У статті визначено сутність державного боргу, проаналізовано зарубіжний досвід управляння державним боргом та досліджено можливості застосування зарубіжного досвіду в Україні
Ключові слова: державний борг, внутрішній державний борг, зовнішній державний борг, сек’юритизація боргу, конвертація
В статье определена сущность государственного долга, проанализирован зарубежный опыт управления государственным долгом и исследованы возможности применения зарубежного опыта в Украине
Ключевые слова: государственный долг, внутренний государственный долг, внешний государственный долг, секьюритизация долга, конвертация
The article explains the purpose of the public debt, the foreign experience debt management and investigated the possibility of using foreign experience in Ukraine
Key words: public debt, domestic debt, external debt, securitization of debt, conversion
Постановка проблеми. Сучасні умови розвитку економіки будь – якої країни характеризуються наявністю державного боргу. Така ситуація виникає внаслідок існування дефіциту бюджету, що у свою чергу зумовлює появу державного кредиту. Як наслідок, названі процеси стають взаємозалежними і поява одного стає вирішальним чинником існування іншого. Тому, з огляду на вищезазначене, тема дослідження є актуальною та потребує детального вивчення.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. У вітчизняній та зарубіжній літературі існує низка наукових праць, присвячених вивченню, аналізу державного боргу, дослідженню основних підходів до управління державним боргом. Так, основні складові управління державним боргом у контексті зарубіжного досвіду розглянуті у роботах Дудченко В. Ю., Рибалко Г. П., Ярошевич Н. Б.
Однак у вітчизняній літературі відсутній комплексний аналіз зарубіжного досвіду управління державним боргом із можливими варіантами його впровадження в Україні.
Мета дослідження. Мета дослідження полягає у досліджені основних аспектів управління державним боргом зарубіжними країнами на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики.
Виклад основного матеріалу. Використання державою механізму державного боргу забезпечує регулюючі процеси в економіці, впливає на весь процес відтворення. Однозначно оцінити дію державного боргу на створення, розподіл і рух в цілому сукупного суспільного продукту, його частин складно, ці процеси досить суперечливі [1].
На сьогодні майже не існує країни, державний бюджет якої характеризується наявністю позитивного сальдо. І розвиненим країнам, і країнам, що розвиваються, притаманна тенденція до постійного зростання абсолютної суми державного боргу [2].
Бюджетний кодекс України [3] визначає, що державний борг – це загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.
Матеріальним змістом державного боргу вважають загальну суму заборгованості держави з непогашеними борговими зобов’язаннями і невиплаченими по них відсотками. При цьому державний борг як матеріальна категорія поділяється на капітальний (зазначений вище) і поточний, тобто державний борг є сумою витрат держави за всіма борговими зобов’язаннями, термін погашення яких вже настав [4].
В більшості випадків акумуляція державного боргу здійснюється шляхом зовнішніх та внутрішніх запозичень, та обслуговування вже існуючого боргу.
Відповідно до Бюджетного кодексу України борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання.
Відповідно за типом кредитора державний борг поділяється на:
– внутрішній – заборгованість перед кредитором всередині держави: Національним банком України, перед іншими банками, перед юридичними особами, інша заборгованість;
– зовнішній – заборгованість перед кредиторами за межами держави: за позиками міжнародних організацій, за позиками, наданими іноземними державами під гарантії уряду, за позиками, наданими іноземними банками.
Відповідно до другої класифікації боргу, державний борг поділяється на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий. Також в структурі виділяється його класифікація на зовнішній та внутрішній.
З усього вищезазначеного випливає необхідність забезпечення ефективної діяльності по управлінню державним боргом.
У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов’язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов’язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов’язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов’язань.
При управлінні державним боргом вирішуються такі завдання:
1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;
2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;
3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;
4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;
5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни [5].
При цьому існують дві теорії формування боргової політики держави: перша теорія полягає у здійснення зовнішніх запозичень, щоб вкладати їх у розвиток економіки і отримувати приріст валового внутрішнього продукту, внаслідок чого не збільшується співвідношення борг / ВВП, а гроші всередині країни ідуть на розвиток; друга теорія базується на внутрішніх запозиченнях – позитивним у цій політиці є виключення валютних ризиків.
Методи управління державним боргом сформувалися за допомогою гнучкої співпраці країн – дебіторів і країн – кредиторів за тривалий період світової боргової політики.
Одним із способів управління державним боргом є реструктуризація боргових зобов’язань, що направлена на мінімізацію втрат кредиторів та забезпечення виконання зобов’язань позичальником за рахунок зменшення тягаря боргу. Так, даний метод був застосований в Аргентині для врегулювання внутрішньої заборгованості перед пенсійними фондами [6]. Реструктуризація є основним методом управління державним боргом, що використовується останнім часом у Молдавії. Зменшення величини зовнішнього боргу досягла Молдавія за рахунок реструктуризації у 2006 р. державного боргу перед Росією та США на умовах Паризького клубу кредиторів.
Реструктуризація, як традиційний метод управління державним боргом набула розповсюдження і в Польщі. Так, зокрема, Польща, здійснювала реструктуризацію шляхом викупу боргів та обміну облігацій Брейді у відповідності із планом Брейді, що покращило умови обслуговування та погашення заборгованості.
Метод сек’юритизації зовнішнього боргу був застосований в Болгарії, що дозволило зменшити величину заборгованості та покращити її структуру за рахунок збільшення частки довгострокових позик.
Конвертація як метод управління державним боргом була застосована у Казахстані. Відбулась конвертація частини зовнішнього державного боргу у внутрішній через випуск цінних паперів у національній валюті (такий метод був впроваджений в життя України в 2005 р. Однак такі дії не призвели до зменшення сукупного зовнішнього боргу). Дані заходи направлені на підвищення доступності фінансових інструментів для інституційних інвесторів, скорочення валютних ризиків та відкритих валютних позицій Казахстану.
Поширеною практикою в процесі обслуговування державного боргу є використання приватизаційних програм. Так, суттєве зменшення зовнішнього боргу Словаччини пов’язане із проведенням ефективної приватизаційної політики. В Угорщині половина прибутку від приватизації направляється на погашення зовнішнього боргу, в Єгипті надходження від приватизації використовуються для реструктуризації зовнішнього боргу з метою зменшення відсоткових платежів [2].
Якщо оцінювати можливості застосування приватизаційних програм обслуговування державного боргу в Україні, то необхідно зазначити, що на цьому етапі розвитку України це буде просто недоцільно, оскільки більшість підприємств, які перебували у державній власності є давно приватизованим.
Одним із можливих варіантів управління державним боргом науковці називають випуск облігацій внутрішньої державної позики.
При цьому попит на ОВДП розширюють за допомогою таких інструментів:
– у Великобританії – короткострокові облігації держави для великих підприємств;
– у США – федеральні і муніципальні облігації, ощадні бони (неринкові облігації, що поширюються серед фізичних осіб) [7].
Однак, в Україні існує ряд проблем, які унеможливлюють застосування зазначеного методу управління державним боргом, а саме: нерозвиненість фондового ринку, обмеження попиту на облігації внутрішньої державної позики, нестабільність законодавства.
Країнім методом управління державним боргом є його списання. Проте він застосовується у випадках перевищення межі критичного рівня співвідношення державного боргу до ВВП (в Україні це співвідношення становить 60 %). Так, зокрема схеми повного або часткового списання з боку зовнішніх кредиторів застосовувались по відношенню до Болгарії, Польщі.
Наявність великого державного боргу хоч і містить в собі високий ризик, проте необхідно навчитись вміло розпоряджатись отриманими коштами. Потрібно дотримуватись концепції Лерненра проте, що зовнішні позики залучають на фінансування об’єктів промислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витрачати продуктивно, створюючи національне багатство. А використання державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат є найменш ефективним способом використання отриманих коштів.
Висновки. Таким чином, здійснивши аналіз зарубіжного досвіду управління державним боргом із можливими шляхами його застосування в Україні, ми підсумували, що фінансова система України не є готовою до використання конкретних методів управління державним боргом, таких як приватизаційні програми, метод конвертацій, сек’юритизації.
Література:
- Роль В. Ф. Фінансове право. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 392 с
- Дудченко В. Ю. Зарубіжна практика регулювання державного боргу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.uabs.edu.ua/library/Article/Dudchenko_4.pdf
- Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17
- Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецеднт, Моя книга, 2006. – 448 с.
- Шкарупа В. К. Фінансове право України: Навчальний посібник. – Київ: «Істина», 2007. – 148 с.
- Каспрук В. Аргентина після кризи: як живеться на власні ресурси // Дзеркало тижня. – 2008. – № 49. – с. 5-6.
- Ярошевич Н. Б.Управління державним боргом: зарубіжний досвід та українська реальність [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/17_8/266_Jaroszewycz_17_8.pdf