придумували нереальні варіанти, як А. Яценюк (“Ми повинні сформувати єдиний простір Великої Європи від Атлантики до Тихого океану. Зрештою, Європа не обмежується кордонами Європейського Союзу”), або поставили умови щодо інтеграції країни, як от Ю. Тимошенко (“І коли ми побудуємо Європу в Україні, Україна стане членом Європейського Союзу”) і В. Янукович (“Стратегічний вибір України − повноправне членство в Європейському Союзі з урахуванням особливостей його геополітичного положення, з максимальним збереженням історичної, національної і культурної своєрідності”) [5]. Минуло два роки з моменту обрання на посаду президента В. Януковича. Політика президента, в кінцевому підсумку, відповідає його особистим інтересам, а не інтересами країни.
Зовнішня політика президента В. Януковича відображає його внутрішню політику, орієнтуючись на своє бажання залишитися єдиним національним лідером. Основна мета в зовнішній політиці, таким чином, щоб заборонити альтернативні зовнішні впливи на країну. Звідси, імітація інтеграції, найкраще описує головне завдання такої зовнішньої політики. Інтеграція орієнтована на два основних вектори на ЄС і Росію, з метою, щоб не бути інтегрованим ніде в кінцевому результаті. Зближення можливе на стільки, скільки необхідно, щоб зберегти себе від реального впливу на події в країні. Вплив одного міжнародного актора має бути компенсований впливом іншого. Зростання впливу одного актора може нанести шкоду економічним інтересам фінансово-промислових груп і як наслідок може становити загрозу особистої влади президента.
Протягом двох років свого президентства В. Янукович, використовуючи державні механізми, практикує такий підхід у зовнішній політиці: протиставляючи ЄС і США Росії, намагаючись відкрито грати на суперечностях в їхньому ставленні до України та отримувати з цього дивіденди для себе і свого оточення. Проте, до кінця 2011 року він втратив свою гру і залишився без угоди про асоціацію з ЄС, отримав невигідний газовий контракт з РФ, погіршив відносин з США.
Під час свого перебування при владі В. Янукович спромігся досягнути прогресу в створенні системи з сильною президентською владою. І на це є ряд причин: відновлення Конституції 1996 року, тобто відновлення напів-президентської системи правління; підпорядкування судової та законодавчої гілок влади виконавчій владі в особі Президента і його адміністрації; політичні репресій проти опозиції; зміцнення влади Президента на місцях; обмеження свободи слова.
Загальна профанація реформ що проводяться хаотично та поспішно підриває легітимність президента і його команди. Цілком природно, що люди відчувають, що, це випливає на якість їхнього життя, що ці реформи не покращують, а погіршують їх життя. Влада президента опинилася під тиском з двох сторін: внутрішні протести населення щодо незадовільних соціально-економічних умов життя і зовнішнього тиску на країну. Брак ресурсів уряду для підтримки створеної авторитарної системи може бути основним чинником що підриватиме зовнішньополітичні настрої населення. Наприклад, укладений так званий “суспільний договір” російської владної еліти з широкими верствами населення реалізується завдяки отриманню допустимих економічних та соціальних стандартів за рахунок коштів отриманих від продажів нафти і газу, в обмін на права і свободу громадян [3]. Нічого подібного не може статися в Україні, оскільки вона не володіє такими ресурсами. Розчарування діями президента позбавляє його одного з основних властивостей авторитарного лідера – народної любові. Л. Кучма втратив підтримку населення за десять років, В. Ющенко − за п’ять, в той час як В. Януковичу знадобилося всього два роки.
Радянський Союз в минулому, але ми не повинні забувати, що досить важко змінити сталі погляди людей, особливо середнього та старшого віку, в такий короткий період існування незалежної української держави. Це не дивно, що, особливо серед пенсіонерів, є більше противників вступу України до ЄС чи НАТО, ніж прихильників цієї ідеї, і більше половини як і раніше не мають певної позиції.
З 2003 по 2008 рр. проросійський вектор домінував в зовнішньополітичній орієнтаціях населення України. Тим не менш, ця тенденція виявилася не стійкою і постійною. Існують певні чинники, які зумовили як позитивний так і негативний вплив на ставлення українських громадян до Росії. Серед них ключове місце займає політика, що проводиться урядом Росії стосовно України, і чи відповідає вона національним інтересам України та забезпечує її національну безпеку.
Бажання швидко досягти рівня добробуту населення країн-членів ЄС є одним з основних чинників впливу на громадську думку щодо інтеграції нашої країни в європейське співтовариство. Профанація реформ, обмеження прав та свобод громадян, політичні репресії, корупція, посилення влади президента є негативними чинниками, які гальмують вступ країни до ЄС.
Серед заходів, які зміцнюватимуть легітимність зовнішньої політики та керівництва країни в очах більшості громадян, варто назвати такі: запровадження безвізового режиму з країнами ЄС або принаймні подальше його спрощення; культурна інтеграція у європейський простір, що включає розвиток зв’язків в освітній сфері, зокрема прийняття європейських стандартів у вищій та середній освіті; правова інтеграція у європейський простір, що передбачає дотримання рекомендацій ПАРЄ, ОБСЄ та Венеціанської комісії в частині виборчого законодавства і виборчого процесу, судової реформи, підготовки Конституційної асамблеї та сприяння розвитку незалежних ЗМІ та громадських організацій.
Основними принципами української зовнішньої політики, на сьогоднішній день, можуть стати: загальна спрямованість зовнішньої політики країни (тобто, в якому напрямку необхідно сконцентрувати основні зусилля зовнішньополітичної діяльності) , як будувати відносини з країнами СНД, і особливо з Росією, і як прокласти шлях до Європи.
Спираючись на аналіз соціологічних досліджень Центру Разумкова, можна стверджувати, що в цілому в громадській думці простежується перевага на користь європейського вектору (з цим погоджується 54% респондентів). У зв’язку з погіршенням економічних відносин з Росією, страхом перед можливими насильницькими діями влади і переслідуванням з політичних мотивів, зневірою людей у їх здатності вимагати та застосовувати зміни, важким економічним становищем в країні змушує населення орієнтуватись на стандарти економічно розвинутих держав Європи. Водночас такий вибір залишається питанням, який розділяє різні регіони України і може бути використаний внутрішніми і зовнішніми силами для провокування політичної напруженості в державі.
Портрет респондента який виступає за вступ України до ЄС виглядає таким чином: молодь (респонденти віком до 30 років) − 54% та люди середнього віку (респонденти віком 30-39 та 40-49 років) – 49,2% і 44,3% відповідно, мешканці Заходу країни (76,9%).
Портрет респондента який виступає за вступ до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану знаходиться серед таких категорій населення як люди старшого віку (респонденти віком 50-59 та 60 і більше років) – 38,1% і 38,4% відповідно, мешканці Півдня країни (50,7%) і Сходу країни (45,2%).
Таким чином вивчення зовнішньополітичних настроїв населення України потребує подальших досліджень із застосуванням нових підходів до аналізу громадської думки.
Список використаних джерел та літератури
1. Який напрям зовнішньої політики має бути пріоритетним для України? (динаміка, 2002-2008) [Електронний ресурс] : соціологічне опитування // Центр Разумкова. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=305
2. Яким інтеграційним напрямом має йти Україна? (віковий, регіональний розподіл) [Електронний ресурс] : соціологічне опитування // Центр Разумкова. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=599
3. Churylov M. Attitude of the Population of Ukraine towards National Security [Electronic resource]. − Mode of access: http://www.dcaf.ch/content/download/36714/528645/file/Chirylov.pdf. − Title from the screen.
4. Kuzio T. and Hamilton Daniel S. Open Ukraine: Changing Course towards a European Future [Text] / Kuzio T. and Hamilton Daniel S. − Washington: Center for Transatlantic Relations, 2011. – 152 p.
5. Prystayko O. European integration of Ukraine after the elections [Electronic resource]. − Mode of access: http://blogs.euobserver.com/prystayko/2010/01/09/european-integration-of-ukraine-after-the-elections. − Title from the screen.