У статті проаналізовано розвиток торгівлі на Волині від останнього поділу Речі Посполитої до Першої світової війни. З’ясовано питання збереження провідних позицій торгівлі в розвитку міст і містечок Волині. А також досліджено фактори впливу на розвиток торгівлі.
Ключові слова:базарна торгівля,міські ярмарки,Волинь.
В статье проанализировано развитие торговли на Волыни от последнего раздела Речи Посполитой до Первой мировой войны. Выяснен вопрос сохранения ведущих позиций торговли в развитии городов и городков Волыни. А также исследованы факторы которые влияли на развитие торговли.
Ключевые слова: базарная торговля, городские ярмарки, Волынь.
The article analyzes the development of trade in Volyn the last Partition of Poland before World War II. Found out the issue of maintaining a leading position in the trade of cities and towns in Volyn. And also investigated factors influencing the development of trade.
Key words: market trade, fairs city, Volyn.
Після третього поділу Речі Посполитої , який відбувся у 1795 р. вся територія Волині опинилася у складі Російської імперії. На щойно приєднаних землях було утворено Волинську губернію. За даними Олени Прищепи на досліджуваний період на Волині налічувалося 13 міст і 143 містечка.
Проблемі розвитку торгівлі на Волині в кінціXVIII ст. – на початку ХХ ст. присвячено ряд праць сучасних істориків. Проблеми розвитку ярмаркової торгівлі висвітлені у працях О.М.Карліної та О.П.Прищепи. Важливими джерелами для дослідження даної теми стали публікації «Весь Юго-Западный край. Справочная книга торгово-промышленных и фабрично-заводских предприятий, административных учреждений и крупного землевладения в губерніях Киевской, Волынской и Подольской», а також «Военно-статистическое обозрение Российской империи. Волынская губерния». Важливість даних публікацій полягає в тому, що там знаходяться відомості про соціальний та економічний стан, зокрема про розвиток промисловості та торгівлі. Про торгівлю в окремих містечках Волині зафіксовано у працях Зуц Н. И. ( зокрема про торгівлю у Старокостянтинові) та Близняка М.Б. про розвиток торгівлі в Острозі.
Найдавнішою формою організації торгівлі в містах та містечках Волині були базари. Вони проводилися щотижня у вихідні дні, а подекуди й у святкові (як, наприклад, у Кременці, Новограді-Волинському, Острозі).
Незважаючи на малі обсяги торговельних операцій, які здійснювалися на міських базарах, тут відбувався прямий обмін: усе, що привозилося з навколишньої округи, тут же продавалося, а все, куплене безпосередньо, опинялося в руках споживача, переважно міського жителя. Як правило, це були продукти харчування з коротким терміном реалізації, частково промислові товари, а також продукція ремісників. Відбувалося зростання в містах кількості торгових площ, де проводилися базари, що свідчить про розширення даної форми торгівлі. Наприклад, у Житомирі в цей час торгівля велася на Сінному та Житньому ринках, а для збуту кустарних виробів був відведений спеціальний базар на Путятинській площі. На трьох міських базарах велася торгівля і в Новограді-Волинському. Головний із них знаходився на Соборній площі, де торгували м’ясом, молочними і рибними продуктами, фруктами та овочами .[4, с. 100].
Домінуючою формою торгівлі залишались ярмарки. Саме тут регулювалося співвідношення між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, впливаючи тим самим на розвиток різних галузей економіки.
Розвинуте зернове виробництво у південних повітах губернії, наявність великих лісових масивів у північних повітах, а також прикордонне розташування губернії – все це сприяло розгортанню ярмаркової торгівлі.
Найвідомішими були ярмарки у Бердичеві та Дубні, які були пов’язані торговельними зв’язками не тільки з українськими і російськими губерніями,а й з – за кордоном.
Кількість ярмарків у містах і містечках та їхня спеціалізація склалися ще до кінця XVIII ст. У волинських містах і містечках щорічно проходило найбільше 450-460 ярмарків. Ярмарки відбувалися майже у кожному містечку,однак тривали вони не більше одного дня. [7, с. 142].
Найбільше ярмарків проходило у червні,що було зумовлене завершенням весняних робіт,налагодженням сухопутних шляхів,а також продажем худоби і коней. Найпопулярнішими датами проведення ярмарків(коли їх проходило більше 20) були такі дні: 6 січня( на Богоявлення), 23 квітня( св. Георгія – Юрія ), 9 травня ( св. Миколая), 29 червня (св. Петра і Павла), 1 жовтня ( на Покрову). Загалом на літні місяці припадало 115 ярмарок, осінні – 112, зимові – 101, весняні – 123. Ярмарки проходили на ринкових майданах,які знаходилися переважно в центрі містечка. Інколи могло бути два майдани.[7, с. 142].
Найактивніші ярмарки в губернії відбувалися в Бердичеві. Географічне розташування міста сприяло розвитку торгівлі:Бердичів знаходився на межі трьох правобережних губерній. Розвитку ярмарків сприяло добре сполучення міста з іншими містами. Правовою підставою проведення ярмарків у Бердичеві були королівські привілеї підтверджені Станіславом Августом у 1765 р. [7, с. 142].
На всіх чотирьох ярмарках Бердичева,кожний з яких тривав чотири тижні, продавались три групи товарів за своїм походженням: вітчизняні (тканини, шкіра і шкіряні вироби, метали і металеві вироби, скловироби, фарфоровий і фаянсовий посуд, цукор, папір, вовна, риба та ін.), європейські і колоніальні ( тканини, залізні вироби, лимони, апельсини, кава, вина тощо) і азійські ( чай, ізюм, хустки, папір та ін.),а також коні різних порід і велика рогата худоба. [7, с. 143].
На початку 50 – х рр. ХІХ ст. робилися спроби збільшити міські доходи Житомира шляхом активізації в ньому торгівлі. Губернське управління дозволило проводити у Житомирі чотири ярмарки кожен по два тижні. Однак дуже скоро виявилося,що такі пропозиції не сприяли перетворенню Житомира у важливий торговий центр. Тому містечка Житомирського повіту та сусідні повітові міста Новоград – Волинський і Овруч залишалися місцевими центрами торгівлі.
На заході губернії значним торговим містом було Дубно. Після першого поділу Речі Посполитої, коли Львів перейшов до Австрії, контрактові ярмарки ( або контракти) зі Львова були перенесені до Дубна. Це місто за короткий час стало центром торгівлі на Волині. Контракти починалися 7 січня і тривали місяць. Там купували і продавали фільварки, ліси, фабричні вироби; відбувалися бенкети, концерти, приїздив театр. Однак уже в 1797 р. був виданий указ про перенесення контрактів з Дубна до Києва. [7, с. 142].
Втім,офіційне перенесення ярмарків не означало, що в Дубні перестали збиратися зацікавлені у важливих комерційних справах особи. У перші два десятиліття у місті перебувала значна кількість гільдійського купецтва. Торгівлею з товарообміном у Дубному займалась купецька родина Маршалковичів.
Лише два ярмарки у Дубні поступалися бердичівським. На них переважно продавалися місцеві товари: збіжжя, коні, рогата худоба і вівці. З усіх повітових міст Дубно залишалось найбільшим торговим містом.
У Новоград – Волинському повіті на середину ХІХ ст. найбільш торговим центром стало Полонне : тут у 1858 р. відбулося аж 16 ярмарків. У самому Новоград – Волинському проходило 5 ярмарків. [7, с. 142].
Серед містечок Луцького повіту своїми ярмарками був відомий Торчин. Тут продавали селянських коней, велику рогату худобу, овець, сири, кожухи, селянський одяг, дерев’яний посуд, продукти харчування, зерно. Покупцями і продавцями переважно були селяни і міщани, а також євреї з навколишніх сіл і містечок. Ніяких спеціальних закладів для ярмаркової торгівлі містечко не мало.
У Ковельському повіті жвава ярмаркова торгівля проходила у Мацейові та Ратному. Асортимент товарів складали продукти харчування, збіжжя, сіль, тютюн, дерев’яний і глиняний посуд, шкіра та інші товари, але основними були хліб і худоба. Переважна більшість міських ярмарків на Волині були роздрібненими і одноденними, вони починались о 12-й годині дня і тривали до вечора. [7, с. 145].
Ярмарки наприкінці XVIII ст. збиралися в Острозі п’ять раз на рік: у середу четвертого тижня великого посту, 9 травня, 2 липня, 1 жовтня й 6 листопада. Частина мешканців міста була зайнята у сфері торгівлі, предметами якої були шовкові, бавовняні та інші тканини. [1, с. 227].
Активну участь у торгівельній справі брали євреї. В Острозі вони займалися продажем спиртних напоїв, перевозом та утримували постоялі двори. У сусідніх містах і містечках, куди населення Острога їздили зі своїми товарами, ярмарки тривали теж по одному дню. Найголовнішими товарами були зерно, птиця, велика рогата худоба, коні. Ординарні торги або базари в місті проходили два рази на тиждень – у неділю і в п’ятницю. Тут активну участь брали мешканці найближчих сіл, які продавали в основному зерно та деякі інші продукти сільськогосподарського виробництва.
Загалом товарообмін між містом і селом падав. Купівельна спроможність селян була низькою. Міські промислові вироби були їм недоступні, потрібні в господарстві речі вони виготовляли самостійно або замовляли в сільських ремісників. У результаті програвали і місто, і село. Покупці із вищих верств населення купували собі промислові вироби за кордоном і провозили потім їх без мита додому.
У 1840 – х зросла кількість звернень власників містечок до губернської влади за дозволом про відкриття нових ярмарків і перейменування великих сіл у містечка з правом проведення у них ярмарок. Так, у 1843 р. власник Березного Рівненського повіту Корженевський надіслав до губернатора прохання дозволити в його містечку проводити ярмарки, мотивуючи його тим, що місцевим мешканцям далеко їздити на ярмарки до найближчого містечка Степань, де вони регулярно відбуваються. Губернатор дозволив проводити ярмарки у дні, в які раніше проводили лише торги.[3, с. 645].
Розвиток окремих галузей економіки у середині ХІХ ст. потребував спеціалізованих ярмарок. У 1859 р. власник міста Рівного князь Казимир Любомирський поставив перед губернським правлінням питання про відкриття в його місці ярмарку з продажу вовни. На його думку, він мав зблизити продавців і покупців вовни – власників великих отар овець і фабрикантів – виробників сукна. Щороку у Волинській губернії продавалось тисячі пудів тонкорунної вовни, а двох спеціалізованих ярмарків – у Дубні і Києві – не вистачало. Ярмарок у Дубно був незручним через те, що через місто не проходила шосейна дорога. Вовну там скуповували перекупники з метою продажу її у Варшаві або місцевим фабрикантам. [7, с. 144].
У 1861 р. власниця міста Заслав графиня Марія Клементина Потоцька отримала дозвіл на відкриття в місті двотижневого ярмарку у першій половині червня для продажу продукції зі своїх заводів , з трьох цукрових, чавунно – ливарного заводу, а також з суконної і паперової фабрики. До цього часу у місті проходило вісім одноденних ярмарків,майже всі навесні і влітку, також торгівля велася в 147 мурованих і дерев’яних крамницях.[7, с. 144].
Міські ярмарки в другій половині ХІХ ст. продовжували утримувати доволі міцні позиції в торгівлі сільськогосподарською сировиною, ремісничими та мануфактурними виробами. Ось яке розмаїття товарів на волинських ярмарках у 80-і рр. ХІХ ст. описував А. Забелін: «Зазвичай на місцеві ярмарки привозять товари для сільських потреб, а потім красні і бакалійні товари, а також галантерейні і мануфактурні вироби. До числа перших відносяться залізні і чавунні вироби, необхідні в селянському домашньому побуті, мотузки, сира шкіра, сіль, солона риба, олія і місцеве пиво. Товарами місцевого збуту слугує хліб, худоба, шерсть, домашнє полотно, мед і віск, сало, смола і дьоготь, оброблені шкіри та інше». [5, с. 314].
Зростала кількість і щорічних гуртових багатоденних ярмарків. Так, якщо на початку 60-х рр. ХІХ ст. один чотиритижневий ярмарок проводився в Дубні, а з 1865 р. три десятиденних почали функціонувати в Житомирі, то на початку ХХ ст. з’явилися ще один чотиритижневий ярмарок у Дубні, по два двотижневих – у Ковелі та Старокостянтинові, один тижневий (хмільний) – у Житомирі. Однак найбільш поширеними на Волині в досліджуваний період залишалися роздрібні ярмарки. [8, с. 74].
Як і в попередні періоди, у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на ярмаркову і базарну форми торгівлі в містах Волині продовжували впливати такі фактори, як географічне розміщення того чи іншого міського поселення, наявність шляхів сполучення тощо.
У 60–80-і рр. ХІХ ст. важливу роль у міській торгівлі відігравали насамперед шосейні та водні шляхи сполучення. Відсутність останніх негативно позначалася на її розвитку. Щодо цього в найгіршому становищі перебував Овруч.
Наявність зручних шляхів сполучення дозволила таким містам, як Кременець, Новоград-Волинський, Острог, Старокостянтинів у 60–70-і рр. ХІХ ст. зайняти провідні позиції в гуртовій торгівлі на Волині. До того ж вони орієнтувалися на торгові відносини з Царством Польським, Австро-Угорщиною, Пруссією, а також із Одесою. Найбільше з цими містами відбувалася торгівля хлібом, цукром, лісом, спиртом тощо.
У 80–90-і рр. ХІХ ст. частина старих торговельних центрів Волині, які залишилися осторонь залізниць, утратила своє значення, а інші, отримавши залізничне сполучення, починають інтенсивно розвиватися. Так, через відсутність або досить пізню появу залізничної колії поступово втратили свої провідні позиції в торгівлі Острог, Новоград-Волинський, Старокостянтинів, Кременець. І навіть на торгівлі губернського центру негативно позначилася довготривала відсутність залізничного сполучення. Адже з появою залізниць відпадала потреба у функціонуванні тут гуртових ярмарків. Ось як описує фактичний стан гуртової торгівлі у 80-х рр. ХІХ ст. у Старокостянтинові військовослужбовець Б. Зуц: «Занепад гуртової торгівлі, безумовно, змусив багатьох підприємців залишити місто і переїхати в інші місцевості, забравши з собою і значні кошти, які були в місті в обігу. Цим же можна пояснити і занепад міських ярмарків, котрі, заспогадами старожилів, сьогодні не мають і тіні подібності до тих багатолюдних ярмарків, які відбувалися раніше» . [6, с. 60].
Новий вид транспорту спрощував доставку товарів від виробника безпосередньо до споживача. Залізничне сполучення, яке з’єднало між собою чимало населених пунктів Волинської губернії, прискорило поширення постійних форм торгівлі у її містах, зокрема магазинно-крамничну. Хоча подібні торгові заклади були відомі в містах краю і в середині ХІХ ст., найбільшого поширення вони починають набувати з 80-х рр. ХІХ ст. На цей час у своїх спостереженнях А. Забелін указав на таку характерну деталь: «… у містах Волинської губернії вражає маса крамничок, а втім мало в якій товару набереться більш ніж на 100 рублів». [5, с. 263].
Головну роль у внутрішній торгівлі на Волині в 60–80-х рр. ХІХ ст. відігравав губернський центр. У цей час найбільш поширеними предметами продажу на житомирських базарах та ярмарках виступали зерно, борошно, лісні будівельні матеріали, предмети розкоші (як місцевого виробництва, так і привізні).
Стаціонарна торгівля процвітала і на залізничних станціях. Так, у Здолбунові в 1903 р. функціонував 31 торговельний заклад, а поблизу самого вокзалу збиралися щоденні базари, куди місцеві селяни, а також чеські колоністи з навколишньої округи привозили на продаж продукти харчування. Здолбунів продовжував швидко розвиватися, незважаючи на близькість такого значного торговельного центру, як Рівне. [10, с. 127].
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стаціонарна торгівля тісно взаємодіяла з базарною, доповнюючи одна одну. Міські базари в цей час починають збиратися значно частіше (тричі на тиждень, а подекуди й щодня), а на базарних площах відкриваються крамниці, з’являються столи, з яких велася торгівля продуктами харчування та фабричними виробами.
Значного поширення на початку ХХ ст. набула складська торгівля з реалізацією продукції за зразками, зокрема у Рівному, які пропонували агенти торговельних фірм. У місті нараховувалося 18 постійних складів хліба та лісу, водночас у Житомирі їх діяло лише 8.
У кожному місті губернії місцева адміністрація вирішувала питання організації й регламентації діяльності торгових закладів, у тому числі встановлення графіків роботи магазинів. Зокрема, у 1911 році у Луцьку згідно постанови про роботу в торгових і ремісничих закладах було зазначено, що працювати дані заклади не більше 12 годин на добу,в тому числі 2 год. відводилися на обідню перерву. Тобто, діяльність торгових закладів мала відбуватися не раніше 8 години вранці і не мала продовжуватися після 8 години вечора. [2, с. 342].
У розвитку внутрішньої торгівлі на Волині, зумовленому соціально-економічними змінами 60–90-х рр. ХІХ ст., важливу роль відігравали і магнатські господарства краю. Магнатерія Волині в умовах розвитку ринкових відносин у другій половині ХІХ ст. перетворювала свої господарства на капіталістичні економії і виробляла продукцію для ринку,її реалізація через ярмарково-базарну мережу відбувалася в містах. Саме тут поміщики продавали сільськогосподарську продукцію і промислові товари і водночас закуповували гуртом сировину для своїх заводів і фабрик. [9, с. 106].
У цьому зв’язку дієвою формою стаціонарної торгівлі, в якій активну участь брали місцеві поміщики, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. виступала виставкова торгівля. На сільськогосподарських і промислових виставках, які організовувалися в містах, експонувалися зразки продукції, з якими могли ознайомитися покупці, а за потреби і купити потрібний товар. Хоча поширення така форма торгівлі в містах Волині не набула, однак у 1912 р. в Житомирі була відкрита самостійна виставка продукції землеробства, тваринництва, хмелярства тощо.
Близькість кордону з Австро-Угорщиною визначала основні напрямки зовнішньої торгівлі Волинської губернії, в якій головну роль відігравали такі містечка, як Радзивилів Кременецького повіту та Волочиськ Старокостянтинівського повіту. Функціонування в цих населених пунктах найбільших державних митниць на Волині позитивно позначилося на їх торгівлі, особливо після того, як у 70-і рр. ХІХ ст. залізнична колія з’єднала їх із внутрішніми регіонами підросійської України, а також із західноукраїнськими землями у складі Австро-Угорщини.
У 1881 р. у Радзивилові нараховувалося 162 крамниці, щотижня збиралися великі базари, 6 разів на рік проводилися одноденні ярмарки. Найбільш значні обсяги зовнішньоторговельних операцій здійснювалися через Радзивилів на початку ХХ ст. Проте першість із зовнішньоторговельних операцій утримувала Волочиська митниця. Головними експортними товарами, що проходили через найбільші волинські митниці, залишалися хліб, вовна, худоба, цукор. [10, с. 128].
Отже, зростання сільськогосподарської та промислової продукції сприяло пожвавленню торгівлі. Домінуючою формою торгівля залишалися ярмарки. Вони проводилися на ринкових майданах, які знаходитися в центрі містечка. На ярмарках продавалася різноманітна продукція. Сформована в 70-90-і рр. ХІХ ст. мережа залізниць призвела до зростання ролі нових торговельних центрів, а також до занепаду деяких старих. Близькість кордону з Австро-Угорщиною визначала основні напрямки зовнішньої торгівлі Волинської губернії.

Джерела та література
1. Близняк М.Б. Місто Острог наприкінці XVIII — на початку ХIХ ст. /М.Б. Близняк// Студії і матеріали з історії Волині. – Кременець, 2009. –С.226-232.
2. Бортніков В.І. Органи державної влади та місцевого самоврядування на Волині (кінець XVIII – початок ХХ ст.): Торгівля,податки й збори / В.І. Бортніков// Східноєвропейський нац. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк,2015. – С. 334-343.
3. Весь Юго-Западный край. Справочная книга торгово-промышленных и фабрично-заводских предприятий, административных учреждений и крупного землевладения в губернияхКиевской, Волынской и Подольской. – К., 1913. – С. 1200 .
4. Военно-статистическое обозрение Российской империи, изданное по Высочайшем повелению при 1 отделении департамента Генерального Штаба. Волынская губерния. Составил подполковник А.Забелин. – Спб.,1850. – С. 241.
5. Забелин А. Военно-статистическое обозрение Волынской губернии /А. Забелин. – К., 1885. – Ч. 1. – С. 425.
6. Зуц Н. И. Описание города Староконстантинова от начала основания до наших дней (1561–1884) / Н. И. Зуц. – Староконстантинов, 1884. – С.85.
7. Карліна О.М. Ярмаркова торгівля у волинських містах і містечках ( кінець XVIII – початок 60-х років ХІХ ст.) / О.М. Карліна // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія та сучасність). Тези міжнародної науково-практичної конференції (м. Рівне, 7-9 квітня 1993 року). – Рівне, 1993. – С. 142-147.
8. Кругляк Б. А. Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки ХІХ ст. – 1914 р.) / Б. А. Кругляк // УІЖ. – 1994. – № 6. – С. 72–81.
9. Павлюк В. В.Магнатерія Волині в умовах розвитку ринкових відносин у другій половині ХІХ ст. / В. В. Павлюк // УІЖ – 2000. – № 1. – С. 102–108.
10. Прищепа О. П. Розвиток торгівлі у міських поселеннях Волинської губернії в добу формування ринкових відносин (друга половина XIX – початок ХХ ст.) / О. П. Прищепа // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету : зб. наук. пр. – Рівне : Рівнен. держ. гуманітарний ун-т, 2010. – Вип. 19. – С. 123-129.