К. В. Тараненко
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
м. Дніпропетровськ

Дослідження присвячене розгляду трансакційного аналізу як методу прагмалінгвістики. Виділено можливі сценарії психологічних ігор та комунікативних стратегій із залученням прагматичних особливостей антонімічної системи української мови.
Ключові слова: трансакційний аналіз, комунікативна стратегія, прагматичні особливості, антонім.
Исследование посвящено рассмотрению транcакционного анализа как метода прагмалингвистики. Выделены возможные сценарии психологических игр и коммуникативных стратегий с привлечением прагматических особенностей антонимической системы украинского языка.
Ключевые слова: трансакционный анализ, коммуникативная стратегия, прагматические особенности, антоним.
This study is devoted to the transactional analysis as a method pragmalinguistics. Highlight possible scenarios psychological games and communication strategies involving pragmatic features antonymous of the Ukrainian language.
Keywords: transactional analysis, communication strategy, pragmatic features, antonym.

Сучасна лінгвістика характеризується зростанням уваги до проблем мовленнєвої діяльності як засобу взаємодії людей, зокрема до ролі мовця в цьому процесі. Провідною тенденцією розвитку мовознавства ХХІ ст. стає вивчення як традиційно обґрунтованих мовних засобів, так і мови як цілісного утворення, що перебуває у постійній динаміці, значною мірою залежної від мовленнєвої діяльності її носіїв. Усе частіше мовознавці звертаються до вивчення прагматичних особливостей мовних одиниць, оскільки їхнє значення у лінгвальній системі та в процесі комунікації суттєво відрізняються. Прагмалінгвістика ж постає як сфера знань із нечітко окресленим проблемним полем, несформованими повністю методами, методиками й прийомами дослідження. Тому перед дослідниками постає проблема пошуку методів дослідження прагматичного значення мовних одиниць серед методів та прийомів інших гуманітарних дисциплін. Новий інтегрований підхід до аналізу прагматики мовних одиниць дозволить розширити науковий інструментарій прагмалінгвістики та наблизить її до впорядкованої і стандартизованої галузі мовознавства. У свою чергу антонімія як універсальна лінгвістична категорія дає широкі можливості для пошуку нової прагмалінгвістичної методології дослідження мовних одиниць.
Вагомий внесок у розробку питань методології дослідження суб’єктивного чинника в мові та мовленні зробили Н. Арутюнова, Ф. Бацевич, А. Вежбицька, Дж. Мей, Ю. Степанов, І. Сусов та ін. Інтегровані психосемантичні та психолінгвістичні методи вивчення прагматичного значення розробляли Л. Виготський, Ч. Осгуд, В. Петренко, А. Шмельов.
Сучасні прагмалінгвісти, які працюють над проблемами вивчення прагматичного значення мовних одиниць, ще не послуговувалися у своїх дослідженнях методом трансакційного аналізу. Тому метою нашого дослідження є застосування трансакційного аналізу для перевірки його дієвості у межах прагмалінгвістики та вивчення прагматичного значення мовних одиниць на матеріалі антонімічної системи української мови.
Тісні контакти прагмалінгвістики з іншими розділами науки про мову, а також семіотикою, соціологією, психологією та іншими сферами гуманітарного знання зумовили взаємопроникнення цих наук, тим самим виробивши низку загальнодисциплінарних методів дослідження суб’єктивного чинника в мові, мовленні та комунікації. На початку ХХІ ст. прагмалінгвістика збагатилися ідеями трансакційного аналізу, що сформувало зародки нового методу дослідження мовних одиниць у межах цієї науки.
Трансакційний аналіз – це вивчення інтерактивного складника комунікації, взаємозв’язків і взаємовпливів учасників спілкування, які виявляються в їх “его-станах”[3; c. 24]. Засновником цього методу у середині ХХ ст. став американський психолог і психіатр Е. Л. Берн. Він зауважив, що всі ці “внутрішні Я (его-стани)” по-різному взаємодіють з іншими людьми і що ці взаємодії (трансакції) можуть бути проаналізовані. Доктор Берн зрозумів, що деякі трансакції мають приховані мотиви і особистість використовує їх як спосіб маніпулювання іншими в психологічних іграх. Він також виявив, що люди поводяться наперед визначеним чином, роблячи так, ніби вони читають театральний сценарій [2].
Установлення кожного конкретного “его-стану” учасника комунікації в конкретний момент спілкування – важливий чинник аналізу перебігу комунікації [1; c. 40]. Це аналіз міжособистісних стосунків з опертям на засоби мовного і паралінгвального (жести, міміка, постави тіла тощо) кодів. Трансакційний аналіз як метод прагмалінгвістики передбачає врахування психологічних ігор, у яких виявляються “его-стани” мовців, та “сценаріїв” (комунікативних стратегій і тактик), відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування. У межах прагмалінгвістичного підходу комунікативна стратегія визначається як певна послідовність мовленнєвих дій, організованих залежно від мети взаємодії. Тактика – як оптимальна реалізація інтецій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування та гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації [6; с. 22].
Самою природою протилежності та суттю антонімії закладено, що у ситуації спілкування антоніми мають позначати протилежну думку, поняття, дію чи ознаку. Тому використовувати антонімічну систему мовці можуть у різноманітних комунікативних стратегіях, однак показовими для антонімії є стратегії заперечення, розмежування та виправдання. Тобто має заперечуватися щось одне, а на противагу співрозмовнику стверджуватися зовсім інше, протилежне. Наприклад: “– Ну послухай, тримає, як правило, впевненість у завтрашньому дні. В тебе є впевненість у завтрашньому дні? – Ні, призналася вона, – немає. Але в мене є впевненість у дні вчорашньому. Іноді вона теж тримає” [5; c. 328]. Або: “– Як нема? – тепер запитував він. – Ти є. Ти просто до цього ще не звикла і не знаєш, але ти є. – Де я є? – Скрізь тут, усюди. – А там мене зовсім не зосталося? – І там тебе трохи зосталося” [9; c. 183]. Проте інколи у діалозі антоніми можуть використовуватися із зовсім іншою метою, у тих випадках, коли співрозмовники вдаються до психологічних (а разом з тим і мовних) ігор. Виявляється, за допомогою антонімів можна не лише заперечити, а й погодитися зі співрозмовником, наприклад: “– І що – їх ловлять? – Ловлять, аякже. Одних ловлять, інших випускають” [5; c. 249]. Повторення адресатом останнього слова адресанта питання діє на нього заспокійливо та розташовує до довіри. Уже потім адресат додає до слова-стимулу векторний антонім, який позначає взаємно зворотню дію. Тим самим логічна сутність інформації зберігається, проте викривляється прагматичним прийомом. Або така ситуація спілкування: “– Це від шлунка. – Скріплює? – запитав я про всяк випадок. – Скріплює, – сказала вона. – А потім послаблює. Але вони прострочені” [5; c. 63]. Адресат дав ту відповідь, на яку, на його думку, чекав адресант, але потім доповнив інформацію антонімічною парою. Інтерпретувати отриману інформацію адресант буде уже самостійно із врахуванням власних індивідуальних особливостей та системи особистісних смислів. Адресант, навпаки, може погодитися з адресатом з метою продовження контакту, хоча той дав абсолютно протилежну відповідь: “– Найліпше курити зранку і на холоді, – запевнив він. – А ще вночі і в теплі, – поділився я досвідом. – Після роботи. – Точно. Може закуриш?” [4; c. 224]. Антоніми як лінгвістичні універсалії у наведених прикладах усе одно виконують притаманні функції позначення протилежних полюсів семантичного поля та взаємовиключення.
Третьою стратегією спілкування із використанням антонімів є небажання вступати у комунікативний акт та тенденція припинення розмови, наприклад: “– Розслабся, – сказав Шура спокійно, ніби намагаючись усіх тут помирити. – Ти ж бачиш – вони нічого робити не будуть. – Як це не будуть? – не слухав його Ніколаіч. – Ну, ти, сука, – засичав до Ніколаїча сивий, – давай, роби щось. Давай, сука, – шипів він” [5; c. 390-391]. Контекстуально антонімічні дієслова наказового способу розслабся – роби протиставляють не лише виконувані дії, а й дії, спрямовані на припинення або продовження комунікативного акту.
Такі комунікативні ігри з використанням антонімів у непритаманних для них комунікативних стратегіях служать приховуванням справжніх мотивів особистості. У спонтанному мовленні це відбувається підсвідомо, а у спланованому маніпулюванні (наприклад, промовах, агітаціях) використовується з певною прагматичною метою.
Трансакційний аналіз довів, що у кожної людини існують набори, “схеми поведінки”, які вона використовує в тих чи тих ситуаціях і які пов’язані із певними станами свідомості, “Я-станами”. Кожен із цих станів має свій набір слів, почуттів, поз, жестів. У межах трансакційного аналізу виділяють такі стани: “Батько”, “Дорослий”, “Дитина”:
1)“Батько” – стан, подібний образу батьків, який включає такі якості: навчання, виховання, повчання, турбота, впевненість у своїй правоті, “роби як я”, “це добре”, “це погано” тощо. На рівні мовлення цей стан зазвичай репрезентується дієсловами наказового способу (наприклад: “– Роби, що робив, Гєра, – відказав пресвітер. – Роби, що робив. Не ігноруй живих. І не забувай про мертвих” [5; c. 431]), інфінітивною формою у повчаннях (“– І ще потрібно вміти йти на поступки, вміти віддавати, щоби отримувати щось взамін” [5; c. 301]), експресивно-оцінною лексикою (“То добре. Лиш недобре, що ми ніколи не будемо разом навіки” [9; c. 168]) або усіма цими прийомами разом (“Почавши читати цю книжку, абстрагуйся від усього, що Ти чув про неї із чиїхось уст – добре чи поганее” [7; c. 26]). Завдяки цій “схемі поведінки” мовець може ефективно грати роль батька (матері), наставника тощо.
2)“Дорослий” – стан, який характеризується отриманням, переробкою, аналізом інформації, і на основі цього, прийняттям рішень з метою ефективної взаємодії з навколишнім світом: “– Дивний ви народ, місцеві, – сказав він. І знову налив. – Ні домовишся з вами нормально, ні розійдешся” [5; c. 300]. Тут антоніми виступають у притаманній їм функції позначення протилежних полюсів семантичного поля, що допомагає мовцеві осягнути увесь масштаб явища дійсності для ухвалення правильного рішення (наприклад: “А як подумати, воно їй не помагало й не заважало” [8; c. 52]).
3)“Дитина” – стан подібний до образу дитини, для якої є притаманними інтуїція, творчість, спонтанність, відкритість, безпосередність, щирість, емоційність, довіра, любов. Для антонімічної системи мовця у цьому “его-стані” характерною буде орієнтація на почуття, емоції та потяги, замість загальномовних антонімів можуть вживатися ситуативні, які виражатимуть вищий рівень емоційності. Наприклад, у діалозі “– Ти божевільна дівчинка. Я це знав. – Хіба можна жити з божевільною? – З нормальними – нудно. А ти передумала?” [10; c. 86] антонімічну пару нормальна – божевільна не можна замінити словниковою нормальна – аномальна (дефективна) не втративши почуття безпосередньості, захоплення та закоханості у цій ситуації спілкування. З іншого боку, це стан “бунту”, неслухняності, вередливості, капризності, стан “пристосування”, здатність до маніпулювання: “Вся ця колективна терапія – це все гівно, там кожен намагається вирватись, врятувати власну шкуру, і всім глибоко насрати, що буде з рештою, хто виживе до наступного заняття, а хто двине коней” [5; c. 419].
Перебуваючи в одному із “его-станів”, мовець може використати компонет антонімічної пари того полюсу оцінки, до якого схиляються у даний конкретний момент його суб’єктивні уподобання. Наприклад, використання ситуативного антоніма активний до слова байдужий свідчить про орієнтацію мовця на дію, а антонім чуйний характеризує мовця, орієнтованого на почуття. Це дає можливість дослідникові не тільки виявляти суб’єктивні чинники використання мовних одиниць, але й аналізувати їх вплив на перебіг трансакції загалом.
Таким чином, трансакційний аналіз розкриває перед дослідниками прагматичних особливостей антонімів української мови три можливих сценарії психологічної гри із залученням прагматичних особливостей антонімічної системи української мови: заперечення, “нівельоване згодою заперечення” та припинення діалогу. Однак він дозволяє вивчати не лише трансакції (ситуації спілкування), а й самих учасників процесу спілкування, їх “его-стани” (тобто прояви індивідуальних особливостей у певний визначений момент спілкування), що і має стати перспективним продовженням дослідження.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Бацевич Ф. С. Комунікативні перемоги і поразки Євгенія Рафаловича: комплексний аналіз комунікативних ситуацій // Стежками Франкового тексту. Комунікативні, стилістичні та лексикографічні виміри роману “Перехресні стежки” / Ф. С. Бацевич (відп. ред.), С. Н. Бук та ін. — Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. — С. 11—59.
2. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений / Эрик Берн // Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы / Эрик Берн ; пер. с англ. ; общ. ред. М. С. Мацковского. — СПб. : Лениздат, 1992. — 400 с.
3. Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия / Эрик Берн; [пер. с англ.]. — СПб. : Братство, 1992. — 224 с.
4. Дереш Любко. Намір! / Л. Дереш. – Харків: “Клуб сімейного дозвілля”. – 2008. – 272 с.
5. Жадан С. В. Ворошиловград: роман / С. В. Жадан. – Харків: Фоліо, 2011. – 442 с. – (Графіті).
6. Зимич Е.В. Структурно-семантические и прагматические особенности организации коммуникативной ситуации ухаживания / Е.В. Зимич // Вісник Харківського національного університету імені В.Н Каразіна. – 2010. – № 225 – С. 20-25.
7. Матіос Марія. Вирвані сторінки з автобіографії / М. Матіос. – Львів: “Піраміда”. – 2011. – 368 с.
8. Матіос Марія. Москалиця; Мама Маріца – дружина Христофора Колумба / М. Матіос. – Львів: ЛА “Піраміда”. – 2008. – 64+48 с.: іл.
9. Матіос Марія. Чотири пори життя / М. Матіос. – Львів: “Піраміда”. – 2009. – 293 с.
10. Роздобудько Ірен. Дві хвилини правди / І. Роздобудько. – Київ: “Нора-друк”, 2008. – 284 с.