Стаття висвітлює психологічні детермінанти, механізми та закономірності виникнення та прояву страхів, у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку.
Ключові слова: страх, тривожність, дитячі страхи, загострені страхи, невротичні страхи, соціалізація, адаптація, діти з вадами слуху.
Статья освещает психологические детерминанты, механизмы и закономерности возникновения и проявления страхов, у детей с нарушениями слуха младшего школьного возраста.
Ключевые слова: страх, тревожность, детские страхи, заостренные страхи, невротические страхи, социализация, адаптация, дети с недостатками слуха..
The article deals with the psychological determinants, mechanisms and patterns of emergence and manifestation of fears in children with hearing impairments of primary school age.
Keywords: fear, anxiety, childhood fears, exacerbated fears, neurotic fears, socialization, adaptation, children with hearing impairments.
Вступ
Дитячі страхи в тій або іншій мірі обумовлені віковими особливостями і мають тимчасовий характер. Однак ті дитячі страхи, які зберігаються тривалий час і важко переживаються дитиною, говорять про нервову слабкість малюка, неправильну поведінку батьків, конфліктні відносини в сім’ї і вцілому є ознакою неблагополуччя. Більшість причин виникнення страхів, як зазначають психологи, лежать в області сімейних відносин, таких як потурання, непослідовність у вихованні, негативне або дуже вимогливе ставлення до дитини, яке породжує в неї тривогу і потім формує ворожість до світу. Психіка дитини з вадами слуху відрізняється загостреною сприйнятливістю, тендітністю, нездатністю протистояти несприятливим впливам. Тому невротизуюча тривога, а потім і страх з’являються в результаті тривалих і нерозв’язних переживань або гострих психічних потрясінь, часто на фоні болючої перенапруги нервових процесів, тому невротичні страхи вимагають особливої уваги психологів, педагогів та батьків. Відповідно, при наявності таких страхів дитина стає скутою, напруженою. Її поведінка характеризується пасивністю, розвивається афективна замкнутість. У зв’язку з цим гостро постає питання ранньої діагностики невротичних страхів, зважаючи на їх досить широке розповсюдження серед дітей. У зв’язку з вищесказаним виникає необхідність комплексного підходу до вирішення проблеми корекції дитячих страхів, зокрема пошук найбільш ефективних шляхів виявлення та подолання психічного неблагополуччя дитини [2].
Деякі аспекти емоційних проявів особистості, що так чи інакше пов’язані з виникненням страхів, досліджувалися у працях Л.Н.Аболіна, П.К.Анохіна, А.М.Ананьєва, Г.М.Бреслава, В.К.Вілюнаса, Б.І.Додонова, О.В.Запорожця, К.Ізарда, Є.П.Ільїна та ін.
Актуальність теми полягає в тому, що найбільш гостро проблема виникнення страхів постає у дітей з порушеннями слуху. Незалежно від віку та соціального становища, ці діти виховуються в основному в закритих спецалізованих освітніх установах (ясла, дитячі садки, школи-інтернати), тобто такий підхід до виховання і навчання глухих і слабочуючих дітей має вкрай негативні наслідки. Сім’я фактично відсторонена від процесу виховання. Діти протягом 4-16 років знаходяться поза домом, перебуваючи в рідній сім’ї тільки у вихідні дні або на канікулах. Відповідним чином формується і психологія людини з порушеннями слуху. Відірвана від родини, як від основного джерела розвитку та соціалізації, від навколишнього світу, від спілкування з суспільством, дитина виростає відчуженим прихильником замкнутого світу глухих, де панують свої, зрозумілі їй з дитинства закони, де існує особлива мова, спілкування, де визначені правила поведінки та спосіб життя.
Є.М.Олександровська показала, що тільки у 56% дітей адекватна форма такої адаптації. Серед інших 30% – діти з нестійкою адаптацією, для яких характерна підвищена стомлюваність, захворюваність, порушення сну, схильність до страхів, 14% – діти з порушенням форм соціально-психологічної адаптації, яка виражається в низькому рівні, засвоєння навчальної програми, проблемах поведінки, труднощах у встановленні контактів з учителями і ровесниками.
Мета дослідження полягала у виявленні психологічних механізмів та закономірностей виникнення страхів у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку, визначення особливостей їх прояву, а також обґрунтуванні методів діагностики.
Завдання дослідження:
- визначити теоретичні підходи до вивчення феномена страхів та їх особливостей у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку;
- виявити особливості прояву шкільних страхів, що сприятиме корекції поведінки дитини, зниженню тревожності та підвищенню самооцінки.
- виявити найтиповіші види та прояви шкільних страхів;
- обґрунтувати систему роботи щодо розвитку умінь подолання страхів у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку.
Об’єкт дослідження – види страхів та їх прояв у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку. Предмет дослідження – психологічні детермінанти, механізми та закономірності виникнення та прояву страхів, у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку.
Практична значущість дослідження полягає у використанні зібраного матеріалу для розроблення корекційно-розвиваючої програми профілактики виникнення і подолання страхів у дітей з вадами слуху.
Основна частина
Страх – психічний стан, що виникає на основі інстинкту самозбереження як реакція на дійсну або уявну небезпеку. Страх має багато причин як суб’єктивного (мотивація, емоційно-вольова стійкість і ін.), так і об’єктивного порядку (особливості ситуації, складність завдань, перешкоди і т. д.), виявляється як у окремих осіб, так і у груп, великих мас. Ступінь та форми його прояву різноманітні, але це – область перш за все індивідуальної психології. Існують різні форми страху: переляк, острах, афектний страх – найсильніший. Страх, що виникає із-за серйозного емоційного неблагополуччя, може мати крайні форми виразу (жах, емоційний шок, потрясіння), затяжний, важкий перебіг, повну відсутність контролю з боку свідомості, несприятлива дія на формування характеру, на відносини з тими, що оточують і пристосування до зовнішнього світу [4, с.65].
Відомий фізіолог І.П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-оборонною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності відбивається на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального, тиску, виділення шлункового соку [6, с.45].
Страхи дітей – це нормальне явище в їхньому розвитку. Вікові страхи мимовільно проходять з віком. Негативний вплив здатні завдати тільки неадекватні, надмірно сильні, болісно загострені страхи – це дуже часте переживання стану страху. У такому разі розвивається «невроз страху». До його розвитку можуть призводити як внутрішні фактори (наприклад, підвищентривожність, занепокоєння, надсензитивність, помисливість), так і зовнішні соціальні чинники (неправильне виховання, гіперопіка, гіпоопіка, підвищена вимогливість до дитини, егоцентричне виховання).[3, c.46]
Набагато більше поширені так звані викликані дитячі страхи. Їх джерело – дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі), які мимоволі заражають дитину страхом, тим що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на наявність небезпеки. У результаті дитина реально сприймає тільки другу частину фраз типу: «не підходь – впадеш», «не бери – обпечешся», «не гладь – вкусить» і т.д. Маленькій дитині поки ще не зрозуміло, чим їй все це загрожує, але вона уже розпізнає сигнал тривоги, і природно, у неї виникає реакція страху.
У дітей, що живуть в інтернатах, страхи зустрічаються частіше, ніж у дітей із благополучних сімей, особливо у дівчаток страхи міцніше пов’язані із структурою особистості, що формується, і перш за все з її емоційною сферою. Як у дівчаток, так і у хлопчиків інтенсивність зв’язків між страхами найбільша в 3-5 років. Це вік, коли страхи «чіпляються один за одного» і складають єдину психологічну структуру неспокою. Оскільки це співпадає з інтенсивним розвитком емоційної сфери особистості, то можна припускати, що страхи в даному віці найбільш скріплені і мотивовані. Максимум страхів спостерігається (5-8 років) під час зменшення інтенсивності зв’язків між страхами, при цьому, страхи стають більш складно психологічно мотивовані і несуть в собі більший пізнавальний заряд [4, с.98 ]. Страх – це один із засобів пізнання навколишньої дійсності, що веде до більш виборчого і критичного відношення до нього. Страх, таким чином, виконує певну соціалізуючу і навчальну роль в процесі формування особистості. Страх також буває реальний і уявний, гострий і хронічний. Реальні і гострі страхи зумовлені ситуацією, а уявні та хронічні – особливостями особистості [9, с.66].
Ранній вік, в якому з’являються страхи – це 2-3 роки. У цьому віці починається усвідомлення самого себе, формування почуття власного «Я». І перші страхи, як правило, відображають все незрозуміле цьому «Я». У міру ж дорослішання дитини приєднуються і складніші страхи: бути приниженим, осміяним і т.д. Тут інстинкт самозбереження виражений дуже активно, а життєвого досвіду ще немає, сукупність цих факторів веде до виникнення передумов для формування страху (прихованого або явного). Зовнішні умови життя дитини – режим, стосунки в сім’ї, виховна тактика батьків – або втіляться ту чи іншу форму страху або знайдуть своє нормальне вираження в умінні реально оцінити ступінь небезпеки [1, с.66- 68].
Після опрацювання теоретичної бази, для практичної перевірки нашої теми ми сформували вибірку з 32 дітей віком 6-10 років Острозької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів. Психодіагностичний комплекс включав такі методи: 1) проективна методика діагностики шкільної тривожності (модифікація тесту Р. Темл, М. Дорки та Ф. Амен)[9]; 2) для виявлення страхів, до яких схильні діти, і рівня тривожності дітей, а також для виявлення продуктивності уяви відносно формування страхів та виявлення причин їх виникнення ми використали проективну методику-тест «Неіснуюча тварина»[11], ми взяли до уваги саме шкалу тривожності, страхів та боязні агресії; 3) для виявлення особливостей прояву дитячих страхів у поведінці дитини використовуємо методику «Зображення страху» [11]. Ці методи продуктивно доповнюють одне одного та дозволяють побудувати повну картину емоційного стану дитини. Щоб виявити весь спектр страхів дитини з вадами слуху в першу чергу потрібно дослідити особливості продуктивності уяви дитини. Оскільки саме уява у межах молодшого шкільного віку відіграє основну роль у формуванні фобій і страхів, запускаючи реальні механізми реалізації уявної дійсності. Після проведення першої методики ми тримали такі результати: рівень тривожності у більшості дітей, а саме у 22 був підвищений, у 7 дітей низький і 3 дітей високий. Також серед характерних ознак непродуктивність уяви простежувалися: зображення реальної тварини (зайця, собаки, слона), людини, сніговита тощо. Для дітей шестирічного віку такий спосіб зображення є свідченням низького рівня розвитку уяви, але не ознакою відхилення від норми. Для дітей більш старшого віку це є показником відхилень або в розумовому або в емоційному розвитку, подібного способу побудови образу призводить підвищення рівня тривоги: оскільки вада слуху знижує рівень формування образності уяви і як наслідок у більшості випадків діти користуються реальними образами і це помітно у 77% досліджуваних респондентів. У молодшому шкільному віці (приблизно до 8 років) така настанова є найбільш типовою. При цьому підході до створення образу подальше оцінювання визначається кількістю прототипів та ступенем їхньої різноманітності [11]. Особливої уваги заслуговують дітки з високим рівнем тривожності де в малюнках проявлялися нечіткі контури, переважно неадекватної форми та зафарбовані темними кольорами. Особливу групу становлять ознаки, які характеризують страх агресії, що є притаманною при підвищеному рівні тривожності, у нашому випадку це були панцирі, голки (як у їжака), броня, дуже товста шкіра (описується у розповіді). Гігантські розміри тварини (слони, динозаври) свідчать про те, що дитина намагається зробити свою тварину як найбільшою, щоб вона нікого не боялася і могла захищатися від хижаків, таким чином вона проектує всій страх агресії на тварину.
У 5% дітей спостерігається дуже високий рівень тривожності. Під час проведення методики було помітно, що діти сильно нервували і не змогли намалювати тваринку і на контакт не хотіли йти. Натомість дитина малювала кола і зафарбовувала їх різними кольорами. Виявилося, що це дітки із затримкою розумового розвитку, а оскільки у таких дітей уява працює не дуже продуктивно тому загальний рівень тривожності, через дефект пізнавальних процесів, є високим. [6],
Отже, загальні показники за методикою виявилися такими:
1 група: тривогу виявлено у 50 %, страхи – у 69 %, агресію – у 15 %;
2 група: тривога – у 62 %, страхи – у 100 %, агресія – у 46 %;
3 група: тривога – у 46 %, страхи 91 %, агресія – у 46 %.Рис.1
Наступним етапом нашого дослідження стало визначення рівня тривожності та типів страхів у дітей з вадами слуху. Емоційно неблагополучна дитина, залежно від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками й однолітками, може відчувати як тривогу, так і страх. Спільним початком виникнення почуття і страху і тривоги є занепокоєння. Воно виявляється в тому, що дитина розгублюється, коли її про щось запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить тремтячим голосом, а часто й замовкає [12]. Після проведення другої методики ми виявили, що низький рівень тривожності простежується у 5 дівчаток і 6 хлопчиків, середній рівень тривожності у 7 дівчаток і 9 хлопчиків і високий рівень тривожності у 2 дівчаток і 3 хлопчиків. Наступний тест, розроблений Р.Тэммлом, М.Дорки, і В.Амен, дозволяє виявити страхи, до яких схильна дитина. Всі дані були категоризовані та об’єднані в групи. Ми виявили, що діти найбільш схильні до страху темноти, замкнутого простору, та агресивних проявів з боку батьків та незнайомих людей, що може бути тісно пов’язаним з страхом бути покинутим, на другому місці страх стихій, батьків, як об’єкта загрози, оскільки вада слухового аналізатора утруднює реагування на подразник який викликає страх, а також знижує реакційний фон. При цьому у більшості випадків діти частіше називають вогонь як об’єкт страху. На третьому місці страх транспортних засобів, крові, тварин, запізнення та кошмарів. Ми припускаємо, що це пояснюється впливом соціального оточення інтернатного типу та невираженої агресії. На четвертому місці страх лікаря. Інші види страхів для даної категорії дітей є слабо вираженими [2], [6]. Щоб виявити причини страху в ситуації оцінювання, використовується попереднє інтерв’ювання та методика «Зображення страху». У кожної дитини запитується про причини їх страху і пропонує варіанти відповідей, з яких необхідно вибрати один : А) дитину насварять батьки або вихователі; Б) над ними сміятимуться однокласники; В) він сам чекає від себе кращих результатів. Результати тестування групи учнів 1класу показали, що найбільш гостра проблема критики з боку батьків(5 чоловік з 8 вибрали варіант А), три дитини побоюються кепкувань однокласників, учні 2 класу отримали такі самі результати (7 чоловік з 8 вибрали варіант А) тільки 1 учень з групи боявся почуття незадоволення від своїх результатів. Учні 3 і 4 класу (6 чоловік з 8 (3 клас), та 5 чоловік з 8 (4 клас )вибрали варіант А). Але основною відмінністю було саме наголошування на тому, що частіше сварити їх будуть вихователі ніж батьки. Останньою у дослідженні використовувалась методика, що передбачала малювання страхів [5]. Психологічний зміст цієї методики пов’язаний з тим, що в процесі малювання об’єкт страху все менш і менш стає застиглим психічним утворенням. Він свідомо піддається маніпуляції і творчо перетворюється. Інтерес, що виявляється при малюванні, поступово гасить емоцію страху, заміняючи її зосередженням і творчим задоволенням від виконаного завдання. Процес зображення страхів допомагав дитині познайомитися зі своїм страхом, зрозуміти його. Після того, як малювання закінчувалось, з дітьми проводилася бесіда, в ході якої ми намагалися з’ясувати, що або хто намальований? Як воно лякає дитину? Що є найстрашнішим, а що навпаки? Чому саме це лякає дитину? [10]. Після проведення заключного етапу нашого дослідження ми виявили, що найчастіше зображувалися такі види страхів: у 9 чоловік (28,2%) – це зображення змій різної довжини і забарвлення; монстрів зображували 5 чоловік (15,6%), примар і привидів 7 дітей (21,8%) ніч і темряву 11 дітей (34,4%).
Отже, за отриманими даними діагностичного аналізу, дитячі страхи тісно пов’язані зі страхами нападу бандитів, захворювання і смерті батьків, темряви, казкових персонажів, чудовиськ, невидимок, скелетів, страшних снів, тварин, павуків, змій (страх тварин), машин, поїздів, літаків (страх транспорту), бурі, урагану, повені, землетруси (страх стихії), коли дуже високо, коли дуже глибоко, перебувати в тісній, маленькій кімнаті, приміщенні, води, вогню, пожежі, війни, великих площ, лікарів, крові, уколів, болю , несподіваних, різких звуків, коли щось раптово впаде, стукне, спізнитися до школи, бути покараними, не виправдати чиїсь очікування. Ведучий страх в дітей з вадами слуху – це страх «бути не тим», про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють. Іншими словами, це страх не відповідати соціальним вимогам найближчого оточення, тобто школа, однолітки, сім’я. Конкретними формами страху «бути не тим» є страхи зробити не те, не так, як слід, як потрібно. Це свідчить про наростаючу соціальну активність, про зміцненні почуття відповідальності, обов’язку, тобто про те, що об’єднано в понятті «совість», як центральне психологічне утворення даного віку. Переживання своєї невідповідності вимогам і очікуванням оточуючих у глухих дітей – також різновид відчуття провини за те , що ти не такі як інші в соціальному контексті. Велика кількість страхів молодших школярів з вадами слуху притаманна й сфері навчальної діяльності та соціальних контактів.
Висновок
Отже, особливість страхів дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку, на нашу думку, полягає в тому, що на одному рівні існують вигадані страхи (вампіри, темрява, привиди, жахи), тимчасові (тварини, комахи, змії) та невигадані, серйозні (страх невідповідності, самотності, знехтування, відповідальності тощо). Слід сказати про тріаду страхів, типових для молодшого шкільного віку : самотності, темряви, замкнутого простору. Всі ці групи страхів мають безпосередній прояв у когнітивній та поведінковій сфері дитини: дитина боїться залишатися сама в кімнаті, там повинно горіти світло, двері напіввідкриті. В даному випадку і за наявності інтернатних умов проживання та навчання обмежена дитина замикається в собі, у неї формуються комплекси страхів та фобій, які деструктивно впливають на формування особистості дитини з вадами слуху. Саме тому профілактика страхів полягає, передусім, у вихованні таких якостей, як оптимізм, упевненість в собі, самостійність. Дитина повинна знати те, що їй належить знати за віком, про реальні небезпеки і загрози, і відноситися до цього адекватно. Існуючі способи зниження і контролю страху ґрунтуються, передусім, на теорії навчання. Важливість активної корекційної роботи з дитячими страхами обумовлена тим, що сам по собі страх здатний здійснювати патогенний вплив на розвиток різних сфер особистості дитини та мати дезадаптивні наслідки.
Література:
- Богданова Т.Г. Сурдопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Академия, 2002 год.
- Варга А.Я. Системная семейная психотерапия. Краткий лекционный курс.- СПб.: Питер, 2001.- 278с
- Гозман Л.Я., Алёшина Ю.Е., Социально-психологические исследования семьи: проблемы и перспективы // Психологический журнал. – 1991. – №4 – с.84-92.
- Гульянц Э.К., Гриднёва С.В., Тащеева А.И. Психологическая коррекция страха медицинских процедур у детей дошкольного возраста (от 3 до 5 лет) с помощью куклотерапии // Современная семья: проблемы и перспективы – 1994. – 114 с.
- Данилина Т.А., Зедгенидзе В.Я., Стёпина Н.М. В мире детских эмоций: пособие для практических работников ДОУ.- М.: Айрис-пресс, 2004. – 160 с.
- Жигарькова О. Время тревожных детей // Психологическая газета.- 2001.- №11.- с.6-7.
- Ковалев В.В. Психиатрия детского возраста: Руководство для врачей: изд.2-е перераб. и доп. – М.: Медецина, 1995. – 560с., ил
- Основи психології та педагогіки. Психологія : лабораторний практикум / Л. А. Мацко, М. Д. Прищак, Т. В. Первушина. – Вінниця : ВНТУ, 2011. – 139 с.
- Панфилова М.А. Страхи в домиках. Диагностика страхов у детей и подростков // Школьный психолог.- 1999.- №8.- с.10-12.
- Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога.- М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001.- 384с.\
- Снегирёва Т. Детские рисунки глазами психолога // Обруч.- 1996.- №5.- с.5-6.
- Щербатых Ю. Психология страха: популярная энциклопедия