УДК   811.112: 271

Башук Н.П.

Національний технічний університет України «КПІ», м. Київ

ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ В КОНТЕКСТІ ДІАЛОГУ КУЛЬТУР

У статті розглядається поняття міжкультурного діалогу як способу інтерактивної взаємодії, основу якої становить крос-культурний контекст, розкривається його сутність, вплив культурних фонових знань на процес розуміння.

Ключові слова: міжкультурний діалог, крос-культурний контекст, фонові знання.

В статье рассматривается понятие межкультурного диалога как способа интерактивного взаимодействия, основу которого составляет кросс-культурный контекст, раскрывается его сущность, влияние фоновых знаний на процесс понимания.

Ключевые слова: межкультурный диалог, кросc-культурный контекст, фоновые знания.

The given article highlights the peculiarities of cultural dialogue as the means of cultural interaction. The latter largely depends on cross-cultural context. The essences of cultural background knowledge as well as its influence on understanding in cross-cultural communication are determined.

Key words: cross-cultural dialogue, cross-cultural context, background knowledge.

В сучасному світі в умовах інтенсивного розвитку міжнародних контактів виникає необхідність ефективної взаємодії  з представниками різних лінгвокультурних спільнот в різних сферах. Саме це налаштовує нас розвивати наші здібності, брати участь у міжкультурному діалозі та вимагає переосмислення традицій та пошуку нових теоретичних засад. Саме тому питання міжкультурного діалогу набуває особливої актуальності.

Міжкультурний діалог є однією з основних форм взаємодії культур  в загальному форматі міжкультурної комунікації. Ідея діалогу культур  бере свій початок у працях Бахтіна М.М.  та набуває важливого значення в гуманітарних науках. Діалог культур розглядається як сукупність безпосередніх відносин і зв’язків , які складаються між різними культурами, і включають в себе ті результати,  які виникають в процесі цих взаємовідносин.

Про тісний  взаємозв’язок і взаємозалежність викладання іноземної мови та міжкультурної комунікації говорить також і С. Г. Тер-Мінасова у своїй праці «Мова та міжкультурна комунікація» («Язык и межкультурная коммуникация»), яка вважає що «кожне заняття з іноземної мови – це перехрестя культур, це практика міжкультурної комунікації, тому що кожне слово відображає іноземний світ і іноземну культуру» [6, с.25].

Міжкультурна комунікація як дисципліна формувалась на основі різних гуманітарних наук і методів, основоположниками її були представники різних наукових галузей: лінгвістики, антропології, психології, соціології, етнології, фольклористики і т.д. В процесі їхньої спільної роботи теорії і методи цих областей змішувались, надаючи міжкультурній комунікації інтегративного характеру. Проте міждисциплінарний характер міжкультурної комунікації не виключає наявності специфічних, характерних для кожної окремої науки підходів до її дослідження. У підручнику з «Основ мовної комунікації» під редакцією Садохіна О.П. називаються три методологічних підходи до вивчення міжкультурного спілкування: функціональний, пояснювальний та критичний [ 2].

Згідно функціонального підходу культуру будь-якого народу можна описати за допомогою різних методів. Результатом цього підходу стала теорія комунікативного пристосування, котра стверджує, що в ситуаціях міжкультурного спілкування люди часто змінюють моделі комунікативної поведінки, пристосовуючись до моделей партнерів по спілкуванню.

Мета пояснювального підходу полягає в тому, щоб зрозуміти і описати, але не передбачити поведінку людини. Прихильники цього підходу розглядають культуру, як середовище існування людини, яке створене і змінюється завдяки спілкуванню.

Критичний підхід містить в собі багато положень пояснювального підходу, але акцент в дослідженнях міжкультурної комунікації, проведених на його основі, робиться на вивчення умов спілкування: ситуацій, оточуючого середовища і т.п. Прихильники цього підходу цікавляться перш за все історичним контекстом комунікації.

Під час міжкультурного діалогу відбувається взаємодія представників різних культур, використовується інший мовний код (для однієї із сторін – це іноземна мова), проявляються інші установки, форми поведінки і ціннісні орієнтири, які сприймаються комунікантами як відмінні від власних. І в цьому сенсі усвідомлення «чогось чужого» та «чогось іншого» набуває особливого значення.

Слід зазначити, що під час комунікації мова виступає не просто як засіб передачі інформації, але і як форма культурної поведінки. У всіх культурах присутнє прагнення встановити гарні відносини, які є безсумнівною цінністю: вибачення за грубий тон, заперечення; прояв ввічливості; адекватне використання  слів визнання і вдячності. Але різні культури по-різному розуміють і цю ціль, і шляхи її досягнення. У Німеччині, наприклад, прийнято при вітанні тиснути один одному руку і, зазвичай, жінка подає руку першою. Німці також розрізняють ділові відносини і приватні інтереси, а також приймають рішення в кожній з цих сфер незалежно. Доволі часто цитується при цьому прислів’я « Dienst ist Dienst und Schnaps ist Schnaps» («Дружба – дружбою, а служба – службою»). У нас досить різняться і уявлення про час. Пунктуальність для німців є дуже важливою і запізнення є проявом недостатньої поваги до свого ділового партнера.

Перед тим, як вступати в контакт, ми оцінюємо співрозмовника, намагаємось визначити, про що піде мова. Культура впливає на вибір теми спілкування: те, що вважається правильним в одних культурах, в інших  – неприпустимо. Так, наприклад, у німців не прийнято говорити про хвороби та смерть, а також про ділові справи за межами офісу. Категорії регістрів спілкування можуть поділятися на формальний, неформальний, нейтральний, фамільярний, інтимний.

Оцінка ефективності спілкування складається під впливом не лише мовних, але й соціокультурних факторів, оскільки культурна поведінка базується не на інстинкті, а й на знаннях і залежить від контексту.

У рамках крос-культурного контексту, як і будь-якого іншого,  мова йде про зовнішній (умови спілкування, місце і час) та внутрішній (ментальний) контексти. Ментальний контекст ототожнюється зі значенням та прихованим змістом, з глибиною та багатозначністю варіантів змісту і в якості сповненого сенсу культурно-прагматичного простору комунікації є інтегральним початком фонових знань. Даний тип контексту представляє систему засобів і ціннісних орієнтирів, які використовуються для вираження намірів, установок, прагнень і національних пріоритетів у вигляді концептів, які формують і активізують необхідні способи їхнього мовного вираження.

Міжкультурний діалог слід розглядати як спосіб інтерактивної взаємодії, опосередкований мовою, основу якої становить крос-культурний контекст. Даний контекст включає в себе сукупність знань, систему орієнтирів і стратегій поведінки, які складаються в результаті порівнянь і ведуть до взаємопорозуміння або його відсутності між представниками різних культур.

У процесі спілкування в умовах міжкультурного діалогу прослідковується співвідношення мовних структур з культурними і суб’єктивними факторами на основі аналізу і реконструкції латентних механізмів сприйняття контексту іншої культури. Розуміння наступає лише тоді, коли у відповідності зі своїми знаннями про світ реципієнт сприймає ситуацію, тобто має уявлення про всі варіанти, які характеризують метакомунікативний рівень комунікації.

Розуміння крос-культурного контексту – це процес, спрямований на:

а)розпізнавання, сприйняття, декодування значень та змісту, їхню інтерпретацію;

б)оперування образами, представленими в когнітивній свідомості, аналогічні тим, які має в своєму розпорядження представник іншої лінгвокультурної спільноти;

в)формування якісно нових і релевантних знань за допомогою іноземної мови як інструмента пізнання [7, с.66].

Адекватність спілкування і досягнення взаєморозуміння обумовлені наявністю  не лише мовних, алей фонових знань. Звідси випливає, що першою необхідною умовою розуміння є релевантність культурних фонових знань як основи міжкультурного діалогу і способу орієнтації по відношенню до іншої культури. У вітчизняному мовознавстві питання про фонові знання вперше більш детально розглядались у праці Є.М. Верещагіна та В.Г. Костомарова «Мова та культура» («Язык и культура»). У ній фонові знання визначаються як «загальні для учасників комунікативного акту знання». Іншими словами, це загальна для комунікантів інформація, яка забезпечує взаєморозуміння при спілкуванні. Саме країнознавчі фонові знання мають велике значення в процесі викладання іноземних мов [1].

Не зупиняючись на загальновідомій типології фонових знань, ми зазначимо лише ті з них, які мають першочергове значення для розуміння:

1)етнокультурні знання про базову особистість носія мови як представника конкретної лінгвокультурної спільноти (менталітет, особливості світосприйняття, стереотипи, ціннісні орієнтири), джерелом яких виступають значення та зміст, закладені  в різних типах дискурсів;

2)культурно-прагматичні знання, які мають всі члени певної етнічної і мовної спільноти, і які невідомі представникам іншої культури (модус поведінки і способи їхнього вираження – мова повсякденної поведінки, або норми поведінки, форми мовного етикету, які відповідають різним мовним ситуаціям);

3) актуальні фонові знання про культурну схожість і відмінності в крос-культурному контексті, виявлені на основі загальних характеристик і специфіки культурних універсалій і стандартів. Другою умовою взаєморозуміння є моделювання стилю спілкування у відповідності з уявленнями про іншу культуру. Очевидно, що емоційно-чуттєве відношення студента до різних фактів культури теж може бути різним. Факт чужої культури може викликати неприйняття, зацікавленість, захоплення чи сприйматись нейтрально. Встановлено, що матеріал (а це відноситься і до фактів культури), який засвоюється неформально і викликає певні емоції, запам’ятовується набагато краще. Викладач же повинен бути готовий до різної реакції студентів на певні факти культури.

Фонові знання не є стабільними, вони постійно змінюються. Те, що ще вчора було всім відомим, перестає бути актуальним. Так, наприклад, до 1989 року існувало дві німецькі держави: ФРН та НДР. В ФРН загальновідомими були такі поняття, як der Bundestag, der Bundesrat, die Wehrmacht, der Verfassungsschutz, в той час як в НДР існували такі поняття, як die Berliner Mauer, die Volkskammer, der Volksrat, die Volkspolizei, die Volksarmee, die Sozialistische Einheitspartei Deutschlands (die SED), der  Staatssicherheit(Stasi). Після об’єднання двох німецьких держав зникли поняття, які були типовими для політичного життя НДР і навіть повернулася колишня назва міста Chemnitz для Karl-Marx-Stadt. Досить гарно прослідковуються всі  ці зміни, які відбувалися на території колишньої НДР в перші місяці після об’єднання Німеччини у фільмі « Good bye, Lenin» Вольфганга Беккера. Саме цей фільм допомагає студентам зрозуміти текст у німецькому підручнику «ЕМ. Brückenkurs» про двох чоловіків, які розпочали свою світову подорож на велосипедах в останні дні існування НДР в 1990році, а повернулися майже через п’ять років.

Отже, іноземна мова, будучи  засобом комунікації,  відображає особливості світогляду, етнічних та культурних цінностей, а також норми поведінки, які є характерними для даної мовної спільноти. Усвідомлення себе в контексті іншої культури має на увазі такі якості як відкритість, толерантність, готовність вступити в контакт. Йдеться про необхідність формування емпатичних здатностей, котрі забезпечують пізнання власної та «чужої» перспективи, а також її зміни чи прийняття перспективи іншого в інтересах взаємопорозуміння. При цьому емпатія розглядається як невід’ємна риса особистості, в якій переплітаються готовність до активного спілкування з представниками іншої культури, відкритість, свобода від упереджень та вміння пристосовуватись.

 

Література

1.Верещагин Е.М. Язык и культура. Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного/ Е.М. Верещагин, В.Г. Костомаров. – М.: Русский язык, 1990. – 248с.

2.Грушевицкая Т.Г. Основы межкультурной коммуникации. Учебник для вузов/ Под ред. А.П. Садохина/ Т.Г. Грушевицкая, В.Д. Попков, А.П. Садохин. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2002. – 352с.

3.Садохин А.П. Теория и практика межкультурной коммуникации/ А.П. Садохин. – М.:Юнити-Дана, 2004. – 271с.

4.Сафонова В.В. Изучение языков международного общения в контексте диалога культур и цивилизаций. Воронеж: Истоки, 1996. – 237с.

5.Тер-Минасова С.Г. Война и мир языков и культур/ C.Г. Тер-Минасова. – М.: АСТ. Астрель. Хранитель, 2007. – 286с.

6.Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация. (Учебное пособие) М: Слово/Slovo, 2000. – 624с.

7.Фурманова В.П. Межкультурный диалог и дискурсивные стратегии взаимопонимания/ В.П. Фурманова // Тезисы докладов международной научно-практической конференции  «Иностранные языки в диалоге культур: политика, экономика, образование» Саранск: Издательство Мордовского университета, 2009. – 272с. – [ Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://window.edu.ru/resource/413/67413/files/conference_fld_material_issued.pdf