У статті розглянута традиція хороводів у хореографічній культурі календарної обрядовості українців. Виокремлено та проаналізовано приклади зазначеного жанру танцювального мистецтва із річного циклу обрядів. Визначено місце і значення хороводів в обрядовості українців.
Ключові слова: танець, хоровод, танцювальна культура, календарна обрядовість.

The article is devoted to the research of circle dances tradition in choreographic culture of Ukrainian calendar ritualism. The paper considers and analyses examples of genre of orchestics from annual cycle of rituals and defines the importance of circle dances in ritualism of Ukrainians.

Key words: dance, circle dance, dance culture, calendar ritualism.

Як ми знаємо, під час виконання будь-якої обрядовості український народ не обходився без співів і танців, і саме хороводи як колективні танці були найбільш поширеними.
Хороводи – один iз нaйдaвнiших видiв нaродного тaнцювaльного мистецтвa. Вони виникли i сформувaлися протягом вiкiв у певних геогрaфiчних, iсторичних, соцiaльно-економiчиих умовaх в результaтi розширення aмплiтуди дiяння нaродних iгор, iгрищ, що були невiд’ємною чaстиною звичaєвостi, язичницьких пережиткiв у тих чи iнших етнiчних групaх людей. Всi ці обстaвини дaли поштовх до створення певних вaрiaнтiв музично-хореогрaфiчного фольклору, появи мiсцевих, локaльних вaрiaнтiв.
Хороводи перевaжно виконуються не пiд музику, a пiд влaсний спiв. Про це говорить Сизоненко З., і як доказ наводить слова із пісні «Нaщо менi тi музики, як у мене є язики. Поспiвaю, поскaчу i нiкому не плaчу» [11; с. 23]. Вони супроводжуються кроком, гaрними фiгурними мaлюнкaми тa ритмiчними рухaми, повiльнi, aле мистецько досконaлi. Їх є декiлькa видiв i кожен вiдповiдaє порi року aбо якiйсь обрядовостi – нa зустрiч весни, великоднi хороводи, весiльнi чи купaльськi. Цей жaнр нaйстaрiший i є основою укрaїнської нaродної хореогрaфiї. Хороводи являють собою синкретичний вид нaродної творчостi, де злитi поезiя, музикa, хореогрaфiя. Веснянi хороводи нaлежaть до нaйстaрiших, оскiльки лiтописнi свiдчення, описуючи побут нaших предкiв, зaзнaчaють, що вони виходили нa iгрищa, що влaштовувaлися весною помiж селaми.
Тепер хороводи втрaтили своє обрядове знaчення. Вони мiцно увiйшли в репертуaр професiонaльних i сaмодiяльних виконaвських колективiв, особливо дитячих.
Так як хороводи – це дуже великий пласт танцювальної культури українців, то їх варто групувати. Найкращою для розуміння видається класифікація, яку подає нам Гуменюк А. Дослідник упорядковує тут танці за темами на три групи: «до першої нaлежaть нaйдревнiшi хороводи з яскрaво вирaженим вiдбиттям трудових процесiв («A ми просто сiяли, сiяли», «Мaк», «Шевчик», «Бондaр», «Ковaль» тa iн.). До другої – хороводи, де вiдбито родинно-побутовi вiдносини укрaїнського нaроду («Перепiлкa», «Ой, гiлля-гiлочки», «Птaшкa» тощо). До третьої – хороводи, в яких знaйшли всiй вирaз пaтрiотичнi почуття нaроду, оспiвується рiднa природa («A вже веснa», «Мaренa» тa iн.)» [5; с. 30].
Тепер звернемося до розгляду хороводів під час річного циклу обрядів. Цей жанр танцювального мистецтва найширше представлений у весняній обрядовості. Розпочинається вона із обряду «закликання весни», де виконувалися хороводи-веснянки. Зокрема, на Східній Україні від Благовіщення (7 квітня) до Зелених Свят дівчата співали і грали веснянки на вигоні, коло церкви або на «вулиці». Ці самі хороводи, за словами Сапіги В., в Західній Україні називаються гаївками, і їх грали лише у Великодній тиждень коло церкви [10; с. 23]. Інші назви веснянок чи гаївок: гаїлки, гагілки, ягілки, галагілки, риндзівки.
Розпочиналося співання веснянок із обряду зустрічі весни. У них – заклик весни з її дарами, буянням природи й співом птахів. Настання весни після зими люди розуміли як боротьбу двох сил – холоду й тепла. Тому водіння хороводів, виконання інших символічних обрядодій (спалювання або топіння в річці солом’яного опудала зими) можна розуміти як допомогу весні подолати свою супротивницю.
Веснянки були закличними піснями, тобто вони мали «закликати» весну й добрий урожай. Найвідоміші українські веснянки – це пісні-ігри «А ми просо сіяли, сіяли!», «Зелений шум», «Подоляночка» та інші. Танцювальні рухи, якими супроводжувалися веснянки, нагадували оранку, сівбу руками, поління, косіння. Відповідно, слова пісні пояснювали ці рухи.
Тобто, так як із приходом весни мали розпочинатися польові роботи, люди у танцях відтворювали трудові процеси, ніби згадуючи їх після зими, і тим самим готуючись до них.
Співаючи веснянки, дівчата беруться за руки і творять коло, півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні, отже він швидкий або повільний. Наприклад, такий варіант розгортання веснянки подає нам Єфремова С.:
«По три шаги молодець,
По таляру дівка,
По тисячі жінка…
По три копи дівочка,
По чотири кісочка,
По грошику молодець,
Як печений горобець.
Співаючи цю частину, дівчата здебільшого творять «ключ» і рухаються швидко – «бігають з підстрибом». А коли стануть у коло, то рухаються повільніше і також повільніше співають:
Світи, зоре, на все поле, поки місяці, зійде
Та до мене мій миленький вечеряти прийде…» [6; с. 43]
У змісті цих радісних пісень відображені воскресаюча природа, тема кохання тощо. Вславляючи прихід весни, дівчата в своїх піснях-веснянках опоетизовували природу, уявляли її в образі людини, яка несла їм радість і щастя.
Стосовно смислового навантаження, то з давніх часів весняні обрядові ігри і танці були рослинними магічними діями, які мали сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин.
Тепер для прикладу розглянемо кілька хороводів, що були найпоширенішими на українських землях.
Більшість дослідників схиляється до думки, що веснянки всюди і завжди починалися з «кривого танцю». Його вчені вважають якщо не найстаршим, то одним з найстарших творів цього роду. Грушевський М. характеризує його такими словами: «Первісна вага лежить, очевидно, не в тексті, не в пісні, а в руху, в хороводі, і в сім бачу відбиття примітивного такого хороводу: його першого завдання – підняти настрій, розбудити енергію» [4; с. 115]. Дівчата, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого смислу у грі немає, головна мета танцю – сприяння пробудженню енергії рослин, ріст яких імітується. Однак, можна легко помітити, що з часом початковий зміст ритуалу був втрачений, а танець виконувався задля розваги.
С. Килимник пояснював зміст веснянки-хороводу «Кривий танець» так: «і як «рух» сонця на небі, зміну дня і ночі, і зміну пір року, і народження, життя та смерть, і небо-повітря, воду й землю» [7; с. 185].
Щодо веснянок «Шум» і «Тинок», то у цих танках учасники, беручись за руки, завертаються в коло та пробігають попід піднятими руками останньої пари, що, пропустивши під арку зі своїх рук увесь хоровод, завертаються самі під своїми ж руками. Таким чином складається «живописний тин», як його зокрема називає Скуратівський В. [12; с. 82]. По закінченні остання пара повертається зворотно під руками, за ними інша – і відбувається розплітання тину, відновлення ряду. Намагаючись дійти першоджерел «Шуму», О. Воропай припускає, що «наш «Шум», імовірно, був колись не чим іншим, як… заворожуванням… шуму зеленої весни: листя на деревах, трав на луках, зелених врун на полях…» [3; с. 302].
Аналізуючи різні хороводи, можна помітити, що основним пластичним мотивом таких хороводів, як «Кривий танець», «Шум», «Тинок», «Горох», «Огірочки» виступає імітація завивання рослин. У цих танцях проглядається первісний магічний ритуал, що покликаний пробудити репродуктивні сили природи; ясно виступають ті ж елементи, що присутні у церемоніях розмноження усіх давніх племен: імітації рухів звіря чи рослини, розмноження якої ця дія має на меті. Звиваючись так, як горохові стебла чи огіркове огудиння, учасники хороводу, несвідомо вже для себе, мають, очевидно, пособляти доброму росту відповідної городини.
Також такі веснянки, як «А ми просо сіяли…», «Мак», «Як посієм овес…» є замовляннями не лише весняних робіт, а й усього циклу праці, накликанням майбутнього добробуту. Тобто, перелічуються всі етапи праці та вирощування – як сходить рослина, як росте, як цвіте, як його скородять, як косять, як в’яжуть, як труть, як їдять тощо. У минулому ці твори спирались на імітування процесів сіяння та вирощування різних культур, що супроводжувалося магічними текстами (на зразок замовлянь), і мало сприяти швидкому зростанню злаків і родючості природи. Згодом ці твори виконуються, як правило, у формі хороводу, який водиться по колу, у центрі якого одна людина зображає все, про що співається. За словами М. Грушевського, – «сей мотив – хороводними, імітаційними рухами пособляти зростові потрібних рослин, – очевидно лежить в основі різних веснянкових дій, і я думаю, що вони були… магічними діями, виконуваними старшими, перше ніж зійшли на гри молодіжі. Такі забави… колись стояли, мабуть, в дуже тіснім зв’язку з магічними, вегетаційними танками, церемоніями, діями, котрих серія починалася з початком соняшного року і переходила через весь господарський сезон, пильнуючи розбудити, зміцнити, можливо, розвинути природні явища добродійні, корисні, потрібні, а знейтралізувати ворожі і шкідливі» [4; с. 119].
Існують також і суто чоловічі хороводи, що, зазвичай, тією чи іншою мірою відтворюють певні трудові процеси, зокрема чоловічу роботу («Шевчик», «Коваль»).
Цікавою видається гаївка-хоровод «Просо», про яку згадує Єфремова С., зауважуючи, що у ній іде протистояння між дівчатами та хлопцями [6; с. 31]. Особливим, на нашу думку, є те, що мотивом викупу, за яким дівчина переходить у власність парубочої громади, ця гаївка (і подібні до неї) є перехідною від господарсько-вегетаційного (рослинного) танцю до наступної групи весняних творів – любовно-еротичних. Вони тематично продовжують вегетаційні, з якими споріднені і функціональним призначенням – накликати народження дітей як перемогу життя над смертю (зимою, холодом), продовження життя. За уявленням прадавніх людей, що населяли українські землі у далекому минулому, плодючість природи сприяла родючості людей, і, навпаки, – любовні ігри молоді на землі мали метою сприяти швидкому цвітінню, проростанню, хорошому врожаю. Тому в багатьох гаївках вегетаційні мотиви тісно пов’язані з любовно-еротичними («Вийся горошку», «Огірочки, розвивайтеся», «Зелені огірочки», «Посіємо гречку», «Хрін», «Петрушка» та ін.).
На відміну від культових гаївок, де коло (колесо) є символом руху сонця, в любовно-еротичних воно набирає іншого змісту, означаючи дівочий вінок, який в кінці «рветься». Усі дії, жести, міміка відіграють тут важливу роль: наприклад, рух за сонцем – накликання долі, заворожування милого; проти сонця – відворожування нелюба тощо. Цю ж роль відіграють імітаційні рухи.
Танцювальна обрядовість літнього циклу була продовженням весняного. Літній період народної творчості становить цілісну систему обрядово-поетичних дійств, що сягає корінням глибокого минулого. Як і в інші пори року, літні ритуали були тісно пов’язані із найдавнішими культами та віруваннями, древньою міфологією.
Центральним святом літного періоду, яке широко відзначалося на Україні, слід вважати Івана Купала (Купайла). До цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. Ввечері, коли ховалося сонце, а на небі з’являлися зірки, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів, де більшість – дівочі танки, на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі. Про виконання петрівчаних пісень та хороводів у ніч під Івана Купала Є. Ліньова писала: «Нарешті починає смеркатися: легкий туман спускається на гори. Окремі групи дівчат з’являються на горах, на різній висоті. Ось молодий, сильний і низький голос заспівує пісню:
Та малая нічка Петрівочка,
Не виспалася наша дівочка.
Заспів підхоплюють інші голоси, дзвінкі, чисті, нескінченної сили і енергії. Тепер уже співають всюди, на горах, до самих вершин, які губляться в лісі. Оригінальною багатоголосною фугою звучить пісня… в тумані на горах групи молоді рухаються і співають» [9; с. 11].
Ті хороводи, які виконувала молодь на свято Купала, відзначаються однією важливою особливістю, а саме: водили ці хороводи навколо «марени» або вогнища. На нашу думку, ця, на перший погляд, незначна деталь надає їм специфічного національного колориту, яскраво підкреслює їх поетичну сторону.
Тепер розглянемо кілька хороводів, які були популярними під час літніх святкувань.
Цікавий за композицією хороводний танок «Марена», описаний Климцем Ю., в якому дівчата, танцюючи та співаючи, плетуть вінки, прикрашають Марену вінками, квітами, стрічками. Під час ганцю учасниці створюють елементарні побудови-зірочки, горизонтальні лінії, подвійні кола тощо [8; с. 27]. Проте такі малюнки-побудови не заважають виконувати пісню виразно, мелодійно.
Варто зауважити, що подібні танки є досить простими у виконанні, однак така їхня хореографія передбачається саме піснями, які їх супроводжують.
У русальному хороводному танці «Ой зав’ю вінки» дівчата за допомогою віночків – прадавнього символу шлюбу, – виплетених з польових квітів, ведуть, співаючи, своєрідний орнаментальний хоровод. Малюнок залежить від ведучої і будується у формі кола, півкола тощо. Створення певних сталих художніх взірців з використанням при цьому імпровізаційних елементів – невід’ємна риса української народної хореографії
Однією з найпоширеніших тем купальських веснянок є образ дівчини. За уважного аналізу можна виявити такі сюжетні лінії: перші гуляння, зародження кохання, вибір пари, шлюб, стосунки в сім’ї. Тут виявляється і взаємна симпатія, прихована за елементами танцю-гри. Варто згадати узвичаєний поцілунок на людях, яким нагороджується переможець.
Так, наприклад, Василенко К. згадує, що у хороводі «Подушечка» після вибору дівчина сідає хлопцеві на ліве коліно, і хлопець цілує дівчину, і усе це супроводжується піснею:
Подушечка, подушечка
Моя пуховая,
Дівчинонько, дівчинонько
Моя молодая!
Кого люблю, кого люблю,
Того й поцілую;
Подушечку пуховую
Тому й подарю [2; с. 23].
Аналізуючи цей танець, можна зробити висновок, що в ігрових (любовних) хороводах основне значення мало не те, як співали чи грали, а саме вибір пари, виявлення взаємних симпатій.
Досліджуючи купальські дійства, можна помітити, що важливе місце посідає танок у формі кола. Це можна пояснити тим, що ці свята припадають на літнє сонцестояння, а коло – це символ сонця. Хоча зустрічається й нерегламентований танець як вияв святкового настрою. Під час танцю учасниці створюють елементарні побудови – зірочки, горизонтальні лінії, подвійні кола тощо. Важливу роль у купальських обрядах відігравали колесо як символ Сонця та вода – ці стихії порівнювалися з братом і сестрою.
Як бачимо, провідною у святі Івана Купала є ідея пошуку партнера для створення сім’ї. Малюнок танцю, як зазначає Сизоненко З., передбачав зміну партнера з кожним коліном, щоб усі дівчата і хлопці перетанцювали один з одним [11; с. 31]. Це пояснюється практичним завданням того часу, тобто молодь повинна була придивитися один до одного і вибрати собі пару на все життя.
Розглядаючи зимовий цикл обрядовості, знаходимо згадки лише про «метелицю». Це був масовий хороводний танець. Виконавці стають у коло і різноманітними кружляннями ніби відтворюють картину сніжної заметілі.
Спочатку «метелицю» танцювали під жартівливу пісню, яку співали самі танцюристи. Пізніше цей танець часто виконується у супроводі народних інструментів. Починається «метелиця» неквапливо, стримано. При кожному повторенні мелодії рух стає все жвавішим, і закінчується танець у дуже швидкому і запальному темпі. Так засобами музики створюється танцювальна картина зимової хуртовини і народних зимових ігор.
«Метелиці» – танці зимових гулянь молоді. Такі гуляння влаштовувалися зазвичай у святкові дні на сільській площі або на замерзлій річці. У піснях, що супроводжували «метелиці» – зазвичай швидких, вихрових, зі стрімким і чітким ритмом, – учасники або дразнять зиму, або проводжають її. Хоровод «метелиці», як описує Авраменко В., побудований на одному-двох нескладних рухах. Пара, що попереду, веде за собою весь ланцюжок гравців то по колу, то вісімкою, то «равликом, а інколи закручує всіх у «замет», зроблений в центрі» [1; с. 17].
Під час щедрування, колядування, як збиралося багато людей (наприклад, зимові ярмарки), також водили «метелицю» («Хурделиця», «Заметіль», «Веремія»). Дівчата, хизуючись перед парубками, одягали кожушки, найкращі хустки. Хороводи чергувалися із зимовими іграми та розвагами (гра в сніжки, штурм снігової фортеці), а також з вертепом різноманітними масовими дійствами, рядженнями. «Метелиця» з хороводу в супроводі пісні поступово трансформувалась у хороводний танець, а з розвитком танцювальної техніки (з виділенням солістів, виконанням складних па) і в побутовий народний танець.
Таким чином, на прикладі цього танцю бачимо, що люди черпали ідеї для рухів у природи. Також це яскравий приклад того, що особливості обрядових танців у нашого народу прямо пов’язані із природним циклом.
Отож, бачимо, що у танках і хороводах, супроводжуваних простими за змістом співами, люди розбуджували бадьору енергію, життєрадісний настрій, прагнучи передати їх навколишній природі, розбуркати своїми імітаційними рухами й діями її сили до нового життя, вплинути на неї в бажаному напрямі. Синкретична цілість хороводів (коли слова, мелодії, міміка, танкові рухи й драматична дія ще не розчленовані) підпорядковувалась в первіснообщинну добу практично-магічній меті: прикликати весну, прогнати зиму, виворожити урожайне літо, напророкувати дівчатам і хлопцям щасливе обрання пари і весілля. Живучи в умовах натурального господарства, перебуваючи в постійній залежності від природи, людина на ранніх ступенях свого розвитку уважно придивлялась до природних явищ і ставилася до них чисто практично. Відголоски цього можемо помітити зокрема і на особливостях хороводів календарної обрядовості.
Список використаних джерел та літератури
1. Авраменко В. К. Українські національні танки (музика і стрій) / В. К. Авраменко. – Вінніпег, 1946. – 52 с.
2. Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю / К. Ю. Василенко. – К.: Мистецтво, 1996. – 496 с.
3. Воропай О. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис / О. Воропай. – Т. 2. – Мюнхен, 1958. – 290 с.
4. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т. / Михайло Грушевський. – К. : Либідь, 1993. – Т. 1. – 392 с.
5. Гуменюк А.І. Українські народні танці / А. І. Гуменюк. – К.: Наукова думка, 1969. – 612с.
6. Ігрові веснянки / упор. Єфремова, за ред. Дмитренка. – К., 2005. – 184 с.
7. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: [у 3 кн., 6 т.] / Килимник С. – К. : АТ «Обереги», 1994. – Кн. 1. – Т. 1: Зимовий цикл. Т. 2 : Весняний цикл. – 1994. – 400 с.
8. Климець Ю. Д. Купальська обрядовість на Україні / Ю. Климець – К., 1990. – 142 с.
9. Линева Е. Опыт записи фонографом украинских народных песен / Е. Линева – М., 1905. – 147 с.
10. Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї / В. Сапіга – К. : Знання України, 1993. – 112 с.
11. Сизоненко З.Н. Віночок / З. Сизоненко – Київ, 1962. – 83 с.
12. Скуратівський В. Дідух: Свята українського народу / В. Скуратівський – К.: Освіта, 1995. – 272 с.