У статті розглядається поняття, зміст рівня креативності та особистісної адаптованості студентів-першокурсників до навчання у ВНЗ. Приводяться результати емпіричного дослідження взаємозв’язку особистісної адаптованості студентів-першокурсників та їх рівня креативності.

Ключові слова: особистісна адаптованість, рівень креативності.

In the article the notion and maintenance of level of creativity and personality adapted of students-freshmen to teaching in an institute of higher is examined. The results of empiric research of intercommunication of personality adapted of students-freshmen and their levels of creativity.

Keywords: personality adapted, level of creativity.

 Актуальність теми

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства важливе місце відводиться вищій школі. Для навчання нового покоління фахівців потрібні дієві форми і методи організації навчального процесу, здатні розкрити потенційні можливості студентів. У зв’язку з цим зростає роль початкового етапу навчання у вищому навчальному закладі (ВНЗ), який представляє собою важливий період у процесі розвитку особистості майбутнього фахівця. Ефективна адаптація багато в чому визначає мотивацію, спрямованість і характер навчальної діяльності на старших курсах, психологічний комфорт, моральну задоволеність собою і навчанням у ВУЗі.

Сьогодні також помітно зріс інтерес до вивчення найбільш високоорганізованого виду діяльності – творчого мислення, або креативності. Рівень креативності складний для дослідження і викликає безліч суперечок, оскільки кількість фактів, що відносяться до даної проблеми, дуже велика. В сучасній психологічній науці не існує навіть загальноприйнятого визначення творчості. Проте суспільство висуває підвищені вимоги до розвитку творчого мислення та креативності.

Однак, аналіз робіт з даної проблематики дає можливість зробити висновок про те, що в них розглядаються лише окремі сторони адаптаційного процесу, і при цьому не визначено зв’язок адаптації як об’єктивного і закономірного процесу з рівнем креативності особистості. У дослідженнях не зазначається роль студента, як творчого суб’єкта діяльності, який значною мірою визначає процес адаптації. Немає також методологічно обґрунтованої програми цілеспрямованого розвитку креативності, як ефективного способу оптимізації соціально-психологічної адаптації особистості до стосунків у навчальній групі. Вищезазначені факти й зумовили вибір даної теми дослідження.

 Мета і завдання статті

Мета дослідження – дослідити особливості впливу рівня креативності на адаптацію особистості до навчання у ВНЗ.

Виходячи із зазначеної мети, завданнями дослідження є:

1.  Здійснити теоретико-методологічний аналіз змісту понять адаптації та креативності.

2.  Виокремити умови, які сприяють та перешкоджають адаптації.

3.  Діагностика рівня креативності як ефективного способу оптимізації адаптації особистості до навчання у ВНЗ.

 Аналіз стану наукової розробки проблеми

У сучасній психології вивчення проблеми креативності присвячені роботи зарубіжних і вітчизняних дослідників: Д. Гілфорда, Є. П. Торренса, С. А. Мідника, Р. Ділтса, К. Роджерса, В. Н. Дружиніна, В. С. Юркевича, А. М. Матюшкина, Я. А. Пономарьова, А. Н. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, Д. Б. Богоявленської, Т. А. Баришевої, Л. С. Виготського, Б. М. Теплова, П. Едварс та ін.

Проблема адаптації досліджується науковцями досить широко. До теперішнього часу накопичена багата теоретична та емпірична база досліджень, присвячених процесу психологічної адаптації особистості в зарубіжній (А. Адлер, А. Маслоу, К. Роджерс, Г. Сельє, В. Франкл, З. Фрейд, Х. Хартман, Е. Еріксон та ін.) і вітчизняній психології (Б.Г. Ананьєв, Д.А. Андрєєва, П.К. Анохін, А.А. Бодальов, Л.С. Виготський, К.Г. Делікатний, О.М. Леонтьєв, Л.А. Молодцова, В.Т. Хорошко, А.А. Реан, С.Л. Рубінштейн, А.В. Петровський та ін.).

 Основна частина

Проблема соціалізації та адаптації є однією з тих загальнозначущих галузей наукових знань, в яких представлена ​​велика кількість теоретичних напрямів. Феномен адаптації вивчається на стику різних наук, так як носить міждисциплінарний характер. При цьому теоретичні та методологічні проблеми адаптації в повній мірі не вирішено. Проблема адаптації студентів є однією з ключових у сучасних дослідженнях у сфері освіти [1, 8].

Отже, соціально-психологічна адаптація у ВНЗ – процес і результат пристосування молодої  людини  до  організаційного  середовища  навчального закладу завдяки актуалізації інтелектуального та особистісного потенціалу. Адаптація особистості до студентського середовища відбувається в системі “людина і нове соціально-психологічне середовище” (людина – людина, людина – група). Психологічна адаптація – це процес наближення психічної діяльності особистості до соціальних і соціально-психічних вимог середовища, умов і змісту діяльності людини [4, 240]. Психологічний аспект адаптації виявляється у пристосуванні до студентської групи, встановленні коректних ділових і особистих контактів, формуванні позитивних відносин з товаришами по групі, в ступені задоволеності цими відносинами, у здатності кураторів формувати здоровий психологічний клімат в студентських академічних групах.

Просецький П. А. характеризує адаптацію як активне творче пристосування студентів нового прийому до умов вищої школи, в процесі якого у них формуються навички та вміння організації розумової діяльності, покликання до обраної професії, раціональний колективний і особистий режим праці, дозвілля і побуту, система роботи з професійної самоосвіти і самовиховання професійно значущих якостей особистості.

Вважається, що адаптація відбувається протягом усіх років навчання. Стихійно лише до третього курсу формуються значущі для студента навички самоконтролю, організованості, відповідальності. Численні дослідження показують, що найбільш вразливими у багатьох відносинах є саме студенти першого курсу. Тому саме в першому семестрі першого курсу максимально необхідна і можлива допомога першокурснику. Швидка і успішна адаптація до життя навчального закладу студентів першого курсу є запорукою успішності оволодіння ними професією – того, заради чого вони прийшли до навчального закладу, і того, заради чого працює вся система середньої професійної освіти.

На процес психологічної адаптації студентів впливають наступні індивідуальні властивості особистості: емоційний стан та емоційна стабільність особистості, рівень самооцінки, вольова активність та комунікативні уміння. Так, емоційно-вольова активність – це основа швидкої адаптації студента до нових умов. У юнаків зі сформованою вольовою активністю мотив досягнення цілей має особливе значення [5, 160]. На адаптацію студентів впливають також їхні ціннісні орієнтації, мо­тиваційна спрямованість, рівень особистісної тривожності, екстернальність-інтернальність, типологічні особливості темпераменту [7, 97].

Отже, процес адаптації надзвичайно динамічний, але його успіх багато в чому залежить від низки об’єктивних та суб’єктивних умов, тобто кожна особистість може по різному ставитися до одних і тих же подій. Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система включення його до нових видів діяльності і нового кола спілкування, дає можливість уникнути дезадаптаційного синдрому, зробити процес адаптації психологічно комфортним.

Організація навчальної діяльності без урахування індивідуально-психологічних властивостей особистості студентів не забезпечує всебічний розвиток їх самостійності і не сприяє залученню в активну роботу всіх інтелектуальних можливостей і фізичного потенціалу особистості. Таким чином, успішне проходження цього етапу є важливою передумовою для подальших досягнень студента. Звідси виникає необхідність комплексу заходів оптимізації адаптаційного процесу саме на першому курсі, що допоможуть студентам швидше пройти цей нелегкий період. Однією зі складових успішної адаптації можна вважати і високий рівень креативності студента, що ми і спробуємо довести у даному дослідженні.

Так, креативність часто розглядають як щось протилежне конформності, буденності, яка передбачає нестандартні підходи. В даний час існує безліч підходів до визначення креативності як загальної пізнавальної здатності, тому неможливо привести єдине узагальнююче визначення, яке задовольнило б усіх дослідників. Часто в літературі при розгляді питань творчих здібностей використовується термін “креативність”. У Великій психологічній енциклопедії (2007 р.) під креативністю розуміється здатність людини до творчості, що проявляється в мисленні, спілкуванні, відчуттях, окремих видах діяльності і характеризують особистість в цілому або її окремі сторони. Е. П.Торренс та Т. М. Третяк додають, що креативність визначається як здатність породжувати нові, оригінальні ідеї і, таким чином, ефективно вирішувати проблемні ситуації. Зважаючи на спільний зміст понять “креативність” та “творчість” їх можна вважати тотожними [3, 29-31].

Креативність (“творчість”) означає перш за все особливий склад розуму, особливу якість розумових процесів. Творчістю створені наука і мистецтво, всі винаходи людської цивілізації, форми життя людей. Прихильність до творчості – вищий прояв активності людини, здатність створювати щось нове, оригінальне, вона може виступати в будь-якій сфері людської діяльності. Масштаб творчості може бути найрізноманітнішим, але у всіх випадках відбувається виникнення, відкриття чогось нового.

Для діагностики рівня креативності як ефективного способу оптимізації адаптації особистості до навчання у ВНЗ потрібно перш за все проаналізувати показники адаптованості студентів. Отже, дослідження проводилось на базі Хмельницького інституту Міжрегіональної академії управління персоналом. У емпіричному дослідженні взяли участь чотири групи студентів-першокурсників у кількості 56 осіб. Таким чином вибірку можна вважати простою випадковою, тобто такою, що ґрунтується на припущенні, що кожен член популяції з рівною імовірністю може потрапити у дану вибірку. Також вибірка є репрезентативною, оскільки множина її елементів у загальному характеризує генеральну сукупність.

Підібраний комплекс психодіагностичних методик дозволяє визначити психологічні особливості адаптації студентів першого курсу до навчання у вищій школі. Кожна із діагностичних методик має свою спрямованість і визначає індивідуальну властивість кожної особистості. В сукупності вони доповнюють одна одну і дозволяють намітити шляхи оптимізації адаптації.

Першим кроком було визначити об’єктивний показник адаптованості студентів-першокурсників. Для цього ми використали опитувальник “Адаптивність” А. Г. Маклакова і С. В. Чермяніна [8, 64-70]. Він призначений для вивчення адаптивних можливостей індивіда на основі оцінки деяких психофізіологічних і соціально-психологічних характеристик, що відображають інтегральні особливості психічного та соціального розвитку. Інтерпретація результатів першої частини дослідження, що проводилось зі студентами для діагностики психологічних особливостей адаптації до навчання у вузі, дала наступні результати:

• 11 % – Студенти, у яких діагностовано знижену адаптацію. Вони характеризуються невисоким рівнем інтегруючої рефлексивності, при цьому диференціююча складність образу «Я» відзначається переважно негативним або нейтральним змістом. Такі студенти малоконтактні, пасивні, безініціативні, їм притаманні негативні установки при формуванні моделі життєвої перспективи (образи «Я-минуле», «Я-тепер», «Я-майбутнє»).
• 68 % – Студенти із задовільною адаптацією. Більшість осіб цієї групи мають ознаки різних акцентуацій, які в звичних умовах частково компенсовані і можуть виявлятися при зміні діяльності. Тому успіх адаптації багато в чому залежить від зовнішніх умов середовища.
• 10 % – Особи із хорошим рівнем адаптаційних здібностей. Для них характерний високий рівень діяльнісного стану, стан спілкування, вони позитивно ставляться до навчання, викладачів, оточуючих, виділяються хорошим психофізіологічним станом, позитивним емоційним, інтелектуальним і вольовим станом, відчувають відповідальність, обов’язок. Особи цієї групи легко адаптуються до нових умов діяльності, швидко «входять» в новий колектив, досить легко і адекватно орієнтуються в ситуації, швидко виробляють стратегію своєї поведінки та соціалізації.

Комунікативні якості (комунікативний потенціал) є складовою особистісного адаптаційного потенціалу. Оскільки людина практично завжди знаходиться в соціальному оточенні, її діяльність пов’язана з умінням побудувати відносини з іншими людьми. Комунікативні можливості (чи вміння досягти контакту і взаєморозуміння з оточуючими) у кожної людини різні. Вони визначаються наявністю досвіду і потребою спілкування, а також рівнем конфліктності. Для дослідження комунікативних здібностей студентів-першокурсників ми використали результати того ж тесту “Адаптивність”. Обробка даних проводилась у відповідності з ключем та були отримані наступні результати:

• 43 % – Студенти із низьким рівнем комунікативних здібностей. У них спотерігається утруднення в побудові контактів з оточуючими, прояв агресивності, підвищена конфліктність.  У багатьох справах вони вважають за краще уникати прояву самостійних рішень та ініціативи.
• 35 % – Студенти з середніми комунікативними здібностями. Прагнуть до контактів із людьми, не обмежують коло своїх знайомств, відстоюють свою думку, планують свою роботу, однак потенціал їх схильностей не відрізняється високою стійкістю.
• 22 % – Студенти із високим рівнем прояву комунікативних здібностей відчувають потребу в комунікативній і організаторській діяльності та активно прагнуть до неї, швидко орієнтуються у важких ситуаціях, невимушено поводять себе у новому колективі. Це ініціативні особи, які віддають перевагу у важливій справі або в складній ситуації, приймати самостійні рішення. Такі студенти відстоюють свою думку і домагаються, щоб вона була прийнята іншими.

Для того, щоб виявити рівень загальної самооцінки студента ми застосували спеціальний психологічний тест-опитувальник, що був створений за редакцією М. Т. Дригуса  [26]. Результати, отримані при діагностиці рівня самооцінки є наступними:

• 53% – Студенти із низьким рівнем самооцінки. Характеризуються тим, що болісно сприймають критичні зауваження на свою адресу, намагаються завжди зважати на думку інших і часто страждають від комплексу неповноцінності. При заниженій самооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність цих людей.
• 38% – Особи із середнім рівнем самооцінки. Вони рідко страждають від комплексу неповноцінності й лише іноді намагаються підлаштуватися під дуку інших. За оптимальної, адекватної самооцінки суб’єкт правильно співвідносить свої можливості і здібності, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі та успіхи, намагається ставити перед собою реальні цілі, які можна досягти
• 9% – Студенти із високим рівнем самооцінки, як правило, не обтяжені комплексом неповноцінності, правильно реагують на зауваження і рідко піддають сумніву власні дії. Якщо ж самооцінка неадекватно завищена, то у людини виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ власної особистості і можливостей, своєї цінності для оточуючих, для загальної справи.

Аналіз теоретичного матеріалу та отримані результати  свідчать про те, що на процес психологічної адаптації студентів значною мірою впливають такі їх індивідуальні властивості особистості, як: самооцінка, особистісна тривожність, комунікативний потенціал. Отже, ми прийшли до висновку, що при подальшій оптимізації рівня самооцінки першокурсників, стимулюванні їх активності та розширення комунікативних зв’язків, розвитку мотивів до досягнення позитивних життєвих цілей та диференціація соціальних цінностей сприяють тому, що адаптаційний період студентів до навчання у вищій школі буде проходити успішніше і ефективніше.

Метою є також визначення особливостей розвитку творчих здібностей студентів, тому ми використали опитувальник Є. Є Тунік для діагностики рівня особистісної креативності. Діагностика особистісних творчих здібностей дозволяє визначити чотири особливості креативної особистості: допитливість (Д); уява (У); складність (С) і схильність до ризику (Р). Чим вища “сира” оцінка людини, що зазнає позитивні почуття по відношенню до себе, тим більш творчою особистістю, допитливою, з уявою, здатною піти на ризик і розібратися в складних проблемах, вона є.

Таким чином, співставивши отримані результати із нормативними даними для українських і російських досліджуваних по 4-факторному опитувальнику (входить до тесту Є. Є. Тунік), ми виділили у списку тих студентів, що відрізняються високим рівнем креативності порівняно із зазначеними середньостатистичними даними. Загальна кількість студентів показники креативності яких перевищують статистичні норми подані у методиці складає 15 осіб. Будемо вважати, що лише частина з них (сумарні бали яких перевищують 70 балів) мають значно вищий рівень креативності, що не входить в межі статистичної похибки. Згідно такого співставлення виявляється, що лише 8 студентів із 56, які брали участь у емпіричному дослідженні, мають високі показники креативності, всі інші – у межах середньостатистичної норми. Отже, лише приблизно 14 % першокурсників є найбільш креативними особистостями.

Тепер, за допомогою методів математичної статистики обробки даних перевіримо кореляційний зв’язок між рівнем адаптованості студентів-першокурсників, основними складовими адаптованості та їхнім рівнем креативності. Для цього застосуємо метод рангової кореляції Спірмена, що дозволяє визначити тісноту (силу) і напрям кореляційного зв’язку між двома ознаками або двома профілями (ієрархіями) ознак. Результати наведено у табл. 1.1:

Таблиця 1.1

Кореляційний аналіз Спірмена між рівнем адаптованості, креативності та індивідуальними властивостями особистості

Індивідуальні властивості особистості	Рівень адаптованості	Рівень значимості
Рівень самооцінки	rs = 0.485	p > 0,01
Комунікативний потенціал	rs = 0.611	p > 0,01
Рівень креативності	rs = -0.321	p < 0,01

 

У першому випадку кореляція між показниками рівня адаптованості та самооцінки особистості досягає рівня статистичної значущості, тобто відрізняється від нуля, а це означає, що існує прямий взаємозв’язок між рівнем самооцінки особистості та її адаптованістю.

Як показують результати таблиці 1.1 рівень адаптованості першокурсників значимо корелюється з комунікативним потенціалом. Це вказує на те, що досліджувані з високим рівнем комунікативності мають високі показники адаптованості. Отже, студенти, що прагнуть до контактів із людьми, не обмежують коло своїх знайомств, відчувають потребу в комунікативній і організаторській діяльності та активно прагнуть до неї мають усі ознаки особистості, що має гарні адаптаційні здібності. Це також ініціативні особи, які віддають перевагу приймати самостійні рішення.

Також нами було з’ясовано, що кореляція між рівнем адаптації першокурсника і його креативністю статистично значима. Залежність змінних – пряма. Тому можна стверджувати, що студент-першокурсник тим краще адаптується, чим вищий у нього рівень креативності. Така залежність може пояснюватися особливим світоглядом творчої особистості, підходом до навколишньої дійсності “з особливого боку” – позитивного, творчого. Можливо також, що під час проходження адаптації студент-креатив більшу увагу звертає на те, що цікавить та захоплює лише його, таким чином на нього менше впливають зовнішні негативні чинники.

Враховуючи те, що прослідковується взаємозв’язок рівня адаптивності між усіма представленими вище параметрами (рівень самооцінки, комунікативний потенціал, рівень креативності) розглянемо можливість взаємозв’язку рівня креативності із рівенем самооцінки та комунікативним потенціалом. Для цього знову використаємо метод рангової кореляції Спірмена, результати зображено у таблиці 1.2:

 

Таблиця 1.2

Кореляційний аналіз Спірмена між рівнем креативності та індивідуальними властивостями особистості

Індивідуальні властивості особистості	Рівень креативності	Рівень значимості
Рівень самооцінки	rs = -0.228	p < 0,05
Комунікативний потенціал	rs = -0.333	p < 0,01

 

Так, кореляція між показниками рівня креативності та самооцінки особистості не досягає рівня статистичної значущості, тобто не відрізняється від нуля, а це означає, що прямого взаємозв’язку між рівнем самооцінки особистості і креативністю не існує.

З отриманих результатів бачимо, що рівень креативності першокурсників значимо корелюється з комунікативним потенціалом (при p < 0,01). Залежність змінних – пряма. Це вказує на те, що досліджувані з високим рівнем комунікативності мають високі показники креативності. Отже, студенти, що прагнуть до контактів із людьми, можуть мати усі ознаки творчої, креативної особистості.

Отже, за допомогою методів математичної статистики обробки даних ми перевірили кореляційний зв’язок між рівнем адаптованості студентів-першокурсників, основними складовими адаптованості та їхнім рівнем креативності для чого застосували метод рангової кореляції Спірмена. Як показали результати, рівень креативності першокурсників значно корелює з рівнем адаптації першокурсника. Це вказує на те, що студент-першокурсник тим краще адаптується, чим вищий у нього рівень креативності. Також під час дослідження було виявлено, що такі індивідуальнні властивості особистості як рівень загальної самооцінки студента та комунікативний потенціал першокурсника корелюють із рівнем адаптованості студентів. Так, студенти, які прагнуть до контактів із людьми, не обмежують коло своїх знайомств, відчувають потребу в комунікативній і організаторській діяльності та активно прагнуть до неї мають усі ознаки творчої, креативної особистості. Це ініціативні особи, які віддають перевагу приймати самостійні рішення. Дослідивши зворотній зв’язок, ми виявили, що рівень самооцінки особистості не впливає на рівень креативності. Існує залежність лише між комунікативним потенціалом, рівнем адаптованості особистості та креативністю, що включає в себе низку психічних особливостей. До адаптації також відносяться можливість регулювати власну поведінку, наявність соціальної підтримки з боку людей, рівень нервово-психічної стійкості, адекватність сприймання соціальних норм і т. д., а отже, усе це теж можна віднести у взаємозалежність до рівня креативності і тематику даного дослідження може бути поглиблено у майбутньому.

Список використаних джерел

1.  Бондаренко О. Ф. Психологічні особливості сучасного студента та проблеми підготовки психолога-практика / О.Ф. Бондаренко // Практична психологія і соціальна робота. – 2003. – №4. – С. 8-11.

2.  Гапонова, С. А. Особенности адаптации студентов вузов в процессе обучения/С.А. Гапонова; – Психол. журн., 1994. – №3. C. 25-31.

3. Гергель Є.Л. Креативність як проблема творчості // Вісник Харківського університету. – Харків, 1999. – № 460. – С. 29-33;

4.  Дьяченко М.И. и др. Психология высшей школы / М.И. Дьяченко, Л.А. Кандыбович, С.Л. Кандыбович. – Мн.: Харвест, 2006. – 416 с. – С. 235-261.

5.  Изард Кэррол. Психология эмоций. – СПб.: Питер, 2002. – 460 с. – С. 140-160.

6. Константинов В.В. Экспериментальная психология. Курс для практического психолога. – СПб.: Питер, 2006. – 272.: ил. – 154 с.

7.  Подоляк Л. Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Підручник. 2-е вид. – К.: Каравела, 2008. – С. 87-102.

8.  Фурман А. В. Психодіагностика особистісної адаптованості: Наукове видання / А. В. Фурман. – 2. вид., скор. – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 64 с.