УДК 811.161.2’367.321

О. В. Гурко

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,

м. Дніпропетровськ

ВИГУКОВІ СЛОВА-РЕЧЕННЯ В ПЕРЕДАЧІ ЗНАЧЕННЯ СТВЕРДЖЕННЯ

З’ясовано місце та роль вигуків у передачі значення ствердження          в структурі речення. Проаналізовано вигукові стверджувальні слова-речення та показано стилістичні функції вигукових сполук зі значенням ствердження на матеріалі художньої літературі.

Ключові слова: ствердження, вигук, слова-речення, емоційна оцінка, функція.

Выяснено место и роль междометий в передаче значения утверждения в структуре предложения. Проанализированы междометные утвердительные слова-предложения и показано стилистические функции междометных соединений со значением утверждения на материале художественной литературе.

Ключевые слова: утверждение, междометие, слова-предложения, эмоциональная оценка, функция.

The place and the role of interjections in the structure of the  sentence in the meaning of  affirmation is investigated. The exclamation affirmative word-sentences and stylistic features of exclamation compounds in the meaning of affirmation are analyzed (on the material of fiction).

Keywords: affirmation, interjection, word-sentence, emotional evaluation, function.

Питання про синтаксичне функціонування вигуків до цього часу недостатньо висвітлене як в російському, так і в українському мовознавстві. У багатьох працях функційно-синтаксичні можливості вигуків характеризують лише в загальних рисах. Так, Д. М. Овсянико-Куликовський уналежнював вигуки до «слів поза реченнями» [7, с. 48], О. М. Пєшковський зараховував вигуки до слів і словосполучень, які не утворюють ні речень, ні їхніх частин [8, с. 404].  Ф. Ф. Фортунатов уважав вигуки особливим класом, що відрізняються від інших так званих повних слів своїм існуванням «поза реченнями або в певних випадках являють собою цілі речення» [10,  с. 172]. О. О. Потебня зазначав, що вигук може функціонувати як ціле нерозвинене речення [9], а польський лінгвіст А. Красновольський наголошував на тому, що вигуки – «зародки речень» [11, с. 7].

Л. І. Мацько вважає, що синтаксична незалежність  і формальна незв’язаність вигуків є основними граматичними ознаками цього класу слів. У структурній схемі граматично розчленованого речення вигуки не знаходять свого місця як лексичні наповнювачі певних членів речення [5,      с. 68]. Проте в процесі мовлення вигуки, на думку Л. І. Мацько, виходять на рівень зв’язного тексту як самостійні, функційно значущі граматичні одиниці з емоційно-оцінною чи спонукальною семантикою, сформованою на основі концептуального змісту попереднього чи наступного контекстів, ситуації та паралінгвістичних компонентів спілкування [5, с. 69].

Синтаксична природа вигуків, як зазначає В. В. Бабайцева, виявляється у здатності утворювати на рівні синтаксису мови нечленовані вигукові речення як певні, закономірні  в типології простого речення синтаксичні структури [1, с. 114]. Це зумовлено лексико-морфологічними ознаками вигуків – специфікою лексичної семантики, нульовою або обмеженою валентністю, відсутністю змінних морфологічних ознак, усталених                   і формально виражених зв’язків з іншими словами.

Специфіка нечленованих речень виявляється в тому, що в їхній формально-синтаксичній структурі немає обов’язкового складу речення, тобто немає ні головних, ні другорядних членів речення. Цією найосновнішою конструктивною ознакою нечленовані речення вирізняються з-поміж усіх інших типів речення – і простого, і складного. Неможливість внутрішнього синтаксичного членування нечленованих речень ґрунтується на їхньому особли­вому (порівняно зі членованими реченнями) лексико-граматичному наповненні  – на частках, модальних словах і вигуках, з якими в синтаксичній структурі членованих речень не пов’язується син­таксична роль членів речення [2, с. 101].

Мета статті – дослідити роль і місце вигуків у передачі значення ствердження в структурі речення.  Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: проаналізувати вигукові стверджувальні слова-речення та показати стилістичні функції вигукових сполук зі значенням ствердження на матеріалі художньої літератури.

Окрему групу слів-речень становлять ті, основа яких формується вигуком, бо вигуки  – це своєрідні, функційно специфічні слова. Вигуки позбавлені номінативно­го значення, безпосередньо нічого не називають,         а  виража­ють лише почуття, емоції (о! овва! ох! ой! гей! матінко! ле­ле! жах! а! ат! тощо), наприклад: «О-ох! Робитимеш! – сумно промовила Марина Костянтинівна» (Панас Мирний, с. 49), «Ох, Наталю! Бійтеся лихої години!» (Панас Мирний, с. 70), «Ат! Толкуй! – понуро одкаже Онисько         і піде з хати» (Панас Мирний, с. 180), «Ох… О-ох! – стогнала стара. – Сину мій … сину!» (Панас Мирний, с. 135), «Овва! Я цього не хочу!» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 96), «Ой, мати Божа! – тихо промовив Бонковський, приклавши трагічно руку до серця й підвівши солодкі очі до неба»                   (І. С. Нечуй-Левицький, с. 64). Стверджувальні нечленовані речення таких структур становлять особливі фор­ми відображення й пізнання явищ об’єктивної дійсності. Водно­час вигуки, як і решта слів, –  це соціально усвідомлені слова й сполучення слів, які стосуються внутрішнього стану людини, слугують своєрідним засобом вираження найрізноманітніших виявів людського інтелекту.

У діалогічній мові нерідко трапляються стверджувальні вигукові слова- речення, бо динаміка й зміст діалогу потребують того, щоб репліки-відповіді не були одноманітними. Саме тому співрозмовник, уникаючи тавтології, вживає різноманітні форми стверджувальних вигукових слів, що виступають зазвичай у ролі слів-речень. Наприклад: «От тобі на! А щоб вас та бодай вас! Тепер, діду Грицаю, лізь на грушу та збирай роя…» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 325), «Ой, най бог боронить від такого зарібку!  Е, тільки того зарібку, як кіт наплакав. –Ай-ай-ай, твоя правда, небого» (І. Франко,  с. 133).

Домінувальною семою багатозначного емоційного вигука о!                    є вираження ствердження чого-небудь у функції, близькій до вказівної: «О-О, жаб’ячі очі! – гукнув мордатий» (Панас Мирний, с. 95), «О-о! ти в мене старий! – сміючись одказав батько» (Панас Мирний, с. 90), «Біжу, а передо мною він регоче, а за мною його голос: «Дури дурку!..» О, клятий, лютий» (Панас Мирний, с. 33 ), «О! Коли так, то там їм і місце!» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 99).  З наведених прикладів видно, що слова-речення, утворені вигуками О! О-о! вказують на позитивне стверджувальне значення і водночас виражають оцінно-експресивне ставлення мовця до явищ, подій, вчинків інших осіб.

Нерідко стверджувальні слова-речення, утворені вигуками Тю-у-у! Тьфу! Фу!, використовують для емоційної негативної оцінки кого-небудь або чого-небудь: «Фу-у-у! Аж у ніс б’є! Хто ж це тебе так наялозив?» (Панас мирний, с. 89), «Тю-у-у! Хоч би тобі стрепенувся Василь!» (Панас Мирний, с. 151), «Ф’ю-у! – мордатий свиснув. – Тут немає, а може, дома є» (Панас Мирний, с. 96).

Слова-речення з вигуків Гм! Хм! Мм! не містять прямої оцінки, але зазвичай передають емоційну реакцію на зроблене чи сказане, показують вагання щодо конкретної оцінки факту. Наприклад: «– Гм,-  мугикнув Петро Микитович і якось сумно спустив голову вниз – у нас там була одна помічниця Красовська, удова, не молода вже» (Панас Мирний, с. 66), «Та там мене й поцьому всюди приймали. – Гм… Що ж тепер, Василь Васильович, будемо робити? – пита голова писаря» (Панас Мирний, с. 246).

Досить поширені серед стверджувальних  слів-речень комунікативні форми, що утворені різною варіацією та­ких слів, як модальна частка + вигук, модальне слово чи сполу­ка слів + вигук, вигук  + односкладне речення, вигук  + двоскладне речення, скажімо: «О так, так! Він буде тут! Я чула. Як він говорив з твоїми старими, стежкою йдучи» (І. Франко,  с. 194), «А так! Ой, господи тобі слава, що з душею з того снігового пекла вихопився» (І. Франко, с. 130), «А-а, гірка моя та нещасна година, що я підрядивсь на сю путь – скрикнув Іван, чухаючи голову» (Панас Мирний, с. 136), «От, – кажу, не знать, де та пташка ночувати буде, що її лихою годиною у чужий край прибило» (Панас Мирний, с. 39). Потрібно зазначити, що синтаксичні сполуки цієї групи здебільшого підкреслюють деяку обов’язковість того, що вони стверджують. Таке виокремлення стає вагомим тоді, коли у функції власне стверджувального слова-речення виступає модальне слово зі значенням  необхідності, впевненості або коли ствердження виражене поєднанням кількох різних слів.

Відповідь-ствердження може бути виражена заперечною формою, яку вимовляють стверджувально-окличною чи стверджувально-питальною інтонацією. П. С. Дудик зазначає, що слово-речення в такому разі виразно експресивне, передає справжню чи вдавану готовність мовця що-небудь зробити, реалізувати те, про що його запитують із простої цікавості або            в чому мають сумнів [3, с. 220]. Наприклад: «Так собі… нічого, – сказала Олеся, закопиливши губу. – От і нічого! – обізвалась мати – Панич здоровий, поставний, огрядний, вчений, і таки чисто й по-модному вбраний, неабиякий простак» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 53), «Ох мені ж лихо! – думаю.  – Ой, не дай, господи, занедужаю!» (Панас Мирний, с. 42), «Та ще коли б часом знов парафія не втекла. – О, вже не втече! – обізвався Харитонів брат»               (І. С. Нечуй-Левицький, с. 78).

Функцію вигуків можуть виконувати слова кожної із частин мови, якщо вони слугують не для номінації певних фактів, а для вираження почуттів, емоцій, волі: хай йому цур! ой лишенько! їй-право! їй-богу! їй-бо! подумаєш! от тобі й на! хай йому грець! от тобі й маєш! ой матінко! матінко моя! слава богу! та ін. Такі й схожі вигуки є лексико-граматичним засобом вира­ження модального значення стверджувальності у формі нечленова­ного речення, наприклад: «Ой господи, господи! – сказала матушка, важко зітхаючи» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 25), «Їй-богу, серце моє, мало! Двома парами не потягнеш плуга на полі» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 59), «Ой, дивні ж ваші образи! Господи, яка краса! – дивувався Харитін, хрестячись перед кожним новим образом» (Нечуй-Левицький, с. 100),  «Бог  з ним, з цим непроханим попом» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 97), «Ой, павук!  Їй-богу, павук. Ой лишечко – заверещала Марта, на котру впав один рачок»       (І. С. Нечуй-Левицький, с. 131). Із прикладів видно, що подані слова-речення з вигукових сполук адресовані передусім не співрозмовникові, а зазвичай характеризують глибокі переживання мовця та вказують на емоційно-модальне значення ствердження.

Окрему групу становлять етикетні форми на зразок: вибачайте, прошу, спасибі, здрастуйте, здоровенькі були, будь ласка тощо.

Модальних значень такі мовні знаки не виражають, водночас такі слова з розвитком у них вторинного значення й повної втрати зв’язку зі словами інших частин мови можуть використовуватися як засоби вираження модальних значень згоди, здивування чи незгоди, наприклад: «Це, вибачайте, госпоже, поросятники, щоб смажити цілі поросята…»              (І. С. Нечуй-Левицький, с. 103), «Чи здорова Онисія Степанівна? – Спасибі вам!» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 107), «А чи маєте ви пашню на посів?          … Спасибі вам, люди добрі» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 102). Проаналізовані форми мовного етикету за допомогою інтонації наповнюють зміст речення стверджувальним значенням «так!»

Під час аналізу значення вигукових фразеологізмів з метою визначення його специфіки виходитимемо з того, що в структурі фразеологічного значення виділяють три аспекти: денотативний, сигніфікативний                       і конотативний. Як зазначає О. М. Мелерович, денотатами фразеологічних одиниць у системі мови є узагальнені, типізовані уявлення про певні елементи, явища дійсності. Через посередництво сигніфіката, що закріплений мовним узусом, форма фразеологічної одиниці співвідноситься зі своїм денотатом. У разі конкретизації та видозміни в мові зберігається сигніфікативне ядро фразеологічного значення, яке забезпечує його тотожність у різноманітних вживаннях [6, с.12].

Специфіка значення фразеологічних одиниць  характеризується відсутністю предметного змісту під час посилення сигніфікативного в ядрі фразеологічного значення. Семантика вигукових фразеологізмів переважно емоційно-оцінна, з відтінком модальності. Їх основна функція – вираження     і передача відношень емоційних, волюнтативних, апелятивних у процесі комунікації. Вигукові фразеологічні одиниці передають різноманітні почуття людини, її емоції, волевиявлення, хоч і не називають їх (От тобі й маєш! От тобі й на! Он як! Ось воно що! ). Наприклад: «От тобі й на! От тобі             й батько! А що ж тепер робитиме наша Онися? – спитала Прокоповичка»     (І. С. Нечуй-Левицький, с. 70), «От тобі й Онися! От тобі п’ять корів          і сто карбованців, – сказала вона, вдарившись об поли руками» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 30), «От тобі й паска! Я таки вгадував, що воно щось та є»    (І. С. Нечуй-Левицький, с. 33). Ці фразеологічні одиниці вживають, констатуючи який-небудь факт, що супроводжується емоційно-модальним значенням рішучості, подиву, захоплення чи іронії, утім, загалом значенням ствердження.

Нерідко в драматичних творах трапляються синтаксично експресивні конструкції, що утворилися поєднанням вигуків, службових та повнозначних слів. Це зазвичай приклади із усного мовлення персонажів: «Якби музики, ти б, Оришко, й потанцювала, – сказали паничі. – А чом же! Як вип’ю цього ведмедя ще одну чарку, то їй же богу, так і піду по хаті гацати метелиці, ще й на одній нозі!»» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 127).   Ці фразеологічні сполуки слів виражають не звичайне ствердження, а ствердження-згоду або ствердження з іншими додатковими модальними значеннями впевненості, рішучості, захоплення.

У ролі речень-відповідей виступають і такі конструкції, головний зміст яких обмежено емоційним вираженням ствердження або згоди                          з висловленням у запитанні. Наприклад: «Марта викинула на долоню розкушену картоплину… Ой, картопля! Їй-богу, картопля! Що за диво!»      (І. С. Нечуй-Левицький, с. 125), «… Архієрей зняв з мого панотця ризи й рясу при всій громаді. А він з переляку як ох, та й ох… Ой боже мій! Ой, який великий гріх вчинився! Сили небесні!» (І. С. Нечуй-Левицький, с. 221).

Вигукові фразеологічні одиниці є своєрідним різновидом українських фразеологізмів. Їхня специфіка полягає у відсутності номінативної функції та переважанні в структурі семантичного значення конотативного аспекту. Вигукові фразеологічні одиниці мають складну семантичну забарвленість та функціонують зазвичай у мові персонажів драматичних творів.

Отже, велика кількість вигуків, будучи словами-реченнями, вказують на позитивне стверджувальне значення. Здебільшого вони характеризують діалогічне мовлення, до того ж емоційно-забарвлене, часто навіть афектоване.  Вигукові  фразеологічні одиниці виражають не звичайне ствердження, а ствердження-згоду або ствердження з іншими додатковими модальними значеннями. Під час дослідження ми з’ясували, що якщо відповідь-ствердження виражена заперечною формою, то в такому разі вигукове слово-речення передає готовність мовця що-небудь зробити чи реалізувати те, про що його запитують. У перспективі вигукові слова-речення зі значенням ствердження можуть досліджуватися на матеріалі як прозових, так і поетичних сучасних художніх текстів, оскільки вивчення вигукових слів-речень розширює наші уявлення про виражальні можливості мовлення, що  дає змогу використовувати їх за певних конкретних умов спілкування.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабайцева В. В. Современный русский язык. Синтаксис. Пунктуация / В. В. Бабайцева, Л. Ю. Максимов. – М. : Просвещение, 1987. – 256 с.
2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. –  К. : Либідь, 1993. – 268 с.
3. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення / П. С. Дудик . – К. : Видавництво «Наукова думка», 1973. – 285 с.
4. Дудик П. С. Синтаксично нерозкладні речення, що виражають емоції / П. С. Дудик // Українська мова і література в школі. – 1977. – № 11. – С. 32 – 38.
5. Мацько Л. І. Функціонування вигуків у структурі речення / Л. І. Мацько // Українське мовознавство. – 1983. – № 11 . – С. 68 – 78.
6. Мелерович А. М. Проблеми семантичного аналізу фразеологічних одиниць сучасної російської мови / А. М. Мелерович. – Ярославль, 1979. – 79 с.
7. Овсянико-Куликовский Д. Н. Синтаксис русского языка / Д. Н. Овсянико-Куликовский.  – Т. 1. – Спб, 1912. – 322 с.
8. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении / А. М. Пешковский. – М. :  Учпедгиз, 1956. – 512 с.
9. Потебня А. А. Мысль и язык / А. А. Потебня. – Одесса, – 207 с.
10. Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды / П.Ф. Фортунатов. – М. : Учпедгиз, 1956. – Т. 1. – 450 с.
11. Krasnowolski Antoni . Systematyczna Skladnia Jezyka Polskiego / Antoni Krasnowolski. – Варшава, 1897. – 340 с.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

2. Мирний Панас. Твори в двох томах / Панас Мирний. – Т. 1. – К. : Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985. – 552 с.
3. Нечуй-Левицький І. С. Твори в трьох томах / І. С. Нечуй-Левицький. – Т.3. – К. : Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1988. – 643 с.
4. Франко Іван. Поезія та драматичні твори / Іван Франко. – Львів : Видавництво «Каменяр», 1977. – 199 с.