У статті розглядаються аспекти використання проектного менеджменту в діяльності громадських організацій України та специфіка сучасних методів проектної діяльності третього сектору при вирішення соціальних проблем.

In the article discusses aspects of project management activities of public organizations of Ukraine and the specificity of their modern methods of design for solving social problems.

Cучасні громадські організації проводять соціальні експерименти та реалізовують проекти, шукаючи нові самоврядні форми активності населення, і використовують, при цьому, інструменти PR-технологій. Саме тому вони є істотним джерелом інформації про запити людей щодо нагальних соціальних проблем. До того ж, громадські організації не просто виявляють запити, але й визначають ступінь їхньої значимості.

Актуальність та необхідність висвітлення проблематики проектного менеджменту громадських організацій зумовлюється тенденціями та концепціями, поширеними на сьогодні у світі та основними причинами: активний розвиток та вдалий досвід застосування проектного управління у світі, що сприяє формуванню сучасних принципів та методологічних засад проектного менеджменту в діяльності громадських організацій, які необхідно вивчати, систематизувати та вдосконалювати; широкі можливості застосування проектного управління задля реалізації проектів третього сектору та вдосконалення системи використання PR-інструментарію в практиці неурядових організацій; необхідності формування теоретичних засад, узагальнення зарубіжного та вітчизняного досвіду проектного управління та аналізу можливостей використання PR-інструментарію в проектній діяльності сучасних громадських організацій.

Аналіз останніх досліджень та публікацій: В останні десятиріччя з підвищенням інтересу до проектного управління та зростанням його актуальності для розвинених країн світу та країн, що розвиваються, дослідженню проектного менеджменту приділяють увагу вітчизняні та зарубіжні дослідники, серед яких: Т.В. Азарова [1], В.С. Білецький [2], І.Н. Губіліт [3], П.А. Дігтяр [4], А.Ф. Колодій [7] та ін. Питання функціонування громадських організацій неодноразово були предметом наукових досліджень В.Б. Аверьянова [2], І.В. Дробуша [5], В.Ф. Погорілка [7], І.Н. Рожко [3]. Однак, здебільшого вони були присвячені загальним питанням правового регулювання їх діяльності.

Метою статті є систематизація теоретичних знань та практичних навичок щодо формування та реалізації PR-інструментів проектного менеджменту сучасними громадськими організаціями України, визначення пропозицій щодо їхнього вдосконалення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Громадські організації створюються для того, аби задовольняти потреби певної групи населення. Деякі неурядові організації (далі – НУО) займаються проблемами різного характеру спрямування: адаптації молоді до самостійного життя, цікавляться проблемами інвалідів, дітей-сиріт, людей похилого віку, переймаються екологічними проблемами, прагнуть підтримати культурні цінності та історичні пам’ятки і т. ін [5].

Регіональні громадські організації України залучені до різноманітних сфер діяльності: соціального забезпечення, проблем жінок, молоді, охорони навколишнього середовища, підтримки розвитку демографії активно впроваджують практику проектного менеджменту у свою діяльність. Вдало знайдена ідея, як правило, оформлюється у вигляді проекту, в якому чітко визначається проблема, на вирішення якої проект спрямований, формулюються його ціль та завдання, складається робочий план, бюджет та розробляються показники для виміру ступеня досягнення поставлених у проекті завдань. Кожна організація обирає ту сферу діяльності проекту, яка б узгоджувалася з її місією [4].

Сучасні громадські організації України накопичили значний досвід вирішення соціальних проблем через використання сучасних методів проектної діяльності, які широко застосовують в громадських організаціях усіх країн світу [6]. Їх успіх багато в чому обумовлений специфічним ставленням цих організацій до ресурсів і, в першу чергу, до фінансів. Перед тим, як витратити гроші, організація проводить якісний аналіз ефективності їхнього використання. При цьому, важливо, що громадські організації не володіють фінансовими активами: вони лише розпоряджаються тим, що їм довірили спонсори. На відміну від бізнесу НУО починає з місії, тобто із чіткого визначення наступних питань: хто ми? чому існуємо? що робимо? для кого? Принципова відмінність громадської організації від державної установи полягає в тому, що вона починає діяти, виходячи із прагнення задоволення потреб, а не від організаційної структури. У зв’язку із цим роль професійного керування організацією й, зокрема, її ресурсами, значно зростає [7].

Ресурсами НУО є люди, фінанси, цінності, можливості, запаси, джерела засобів і доходу, інформація. Процес перетворення їх у результати має місце не тільки у виробничих організаціях та в організаціях сфери обслуговування, але й у некомерційних об’єднаннях, до яких відносяться неурядові організації. Відомо, що менеджмент передбачає планування, регулювання й контроль для досягнення цілей та збереження організації. Для цього менеджер наділяється певною владою й повноваженнями, так як менеджмент більше пов’язаний з керівництвом, що здійснюється зверху донизу [3].

У проектах, котрі реалізуються неприбутковими організаціями, існує специфіка у відборі головних учасників проекту. Ініціатором, зазвичай, є сама громадська організація. У якості замовника може виступати орган місцевого самоврядування, бізнес-структура, вищі органи виконавчої влади чи ін. Замовник висуває вимоги щодо кінцевого результату. Проект громадської організації фінансується, як правило, за рахунок спонсорських коштів. В якості спонсорів можуть виступати окремі особи, благодійні фонди та інші інституції. Керівник проекту координує дії учасників та персоналу [8].

Проект завжди розпочинається з оцінки загальних потреб місцевого соціуму та вибору окремих проблем, на вирішення яких проект спрямовується. Вибір проблеми має узгоджуватися не лише з потребами місцевої громади, але й з можливостями самої організації. З формулювання проблеми й загальної стратегії проекту витікають його конкретні завдання, які слід розуміти як досягнення, результат, котрий одержується по завершенні проекту [7].

Місія звужує круг проблем, на вирішення яких проект спрямовується. В ній завжди містяться відповіді на наступні запитання: хто ті люди для обслуговування яких організація створена? Які потреби є у цих людей і як вони можуть їх задовольнити в результаті роботи організації? Які послуги може запропонувати організація для отримання певних результатів? Сфера діяльності проекту визначає в якому напрямку організація більш ефективно працює, які види діяльності відповідають її місії. Ці напрямки повинні відповідати потребам клієнтів. Сама ж організація повинна мати внутрішній потенціал для успішної реалізації проектної діяльності. На основі цих ключових факторів в подальшому конкретизуються висновки про те, що найбільш вигідно робити організації у формі конкретних ідей проекту [8].

Чітке формулювання ідеї та її інтерпретація допомагає осмислити основні напрямки діяльності НУО. Сфера дії проекту обмежується не тільки рамками місії, але й стратегічними цілями. Для реалізації даної мети необхідно збирати ідеї проекту [3]. Ідея проекту – це головна мета громадської організації у вигляді вихідного положення, що визначає основний зміст та напрямки майбутньої діяльності.

Метою всіх проектів, які реалізуються громадськими організаціями, є розробка заходів стимулювання позитивних змін в соціальному оточенні. Цієї мети можна досягти через вирішення локальних завдань різного рівня, саме тому після визначення проблеми проекту вкрай важливо встановити його цілі та масштаби шляхом пошуку такого комплексу заходів, який мав би шанси підвищити рівень життя людей, що знаходяться у сфері дії проекту.

Уся організаційна діяльність щодо проектів всередині неурядової організації проходить чотири етапи: з’ясування всіх питань, що потребують узгодження із законами, до початку проекту; етап планування, практичного здійснення через проектну групу та використання результатів проекту [7]. Вирішення проблем даним методом відбувається у 7 етапів: аналізу ринку, ризику, потреб, проблем та ймовірності успіху проекту (Feasibility Study); планування загальних принципів його здійснення, визначення вихідних даних для планування проектної діяльності та планування різних функцій у проекті; планування та визначення економічності проекту  та його ефективності [8].

У результаті успішності попередніх етапів, якщо прийняте рішення (продовження діяльності щодо вирішення проблеми), то продовження слідує за такими етапами: здійснення проекту; передача результату замовнику чи клієнту; звіт про проект та підтримка при запровадженні результату.

Проекти розробляють, коли вирішення проблем в організації засобами прийняття рішень за допомогою звичайного менеджменту неможливе. Управління проектами – це особливого роду знання, вміння та навички, застосування котрих дозволяє менеджеру організувати ефективну роботу з його реалізації. Головні завдання проектного менеджера залежать не лише від його повноважень, тобто, чи є він керівником проекту, який приймає рішення, чи лише координатором або консультантом проектних дій. З одного боку, він може керувати проектом та створювати ієрархічну групу, що автономно працює, відповідно до лінійного типу організації реалізації проекту. З іншого, координує окремі дії проекту, використовуючи, при цьому, існуючі структури персоналу  [3].

Різні підходи до визначення проекту сучасних неурядових організацій існують як відображення двох різних методів організації. Одні проекти організовані таким чином, що всі співробітники, які беруть в них участь, мають постійне робоче місце. На основі їх професійних знань їх тимчасово залучають брати участь у проектних групах. Інший метод організації проекту можна спостерігати, оскільки існує тенденція до створення дрібних самостійних фірм або до переходу спеціалістів на самостійний пошук замовника своїх знань та можливостей. Саме тому велика кількість проектів НУО організована із залученням позаштатних спеціалістів [1].

В практиці проектного управління сучасних НУО варто говорити про важливість правильно організованої інформаційно-комунікативної діяльності, оскільки результативність діяльності громадської організації визначається безперервним інформаційним зв’язком не лише з органами влади, а й клієнтами, ЗМІ, бізнес-структурами, а також неурядовими організаціями-партнерами [3].

Інформування, як важливий компонент інформаційної діяльності НУО, потрібно розглядати як засіб впливу на органи місцевого самоврядування та громадськість. Інформаційний вплив НУО – це поширення в місцевій громаді інформаційного продукту, створеного організацією в якості різних типів інформаційних повідомлень [1].

При реалізації компанії проекту задля ефективного інформаційного впливу, що проводить НУО, необхідно володіти різносторонньою інформацією про людей, що приймають рішення, що дозволить здійснювати диференційований підхід до організації інформаційного впливу. Він буде різним залежно від того, до якої групи належить об’єкт впливу. Важливо проаналізувати інформацію про ту групу, на яку необхідно здійснювати вплив. За основу аналізу зібраної інформації варто взяти наступні показники: рівень обізнаності проекту впливу про громадські організації, що просувають інтерес; рівень обізнаності проекту впливу про сутність проблеми, яка потребує певного рішення органу місцевого самоврядування; рівень погодження об’єкту впливу з необхідністю прийняття відповідного рішення та рівень взаємодовіри між суб’єктом та проектом впливу [7].

Ведуча роль інформаційного потенціалу НУО при стратегічному плануванні спирається на аналітичну інформацію, що відображає реальні умови та ресурсні можливості організації. Ефективний менеджмент орієнтує діяльність сучасної громадської організації на задоволення потреб громадян та створює умови для її стабільного розвитку. Збір та аналіз інформації, яка дозволяє розробити ряд конкретних заходів щодо досягнення очікуваної ефективності в процесі реалізації проектної діяльності включає також прогнозування можливої ефективності організації [8]. У зв’язку з цим, в проектній кампанії пріоритет віддається інформаційному впливу, де основну увагу слід приділити складанню мети тексту – сукупності інформаційних блоків, що передаються цільовій групі для того, аби активізувати й прискорити ухвалення необхідного рішення. Дану інформацію називають ключовими повідомленням [7]: їх доводять до громадськості, владних структур та засобів масової інформації. Послідовність їх передачі, зміст та адресність залежить від етапу просування суспільного інтересу, завдань, що вирішуються, і також від наявної інформації (факти, аргументи, докази) з конкретного питання.

Процес руху й споживання інформації, що створюється суспільством, здійснюється в процесі інформаційного обміну НУО. Необхідно забезпечити доступність інформації на рівні міжсекторної взаємодії, аби оптимізувати цей процес. Особливе значення в даному аспекті має інформація, що стосується діяльності державних інститутів. Право громадян на одержання такого роду інформації варто розглядати як інструмент, що розширює участь громадян при вирішенні соціально важливих проблем [3]. НУО визначає рівень вольового підкріплення потреб, які відстоюються індивідами, що дозволяє місцевим органам влади об’єктивно бачити картину наявної спрямованості громадян та вірно співвідносити їх між собою при формуванні «дерева цілей» суспільства [1].

Підтримка органів місцевого самоврядування для розвитку неурядових організацій на сучасному етапі є важливою на локальному рівні. Закон «Про місцеве самоврядування» надає легальні можливості громадським організаціям стати реальними партнерами держави при реалізації соціальних програм, однак ряд факторів перешкоджає активній взаємодії держави й громадськості, зокрема це: обмеженість фінансових засобів в місцевому бюджеті, недостатнє знання сфер один одного та низький рівень вмінь та навичок міжсекторної взаємодії [4].

Практика співробітництва НУО з місцевими органами влади набуває все більш широкого розмаху в Україні і є досить плідною: в деяких регіонах з місцевих бюджетів виділяють частину фінансових засобів, призначених для впровадження соціальних програм, громадським організаціям, що реалізовують проекти, спрямовані на підтримку соціально незахищених верств населення. Важливими аргументами в захист державної підтримки, при цьому, є наступні можливості: вплив громадськості на політику місцевої влади, об’єднання ресурсів з метою досягненні загальної мети, формування в представників місцевої влади поваги до організацій третього сектору та своєчасне вирішення місцевих проблем.

Громадські організації можуть використовуватися владними структурами задля встановлення зв’язку з масами та як засіб доведення значимої інформації до населення. Неурядові організації виступають не лише інструментом інформування громадян з метою  виявлення їхніх проблем, а й засобом вирішення даних проблем, а також інструментом самореалізації громадянами їхніх власних запитів. Кожна організація, при цьому, обирає ту сферу діяльності проекту, яка б узгоджувалася з її місією [4].

Важливим компонентом існування та розвитку НУО є створення, виробництво й використання інформаційного потенціалу для забезпечення її життєдіяльності. Відомо, що найбільш активні громадяни місцевої громади належать до неурядових організацій, тому соціальна активність завжди спрямовується на зміну соціальної ситуації з врахуванням ефективності результатів цього перетворення. Для НУО – це потреба в позитивних змінах найближчого соціального оточення, реалізованих шляхом проектного менеджменту. Нині відбувається поступовий перехід від концепції «підтримки» діяльності НУО до концепції реалізації її програм (надання послуг) для певних соціальних груп, що виконуються найбільш придатними та ефективними виконавцями – неурядовими організаціями.

Правильна організація інформаційного обміну НУО із провідними структурами – органами державного апарату, клієнтами, засобами масової інформації, бізнес-структурами, а також неурядовими організаціями-партнерами стає необхідною умовою при вирішенні соціальних проблем на локальному рівні. Так як: якісна інформація відбиває всю розмаїтість життя громади: її інтереси, проблеми, шляхи розвитку місцевого співтовариства. Завдяки інформації кожен громадянин має можливість відчути свою приналежність до громади й відповідальність за її благополуччя; шляхом її осягнення ними освоюється соціальний досвід, адже інформація спонукає людей до активної участі в соціальних перетвореннях. Таким чином здійснюється інформаційне забезпечення громадських ініціатив вітчизняних неурядових організацій.

Висновки. Таким чином, на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства неурядові організації стали значним важелем контролю з боку громадянського суспільства за діяльністю органів державної влади: саме їм належить виняткова місія щодо впливу на громадську свідомість та культуру громадян. Це, в свою чергу, передбачає усвідомлення та активну реалізацію ними своєї громадянської позиції; контроль за діями органів державної влади та місцевого самоврядування; викорінення застарілих негативних уявлень про громадську діяльність та пов’язані з цим явища; пізнання та здійснення прав і свобод людини й громадянина у нерозривному зв’язку з обов’язками перед суспільством; усвідомлення необхідності правомірної поведінки й дотримання правових норм; вміння знаходити, адекватно оцінювати інформацію та вміло цілеспрямовано використовувати її.

Список використаних джерел та літератури

1. Азарова, Т.В. Менеджмент неприбуткової організації [Текст] / Т.В. Азарова, Л.К. Абрамов. – Кіровоград: ,,ЦПТІ’’, ,,ІСКМ’’, 2003. – 128 с.
2. Білецький, В.С. «Третій сектор»: реалії сьогодення та виклики майбутнього [Текст] / В.С. Білецький // Тези Міжнародної наукової конференції «Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні». – Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка. – С.99-102.
3. Губіліт, І. Посібник лідера [Текст] : метод. посібн. / І. Губіліт, Н. Зеленюк. – Вид. друге. – Л., 2011. – 164 с.
4. Дігтяр, П.А. Громадські організації в суспільно-політичній системі сучасної України: стан і перспективи розвитку [Електронний ресурс]/ П.А. Дігтяр. – Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу до статті: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Si/ 2010_31/digtiar.pdf. – Дата доступу: 27.03.2013. – Заголовок з екрану.
5. Нанівська, В. Розвиток недержавних організацій в Україні  [Електронный ресурс] / В. Нанівська// Міжнародний центр перспективних досліджень. – 23.08.2001. – Режим доступу: http://www.icps.com.ua/files/articles/36/71/ngo_development_ukr.pdf. – Дата доступу: 06.03.2013. – Заголовок з екрану.
6. Савко, Ю. Громадські організації та їх вплив на суспільно-політичний процес сучасної України / Ю. Савко // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. : філос. науки. 2004. – Вип. 6. – 284 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.franko.lviv.ua/faculty/Phil/Visnyk/Visnyk6/zmist.htm
7. Трілленберг, В. Проектний менеджмент [Текст] / В. Трілленберг. – Тернопіль: ,,Економічна думка’’, 2001. – 95 с.
8. Чотири кроки до успіху [Текст]: посібник для менеджера неурядових організацій «Голос громадськостi». «Каунтерпарт». – К: «МАКАР», 2005. – 248 с.