УДК 811.161.2’367,335,2
Фарина Н. Г.
Львівський національний
університет ім. Івана Франка, м. Львів
ЗАЙМЕННИКОВО-ОЗНАЧАЛЬНІ РЕЧЕННЯ У СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ ПОВІСТІ „ЗАХАР БЕРКУТ” І. Я. ФРАНКА
У статті проаналізовано особливості функціонування складнопідрядних речень з підрядними займенниково-означальними, які були виявлені у повісті І. Я. Франка „Захар Беркут” (1883). Перелічено мовні явища, якими вони ускладнені. Виявлено способи розташування залежних частин щодо головних, а також сполучні засоби, за допомогою ці частини приєднуються.
Ключові слова: складнопідрядні речення з підрядними займенниково-означальними, сполучні засоби, корелятивна пара.
В статье проанализированы особенности функционирования сложноподчиненных предложений с придаточными местоименно-определительными, которые были обнаружены в повести И. Франко «Захар Беркут» (1883). Перечислены языковые явления, которыми они oсложнены. Выявлено способы расположения зависимых частей относительно главных, а также соединительные средства, с помощью эти части присоединяются.
Ключевые слова: сложноподчиненные предложения с подрядными местоименно-определительными, соединительные средства, коррелятивная пара.
The article deals with the specificity of operation of the complex sentences with pronoun-attributive subordinate clauses, which were found in the story Ivan Franko “Zahar Berkut” (1883). Author concentrate attention on phenomens, they are complicated. It was also revealed location of dependent parts and conjunctive means which were joining these parts.
Key words: complex sentences with pronoun-attributive subordinate clauses, conjunctive means, correlative pair.
Дослідження особливостей творів окремого знакового письменника – важливий матеріал для встановлення основних закономірностей розвитку мови на певному етапі. Проза І. Я. Франка багата на різноманітні синтаксичні способи відображення авторського ідейно-тематичного задуму, одними з найяскравіших серед яких є складнопідрядні речення атрибутивної семантики. У займенниково-означальних реченнях вона виражається специфічно, адже опорний елемент не має конкретного змістового наповнення. Р. О. Христіанінова трактує речення, в яких головній частині опорним компонентом виступають займенники, як особливий структурно-семантичний тип – катафоричні складнопідрядні речення, бо катафора – „семантико – синтаксичне явище встановлення лексичної або преференційної тотожності займенника з його вербальним відповідником, який перебуває у наступному контексті” [4 : 91]. Цим зумовлена необхідність залежної частини, яка, крім значеннєвих означальних відтінків, уточнює, пояснює, про що йдеться, містить цілком нову інформацію про співвідносні елементи.
У структурі складнопідрядних речень з підрядними атрибутивної семантики займенники можуть виконувати дві функції – співвідносних слів у головній частині і сполучних засобів у підрядній, будучи при цьому повноцінними елементами синтаксичної організації кожної з частин складного речення. Саме тому в межах логіко-граматичної класифікації окремої групи вони не складають, адже в основі такого поділу – співвіднесеність підрядної частини з певним членом речення в головній.
О. Є. Вержбицький [2 : 408] у колективній монографії „Курс сучасної української літературної мови”, аналізуючи особливості підрядних означальних речень, згадує про співвідносні слова, називаючи їх вказівними. Він наголошує на їхній дейктичній функції, а також на можливості розкриття змісту цих одиниць підрядними реченням.
У повісті „Захар Беркут” засвідчено 28 елементарних (53, 8 %) та 24 (46, 2 %) неелементарні складні синтаксичні структури, у складі яких є займенниково-означальні підрядні частини. У 8 неелементарних реченнях виявлено дві і більше залежні займенниково-означальні частини. Вони характеризуються різними особливостями формального та змістового зв’язків.
У головних частинах поліпредикативних структур наявні опорні слова, зміст яких розкривають залежні частини. У ролі корелятів, засвідчених у займенниково-означальних реченнях повісті, найчастіше виступають вказівні займенники той (та, те, ті) – 48, 8%; такий (така, таке, такі) – 17, 1 %; означальні займенники весь – 19, 5 %; кождий – 4, 9 %, наприклад: На становищi супроти звiра були два околичних бояри, з тих, що то найголоснiше перехвалювалися i хотiли перед усiми показатися мисливцями [3 : 16]. – Нiчого злого я не сказав тобi, боярине,– нiчого такого, що би приносило нечесть тобi або твоїй доньцi [3 : 38]. От так буде кождому, хто поважиться торкнути мене чи рукою, чи словом [3 : 69].
Решта 9, 7 % – це одиничні випадки уживання в ролі опорних слів елементів один з них (розподільно-видільна семантика), один (семантичний відповідник неозначеного займенника якийсь), заперечного займенника ніхто, неозначеного займенника хтось, наприклад: За тим не зупиняючись анi на хвильку i не даючи ворогам часу до намислу, медвiдь кинувся на одного з них, що саме стояв на його протоптанiй стежці [3 : 16]. – Браття, – говорив він, – відай, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надiя, а монголи, се знайте наперед, не пощадять нiкого, хто дiстанеться в їх руки, так, як не пощадили наших ранених товаришів [3 : 108]. Тут є хтось, що потребує твоєї помочi [3 : 182].
У творі виявлено одне речення, де опорний елемент – співвідносне слово – опущений, але з контексту та змісту всієї конструкції здогадуємося про його необхідність. Саме тому речення Щаслив, кому судилося жити в тi днi! [3 : 184] зараховуємо до займенниково-означальних, хоча не всі мовознавці погоджуються з таким твердженням [5 : 271].
Опорні слова разом зі сполучними засобами утворюють корелятивні пари: той – що (26, 8 %), весь – що (14, 6 %), той – хто (9, 8 %), той – котрий (7, 3 %), такий – який (7, 3 %), такий – котрий (4, 9 %), кождий – хто (4, 9 %), весь – хто (4, 9 %), такий – що (4, 9 %), наприклад: Вони живо дрюками поспихали тих нещасних у воду, а тих, що опиралися, позшибали стрiлами та списами [3 : 176]. Хто менi при такiм дiлi нагадає про нього, той стає в союзi з батькiвським серцем проти мого розуму [3 : 149]. Доля звичайно тих найвище пiдносить, котрих думає найнижче зiпхнути [3 : 39].Сей ланцюг – то наш руський рiд, такий, який вийшов з рук добрих, творчих духів [3 : 55]. Твiй батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої нiяке вiйсько не встоїть [3 : 138]. Той монах умiв чудово лiчити рани i брався навчити своєї штуки кождого, хто проживе з ним рiк у добрiй злагодi i покажеться йому чоловiком щирого серця й чистої душi [3 : 44]. – Берiться за линви, всi, хто може досягнути! [3 : 153]. – Максимове слово таке, що воно не має сили в устах iншого; тiлько як вiн сам може сказати його, воно має силу [3 : 140].
Решта 14, 6 % корелятивних пар – це випадки функціонування таких елементів, як один з них – що, один – що, ніхто – хто, той – який, хтось – що (по 3, 95 %): За тим не зупиняючись анi на хвильку i не даючи ворогам часу до намислу, медвiдь кинувся на одного з них, що саме стояв на його протоптанiй стежці [3 : 16]. Та ось один, що стояв серед шляху, мов на сторожi, дав знак трубою, i в повнiй зброї всi дружинники стали в ряд перед боярським домом, пiднявши списи, нап’явши луки, мов до битви [3 : 97]. – Браття,– говорив вiн, – відай, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надiя, а монголи, се знайте наперед, не пощадять нiкого, хто дiстанеться в їх руки, так, як не пощадили наших ранених товаришів [3 : 108]. Валом котилася вода горi долиною, якраз у противнiм напрямi вiд того, в якiм плила вiдвiку [3 : 163]. Тут є хтось, що потребує твоєї помочi [3 : 182].
Підрядні частини займенниково-означальних речень майже не зазнають ускладнень формальними елементами. Лише у 10 реченнях залежні частини містять однорідні члени, які дещо порушують прозорість змістових відношень та вносять додаткову інформацію у речення. Наприклад: Зимний пiт виступив на чолi Мирослави; вона бачила, що тепер настала рiшуча хвиля, що на тiй вузькiй кам’янiй плитi мусить розiгратися боротьба на життя i смерть i що того буде побiда, хто зможе вдержатися на тiм становищi й зiпхнути з нього противника [3 : 21]. Все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, говорив i думав вiн з поглядом на добро i хосен iнших, а поперед усього громади [3 : 43]. В одному реченні засвідчено використання відокремленої обставини, вираженої порівняльним зворотом: Та ось один, що стояв серед шляху, мов на сторожi, дав знак трубою, i в повнiй зброї всi дружинники стали в ряд перед боярським домом, пiднявши списи, нап’явши луки, мов до битви [3 : 97].
Підрядна частина щодо головної найчастіше розташована у постпозиції (56, 8 %). Наприклад: Максим найдужче рад був тому, що його побоювання не справдилося, що йому не довелось перед очима Мирослави поборювати її батька i прогонювати на незвiснi шляхи ту, з котрою рад би був нiколи не розстатися [3 : 99]. Рідше залежна частина розташована в інтерпозиції – 25 %, наприклад: Але тi, що захотять опиратися його силi, буду.ть нещадно роздавленi, як хробаки пiд колесами воза [3 : 103]. Препозиційне розташування підрядної частини щодо головної становить 18, 2 %: Хто хоч хвилю зазнав неволi, той зазнав гiршого, нiж смерть [3 : 136].
Поліпредикативні одиниці з кількома підрядними слугують інструментом точнішого відтворення дійсності та деталізації словесної характеристики умов спілкування. Жанр тексту визначає не лише кількісне співвідношення різних видів підрядних речень, але й особливості функціонування у ньому різноманітних комбінацій поліпредикативних одиниць різної семантики однорідного, неоднорідного чи послідовного розташування. Крім того, І. Я. Франко будує складнопідрядні речення нерозчленованої структури в поєднанні з іншими видами підрядних речень.
У тексті повісті засвідчено 8 випадків, де в одній структурі поєднано кілька підрядних займенниково-означальних частин. Однорідна супідрядність засвідчена у 4 реченнях, залежні частини містять однакові сполучні засоби і однобічно розкривають співвідносне слово, наприклад: Любо було глядiти на тi здоровi, рум’янi лиця, розiгрiтi мужньою вiдвагою i гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на свiтi, що на їх оружжя вложено велике дiло [3 : 118]. Хоч i як ненависний був йому боярин, але все-таки вiн був вiтцем тої, котра мов чаром опанувала його серце i його мислi, за котру вiн вiддав би був життя [3 : 69]. Неоднорідна супідрядність виявлена у 3 таких поліпредикативних одиницях: Думка поета летить у тi давнi часи, оживляє давнiх людей, а в кого серце чисте i щиро-людське чутє, той i в них побачить своїх братiв, живих людей, а в житю їх, хоч i як неподiбнiм до нашого, догляне не одно таке, що може бути пожадане i для наших “культурних” часів [3 : 6]. Порядки тотi не в’яжуть i громаду, а тiлько додають їй сили i власти для охорони всього, що добре i хосенне, а для знищення всього, що зле i шкірне [3 : 56].
Одне речення на зовнішньому рівні містить 3 змістові блоки, у двох з яких засвідчено використання займенниково-означальних залежних частин: Тi з потопаючих, що стояли ззаду, ближче несхибної водяної смертi, тислися наперед; тi, що стояли при самих купах, виставленi на удари своїх товаришiв, з зойком перлися взад; середнi ревiли з болю й тривоги, стисненi з усiх бокiв, вдавлюванi й заднiми й переднiми в воду [3 : 172].
У головній частині в ролі опорних слів виступають такі елементи: той (50 %), весь (25 %), ми (8, 4 %), ти (8, 3 %), такий (8, 3 %). Разом зі сполучними засобами вони утворюють такі корелятивні пари: весь – що (4 випадки вживання), той – що (4), ми – котрі (3 випадки при однорідній супідрядності), той – котрий (3), ти – котрий (2), той – хто (1), такий – що (1), наприклад: П’ять куп завалилося, i всi, що стояли на них, попадали в воду, зрiвнялися з тими, од котрих боронилися[3 : 172]. Тi з потопаючих, що стояли ззаду, ближче несхибної водяної смертi, тислися наперед; тi, що стояли при самих купах, виставленi на удари своїх товаришiв, з зойком перлися взад; середнi ревiли з болю й тривоги, стисненi з усiх бокiв, вдавлюванi й заднiми й переднiми в воду [3 : 172]. Ти, котрого дiди нашi вважали своїм опiкуном, котрого i ми шанували досi щорiчними празниками! [3 : 152]. Думка поета летить у тi давнi часи, оживляє давнiх людей, а в кого серце чисте i щиро-людське чутє, той i в них побачить своїх братiв, живих людей, а в житю їх, хоч i як неподiбнiм до нашого, догляне не одно таке, що може бути пожадане i для наших “культурних” часів [3 : 6].
Ускладнень підрядних частин однорідними членами речення зазнають 5 неелементарних займенниково-означальних структур: Хоч i як ненависний був йому боярин, але все-таки вiн був вiтцем тої, котра мов чаром опанувала його серце i його мислi, за котру вiн вiддав би був життя [3 : 69].
Засвідчено 62, 5 % речень, у яких усі підрядні займенниково-означальні частини розташовані у постпозиції, що зумовлено використанням однорідної супідрядності як способу підпорядкування залежних частин. У ще одній синтаксичній одиниці виявлено інтерпозиційне розміщення обох підрядних займенниково-означальних частин, що стосуються різних змістових блоків. Також засвідчено речення, де поєднано різні види розташування предикативних частин: препозиція і постпозиція, наприклад: Думка поета летить у тi давнi часи, оживляє давнiх людей, а в кого серце чисте i щиро-людське чутє, той i в них побачить своїх братiв, живих людей, а в житю їх, хоч i як неподiбнiм до нашого, догляне не одно таке, що може бути пожадане i для наших “культурних” часів [3 : 6]); інтерпозиція і постпозиція: Порядки тотi не в’яжуть i громаду, а тiлько додають їй сили i власти для охорони всього, що добре i хосенне, а для знищення всього, що зле i шкірне [3 : 56]. Як зазначала У. Я. Єдлінська, „інверсійний порядок підрядних додаткових зумовлений, можливо, як і сьогодні, стилістичним фактором: потребою виділення змісту підрядного речення, логічного його наголошення, особливого підкреслення” [1 : 77].
Проведений аналіз засвідчує, що синтаксичні одиниці атрибутивної семантики узагальнено передають основний зміст, доповнюючи, підсилюючи його новою інформацією. Уведення таких структур у текстове полотно повісті давало І. Я. Франкові змогу майстерно передавати певні сюжетні колізії, деталізувати описові картини твору. Складнопідрядні речення з підрядними займенниково-означальними є важливим інструментом творення художньої образності, вони збагачують твір змістовими деталями атрибутивного змісту, уточнюють, унаочнюють сказане.
Література:
- Єдлінська У. Я. Питання історичного синтаксису української мови: на матеріалі листів Богдана Хмельницького / У. Я. Єдлінська. ‒ К. : Видавництво Академії наук Української РСР, 1961. ‒ 108 с.
- Курс сучасної української літературної мови : у 2 т. / За ред. Л. А. Булаховського. – К. : Рад. школа, 1951. – Т. II. Синтаксис. – 408 с.
- Франко І. Я. Захар Беркут : образ громадського життя Карпатської Русі в XIIIв. / І. Я. Франко. – Львів : Товариство ім. Т. Г. Шевченка, 1883 р. – 184 с.
- Христіанінова Р. О. Складнопідрядні речення в сучасній українській літературній мові : [монографія] / Р. О. Христіанінова. – К. : Інститут української мови ; Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. – 363 с.
- Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : ВЦ „Академія”, 2004. – 316 с.