У стаття розглянуто питання української трудової міграції на сучасному етапі. Проаналізовано основні її причини, характерні риси та наслідки, які впливають на суспільний розвиток України.
Ключові слова: трудова міграція, безробіття, рівень життя, працевлаштування

The article deals with the problem of Ukrainian migration process at this stage. It was analyzed the main reasons of that process, features and effects, which have influenced on the social development of Ukraine.
Key words: labour migration, unemployment, the level of life, employment

На сучасному етапі розвитку глобалізації трудова міграція виступає своєрідним каталізатором цього процесу, адже вона є одночасно причиною (консолідації культур, релігій) та наслідком («стирання кордонів» між етносами, державами) глобалізації. Однак, українська трудова міграція не є явищем, пов’язаним лише із світовими тенденціями. Особливістю мотивації до переселення наших громадян на нові місця проживання та працевлаштування за кордоном є кризові економічні чинники всередині держави.
Актуальність дослідження полягає у важливості вивчення української трудової міграції, зважаючи на постійне збільшення її масштабів. На сучасному етапі проблемами трудової міграції займаються такі українські науковці як: А.Атаманенко, О.Вольовина, О.Годованська, С.Жовнір, Л.Істратій, І.Ключковська, І.Лапшина, О.Малиновська, В.Онищук, О. П’ятковська, І.Смогоржевська, М.Флейчук, Г.Щегельська та ін.
Мета даної роботи – висвітлити вплив трудової міграції українців на суспільний розвиток України на сучасному етапі. Завданнями роботи є:
– розглянути причини сучасної трудової міграції;
– визначити категорії емігрантів;
– з’ясувати вплив еміграції на суспільство України;
– визначити основні тенденції розвитку українських громад четвертої хвилі еміграції.
Явище трудової міграції своїм корінням сягає ще позаминулого століття. Тоді цей процес був започаткований жителями Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, масове переселення українських заробітчан – в кінці ХІХ на початку ХХ ст. – в історію увійшло під назвою «перша хвиля української еміграції». Основною причиною були безробіття, безземелля та інші економічні негаразди. На відміну від другої (міжвоєнний період) та третьої (під час та після закінчення ІІ Світової війни) хвиль, які мали політичні передумови, поштовхом до четвертої була не тільки «горбачовська відлига» та глобалізація у всіх своїх проявах, а знову ж таки економічні чинники [1, 9].
Явище трудової міграції населення стає визначальним для подальшого функціонування української держави. Багато сучасних дослідників виділяють наступні передумови цього процесу:
– боротьбу з бідністю, невідповідність заробітної плати умовам проживання, розшарованість суспільства і сповільнення темпів скорочення числа зайнятих, відсутність гідної плати [4, 491];
– безробіття;
– соціальну незахищеність;
– відсутність перспектив у персональному та кар’єрному зростанні населення;
– кризові явища, пов’язані з культурним розвитком;
– корупцію та ін. [6, 516].
Відповідно до сучасних статистичних даних, орієнтовна чисельність заробітчан, які виїхали на роботу за кордон становить від 4,5 до 7 млн. працездатного населення України, переважно із західних регіонів [12, 538].
Існує декілька підходів до виділення категорій мігрантів. Зважаючи на мету виїзду/переїзду, І.Смогоржевська називає три групи українців:
1. Мігранти, що покидають Україну з метою зміни постійного місця проживання;
2. Спеціалісти, що виїжджають на роботу в закордонних фірмах;
3. Люди, що їдуть на чужину з метою заробітку для покращення матеріального становища своєї родини [12, 538].
Зміну місця проживання на постійній основі здійснюють самотні громадяни, сім’ї або ж навіть родини [8, 526]. Статистичні дані свідчать про зростання бажання українців переїхати з країни назавжди: згідно із соціологічним опитуванням американського інституту громадської думки Gallup, 21% українців, тобто майже 10 млн. осіб, хоче залишити Україну назавжди [6, 511].
До іншої групи трудових емігрантів належать особи, що працевлаштувалися за кордоном та працюють відповідно до своїх професійних навиків. Причинами виїзду є кращі умови праці та вища матеріальна винагорода, а також суттєво вищий рівень життя у країні до якої мігрували. Однак, спостерігаємо двозначність наслідків такого процесу: з одного боку, відсоток людей, які повертаються після закінчення дії контрактів та угод загалом високий, але з іншого – більшість з них, проживши на території батьківщини певний час, знову їдуть працювати за кордон. З такою формою міграції пов’язане явище «відпливу або міграції умів». Воно трактується як міграція висококваліфікованих фахівців, зі збільшенням частки яких в країні-донорі починають пригальмовуватися темпи розвитку окремих галузей економіки, освіти та держави загалом, що створює загрозу індивідуальній та національній безпеці [10, 73]. Протягом останніх років кількість емігрантів суттєво збільшилася, особливо до таких країн як США та Канада, куди переїжджає значна частка фахівців з системного аналізу, програмування, біології та комп’ютеризація [9].
До однієї з найчисельніших і найбільш поширених груп українців за кордоном належать люди, що виїхали з метою покращення матеріального становища своїх сімей, які залишилися в Україні. Взята до уваги частина мігрантів, на думку науковців, є найбільш нестабільною та найчисельнішою за кількістю нелегальних мігрантів або «мігрантів з невизначеним статусом», як це поняття пропонує трактувати Міжнародна організація праці зважаючи на негативний відтінок слова «нелегал» [1, 9].
Зважаючи на динаміку трудової міграції, можна виділити наступні її наслідки. До позитивних можна віднести:
1. Інвестиції в розвиток української економіки (прямі та непрямі);
2. Накопичення професійного досвіду у країнах з вищим рівнем розвитку сфери обслуговування і можливість поділитися ним у країні-донорі;
3. Сприйняття інших культурних особливостей країни-рецепієнта, що позитивно відображаються на формуванні системи цінностей мігранта;
4. Можливість «рекламувати» українську культуру у світі, створювати нові осередки української діаспори [13, 41];
Однак, безперечно, у трудової міграції є певні негативні риси, що можуть загрожувати ефективному функціонуванню економіки та загалом стабільності внутрішнього клімату держави.
Перш за все, це залежність економіки держави від зовнішніх валютних надходжень. За даними Світового банку, загальна сума переказів у 2012 р. перевищувала $430 млрд, з яких $6,5 млрд в Україну. Національний Банк України наводить цифру у $7,5 млрд, що дорівнює 4% ВВП України, неофіційні трансфери становлять близько 14 % загального потоку [13, 30]. Іншим негативним наслідком є від’ємні демографічні показники, адже відбувається зменшення кількості населення за рахунок виїзду за кордон та народження дітей у країні-рецепієнті. Соціальні зміни у суспільстві йдуть не на користь державі. Розповсюдження набуває соціальне сирітство, адже діти зростають і виховуються без прямої опіки батьків [5, 505]. Також, проблемою є залишені без належного нагляду люди похилого віку, які потребують не тільки матеріальної допомоги. На превеликий жаль, аспект покинутих батьків у зв’язку з виїздом за кордон на сьогодні не вирішується державою [5, 506]. І.Ключковська вказує, що сучасний рівень надання медичної і соціальної допомоги населенню літнього віку в Україні не відповідає його реальним потребам і має високу соціально-демографічну вартість – зростання захворюваності і смертності [5,506]. Зважаючи на це, люди похилого віку залишаються обділені не тільки матеріальними ресурсами з боку держави, але й турботою з боку власних дітей. Одним з негативних наслідків є трансформація українських родин, коли їх члени виконують невластиві для них функції через виїзд інших за кордон [5, 505], а також розпад сімей.
Однак, існують наслідки, які є двозначними (як позитивними, так і негативними) для української держави. До них можна віднести, наприклад те, що трудова міграція знімає напруженість ринку праці в Україні, але з іншого – призводить до втрати значної кількості професіоналів.
Подібне стосується культурного аспекту трудової міграції. З одного боку українці «несуть у світ» свої традиції, звичаї, але з іншого – багато з них вивчаючи мову країни-рецепієнта задля отримання високооплачуваної роботи втрачають українську ідентичність.
З’ясовуючи мовний аспект трудової міграції четвертої хвилі, дослідники відзначають його своєрідність. Як приклад, можна назвати емігрантів до США, які з одного боку завдяки своєму переселенню таки підвищили відсоток україномовного населення (визнаючи українську як мову, якою вільно розмовляють), а з іншого – спілкуються російською на побутовому рівні [2, 481]. Виникає нове явище – коли мова побутового спілкування не відповідає культурним традиціям населення. Якщо для покоління політичних мігрантів другої та третьої хвиль українська стала мовою само ідентифікації, ознакою приналежності до певної нації, то для значного відсотка трудових емігрантів питання мовної ідентифікації не є актуальним, а, навпаки, існує стимул до асиміляції в тому суспільстві, де людина проживає, адже це забезпечує краще працевлаштування.
Тенденція розвитку трудової міграції не є втішною для українських соціологів, бо не зважаючи на труднощі, з якими зіштовхуються наші трудові під час економічної кризи перебуваючи на території іншої держави, масового повернення додому не спостерігається, оскільки ситуація в країнах перебування загалом залишається сприятливішою, ніж в Україні [15, 564].
Дослідники процесу трудової міграції на сьогодні поставлені перед завданням знайти способи взаємовигідного співробітництва між членами діаспори та урядами країн-донорів. У зв’язку з цим у травні 2013 р. було проведено конференцію «Україна та світове українство: розбудова ефективного партнерства заради розвитку», яка проходила під патронатом Міжнародної організації міграції (МОМ) в Україні. Манфред Профазі, представник МОМ в Україні, наголосив на необхідності використовувати ресурси діаспори для зміцнення гуманітарних, економічних, інтелектуальних і культурних зв’язків. У цьому контексті, О.П’ятковська пропонує створення «діаспорної мережі знань» – сукупності міжнародних мереж знань, які об’єднані основною метою – здійснення інноваційного внеску у розвиток країни походження [11, 530]. Суть функціонування такої мережі у постійно діючих контактах уряду держави з якої емігрували з кращими представниками своєї діаспори з метою розвитку країни-походження емігрантів. Як приклад, автор наводить постійну економічну співпрацю урядів та представників діаспор Китаю, Ізраїлю, Єгипту, Індії, Ефіопії. Передусім, це депозитні рахунки, виражені в місцевій та іноземній валюті, облігації діаспори, пайові фонди [11, 533]. Запропоноване економічне співробітництво може бути достатньо ефективним для українського суспільства.
На сьогодні український уряд та уряди країн-рецепієнтів мають низку важливих угод щодо соціального захисту наших закордонних громадян. Як приклад, можна навести двосторонні угоди про соціальне та пенсійне забезпечення України з Болгарією, Естонією, Іспанією, Латвією, Литвою, Польщею, Португалією, Словаччиною, Чехією. Переговори щодо підписання відповідної угоди практично завершені з Німеччиною. На відміну від угод з країнами СНД, в основу цих домовленостей покладено принцип пропорційності, коли кожна країна несе відповідальність за свою частину страхових зобов’язань [7, 520]. У 2012 р. уряд прийняв постанову «Про затвердження Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2015 року» [9], але подібна програма вже діяла раніше – «Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року», – однак вона не змогла повністю виконати поставлених завдань у зв’язку з відсутністю єдиного виконавчого органу [8, 527].
На сьогодні об’єднуючою організацією українців за кордоном є Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР), що була створена у 1992 р. зусиллями громадських організацій з України та з-за кордону [9]. Вона, до речі, долучається до діалогу щодо підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС, і ця робота, як наголошує голова УВКР, Михайло Ратушний, є не менш важливою, ніж робота МЗС України.
Отож, зважаючи на вищезазначений матеріал, можна зробити наступні висновки:
По-перше, до основних причин трудової міграції українських громадян відносимо бідність, безробіття, соціальну незахищеність, відсутність перспектив розвитку, корупцію та ін.
По-друге, трудова міграція має як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних відносимо прямі та непрямі інвестиції в економіку, накопичення професійного досвіду, культурний обмін. Негативним явищем є залежність економіки від зовнішніх надходжень, демографічні та соціальні зміни.
По-третє, існують «двозначні» з оціночної точки зору наслідки, такі як: зменшення напруженості ринку праці, але втрата професіоналів; культурний обмін та асиміляція.
По-четверте, попри невтішні прогнози соціологів щодо повернення наших громадян до країни-донора, діаспорні громади за кордоном не втрачають зв’язку з Україною та об’єднані Українською Всесвітньою Координаційною Радою, представники якої налагоджують співпрацю між українцями по всьому світу.
Отож, трудова еміграція як явище сучасного світу призводить до позивних та негативних наслідків для країн-донорів та країн-рецепієнтів. Основним завданням українців на сьогодні є вміло використати такий прояв глобалізації за для ефективного функціонування економіки та процвітання суспільного розвитку України.

Список використаних джерел та літератури
1. Атаманенко А. Україна і закордонне українство / А.Атаманенко // Наукові записки НаУОА (серія «Історичні науки»). – 2013. – №21. – С. 8-15
2. Wolowyna О. Effect of the “4th” wave immigration on the language situation of person of Ukrainian ancestry in the United States / О.Wolowyna // Зб.матер. IV міжн. наук.-практ. конферен. [“Світове українство як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті”], (Львів, 23-24 серп. 2013 р.) / Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою. – Львів: Львівська політехніка, 2013 – С. 478-485
3. Годованська О. Формування новітньої української діаспори у грецькій республіці: етнологічна розвідка / О.Годованська // Там само. – С.486-490
4. Жовнір С.Українська трудова еміграція в контексті сучасної кризи глобального ринку праці / С.Жовнір // Там само. – С.491-496
5. Ключковська І. Трансформація української родини внаслідок новітніх міграційних процесів / І.Ключкоська Там само. – С.504 -510
6. Лапшина І. Міграційний ентузіазм, аспірації та сприйняття українців / І.Лапшина // Там само. – С.511-516
7. Малиновська О. Соціальний захист мігрантів: міжнародні стандарти, зарубіжний досвід та українські реалії / О.Малиновська // Там само. – С.517-524
8. Онищук В. Етнічність як чинник ідентичності в діаспорі / В. Онищук // Там само. – С.525-528
9. Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України // Режим доступу:
http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/ukrainians-abroad
10. Прохоренко Н.Є. Інтелектуальна міграція: причини та чинники / Н.Є.Прохоренко // Socioпростір: міждисциплінарний збірник наукових праць з соціології та соціальної роботи. – №1’10. – С. 73-76 [Електронний ресерс] / Режим доступу:
http://www.sociology.kharkov.ua/socioprostir/files/magazine/1_2010/2_6_1.pdf
11. П’ятковська О. Потенціал діаспорних мереж та механізми їх використання для соціально-економічного та інноваційного розвитку держави походження / О. П’ятковська // Зб.матер. IV міжн. наук.-практ. конферен. [“Світове українство як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті”], (Львів, 23-24 серп. 2013 р.) / Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою. – Львів: Львівська політехніка, 2013 – С.529-536
12. Смогоржевська І. Проблема етнічної ідентичності трудової еміграції за межами України / І. Смогоржевська // Там само. – С.537-541
13. Україна та світове українство: розбудова ефективного партнерства заради розвитку : звіт конференції Міжнародної організації міграції (травень, 2013 р.) / Міжнародна організація міграції. – 56 с.
14. Флейчук М., П’ятковська О. Українська трудова еміграція як визначальний чинник впливу на формування людського капіталу в Україні / М.Флейчук, О. П’ятковська // Там само. – С.547-552
15. Щигельська Г. Трудові мігранти як невід’ємна складова представництва національних інтересів України у світі / Г.Щигельська// Там само. – С.563-569