У статті розкривається проблема тривожності як соціально-психологічне явище. Психологічні особливості переживання тривожності та вплив переживання занепокоєння на поведінку особистості.
Ключові слова: тривожність, переживання занепокоєння, вплив, поведінка, особистість, стрес.
В статье раскрывается проблема тревожности как социально-психологическое явление. Психологические особенности переживания тревоги и влияние переживание беспокойства на поведение личности.
Ключевые слова: тревожность, переживание беспокойства, влияние, поведение, личность, стресс.
The article deals with the problem of anxiety as a social and psychological phenomenon. Psychological characteristics of feeling anxiety and anxiety influence at the behavior to the personality.
Key words: anxiety, fellings anxiety, influence, behavior, personality, stress.
Практично кожна людина переживає у своєму житті сильні стресові ситуації, які залишають у душі глибокі, а іноді й невиліковні рани. Особливо гостро це переживають діти і молодь.[1] Негаразди в навчальному закладі, сварки з однолітками, проблеми у статевих стосунках, сімейні конфлікти, нестача любові, батьківська та педагогічна жорстокість або просто непослідовність у системі покарань та винагород, матеріальні труднощі – це далеко не повний перелік обставин, які травмують психіку молодої людини.[6] Якщо це емоційно незахищений студент, то він на тлі пасивно-захисної реакції на них починає відставати в навчанні, постійно знаходиться в стані страху та тривоги, безвихіддя та апатії, знижується його загальна активність і погіршується здоров’я [5].
У сучасному розумінні, як свідчать психологічні словники, стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму й готує його до фізичної активності типу супротиву, боротьби, до втечі. Стрес як складний емоційний стан є результатом впливу багатьох чинників на особистість людини в будь-якому віці. Аналіз класифікацій стресів свідчить про те, що вони (стреси) є результатом впливу стресорів, відрізняються за змістом, силою, часом дії. До того ж одні й ті ж стресори викликають різну реакцію в різних людей, особливо дітей та молоді.[6]
У психологічній літературі досить часто зустрічається поняття тривожність. Тривожність – переживання емоційного дискомфорту, пов’язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям загрозливої небезпеки. Розрізняють тривожність як емоційний стан і як стійку властивість. У вітчизняній психологічній літературі ця відмінність зафіксована відповідно в поняттях «тривога» і «тривожність». Останній термін, крім того, використовується і для позначення явища в цілому.
«Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, яке є емоційним станом. Стан характеризується суб’єктивними відчуттями напруги, неспокою, похмурих передчувань, а з погляду фізіології – активацією вегетативної нервової системи. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю і динамічним в часі» (Л. Анн). На психологічному рівні тривожність відчувається як: напруга, заклопотаність, неспокій, нервозність, відчуття невизначеності, безсилля, незахищеності, невдачі, самота, неможливість ухвалити рішення.[1]
На фізіологічному рівні реакція тривожності виявляється в: посиленні серцебиття, почастішанні дихання, збільшенні хвилинного об’єму циркуляції крові, підвищенні артеріального тиску, зростанні загальної збудливості, зниженні порогів чутливості, коли раніше нейтральні стимули набувають негативного емоційного забарвлення.[7]
Проблему походження тривожності знаходимо в розробленому Л.І.Божович уявленні про те, що процес онтогенетичного розвитку особистості характеризується формуванням системних новоутворень психіки.
Особливістю таких новоутворень є те, що вони набувають спонукальної сили і характеризуються власною логікою розвитку. Як відомо, Л.І. Божович розглядала це питання на прикладі утворень, що забезпечують свідоме управління своєю поведінкою, а також планувала використовувати його стосовно вивчення вищих відчуттів.
Крім того, подібним чином дослідниця розглядає і якості особистості як систему, що включає стійкий мотив і закріплені, звичні форми його реалізації у поведінці та діяльності. Тривожність проходить той же шлях розвитку. Можна вважати, що наявність конфлікту у сфері «Я» веде до незадоволення потреб, напруженості, різноспрямованість яких і породжує стан тривоги.
Надалі відбувається закріплення цього стану, який, стаючи самостійним утворенням, набуває власної логіки розвитку. Володіючи достатньою спонукальною силою, тривога починає виконувати функції мотивації спілкування, спонуки до успіху і т. п., тобто займає місце провідних особистісних утворень.
Тривожність як сигнал про небезпеку привертає увагу до можливих труднощів, перешкод для досягнення мети, що міститься в ситуації, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти якнайкращого результату. Тому нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна тривога). У цьому контексті тривожність тісно пов’язана з мотивацією до успіху.
Певний рівень тривожності – природна і обов’язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності – це так звана корисна тривожність . Оцінка людиною свого стану у цьому відношенні є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання. Надмірно високий рівень розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється в загальній дезорганізації поведінки та діяльності.
Особистості, що належать до категорії високо тривожних, схильні бачити в широкому діапазоні ситуацій загрозу для їх самооцінки і життєдіяльності. На такі ситуації вони реагують вираженим станом напруженості. У руслі вивчення проблем тривожності розглядається і повна відсутність тривоги як явища, що перешкоджає нормальній адаптації і так само, як і стійка тривожність, заважає нормальному розвитку і продуктивній діяльності особистості.
Сьогодні існує мало ґрунтовних досліджень про вплив тривожності на особистісний розвиток, хоча вперше його відзначив ще С. Кьєркєгор, який вважав тривожність основним чинником, що визначає історію людського життя. Пізніше ця точка зору розвивалася у філософських роботах екзистенціалістів і у психологічному плані – в психоаналітичних дослідженнях.
Сучасні уявлення про вплив тривожності на розвиток особистості базується в основному на даних клінічних досліджень, зокрема отриманих на матеріалі пограничних розладів.
Значні проблеми пов’язані зі співвідношенням понять «тривожність» («тривога») і «страх». Розмежування явищ тривоги і страху, закріплене у відповідних поняттях, відбулося лише на початку XIX століття і пов’язано з ім’ям С. Кьєркєгора, що послідовно розмежовував конкретний страх (Fureht) і невизначений, несвідомий страх – тугу (Angst). Донині все, що сьогодні належить до явищ тривоги і страху, описувалося і обговорювалося під загальним поняттям «страх».
Сьогодні найбільш поширена точка зору, що розглядає страх як реакцію на конкретну, визначену небезпеку, а тривожність – як переживання невизначеної, примарної загрози переважно уявного характеру. Згідно з іншою позицією, страху зазнає особистість при загрозі вітальній, коли щось загрожує цілісності або існуванню людини як живої істоти, людського організму, а тривожність – при загрозі соціальній, особистій, коли небезпека загрожує цінностям людини, потребам «Я», її уявленню про себе, відносинам з іншими людьми, становищу в суспільстві.
У деяких дослідженнях страх розглядається як фундаментальна емоція, а тривожність – як те, що формується на його основі, часто в комбінації з іншими базовими емоціями, складніше емоційне утворення.[2]
Широкого поширення набуло в останні роки використання у психологічних дослідженнях диференційованого визначення двох видів тривожності: «тривожність характеру» і «ситуаційна тривожність».
За визначенням А.А. Петровської: «Тривожність – схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги; один з основних параметрів індивідуальних розходжень. Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп осіб із суб’єктивним проявом відхилення, неблагополуччя особистості» [7].
Сучасні дослідження тривожності спрямовані на розрізненні ситуативної тривожності, пов’язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особистісної тривожності, що є стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності, як результату взаємодії особистості та її оточення.
Н.Є.Аракєлов, у свою чергу, відзначає, що тривожність – це багатозначний психологічний термін, що описують як певний стан індивідів у певний момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини. Аналіз літератури останніх років дозволяє розглядати тривожність із різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає й реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, провокованих при впливі на людину різними стресами.
Таким чином, визначенням «тривожності» у психології визначають стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до переживань, занепокоєння та неспокою, що мають негативне емоційне забарвлення [1].
Досить часто тривогу розглядають як форму адаптації при гострому чи хронічному стресі. З виникненням тривоги пов’язують також посилення поведінкової активності, зміну характеру поведінки або включення механізмів інтрапсихічної адаптації, причому зменшення інтенсивності тривоги сприймається як свідоцтво достатності та адекватності форм поведінки, що реалізується, та як відновлення раніше порушеної адаптації[4].
Однак тривога має особистісну обумовленість і за направленістю свого вияву може виконувати як охоронні, мобілізуючі, так і дезорганізуючі функції. У випадках, коли рівень тривоги неадекватний ситуації, відбувається перенапруження регуляторних механізмів, що, зазвичай, призводить до порушень поведінкової регуляції та поведінка людини не відповідає ситуації.
Тривожність інтрапсихічна, тобто обумовлена внутрішньо і пов’язана із зовнішніми об’єктами лише в тій мірі, у якій вони стимулюють внутрішні конфлікти. Зазвичай тривожність, на відміну від страху, є реакцією на уявну, невідому загрозу. В основі тривожності завжди лежать внутрішні конфлікти особи. Для тривожності також характерна пролонгованість, тобто їй властиве розтягуватися в часі, постійне повторювання або неперервність [1].
З точки зору фізіології, тривожність є реактивним станом. Вона викликає фізіологічні зміни, що готують організм до боротьби – відступу або опору. При тривожності збуджується серцево-судинна система, а діяльність травного тракту пригнічується. Кров з травного тракту «надсилається» до м’язової системи, тобто організм готується до активної діяльності. Тривожність виявляється на трьох рівнях: нейроендокринному (продукція адреналіну та епінефрину); психічному (невизначені побоювання); соматичному або моторно-вісцеральному (фізіологічні реакції різних систем організму на збільшення продукування епінефрину) [7].
Рівень вияву і характер фізіологічних показників у стані тривоги є суб’єктивним явищем, що залежить від особистісних особливостей індивіда. Виділяють два основних види тривожності. Перший з них – це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, що об’єктивно викликає неспокій, стурбованість індивіда. Цей стан може виникати у будь-якої людини напередодні можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Така тривожність не тільки є цілком нормальною, але і виконує свою позитивну роль. Вона виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, що дозволяє людині серйозно і відповідально підійти до вирішення проблем, що виникають.
Другий вид – так звана особистісна тривожність. Вона може бути визначена як риса особистості, що виявляється у постійній схильності до переживань тривоги у різноманітних життєвих ситуаціях, у тому числі і таких, що об’єктивно не можуть викликати тривогу. Особистісна тривожність характеризується наявністю стану несвідомого страху, відчуттям невизначеної загрози, готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливу та небезпечну. Людина, схильна до такого стану, постійно знаходиться в настороженому і пригніченому настрої, у неї ускладнений контакт із навколишнім світом. Оточення сприймається як вороже та загрозливе [5].
Роль тривоги в адаптаційному процесі може істотно змінюватися залежно від її інтенсивності та вимог, що ставляться до адаптаційних механізмів особистості.[4] Якщо розбіжності в системі «людина – середовище» не досягають значного ступеня та рівень тривоги не перевищує середніх значень, тоді на перший план виступає її мотиваційна мета. У цьому випадку тривога обумовлює активізацію цілеспрямованої поведінки. При вираженому порушенні збалансованості в системі «людина – середовище», коли відбувається перенапруження механізмів регуляції, тривога значно зростає, відображаючи формування стану емоційного стресу, який може набути хронічного характеру та знизити ефективність психічної адаптації. Тривога за інтенсивністю і тривалістю неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптивної поведінки, призводить до порушення поведінкової інтеграції, до виникнення вторинних (усвідомлених або неусвідомлюваних) виявів, які разом з тривогою визначають психічний стан суб’єкта. Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких (адаптивних і неадаптивних) змін психічного стану і поведінки, обумовлених психічним стресом.
Отже, тривожність – індивідуальна властивість особистості, риса характеру, що проявляється схильністю до надмірного хвилювання, стану тривоги в ситуаціях, які загрожують, на думку цієї особи, неприємностями, невдачами, фрустрацією. Важливо, що мова йде про психологічну загрозу, тобто таку, що має суб’єктивний характер і не проявляється як фізична небезпека. Такими ситуаціями можуть бути: деякі конфлікти, порівняння людиною себе з тими, хто має певну перевагу, змагання з такими людьми. Якщо розглядати тривогу або тривожність як стан, переживання, або як більш-менш стійку особливість особистості, то несуттєво, наскільки вона адекватна ситуації. Переживання обґрунтованої тривоги не відрізняється від необґрунтованого переживання. Суб’єктивно ж стани рівні. Але об’єктивно різниця дуже велика. Переживання тривоги в об’єктивно тривожній для суб’єкта ситуації – це нормальна, адекватна реакція, що свідчить про нормальне адекватне сприйняття миру, гарній соціалізації й правильному формуванні особистості. Таке переживання не є показником тривожності суб’єкта. Переживання ж тривоги без достатніх підстав означає, що сприйняття світу є перекрученим, неадекватним. Адекватні відносини зі світом порушуються. У цьому випадку мова йде про тривожність як особливу властивість людини, особливий вид неадекватності. Тривожність людини може бути серйозною перешкодою на шляху до професійних досягнень і реалізації себе як особистості, але з іншого боку певна міра тривожності може бути мотивацією до досягнення успіху. Тривога лежить в основі будь-яких (адаптивних і неадаптивних) змін психічного стану і поведінки, обумовлених психічним стресом, та запускає психологічні захисні механізми особистості. Стрес як складний емоційний стан є результатом впливу багатьох чинників на особистість людини в будь-якому віці, особливо від них страждають діти, молодь та люди похилого віку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Абрамова Г.С. Практическая психология. – М.: Академ. проект, 2002.
- Андреева И.Н. Предпосылки развития эмоциональных отношений //Вопросы психологии. – 2007. – №5. – С.57-65.
- Артюхова Т. Ю. Психологические механизмы коррекции состояния тревожности личности: дис. … канд. психол. наук: 19.00.01/ Т.Ю.Артюхова. – Новосибирск, 2000. – 197 c.
- Балл Г. А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопр. Психологи. – 1989. – № 1. – С. 73–75.
- Бассин, Ф. В. Проблема психологической защиты / Ф. В. Бассин, М. К. Бурлакова, В. Н. Волков // Психологический журнал. – 1988. – № 3. – С. 30–41.
- Безруких М.М. Проблемные дети. – М., 2000. – 308 с.
- Березин, Ф. Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека / Ф. Б. Березин. – Л., 1988.