Стаття присвячена висвітленню історії, структурі та особливостей українського інформаційного захисту, контрпропаганди під час гібридної збройної агресії Росії.
Ключові слова: інформаційний захист, контрпропаганда, пропаганда.
Інформаційний захист – комплекс методів та прийомів оборони інформаційного середовища, що має на меті зупинити вплив ворожої пропаганди. Система інформаційного захисту цілої країни вимагає заздалегідь продуманої роботи та залучення величезних інформаційно-технічних ресурсів. Проте, у випадку зовнішньої агресії, така система може гарантувати безпеку та захист інформаційного простору країни. Втім Україна не була завчасно підготовлена до інформаційної атаки та змушена будувати оборону вже під час війни.
Метою статті є аналіз діяльності української контрпропаганди під час гібридної збройної агресії Російської Федерації проти України.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значну увагу щодо вивчення проблем захисту інформаційного поля країни присвятили: Горбулін В.П., Почепцов Г.Г. [4], Житарюк М.Г.[3], Жарков Я.М. [2] та ін. Аналіз остатніх досліджень та публікацій вказує, що основна причина нинішньої ситуації в інформаційному просторі України – це прямий наслідок державної політики попередніх років.
Виклад основного матеріалу. Інформаційний захист або контрпропаганда має на меті не лише викриття дезінформаційних повідомлень противника, але й може проводити повноцінні атаки з метою витіснення противника з власного інформаційного простору. В ході такого протистояння можуть використовуватися ряд прийомів, які властиві пропаганді противника, так і прийоми абсолютно йому невідомі. Вся різниця між ворожими інформаційними системами полягає лише у відношенні«атакуючий-захисник». Відтак, сторона, яка ініціювала інформаційну агресію і першою розпочала атаку – агресор, сторона, що обороняється від інформаційної атаки – захисник.
Контрпропаганда – це заздалегідь встановлений фільтр [5], який має на меті захист інформаційного поля країни. У цьому випадку, якщо контрпропаганда налаштована на агресію зовні й готова з нею боротися, вона зможе локалізувати й зупинити агресію пропаганди противника. На думку вітчизняних дослідників, українська контрпропаганда не була заздалегідь підготовлена до оборони власного інформаційного простору, внаслідок чого пропаганда противника змогла окупувати інформаційний простір держави та повністю заволодіти ініціативою під гібридної війни [1].
Певне поліпшення стану системи інформаційного захисту відбулося з початком АТО (нині ООС), оскільки був створений штаб та прес-служба, яка регулярно повідомляла прохід воєнних дій. Проте загалом, період весни-осені 2014 р. для української контрпропаганди виявився настільки невдалим, що пропаганда противника дозволяла собі публікувати відверту неправду про становище України (приклади: історія про розіп’ятого хлопчика та інформація про канібалізм українців). В це й же час починає формуватися прошарок незалежних організацій та груп основною метою яких стала боротьба проти інформаційної окупації противника. Всі популярні соціальні мережі в Україні були заповнені проукраїнськими групами та каналами, що послабило інформаційний вплив російської пропаганди.
Для захисту власного інформаційного простору діють три державні структури (Міністерство інформаційної політики, Українське національне інформаційне агентство«УКРІНФОРМ» і Державний комітет телебачення та радіомовлення), що паралельно захищають інформаційне поле власної країни. Це дещо ускладнює діяльність української контрпропаганди, оскільки по-суті єдиного центру управляння інформаційних процесів не існує, хоча формальну цю роль виконує Міністерство інформаційної політики (далі МІП).
Міністерство інформаційної політики стало головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема, з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів [6]. Основними положеннями роботи МІП стали: сприяння суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів і забезпечення здійснення реформ ЗМІ щодо суспільно важливої інформації. Також засновано окремі державні структури у сфері захисту інформації, були впровадження державні ініціативи щодо посилення української контрпропаганди. Крім створення сайтів і контрпропагандистських груп, керівництво України ввело ряд обмежень щодо трансляції російських телеканалів та Інтернет-сайтів. Слід вказати на той факт, що заборона російських телеканалів відбулися набагато швидше, ніж російських сайтів.
Крім діяльності державних установ, існують ряд приватних інформаційних агентств і волонтерські організації заснованих журналістами, які на добровільних засадах боролися з російською пропагандою. Волонтерський рух журналістів є одним найефективніших засобів української контрпропаганди. На відміну від державних і приватних ЗМІ, волонтерські інформаційні організації мають ряд особливостей:
– створені з початком перших сутичок на Майдані (кінець 2013 р.), анексії Криму (лютий-березень 2014 р.) і створюються по наш час;
– їх основна робота – це боротьба проти російської пропаганди;
– вони акцентують увагу виключно на інформаційному протиборстві з Росією і тому більш ефективні ніж інші ЗМІ.
Особливою і вкрай специфічною частиною системи української контрпропаганди є інформаційне волонтерство. Причиною виникнення волонтерських організацій, які спеціалізувалися на посиленні системі інформаційного захисту України, стала неспроможність державних і приватних українських ЗМІ протистояти інформаційній агресії противника. Поштовхом для початку інформаційного волонтерства стали події на Майдані, коли правоохоронні органи застосували силу проти мирних демонстрантів. Відразу розгорнулося інформаційна діяльність, яка згодом стала силою проти російських інформаційних атак. Крім цього волонтерські організації виявилися більш ефективними, оскільки швидше зреагували на атаку російських пропагандистів у 2014 р. Саме завдяки їхній діяльності вдалося уникнути панічних настроїв в українському суспільстві й організувати інформаційну оборону.
Немає можливості підрахувати чисельність і склад подібних груп: багато хто самостійно намагався докласти значних зусиль в розвитку української контрпропаганди. Вперше, конфлікт протилежних поглядів на просторах Інтернету переріс в небачену до того війну, який досі продовжується. Її умовно можна поділити на декілька етапів:
– період інформаційного волонтерства часів Майдану;
– період інформаційного протистояння під час «гарячих» бойових дій;
– період «виснажування».
Перший період інформаційного волонтерства пов’язаний з подіями на Майдані, оскільки російська пропаганда вже тоді розпочала активну інформаційну кампанію в підтримку тодішньої української влади. Розпочалося повномасштабне вторгнення в інформаційний простір України.
Новий етап інформаційного протистояння під час «гарячий»бойових дій розпочався відразу після завершення Майдану і початку збройної анексії Криму. Волонтери брали активну участь в розкритті неправдивих повідомлень, поширювали справжню інформацію про роль російських військовослужбовців та вищого керівництва Росії у захопленні українських територій. Під час боїв 2014 р. саме завдяки діяльності добровольців, вдалося довести причетність проросійських збройних формувань до катастрофи міжнародного рейсу МН17. Саме завдяки інформаційним матеріалам (фото, відео та інше)довелося точно визначити частини регулярної армії Росії, які брали участь в боях проти українських військ. Етап завершився після виходу української армії з Дебальцева, що ознаменувалось кінцем масштабних бойових дій.
Етап «виснажування» противника, характеризується виключно політико-інформаційною складовою. Головна особливість цього періоду (що триває донині) постійна бойова готовність обох сторін і розуміння того, що вирішити конфлікт силою не можливо.
Проте ситуація, загалом, в інформаційному полі склалася не на користь української контрпропаганди. Основними причинами цього є: перевага противника (матеріальна, технічна відсутність єдиного інформаційного центру. Все це дозволяє сказати, що сучасна українська контрпропаганда не може достатньо ефективно протистояти інформаційно-психологічного впливу противника. Завданням української контрпропаганди є подальше усунення вказаних факторів через збільшення державного фінансування, залучення спеціалістів і створення єдиного інформаційного центру. Зокрема, потрібно зробити акцент на наступальній контрпропаганді, а не обмежуватися виключно обороною власного інформаційного простору. Ресурси, що будуть затрачені на наступальні інформаційні операції, набагато менші ніж на оборонні:країні, що веде захист свого інформаційного поля, потрібно обробляти значну частину інформації противника, спростовувати, знаходити відповідні докази та лише тоді поширювати інформацію. Причому, дорогоцінний час буде втрачено і затрачені зусилля не знайдуть відповідної оцінки в суспільстві.
Російська пропаганда послуговується більш прихованими методами інформаційної атаки, пояснюючи втручання у внутрішні справи України необхідністю захисту етнічних росіян, прав громадян, збереження стабільності та добросусідських стосунків з РФ. Будь-яке відкрите збройне втручання російської армії пояснюють як провокацію української політичної еліти, а не українського народу. Таке чітке розмежування має на меті дегуманізацію керівництва України та створення підґрунтя для його повалення.
Ефективність російської пропаганди в умовах гібридної збройної агресії проти України визначається поставленими завданнями та результатами інформаційної-психологічної операції. Російська пропаганда ще до подій 2014 р. нав’язувала ідеї братства обох країн, але коли більшість українських громадян обрали курс на ЄвропейськихСоюз – розпочала агресивну інформаційну кампанію. За неможливістю повернення України в зону свого впливу, російська пропаганда намагається дестабілізувати внутрішню ситуацію в країни та пригальмувати подальшу інтеграцію.
На сьогодні в контексті захисту свого інформаційного простору Україна відбуваються деякі позитивні зрушення, що йдуть на користь вітчизняній контрпропаганді.Вдалося сформувати основну ідеологічну базу, яка служить основним інструментом для протидії російській пропаганді та залучити до інформаційного протистояння значну частину української громадськості. В цілому, українську контрпропаганду можна схарактеризувати як реактивну, децентралізовану та переважно оборонну. Реактивність української контрпропаганди полягає в тому що вона виникла як результат зовнішнього агресора – російської контрпропаганди. Лише після початку відкритої антиукраїнської пропаганди зі сторони ЗМІ РФ, українська контрпропаганда почала формуватися.
Взагальному українська контрпропаганда сформувалась як відповідь на ворожу пропаганду, оскільки орієнтована на оборону власного інформаційного простору – саме за таким принципом побудована значна частина роботи українських ЗМІ й незалежних інформаційних каналів. Основна причина такої стратегії полягає в тому, що вітчизняний інформаційний простір ще до початку гібридної війни перебував у зоні впливу російської пропаганди. Аби підвищити ефективність і вплив вітчизняної контрпропаганди необхідно провести відповідні реформи у всіх освітніх сферах, підготувати та залучити якісні кадри, створити єдиний центр інформаційного опору і взаємодіяти з іноземними ЗМІ. Для цього потрібні значні економічні вливання, інформаційно-технічні ресурси та час.
Список використаної літератури:
- Горбулін В. П. Проблеми захисту інформаційного простору України: монографія / В. П. Горбулін, М. М. Биченок. – К.: Інтертехнологія, 2009. – 136 с.
- Жарков Я. М. Інформаційно-психологічне протиборство(еволюція та сучасність): монографія /Я. М. Жарков, В. М. Петрик, М. М. Присяжнюк. – К. : Віпол, 2013. – 248 с.
- Житарюк М.Г. «Гарячі точки» у ЗМІ та Засобах Масової Інформації, пропаганди та маніпуляції. Особливості російсько-української війни 2014 р. / М. Г. Житарюк // Вісник Львівського університету. – 2015. – Вип. 40. – С. 208-214.
- Почепцов Г. Контрпропаганда как объект [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://ms.detector.media/trends/1411978127/kontrpropaganda_kak_obekt/– Назва с экрана.
- Почепцов Г. Г. Российско-украинский конфликт: ошибки информационной политики [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ukropnews.com/article/_760.html – Назва
с экрана. - Про міністерство [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mip.gov.ua/content/pro-ministerstvo.html – Назва з екрану.