ТЕОРЕТИЧНИХ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ ЖІНОЧОЇ САМОТНОСТІ
У статті розкривається проблема самотності як соціально-психологічне явище. Психологічні особливості переживання жінками самотності та вплив переживання стану самотності на особистість жінки.
Ключові слова: самотність, переживання самотності, психологічна сторона самотності, особистість.
В статье раскрывается проблема одиночества как социально- психологическое явление. Психологические особенности переживания женщинами одиночества и влияние переживание состояния одиночества на личность женщины.
Ключевые слова: одиночество, переживание одиночества, психологическая сторона одиночества, личность.
The article exposes the problem of loneliness as a socio-psychological phenomenon. Psychological characteristics of women experiencing loneliness and the feeling of loneliness impact on a woman’s personality.
Key words: loneliness, feelings of loneliness, the psychological aspect of loneliness, personality.
Період соціально-економічних змін в суспільстві супроводжується процесами взаємного відчуження і сприяє збільшенню кількості самотніх людей. Переживання самотності є невід’ємною складовою життя кожної людини, але в останній час, внаслідок дії цілої низки негативних соціальних чинників, проблема самотності стала дуже поширеною та болючою для нашого суспільства і для жінок зокрема. Актуальність роботи обумовлена тим, що самотня жінка, окрім власних страждань, породжує багато проблем у соціальному середовищі. Це відображається на психологічному кліматі в сім’ї, на демографічній ситуації в країні, на формуванні феміністичних течій в світі. Жіноча самотність детермінує появу також багатьох інших кризових явищ, характерних для сучасного суспільства.
Самотність є однією із складних психологічних проблем сучасної людини, на виникнення якої впливають не тільки суспільні, а й особистісні фактори. Тому доцільно розширювати й поглиблювати цілісне уявлення про досліджуваний феномен. Багатоаспектне дослідження особливостей переживання жінками самотності дозволяє розробляти ефективні стратегії його подолання, адекватні для сучасної соціальної ситуації. [7]
На сучасному етапі суспільного життя зростає інтерес до різних форм і методів психологічної допомоги людині, оскільки психічне здоров’я кожного визначає здоров’я нації в цілому. Тому ми вирішили зосередити увагу на психокорекції, зокрема розглянути психокорекційний вплив як проективний фактор переживання жінками самотності.
Самотність – це з одного боку результат, з іншого – процес.
І як процес,і як результат, даний феномен має дві основні сторони – соціальну і психологічну.[1]
Соціальна сторона самотності пов’язана в першу чергу зі змінами, які відбулися в інституті сім’ї: все більше і більше стає сімей, де дитина виховується одним із батьків. Звідси і виникнення психологічної сутності самотності – дане почуття починає формуватися вже в дитинстві, коли дитина не отримує необхідного йому тепла і уваги з боку хоча б одного з батьків.[7]
Психологічна сторона самотності – це також ті індивідуально-особистісні характеристики особистості та особливості її поведінки, які сприяють виникненню почуття самотності і потім підсилюють його.
Поняття самотності переважно розглядається вдвох контекстах: контексті віку (наприклад, дитяча самотність або самотність людей похилого віку), і в контексті гендеру(самотність чоловіків і жінок) [1]
В дослідженні даної теми перш за все потрібно теоретично проаналізувати підґрунтя проблеми самотності, вивчити його види та прояви.[1] Отже, у психологічній енциклопедії самотність трактується як один із психогенних факторів, що впливає на емоційний стан і психічне здоров’я людини [4]. Умовою для його прояву є ізоляція: фізична або емоційна. В таких умовах (експериментально створених або природних) різко актуалізується потреба в спілкуванні, незадоволення якої може викликати гострі психічні стани, наприклад, напруженість, тривожність, спустошеність, депресію,що супроводжуються вираженими вегетативними реакціями. Іноді спостерігаються психічні розлади: надцінні ідеї, деперсоналізацій ні переживання, реактивні галюцинації.
Розглядаючи самотність як психічний феномен, можна говорити про нього, використовуючи різні категорії, наприклад, такі, як почуття, стан, процес, відношення.
Самотність як почуття обумовлюється переживанням людиною своєї несхожості на інших, внаслідок чого виникає певний психологічний бар’єр у спілкуванні, відчуття непорозуміння і неприйняття самого себе та іншими людьми. Почуття самотності є усвідомлення людиною неможливості (на даному етапі) мати близькі, інтимні стосунки з ким-небудь, засновані на взаємному прийнятті, любові й розумінні.[3]
Стан самотності – це переживання людиною втрати внутрішньої цілісності й зовнішньої гармонії зі світом. Воно виражається в порушенні гармонії між бажаною й досягнутою якістю соціального спілкування.
Існують ситуації й стани, які люди розцінюють як самотність: це – ізоляція емоційна й ізоляція соціальна. Емоційна ізоляція – відсутність прихильності до конкретної людини, у результаті чого виникає тривожне занепокоєння. Соціальна ізоляція виражається у відсутності доступного кола соціального спілкування й супроводжується почуттям відчуженості.
На думку Е. Фромма, самотність – переживання людиною стану відчуженості від суспільства. Цей стан можна розглядати як універсальне, стійке переживання, апріорі притаманне вільній особистості на всіх етапах її розвитку [3].
Е. Еріксон розглядає стан самотності як тимчасове відчуття власної автономності, і тому його не варто розцінювати як феномен, що має універсальний статус. Це стан, який переживається лише в певні періоди життєвого циклу, наприклад, у віці після 25 років, коли людина вирішує основну задачу певного етапу життя на користь орієнтації на “близькість або ізоляцію” [3].
У відношенні людини репродуктивного віку (25 – 45 років) феномен самотності розглядається у зв’язку з вирішенням проблеми освіти сім’ї та шлюбу, професійним самовизначенням і рядом інших. Вихідна емпірична модель феномена, побудована для репродуктивного віку, включає в себе два істотні конструкту – самотність як об’єктивний і самотність як суб’єктивний стан. Перший конструкт (стан самотності) пов’язаний із зміною системи соціальних ролей дорослої людини за рахунок зменшення їх кількісного складу. Подібне явище спостерігається внаслідок виключення з цієї системи однієї або декількох ролей, наприклад, професійної, подружньої або батьківської. Зміна рольової системи відбувається внаслідок цілого ряду об’єктивних (соціальних або біологічних) причин, наслідком яких є вимушені безробіття, безшлюбність або безпліддя, або затверджувані утриманство, незалежність і свобода. Другий конструкт (почуття самотності) пов’язаний з суб’єктивним переживанням ізоляції від інших людей на тлі об’єктивно спостережуваної включеності людини в різноманітні міжособистісні відносини (професійні, сімейні, дитячо-батьківські). Саме на цей, другий конструкт (почуття самотності в людей, які перебувають у шлюбі) орієнтована основна частина емпіричних і теоретичних досліджень.
Дж. Релф говорить про необхідність розходження між періодами просто самотності і її тривалими станами. Періоди простої самотності є нормальними реакціями, якщо вони не часті або непомірно інтенсивні, а останні (тобто тривалі стани) – завжди психопатологічні. [7]
Самотність – це переживання, що викликає комплексне і гостре відчуття, яке виражає певну форму самосвідомості, що показує розкол реальної мережі відносин і зв’язків внутрішнього світу особистості.
На самотність впливають не тільки дійсні соціальні зв’язки індивіда, але також і зразок, або стандарт, соціальних відносин, до якого індивід прагне.
Роджерс і Уайтхорн вважають, що самотність породжується індивідуальним сприйняттям дисонансу між істинним «Я» і тим, як бачать «Я» інші.
Едді (Eddy, 1961) висунув гіпотезу про те, що самотність пов’язано з невідповідністю між трьома аспектами самосприйняття: самосприйняття особистості (актуальне «Я»), ідеальним «Я» особистості та роздумами особистості про те, як її бачать інші (дзеркальне «Я» ).[1]
Самотність, особливо коли це глибоке і тривале перeживання, знижує самооцінку особистості. Наслідки самотності для самооцінки особистості ще більше посилюються, якщо самотність зв’язується з особистісними характеристиками і недоліками. Далі, якщо самотність настає внаслідок втрати значимих взаємозв’язків – при розлученні або вдівстві, – у індивіда формується нове самосприйняття – нове «соціальне« Я », що заміщає колишнє втрачене.
Мілнер писав: «Сказати:« Я самотній »- значить визнати, що ти, власне кажучи, неповноцінний, що ти ніким не любимо» (Milner, 1975). Відсутність соціальних взаємозв’язків не тільки особисте нещастя, а й соціальна проблема. У відповідності зі стереотипами люди, що живуть відособлено, – це «самотні невдахи», холодні, неприязні і непривабливі (Parmelee&Werner, 1978). Людині завжди ніяково бути єдиним «одинаком» на вечірці, де всі парами, обідати одному в ресторані або піти в кіно самому. У суспільстві відсутність друзів або партнера вважається соціальної невдачею. Менш очевидно, але не менш важливо й те, що наявність незадовільних взаємин – невдалий шлюб або нещира дружба – також може розглядатися як соціальна невдача.
Дослідження ролі та місця жінок у сучасному українському суспільстві, умов і механізмів включення жіночого соціуму в усі сфери суспільного життя особливо важливо на етапі становлення і розвитку суспільства в нових соціально-економічних умовах.
Значну частину жіночого населення України складають самотні жінки, частка яких тільки у віковому діапазоні активної шлюбності становить близько 25%. Ці жінки відрізняються специфічними соціальними, психологічними та демографічними особливостями, різнорольовими функціями і соціальним статусом.
Нове соціальне середовище, що створюється в наш час у країні, висуває і нові вимоги до жіночого соціуму, змінює діапазон соціальних ролей, їх зміст, місце самотніх жінок у соціальній структурі суспільства, що знаходить своє відображення і в зміні їхнього соціального статусу.
У сфері економіки жінки в першу чергу відчувають дискримінацію в оплаті праці, в прийомі на роботу. Самотні жінки першими страждають у разі звільнень, тому загроза втратити роботу є для них серйозною проблемою, таким чином вони стають залежними від роботодавця. Весь досвід їх попереднього творчого (громадського та особистого) життя вступає в протиріччя з сьогоденням, маркується ним як соціальний катаклізм, що значною мірою ускладнює адаптацію самотніх жінок до сучасних соціально-економічних умов.
Актуальність проблеми підтримує соціальна значимість жіночої самотності, яка полягає в тому, що велика кількість самотніх жінок репродуктивного віку є в зоні інтересів суспільства щодо його біологічного відтворення.
Жіноча самотність містить у собі безліч негативних аспектів, які стосуються безпосередньо особистості жінки. Спектр їх прояву досить широкий: від психологічної пригніченості до глибокої депресії і суїцидальних намірів. [5]
Дослідження проблем самотніх жінок, обумовлених зміною сформованих стандартів поведінки, потреб і цілей самотніх жінок, їх життєвих цінностей і орієнтацій.
Жіноча самотність як соціально-психологічний феномен відрізняється складністю і багатогранністю, тому розгляд окремих його сторін, наприклад, зовнішніх і внутрішніх причин виникнення, ролі ситуативного фактора в індивідуальному контексті переживання, залежно від соціальних
перетворень в суспільстві та інших являють собою необхідний і методологічно обгрунтований етап дослідження. Тим не менше, кількість досліджень проблеми самотності залишається незначним, відсутні стандартизовані, високо валідні і надійні методики для її діагностики, що робить цю проблему актуальною. [5]
Слід виділити, що необхідно розглядати проблеми жінок, які сприймають себе самотніми, а не є такими. Тому що жінки можуть не мати сім’ї, але не вважати себе самотніми.
Самотні жінки, які мають роботу, що приносить задоволення, заспокоюють себе тим, що їм вдалося домогтися успіху, але при цьому вони розуміють, що їх життя неповноцінне. Але якщо жінки, що не мають сім’ї, можуть не вважати себе самотніми, той, мають сім’ю, можуть вважати себе самотніми.
Самотність – це внутрішнє, гостро суб’єктивне, суто індивідуальне, і часто унікальне переживання, яке виражає деяку форму самоусвідомлення, пов’язану з не реалізацією особистості в одній із соціальних сфер.
Самотність жінок не обов’язково характеризується веденням самотнього способу життя. Це почуття, скоріше, внутрішнє.
Самотні жінки страждають від почуття відстороненості й відсутності приналежності. Також вони почувають себе налякано і беззахисно, випробовуючи недолік постійних відносин.
Н.В. Самоукіна вважає, що особливості жіночої самотності багато в чому залежать від причин, що їх породили, і, у свою чергу,впливають на них, підсилюючи або послаблюючи їхню дію. [5]
Причинами самотності виступають певною мірою явища, з якими жінки зіштовхуються в повсякденному житті і які прямо або побічно викликають втрату почуття повноцінності життя. Теоретичний аналіз наукових літературних джерел показав, що жіноча самотність – складний, багатогранний соціально-психологічний феномен, який може бути представлений у вигляді моделі, що включає сукупність причин, видів і типів переживання самотності, типів сприйняття, реактивних станів, а також стратегій його подолання.
Виникненню самотності сприяють такі чинники, як зміна місця проживання і роботи, розлучення; особливостями особистості цих жінок є ненадійність, сором’язливість, недооцінка себе як особистості, у родині – відсутність любові, нерівний шлюб.
Наслідками жіночої самітності виступають: суїцид, алкоголізм, наркоманія, психосоматичні захворювання, відсутність особистісного і професійного росту.
Теоретичний аналіз дозволив зробити такі висновки: самотня жінка часто почуває себе обманутою, оскільки сподівалася, що присутність партнера допоможе їй почувати себе потрібною, тому відповідальність за самотність перекладає на партнера; жінка розчарована не тільки у партнері, але й у шлюбі в цілому; причиною свого переживання жінка вбачає у відсутності любові (причому частіше з боку партнера, на її думку) і нездатність партнера встановлювати позитивні взаємини, хоча все це стосується її безпосередньо.
Маючи екзистенційну природу, самотність як стан і переживання впливає на особистість як позитивно, так і негативно. В основі негативного впливу самотності на жінку лежать наступні чинники: депресія, тривога і страх із приводу сьогодення та майбутнього, руйнування надій щодо реалізації своїх можливостей у житті. Результатом переживання самотності може бути стійке відчуття безглуздості існування.[2]
Основними характерними рисами поведінки самотніх жінок є: відсутність природності у стосунках з оточуючими (особливо даний факт стосується спілкування з представниками протилежної статі); ригідність у стосунках, що не змінюються залежно від зміни партнерів і обставин взаємодії; незвичайні, невідповідні суспільним уявленням вчинки, що мають у своїй основі нестандартну уяву, невміння співвідносити свої вчинки і дії з оточуючими, а також враховувати їхні інтереси.[2]
У самотніх жінок спостерігається невідповідність уявлень про себе, великий розрив між Я дійсним та ідеальним, страх бути нецікавою і непотрібною, що породжує ворожість у стосунках з оточуючими, особливо з чоловіками, нереалізована потреба в самоствердженні. Самотні жінки зацікавлені у власному успіху, який базується на тлі не успіху оточуючих. Якщо ж вони не самостверджуються, то відчувають себе невдахами, виникає жаль до себе. Вони намагаються триматися на відстані, уникають близьких відносин, при цьому виникає невідповідність між бажаним і досягнутим рівнем взаємин. Для них характерна тенденція приписувати свої почуття, мотиви і потреби оточуючим людям. Найчастіше самотні жінки переносять негативний досвід взаємин на наступні стосунки, а також передають своїм дочкам негативне ставлення до чоловіків.[7]
При вивченні самотності і підходів до вивчення образу Я виявлено взаємозв’язок між ними, який виявляється в тім, що переживання самітності людиною накладає відбиток на його образ Я і водночас специфіка образу Я може стати причиною його самотності.
У жінок страх самотності не тільки спотворює відношення до життя, але й створює відчуття безвихідного положення, незатребуваності, нескінченного смутку й суму [5].
Що стосується взаємин у соціумі, то не завжди вони проходять у бажаному «запланованому» варіанті. Самотні жінки, зустрічаючись з труднощами в спілкуванні, часто відчувають почуття пригніченості і не роблять спроб виправити становище. Тривожність – невід’ємний компонент негативного стану самотності. Тривожність має схожість із страхом (З.Фрейд навіть не розрізняє ці стани, вживаючи єдине поняття «Angst»), адже в обох випадках проявляється реакція на небезпеку. Зазвичай тривожність на відміну від страху являє собою реакцію на уявну, невідому загрозу. Тривожності властива протяжність в часі, вона постійно повторюватися або стає безперервною. При хронічній самотності тривожність викликає широкий спектр психосоматичних розладів. Астенічні стани – наслідок тривалої, найчастіше вимушеної самотності. Астенія проявляється зниженим емоційним фоном, відсутністю апетиту, втратою соціального інтересу, почуттям безпричинної втоми, розладами сну, слабкістю і дратівливістю.
При відсутності допомоги астенічний стан набуває клінічної симптоматики.
Д.Єнікеєва відзначає, що іноді жінки, страждаючи від відсутності в їхньому житті чоловіка, захоплюються побудовою кар’єри й досягненням успіхів у професії. Сильна й успішна ділова жінка, що на роботі поводиться впевнено й самостійно, відчуває напругу,обумовлену почуттям невизначеності в особистих відносинах. У професійній діяльності їй все зрозуміло, де одне логічно випливає з іншого: чим більше додаєш зусиль, тим успішніше будується кар’єра.
У роботі багато чого залежить від активності самої жінки. А в особистих відносинах «бізнес – леді» вступає в сферу невизначеності й непередбачуваності. Вона змушена будувати свою поведінку, перебуваючи в парі з іншою людиною, від якої теж багато чого залежить. Непостійність і мінливість стосунків, створює фруструючу ситуацію, в якій жінка не може розібратися самостійно.
Ділова жінка побоюється цієї нестійкості й за рахунок своєї активності прагне перебороти заздалегідь можливі, на її думку, труднощі і проблеми. Страх залишитися однією робить її невпевненою у відносинах. У результаті відносини перетворюються не стільки в радість, скільки в страждання. Проблеми ділової жінки на цьому не закінчуються. Втомлюючись на роботі, вдома вона прагне піти від ролі активної й енергійної жінки, хоче скинути із себе відповідальність і відпочити оскільки в сім’ї від жінки залежить психологічна атмосфера, затишок, стиль спілкування та інше, то вона має важке життєве навантаження. Виникаючий при цьому дисонанс може привести жінку в стан фрустрації, агресії, тривожності, депресії, що, у свою чергу, ще більше збільшує відчуття відчуженості.[6]
Велика кількість стереотипів і зараз негативно відображається на діяльності і життя жінок, ставлячи їх перед вибором: або успішна кар’єра, або сім’я. Звичайно,такий вибір дається нелегко, тому і виникає внутрішній особистісний конфлікт, частим результатом якого є самотність, неможливість реалізувати себе як особистість і бути повноцінним членом суспільства.
Таким чином, виходячи зданих характеристик жіночої самотності, можна виділити основні риси особистості, які властиві самотнім жінкам: такі риси характеру як тривожність, низька самооцінка, негативне самоставлення; такий стан, як пригніченість, астенія; низькі комунікативні здібності та навички.
Що стосується взаємин у соціумі, то не завжди вони проходять у бажаному «запланованому» варіанті. Самотні жінки, зустрічаючись з труднощами в спілкуванні, часто відчувають почуття пригніченості і не роблять спроб виправити становище. Тривожність – невід’ємний компонент негативного стану самотності. Тривожність має схожість із страхом (З.Фрейд навіть не розрізняє ці стани, вживаючи єдине поняття «Angst»), адже в обох випадках проявляється реакція на небезпеку. [6] Зазвичай тривожність на відміну від страху являє собою реакцію на уявну, невідому загрозу. Тривожності властива протяжність в часі, вона постійно повторюватися або стає безперервною. При хронічній самотності тривожність викликає широкий спектр психосоматичних розладів. Астенічні стани – наслідок тривалої, найчастіше вимушеної самотності. Астенія проявляється зниженим емоційним фоном, відсутністю апетиту, втратою соціального інтересу, почуттям безпричинної втоми, розладами сну, слабкістю і дратівливістю.
Список використаної літератури
1. Корчагина С. Г. Генезис, виды и проявления одиночества /С.Г.Корчагина.– М.: Московский психолого-социальный институт, 2005. – 196 с.439
2. Крупник Е. П. Проблема психологической устойчивости /Е.П.Крупник // Психологические аспекты социальной нестабильности. – М., 1995. – С. 87-91.
3. Немов Р. С. Психология : в 3 ч. Ч. 1. / Р. С. Немов. – М.:Просвещение, 1994.
4. Психологическая энциклопедия / под ред. Р. Корсини,А.Ауэрбаха. – 2-е изд.– СПб.: Питер, 2006. – 1590 с.
5. Самоукина, Н.В. Женское одиночество: полноценная жизнь или страдание? / Н.В. Самоукина. – М.: ООО “ИздательствоАстрель”, 2004. – 252 с.
6. Тревога и тревожность / Под общ. Ред. В. М. Астапова. – СПб.:Питер, 2001. – 256 с.
7. Хараш А.У. Психология одиночества / А. У. Хараш //Педология – новый век. – 2000. – № 4. – С. 187-192.