У статті розглянуто масову комунікацію як одну з основних форм сучасного спілкування, проаналізовано її складові та характер впливу на міжлюдські стосунки.
Ключові слова: інформаційне суспільство, масова комунікація, засоби масової інформації, телебачення, Інтернет, спілкування, тіло без простору, віртуальна реальність.

The mass communication as one of the main forms of modern intercourse, its components and the character of influence on interpersonal relations are studied in the article.
Key words: informational society, mass communication, mass media, television, іnternet, intercourse, body without space, virtual reality.

Важливою рисою постмодерної культури є її означення як сфери інформаційного суспільства. Безперечно, кількість інформації, що надходить до людської свідомості в кінці XX-XXI столітті зростає, як ніколи раніше, однак причина полягає скоріше не в тому, що збільшуються об’єми самої інформації, а, як вважає Д. Іванов, в тому, що «зараз незмірно більше комунікацій. Тиражування (не плутати зі створенням) інтелектуального продукту, передача відомостей про нього посередництвом друкованих видань, телеграфу, радіо, телебачення, лекцій та семінарів у рамках системи загальної освіти, а тепер ще й мережі Інтернет – ось що корінним чином відрізняє сучасне суспільство як інформаційне» [4, с. 10]. Нині інформованішою є не та людина, що більше знає, а та, котра бере участь у більшому числі комунікацій. Відповідно, інформація є не змістовною (знання) і не предметною (продукт), а операційною. «Тому в сучасному суспільстві інформація – це ідол» [4, с. 11].
Тема масової комунікації, віртуальної реальності та різних трансформацій, що їх зазнають учасники спілкування залежно від способів здіснення цього спілкування в інформаційну епоху, є досить популярною і досліджується багатьма науковцями. У написанні статті ми керувалися перш за все розробками Андерса Гюнтера «Світ як фантом і матриця. Філософські роздуми про радіомовленння і телебачення», Говорунова А. В. «Людина в ситуації віртуальної реальності», Городенко Л. М. «Мережеві комунікації в ідеології постмодернізму», Іванова Д. В. «Віртуалізація суспільства», Мануеля Кастельса «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура», Клімової Л. Є. «Масова культура і особистість: культурфілософський аспект», Кутирьова В. А. Реконструкція людини», Ларіонова І. Ю. «Віртуальна реальність: чеснота і злочин» М. Маклюена, Маркова Б. В. «Проблема людини в епоху мас-медіа», Тарасенко В. В. та Теріна В. П.
Основна мета наукової статті – дослідити вплив масової комунікації на особливості сучасного спілкування.
Один із основних компонентів нової комунікативної системи – засоби масової інформації, структуровані навколо телебачення. «Телевізійний спосіб комунікації є фундаментально новим засобом, що характерний своєю спокусливістю, сенсорною імітацією реальності та легкістю сприйняття з найменшим психологічним зусиллям» [11, с. 105]. Можна сказати, шо засоби масової інформації стали свого роду «аудіовізуальним оточуючим середовищем, з яким ми постійно взаємодіємо» [Там же]. В даному разі доречно звернутися до статті Гюнтера Андерса: «Світ як фантом і матриця. Філософські роздуми про радіомовлення та телебачення», де автор розмислює над впливом ЗМІ на повсякденне родинне життя. На його думку, радіо та телебачення в сучасній сім’ї заміняють стіл, навколо якого зазвичай збираються члени родини. Однак, якщо стіл «закликав» присутніх дивитися одне на одного та підтримувати розмову, телевізор забирає всю увагу собі. В той час, коли члени родини сидять поруч, вони насправді не разом, між ними нема нічого спільного, окрім «блакитного екрану» [1, с. 5]. Телевізор привносить в дім зовнішній світ, причому так інтенсивно, що все оточуюче, включаючи спільне життя, переходить в розряд нереального. Світ, будинок, сім’я перетворюються всього лише в супутні явища [Там же].
Крім телебачення, звісно, ключову роль відіграє Інтернет та його інформаційно-комунікативні складники. Л. Клімова визначає такі основні складові Інтернету: – електронні ЗМІ ( газети, журнали, теле-, радіо- канали в системі Інтернет); – електронна пошта; – проведення віртуальних конференцій; – мережеві комп’ютерні ігри; – електронні банки даних, каталоги, енциклопедії; – мережеві магазини; – освітні програми через Інтернет; – можливість професійної діяльності безпосередньо в мережі; – віртуальний туризм; – управління виробничими процесами; – розважальні сайти; – клуби за інтересами; – системи медичних консультацій та допомоги лікаря через Інтернет; – комп’ютерна творчість; – мережа консультаційних послуг; – засіб спілкування зі світом (особливо стосується людей з обмеженими можливостями пересування, жителів віддалених районів, в перспективі – для людей похилого віку); – реклама; – Інтернет як специфічна спільність людей зі своїми цінностями, історією розвитку, правилами користування; – створення культури спілкування в мережі, своєрідної мови спілкування (знаки, символи) [6, с. 49- 50].
Спілкування в мережі Інтернет можна охарактеризувати наступними рисами: « – одноманітність для всіх етнонаціональних культур; – демократичність; – доступність; – відкритість; – відсутність меж і бар’єрів для передачі інформації; – динамічність, оперативність; – висока швидкість передачі інформації; – режим реального часу; – режим зворотного зв’язку; – постійний розвиток і оновлення» [Там само].
З використанням новітніх способів спілкування та передачі інформації змінюється характер спілкування як такого. Насамперед, відбувається стирання часових та просторових меж за рахунок моментальності виконання тих чи інших функцій – єдності бажання та його задоволення, запитання та отримання відповіді. Крім того, якщо, скажімо, в ході листування поштою зберігається відчуття темпоральної та географічної розділеності і лист виступає «дією на відстані», ціллю якої є включення іншого в коло дружнього спілкування, то використання інтернету уможливлює здійснення цієї дії у світовому масштабі, зближуючи дальнє до такої міри, що різниця між дальнім та ближнім майже зникає [11, с. 105-106]. Яскравим прикладом виступає спілкування через Skype, коли люди, розділені тисячами кілометрів, отримують можливість розглядати одне одного на відстані витягнутої руки, перебуваючи в реальності, але одночасно спостерігаючи тілесність іншої людини у віртуальних вимірах. Це, в свою чергу, спричинює виникнення, на думку Маркова Б. В., так званої «телематичної людини», яка рівною мірою і процеси свого пізнання, і процеси отримання задоволення, пов’язує з віртуальною реальністю [11, с. 118]. При цьому в процесі спілкування спосіб сприйняття співбесідника змінюється до такої міри, що іншість іншого нівелюється комп’ютером, відбувається «комутація», майже еротична близькість, яка, з одного боку, конфіскує відчуження, а з іншого, зовсім не є тією близькістю, що виникає при безпосередньому фізичному контакті. Як стверджує Д. В. Іванов, спілкування через Інтернет саме й приваблює знеособленістю і можливістю конструювати та трансформувати віртуальну особистість. Даючи свободу ідентифікації («віртуальне ім’я, віртуальне тіло, віртуальний статус, віртуальна психіка, віртуальні звички, віртуальні достоїнства та віртуальні недоліки» [4, с. 36]), Інтернет одночасно провокує «втрату» – відчуження реального тіла, статуса і т. д. Інтернет – засіб трансформації і особистості як індивідуальної характеристики, і особистості як соціокультурного та історичного феномену… Такі атрибути особистості, як стабільна самоідентифікація, індивідуальний стиль виконання соціальних ролей («творча індивідуальність») активними користувачами Інтернет втрачаються; свідомо або несвідомо ними формується розмита або мінлива ідентичність. Віртуалізується не лише суспільство, але й особистість, що ним породжується» [Там же]. Сприйняття того, що відбувається на екрані є «дигитальним» – тактильним та переривчастим [11, с. 119].
Цікавими є думки В. Кутирьова в статті «Постмодерністська реконструкція людини. Людина без тіла», де автор аналізує трансформації, що відбуваються з репрезентацією людської тілесності в ході віртуального спілкування. Людину, що сидить перед екраном комп’ютера, науковець описує як «часткову людину», адже лише окремі органи її тіла беруть участь в цій діяльності. Крім того, з’являються тіла на екранах, «котрих стає більше, ніж живих, з органами або без органів»; для їхнього позначення автор використовує термін «тіло без простору» і близькі поняття – «картографія тіл», «нульове тіло», «дететериторіалізована тілесність» [7]. Таким чином, коли відбувається процес комунікації між «частковим тілом» та «тілом без простору» під час, скажімо, перегляду фільму, випуску новин абощо – ми маємо справу із цілком новим способом передачі та сприйняття інформації. Технології стають ніби продовженням тіла людини, перетворюючи процес спілкування на обмін знаками за участю «протезів», при цьому учасники спілкування постають суб’єктами і об’єктами одночасно, далекими і близькими, доступними і недосяжними з огляду на постійну присутність технічної «поверхні» між ними та їхніми тілесними органами.
Як засвідчує Б. В. Марков, віртуальна комунікація проходить зовсім за іншими принципами, ніж та, що відбувається з допомогою слів, жестів та поглядів: інтерактивний екран є одночасно далеким і близьким – він унеможливлює драматичну інтенсивність процесу спілкування (адже екран є занадто близьким, щоб бути істинним), і в той же час не дозволяє зберігати складну дистанцію з удаваним (бо ж занадто далекий, що бути хибним) [11, с. 119]. Тому масова комунікація, котра «здатна охоплювати і інтегрувати усі форми вираження, так само як і різноманітність інтересів, цінностей та уяви», одночасно вимагає від її учасників адаптацію до своєї логіки, мови, до її кодування та декодування [Там само]. Одним із наслідків такої адаптації, як зазначає Мануель Кастельс, є трасформація простору і часу, так «місцевості позбавляються свого культурного, історичного, географічного значення і реінтегруються у функціональні мережі або в образні колажі, викликаючи до життя простір потоків, що замінює простір місць. Час стирається в новій комунікативній системі: минуле, теперішнє і майбутнє можна програмувати так, щоб вони взаємодіяли одне з одним в одному й тому ж повідомленні. Матеріальний фундамент сучасної культури є простір потоків і позачасовий час» [5]
В глобалізованому світі, де основним способом людських взаємозв’язків виступає інформаційно-інтерактивний, відбувається переплетення об’єкта та суб’єкта спілкування, внутрішнього та зовнішнього, запитання та відповіді, події та образу. Крім того, Інтернет-комунікація передбачає плюралізацію джерел інформації. Стає щоразу більше відправників інформації та щоразу менше тих, хто її чує і сприймає, що безпосередньо позначається на міжлюдських віносинах, адже названа особливість має місце не лише в ході комп’ютерного спілкування, вона характерна для сучаної комунікації загалом. «Слово стало вже не тим, що вимовляється, а тим, що слухається» [1, с. 7]. Необхідність із загального інформаційного потоку виокремлювати те, що найбільше нас стосується, в окремих випадках призводить до прагматичного ставлення одне до одного, і, як вже зазначалося раніше – до фрагментарного сприйняття іншої особистості. Все частіше спілкування носить характер розірваності, смислової незавершеності: починаючи з можливості в будь-який момент розмови натиснути «Enter» та напівусвідомлених, миттєвих контактів у online-режимі, і закінчуючи «обірвано-автономними» стосунками в типовій сучасній сім’ї. Наяність кіберкомунікативних співтовариств дозволяє людині знайти групу за інтересами, але, водночас, переносить її у віртуальний простір і, відповідно, спричиняє зменшення кількості соціальних контактів у реальному світі та взагалі поверхового сприйняття реальності. Масова комунікація стала сферою життя сучасного суспільства і при цьому має над ним певну владу. Виступаючи як свого роду «ідеологічна сила», вона постійно «доводить що без її послуг нам не обійтись» [13, с. 90].
Можна узагальнити, погоджуючись із думкою Б. В. Маркова, що електронна комунікація не має нічого спільного з комунікацією віч-на-віч. Остання є відкритою, натомість електронна робить можливим показ лише тих чи інших сторін. Звісно, в розмові «в живу» теж може бути багато прихованого, недомовленого, незрозумілого, однак, все ж таки наявність невербальної інформації – жестів, тіла, одягу тощо – завжди буде в перевазі порівняно до інформації, яку комп’ютер відтворює письмовими знаками, а навіть якщо це відеокомунікація, то все ж вона не вповні відповідає дісності: «посередництво» екрану завжди змінюватиме характер сприйняття співрозмовника. Але основне, що спілкування з допомогою комп’ютера передбачає надто швидку реакцію, майже одночасність запитань, відповідей, коментарів, що унеможливлює рефлексії, вироблення закінченої власної думки.
Поширення Інтернет-комунікації та різного роду віртуальних мереж трансформує характер міжлюдської взаємодії. Зрештою, візьмемо на себе відповідальність сказати, що і спілкуваня як таке переходить у розряд віртуального, в ході якого індивідами використовується на символічному рівні віртуальна тілесність. Активність індивідів, що здійснюють комунікацію через Інтернет, переорієнтовується від взаємодії з реальними об’єктами спілкування на комунікацію свого віртуального его з такими ж віртуальними партнерами [4, с. 25]. Оперування віртуальною реальністю та конструювання знакових систем в контексті синдрому споживання акумулює міжособистісну комунікацію навколо таких знакових рис сучасної культури як ефемерність, мінливість та ненадійність.

Список використаної літератури
1. Андерс Гюнтер Мир как фантом и матрица. Философские размышления о радиовещании и телевидении [Электронный ресурс] / Гюнтер Андерс // Искусство и кино – 2005, февраль №2. Режим доступа : http://kinoart.ru/2005/n2article11.html
2. Говорунов А. В. Человек в ситуации виртуальной реальности [Электронный ресурс] / А. В. Говорунов // Информация, коммуникация, общество. – 2000. – Режим доступа : http://anthropology.ru./ru/texts/govorun/virt.html.
3. Городенко Л. М. Мережеві комунікації в ідеології постмодернізму [Електронний ресурс] / Л. М. Городенко // Інформаційне суспільство. – 2011. – № 13. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/socggum/is/2011_13/Horodenk.pdf.
4. Иванов Д. В. Виртуализация общества / Д. В. Иванов. – СПб. : Петербургское Востоковедение, 2000. – 96 с.
5. Кастельс Мануэль. Информационная эпоха: экономика, общество и культура; [пер. с англ. под науч. ред. О. Шкаратана] / Мануэль Кастельс. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
6. Климова Л. Е. Массовая культура и личность: культурфилософский аспект : дис. на соискание уч. степени канд. филос. наук: 09. 00. 13. / Л. Е. Климова. – Ставрополь, 2005. – 150с.
7. Кутырев В. А. Реконструкция человека [Электронный ресурс] / В. А. Кутырев // Философия и культура. – 2010. – №1. – Режим доступа: http://philosophy.ru/library/kutyrev/reconstructionofman.html.
8. Ларионов И. Ю. Виртуальная реальность: добродетель и преступление / И. Ю. Ларионов // Виртуальное пространство культуры. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество. – 2000. – С.103-106.
9. Маклюэн М. Понимание Медиа: Внешние расширения человека / Г. Маклюэн ; [пер. с англ. – В. Николаева]. – М. : КАНОН-пресс-Ц, Кучково поле, 2003. – 464 с.
10. Маклюэн М. Галактика Гуттенберга: Сотворение человека печатной культуры. – К. : Ника-Центр, 2004.— 432 с.
11. Марков Б. В. Проблема человека в эпоху масс-медия / Б. В. Марков // Перспективы человека в глобализирующемся мире ; [под ред. Парцвания В.]. – СПб. : Санкт-Петербургское философское общество. – 2003. – С. 62-84.
12. Тарасенко В. В. Антропология Интернет: самоорганизация «человека кликающего» [Электронный ресурс] / В. В. Тарасенко // Общественные науки и современность. – 2000. – № 5. – С. 111-120. – http://dironweb.com/klinamen/dunaev4.html.
13. Терин В. П. Массовая коммуникация: Исследование опыта Запада / В. П. Терин. – М., 2000. – 145 с.