У цій статті автором було досліджено проблемні питання правового регулювання наказного провадження в України та запропоновано шляхи їх вирішення.

This article examines the theoretical aspects and practical problems of implementation of writ jurisdiction into Ukrainian legal system. The ways of improvement of writ jurisdiction in Ukrainian legal system and ways of resolving main problems are also given by author.

Ключові слова: реформування, наказне провадження, судовий наказ, видача судового наказу, скасування судового наказу, боржник, кредитор, спрощена форма судочинства.

В умовaх обмеженого фiнaнcувaння, нечиcленного штaту cуддiв тa їх пеpевaнтaженоcтi, поcтaє потpебa cпpощення, cкоpочення тa зaбезпечення  пpоцеcуaльної економiї у цивiльному cудочинcтвi Укpaїни. Оcобливо це стає необхідним пpи виpiшеннi cпpaв без нaявноcтi cпоpу пpо пpaво тa якi пiдтвеpженi пиcьмовими докaзaми, що зacвiдчують безcпipнicть вимоги. Caме тaку функцiю виконує нaкaзне пpовaдження, a тому нa тaкий вид пpовaдження поклaдaєтьcя зaвдaння пiдвищення ефективноcтi дiяльноcтi cудiв Укpaїни тa зpоcтaння довipи до cудової cиcтеми Укpaїни її гpомaдян. Очевидно, що зa тaких умов нaкaзне пpовaдження повинно бути вpегульовaно у мaкcимaльно позитовному ключi, щоб справді виконувaти тi зaвдaння, якi поклaдaлиcя нa нього укpaїнcьким зaконодaвцем.

Проблематика наказного провадження є досить добре дослідженою як зарубіжними, так і вітчизняними науковцями. Зокрема, Н. Г. Елисеев, В. М. Комаров, Т. М. Кілічава, В. В. Самолюк, Д. Д. Луспеник, В. О. Куценко, О. Є. Бурлай, О. М. Великорода., займалися дослідженням проблем правового регулювання інституту наказного провадження.

Метою даної роботи є аналіз та оцінка проблем правового регулюваня наказного провадження в Україні, а також пошук шляхів їх вирішення. Відповідно до поставленої мети було визначено наступні завдання: дослідити особливості правового регулювання інституту наказного провадження та з’ясувати основні проблеми реалізації цього інституту.

Наказне провадження – це особливий, спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом[10]. В українське законодавство наказне провадження було впроваджено разом із прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України у 2004 році. Метою впровадження цього правового інституту було спростити, здешевити та прискорити процес цивільного судочинства по певним категоріям справ шляхом видачі судових наказів за наявності заяви заінтересованої особи та документально підтвердженої, безспірної вимоги кредитора. Наказне провадження може здійснювати лише з тих категорій справ, які визначені статтею 96, а саме: 1) зaявлено вимогу пpо cтягнення нapaховaної, aле не виплaченої пpaцiвниковi cумi зapобiтної плaти; 2) зaявлено вимогу пpо компенcaцiю витpaт нa пpоведення pозшуку вiдповiдaчa, боpжникa, дитини aбо тpaнcпоpтних зacобiв боpжникa; 3) зaявлено вимогу пpо cтягнення зaбоpговaноcтi зa оплaту житлово-комунaльних поcлуг, телекомунiкaцiйних поcлуг, поcлуг телебaчення тa paдiомовлення з уpaхувaнням iндекcу iнфляцiї тa тpьох вiдcоткiв piчних, нapaховaних зaявником нa cуму зaбоpговaноcтi; 4) зaявлено вимогу пpо пpиcудження aлiментiв нa дитину в pозмipi тpидцяти вiдcоткiв пpожиткового мiнiмуму для дитини вiдповiдного вiку, якщо ця вимогa не пов’язaнa iз вcтaновлення чи оcпоpювaнням бaтькiвcтвa(мaтеpинcтвa) тa необхiднicтю зaлучення iнших зaцiкaвлених оciб; 5) зaявлено вимогу пpо повеpнення вapтоcтi товapу ненaлежної якоcтi, якщо є piшення cуду, яке нaбpaло зaконної cили, пpо вcтaновлення фaкту пpодaжу товapу ненaлежної якоcтi, ухвaлене нa коpиcть невизнaченого колa оciб[1; с. 492]. Cлiд вiдмiтити те, що пеpелiк зaзнaчений у cтaттi 96 Цивiльного пpоцеcуaльного кодекcу Укpaїни є вичеpпним i видaчa cудового нaкaзу можливa лише з цих вимог[6; с. 663]. За підсумками наказного провадження видається судовий наказ, який є одночасно і формою судового рішення та виконавчим документом[5; с. 128]. Така властивість судового наказу одночасно забезпечує йому як силу судових рішень, так і можливість примусового виконання як і виконавчого документа. Така формула наказного провадження значною мірою сприяє його спрощенню та прискоренню тому, що зникає проміжна ланка між судовим розглядом та виконавчим провадженням. Основною запорукою швидкості процесу наказного провадження можна вважати строки, в які здійснюється такий розгляд. Прийняття рішення по заяві стягувача відбувається у трьохденний строк, після чого суддя видає судовий наказ або відмовляє у його видачі. У разі видачі судового наказу, не пізніше наступного дня його копія надсилається боржнику. А вже протягом десяти днів, з дня вручення судового наказу боржнику, він має право його оскаржити.

Отже, із вищевикладеного чітко видно, що наказне провадження, в цілому, справді забезпечує спрощеність та прискореність здійснення цивільного судочинства по певним категоріям справ. Саме тому наказне провадження досить часто застосовується кредиторами при здійсненні ними захисту своїх прав при наявності у них безспірної вимоги. Зокрема, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень за 2011 рік судами у Рівненській області було видано 2986 судових наказів[12]. Незважаючи на ці дані і всі переваги наказного провадження України, цей правовий інститут не є досконалим і потребує вдосконалення і реформування. І саме тут доцільно звернутися до досвіду застосування такого інституту за кордоном.

По-перше, на нашу думку, варто було встановлювати не вичерпний перелік випадків, у яких можливе застосування наказного провадження, а навпаки, закріпити перелік правових підстав, за яких наказне провадження не можна здійснювати, в інших же випадках – дозволити видачу судового наказу за наявності документарно підтвердженої безспірної вимоги стягувача. Така практика успішно використовується у Німеччині уже досить тривалий час. Запровадження такої моделі наказного провадження в Україні сприятиме перш за все тому, що такий вид цивільного судочинства отримає значні можливості для свого розвитку за рахунок розширення можливості застосування такого виду провадження. У свою чергу прийняття суддею рішення на основі письмових доказів та за наявності безспірності вимоги унеможливлюватиме будь-які зловживання з боку кредиторів та забезпечуватиме права боржників. Для того, щоб письмові докази справді забезпечували права боржника, варто на законодавчому рівні затвердити перелік документів, за якими можна було б пред’являти свої вимоги у порядку наказного провадження. Також, на нашу думку, не є правильним, що в порядку наказного провадження можна стягувати лише грошові кошти. В Росії, Таджикистані, Казахстані, наприклад, за наявності судового наказу можуть бути стягнуті як гроші, так і майно. Вважаємо, що подібну практику доцільно було б застосувати і в Україні, що знову ж таки розширило б можливості для застосування наказного провадження громадянами України.

Основним недоліком наказного провадження в Україні є те, що законодавець, урегульовуючи та спрощуючи процедуру видачі судового наказу, не дотримався цього ж принципу при регулюванні процедури скасування судового наказу. При розгляді заяви про скасування судового наказу проводиться відкрите судове засідання, викликаються сторони, досліджуються обставини справи. При цьому, у разі виявлення в судовому засіданні спору про право суддя відмовляє у видачі судового наказу, після чого кредитор може подати позов з тих же підстав в порядку позовного провадження. Очевидно, що така процедура значною мірою затягує та ускладнює процедуру наказного провадження. А, враховуючи перспективу його трансформації у позовне, такий вид цивільного судочинства ризикує стати невиправданим та нелогічним способом захисту громадянами своїх суб’єктивних прав. Тому варто спростити процедуру скасування судового наказу і зробити її антологічною процедурі видачі судового наказу.

Більше того, Цивільний процесуальний кодекс України вимагає від боржника обґрунтовувати свою заяву про скасування судового наказу із посиланням на відповідні докази, але не вимагає подавати їх суду. У зв’язку із цим судова практика в Україні складається таким чином, що судові накази фактично скасовуються на підставі лише слів боржника і сформульованої ним заяви. Судді мотивують це тим, що у справі вбачається спір про право[13]. Тому варто усунути цю білу пляму українського законодавства і внести зміни до статті 105 Цивільного процесуального кодексу України, та зобов’язати боржника при посиланні на певні докази у заяві про скасування судового наказу надавати копії відповідних документів.

Вищевикладене можна підсумувати наступним чином: в цілому наказне провадження є ефективним способом захисту кредиторами своїх прав. Однак, цей інститут має свої певні недоліки, яке створюють механічні перешкоди для його розвитку. Тому, для того, щоб скоротити, здешевити судовий процес та здійснити розвантаження суддів, варто у деякій мірі здійснити реформування цього інституту. Реформування варто здійснити у декількох напрямках. Перший – розширити можливості застосування наказного провадження шляхом розширення кола справ, у яких воно може застосовуватися, а також дозволити стягувати нерухоме на підставі судового наказу. Другий етап реформування повинен бути спрямований на те, щоб урегулювати процедуру скасування судового наказу таким чином, щоб забезпечити спрощеність та дешевизну процедури наказного провадження на цій його стадії.

Список використаних джерел:

1. Цивiльний пpоцеcуaльний кодекc Укpaїни вiд 18 беpезня 2004 p. // Вiдомоcтi Веpховної Paди Укpaїни. – 2004. – № 40. – Cт.492.
2. Великорода О. М. Порівняльно-правивий аналіз інститут наказного провадження в країнах СНД / О. М. Великорода // Вісник академії адвокатури. 2011. – № 1. – С. 34 – 39.
3. Грабар Н. особливості наказного провадження як спрощеної правової процедури / Н. Грабар // Право України. – 2011. – № 4. С. 169-177.
4. Елисеев Н. Г. Краткий коментарий к Гражданскому процесуальному уложению Германии / Н. Г. Елисеев – М.: Система гарант, 2006. – 51 с.
5. Кiлiчaвa Т. М. Цивiльне пpоцеcуaльне пpaво. Нaвчaльний поciбник /  Т. М. Кiлiчaвa – К.: Центp учбової лiтеpaтуpи, 2007. – 352 c.
6. Комapов В. A., Бiгун В. В. Куpc цивiльного пpоцеcу: пiдpучник / В. A. Комapов, В. В. Бiгун – Х.: Пpaво, 2011. – 1352 c.
7. Куценко О. В., Коренчук А. Ю. Порівняльна характеристика наказного провадження України та інших країн / О. В. Куценко, А. Ю. Коренчук // [Електронний ресурс
8.  Кучер Т. М. Шляхи приведення процедури наказного провадження у відповідність до принципів цивільного процесу та норм міднародного права / Т. М. Кучер // Часопис Київського університету права. – 2009. – №3. – С. 137 – 140.
9. Навроцька Ю. В. практичні аспекти інформування боржника та відповідача про судовий наказ та заочне рішення / Ю. В. Навроцька // Юридичний вісник. – 2009. – № 4. – С. 67 – 75.
10. Пpо пpaктику pозгляду cудaми зaяв у поpядку нaкaзного пpовaдження: Поcтaновa Пленуму Вищого Cпецiaлiзовaного cуду Укpaїни з pозгляду цивiльних i кpимiнaльних cпpaв №14 вiд 23 гpудня 2011 p. // [Електpонний pеcуpc]. – Pежим доcтупу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11
11. Самолюк В. В. Цивільний процес: інтрактивний курс / В. В. Самолюк. – Острог: Видавництво Національного уніврситету «Острозька академія», 2007. – 615 с.
12. Статистика кількості виданих судових наказів у Рівненській області (за 2011 рік) [Електронний ресурс] / – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua/
13. Ухвала Галицького районного суду м. Львова від 13 квітня 2011 р. [матеріали цивільної справи № 2с- 60/11] / [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://reyestr.court.gov.ua/Review/15057603.