У статті розглянуто основні методологічні підходи до вимірювання рівня регіональної репрезентації політичних партій. Основна увага зосереджена на таких способах вимірювання рівня регіональної репрезентації політичних партій як індекси частотності, варіації, розподілу та інфляції.

Ключові слова: партійна націоналізація; індекси частотності; індекси варіації; індекси розподілу та інфляції.

Постановка проблеми. Одним із важливих та неодмінних атрибутів представницької демократії є політичні партії, які виступають виразниками інтересів різних груп суспільства та прагнуть прийти до влади. Реалізація цих функцій політичних партій залежить від такого визначального чинника, як рівень підтримки на виборах. Останній може набувати регіонального (підтримка в декількох регіонах) або загальнонаціонального (однорідна підтримка по всій країні) характеру. В даному випадку мова йде про такий аспект партійної конкуренції, як рівень регіональної репрезентації (“партійної націоналізації”) – міра одержання партіями однакового ступеня електоральної підтримки по всій території країни. Про високий рівень партійної націоналізації говорять у тому випадку, якщо  частки голосів, отриманих партіями на виборах, є подібними по різних географічних одиницях, тоді як слабо націоналізовані партії у різних регіонах мають значне варіювання електоральної підтримки [3, с.140].

Мета дослідження – охарактеризувати методологію дослідження регіональної репрезентації політичних партій.

Для досягнення мети роботи потрібно виконати такі завдання:

– виокремити показники, що дозволяють характеризувати ступінь регіональної репрезентації політичних партій;

– охарактеризувати групи індикаторів партійної націоналізації;

– окреслити недоліки зазначених показників ступеня регіональної репрезентації політичних партій.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Тематика партійної націоналізації не набула поширення в українській політичній науці. В масиві літератури, що стосується політичних партій, основна увага приділяється ступеню поляризації, ефективному числу партій та рівню їх інституціоналізації. Феномен регіональної репрезентації в Україні досліджений фрагментарно, тоді як у західній політичній науці є значні надбання в даній сфері.

Викладення основного матеріалу. В англомовних дослідженнях, коли мова йде про рівень підтримки політичних партій по територіальних одиницях, застосовують визначення “party nationalization” (партійна націоналізація). Також зустрічаються використання термінів “регіональна гетерогенність” (S. Morgenstern, R. Potthoff), “партійне скупчення” (P. Chhibber, K. Kollman), “партійне сполучення по районах” (G. Cox, A. Hicken, J. Moenius, Y. Kasuya)   [3, с.140]. Шукаючи відповідник в українській термінології, ми переклали це поняття як “регіональна репрезентація” політичних партій.

Серед існуючих досліджень партійної націоналізації використовуються декілька груп індикаторів для порівняння ступеня націоналізації політичних партій окремо або партійної системи в цілому. Всі вони вимірюють територіальну гомогенність електоральної підтримки політичних партій. Джерельною базою таких досліджень слугують відсотки голосів на виборах, отримані партіями по округах (областях, районах та інших “територіальних одиницях”). Розглянемо основні способи дослідження рівня регіональної репрезентації політичних партій та зазначимо основні їхні характеристики.

Д. Бокслер виокремлює чотири групи індексів, що застосовуються для характеристики партійної націоналізації:

1) індекси частотності;

2) індекси варіації;

3) коефіцієнти розподілу;

4) індекси інфляції [4].

Розглянемо кожну з названих груп та охарактеризуємо індикатори, які до них входять.

Перші дослідження партійної націоналізації ґрунтувалися на визначенні індексів частотності (частки конкурентних територіальних одиниць). Особливо у електоральних системах з малими виборчими округами, де усталені партії не змагальні на національному рівні, але є конкурентними у деяких регіонах.

Д. Ервін (D. Urwin, 1982) розраховував регіональні відмінності партійних систем (більшість інших показників базуються на партіях, а не на партійних системах), з огляду на число зайнятих місць, тобто число одномандатних округів, де тільки один кандидат конкурує на виборах. Дж. Корнфорд (J. Cornford, 1970) характеризував політичні партії з точки зору числа безпечних місць, тобто розраховував, в скількох виборчих округах ніяка інша партія не конкурувала з досліджуваною.

Д. Карамані (D. Caramani, 2004) використовував показники для опису ступеня національної належності політичних партій; обчислюючи частку виборчих округів, де політична партія отримує більшість. Індекс територіальної охопленості (territorial coverage index) обчислюється за формулою:

Зазначені індекси легко пояснити та обчислити, проте вони не є значимими при оцінці рівня націоналізації. Вимірювання частки конкурентних територіальних одиниць дає незначну інформацію про регіональну гетерогенність партійної підтримки. Партії з дуже регіонально зосередженим електоратом, але з багатьма кандидатами у більшості виборчих округів будуть виявлятися як високо націоналізовані, навіть якщо регіональна підтримка засвідчить що це не так. А у виборчій системі з одномандатним загальнонаціональним виборчим округом індекси частотності за замовчуванням виявлять значення 100 % для всіх партій [4].

Друга група індикаторів (індекси варіації) базуються на змінах частки електоральної підтримки партій по територіальних одиницях. До неї належить індекс варіації Р. Роуза та Д. Ервіна, індекс Лі (A. Lee), середнє квадратичне відхилення та ін.

Дослідники Р. Роуз та Д. Ервін при оцінці регіональної репрезентації використовували індекс варіації. Індекс накопичення регіональної нерівності Р. Роуза і Д. Ервіна – CRI (cumulative regional inequality index), що також використовувався Д. Карамані і є їх ґрунтовним індикатором. Формула обчислення даного індексу виглядає наступним чином:

де  – число підрахунку голосів у регіоні j;

– число національного підрахунку голосів;

– число голосів, отриманих партією у регіоні j;

 – число голосів, отриманих партією в цілому по країні;

k – число територіальних одиниць [2].

Оцінка потім підсумовується для кожної партії. Індикатор вимірює відмінності між ідеальною пропорцією партійного голосування за умов відсутності відмінностей між регіональними результатами виборів та загальнонаціональними. Тобто, індекс дозволяє виміряти  відмінності між розпорошенням підтримки по країні і розпорошенням загальнонаціонального голосування по регіонах.

Індекс Лі дуже простий у вимірюванні, адже передбачає ділення суми відхилень національного і регіонального голосувань (як у індексі накопичення регіональної нерівності) не на кількість територіальних одиниць, а на число два. Відповідно, формула обчислення трансформується наступним чином:

Д. Карамані вимірював такий показник як стандартне відхилення результатів партійної підтримки по адміністративно-територіальних одиницях, а потім ділив це число на середнє значення підтримки. Цей коефіцієнт отримав назву коефіцієнт варіації [5].

Головне призначення індексів варіації – вимірювання відхилення від пропорційного розподілу. Вони можуть бути обчислені для простих територіальних одиниць, порівнюючи з середнім загальнонаціональним значенням. Серед недоліків даної групи індексів називають відсутність верхньої межі, неврахування розмірів територіальних одиниць, залежність величини індексу від розмірів партії (малі партії автоматично мають менші частки відхилень, порівняно з більшими партіями). Також для всіх показників (окрім стандартного відхилення) є характерною “нечутливість до переміщення”: за умов, якщо голоси переміщаються від територіальної одиниці, де партія є слабшою до тієї, де партія має сильнішу підтримку (не зважену), показник не змінює значення, навіть не зважаючи на те, що таке переміщення призводить до збільшення гетерогенності [4].

Для вирішення проблеми щодо розмірів партії, С. Ерсон запропонував застосовувати стандартизований і зважений коефіцієнт варіації, який обчислюється діленням дисперсії середніх часток голосів за політичні партії. Проте, він також не має верхньої межі і упереджений зразковим розміром партії.

Серед коефіцієнтів розподілу найбільш відомим є коефіцієнт Джині, що застосовується для вимірювання нерівномірності розподілу певної ознаки. Досить часто Джині складає основу обчислень регіональної репрезентації політичних партій. Як от оцінка партійної націоналізації (party nationalization score – PNS), запропонована М. Джонсом та С. Мейнверінгом, що є трансформацією коефіцієнта Джині. Спосіб вимірювання регіональної репрезентації політичних партій, запропонований згаданими науковцями, дозволяє точно визначати підсумкове значення рівня націоналізації, порівнювати його між окремими партіями і партійними системами, а також дає змогу прослідкувати зміну показника в часовому вимірі.

М. Джонс і С. Мейнверінг за основу розробки оцінки партійної націоналізації взяли коефіцієнт Джині, застосувавши наступну формулу:

PNS = 1 – Коефіцієнт Джині.

Коефіцієнт Джині є мірою нерівності між певними одиницями; найчастіше він використовується для вимірювання нерівності соціальних класів в суспільстві на основі зіставлення їхніх доходів.  При застосуванні індексу в дослідженні партійної націоналізації використовують голоси віддані за політичну партію. Тобто, припускається, що якщо партія є однорідною, в кожній географічній одиниці вона мала би отримати аналогічну кількість голосів, враховуючи розмір цієї географічної одиниці [1, с.6]. Відповідно, якщо партії дуже гетерогенні, їх голоси будуть нерівномірно поширені по країні і зосереджені в декількох географічних одиницях.

Джині широко застосовується для вимірювання нерівномірності певної ознаки по окремих одиницях. Індекс набуває значення від нуля (у випадку досконалої рівномірності по всіх досліджуваних одиницях) до одиниці (у випадку досконалої нерівномірності). У даному випадку коефіцієнт Джині є мірою того, наскільки партії отримують однакові частки голосувань по всіх субнаціональних одиницях. Значення “нуль” свідчить про те, що партія одержала однакову підтримку по всіх субнаціональних одиницях. Значення “1” – що партія отримала 100% голосів у одній територіальній одиниці, і 0% у всіх решта [3, с.142].  М. Джонс та С. Мейнверінг віднімають індекс Джині від одиниці, таким чином висока оцінка свідчить про високий рівень націоналізації, низька – про диференціацію підтримки політичних сил. Використання коефіцієнта Джині для обчислення оцінки націоналізації враховує вагу кожного штату, провінції чи департаменту однаковою мірою – що є дуже важливим.

Серед існуючих способів вимірювання рівня націоналізації, коефіцієнт Джині  не є специфічним для окремої країни: значення коефіцієнта 0,15 в одній країні порівнюється із значенням 0,15 – у іншій. Названа властивість є однією із значимих переваг оцінки партійної націоналізації над іншими показниками вимірювання.

Слід зауважити про існування аспектів, які PNS не враховує. Наприклад, партія може проголошувати по регіонах відмінності у програмному характері та соціальній базі, але отримати однакові відсотки підтримки в усіх регіонах. Під час дослідження виявиться, що партія є досконало націоналізована, не зважаючи на внутрішні відмінності по регіональних одиницях. Тобто дослідження партійної націоналізації не показує програмну гомогенність партії по субнаціональних одиницях. Також це не є свідченням згуртованості чи дисциплінованості партії на національному рівні.

Оцінка М. Джонса та С. Мейнверінга обчислюється спершу для кожної політичної партії а потім в середньому для   партійної системи.  Проте, якщо країна поділена на велике число територіальних одиниць, то спостерігається занижена оцінка партійної націоналізації. Таким чином, якщо маємо більш деталізовані дані по країні, її партійна система буде видаватися більш гетерогенною ніж в тому випадку, якщо беруться для обчислення лише великі одиниці. В підсумку, оцінка партійної націоналізації може бути порівнювана лише для країн з однаковим числом територіальних одиниць [4]. Це є непрактичне обмеження, адже в деяких країнах можемо мати добре роздрібнені дані а в інших – лише дані від частки одиниць. Загалом, всі індекси, основані на коефіцієнті Джині, набувають хибних значень за умов різних розмірів територіальних одиниць.

З метою уникнення такого недоліку оцінки партійної націоналізації Д. Бокслер пропонує стандартизований індикатор оцінки регіональної репрезентації політичних партій. Дослідник використовує десять територіальних одиниць як стандарт для порівняння. Також Д. Бокслер припускає та доводить емпірично, що індикатор партійної націоналізації зростає експоненційно з логарифмом числа одиниць, взятих для обчислення. Таким чином, він виводить стандартизовану оцінку партійної націоналізації (standardized party nationalization score sPNS), яка ґрунтується на оцінці партійної націоналізації та числі територіальних одиниць:

Стандартизована оцінка партійної націоналізації враховує, що важливість оцінки партійної націоналізації буде в тому випадку, якщо матимемо дані саме від десяти територіальних одиниць.

Індекси інфляції вимірюють ступінь, яким розмір регіональної партійної системи в середньому відрізняється від розміру партійної системи на загальнонаціональному рівні, не враховуючи розмір територіальних одиниць. Індикатор інфляції обчислюється за формулою:

де  – ефективна кількість партій на національному рівні;

– ефективна кількість партій в територіальній одиниці і;

– число голосів на національному рівні;

– число голосів, отриманих в територіальній одиниці і.

Якщо розмір національної партійної системи є більшим, порівняно з середнім розміром партійної системи по регіонах, показник інфляції свідчить про те, що партійна система знецінюється від регіонального до національного рівня. Відповідно, якщо в середньому розмір партійної системи на регіональному рівні переважає рівень загальнонаціональний, спостерігається явище дефляції [6].

До четвертої групи індексів належать також індикатор партійної агрегації (P. Chhibber, K. Kollman), оцінка інфляції (G. Cox), індекс агрегації (M. Allik) та ін.

Серед недоліків охарактеризованих груп показників виокремлюють наступні:

– деякі індикатори можуть мати помилкові результати і за певних обставин призводити до необґрунтовано високих оцінок;

– інші є необ’єктивними, якщо територіальні одиниці, які вимірюються при обчисленні,  мають неоднакові розміри;

– заниження оцінок для малих партій;

– насамкінець, оцінки можуть зменшуватися або зростати якщо число територіальних одиниць враховується[1, с.4].

В. Кладжет (W. Claggett), Е. Скетснайдер (E. Schattschneider), Дж. Сандквіст (J. Sundquist), С. Кавато (S. Kawato) пропонують специфічні способи вимірювання партійної націоналізації для США, але вони стосуються лише двопартійних систем. В. Кладжет вимірював стандартне відхилення (standard deviation − SD) частки голосування Демократичної партії на рівні держави. Стандартне відхилення є невдалим для порівняння партій, що отримали дуже різні значення підтримки, бо вони  (відхилення) не є порівнюваними по партіях з різними частками голосування. Така методика спричиняє приписування високих оцінок для великих партій і низьких – для малих, тому що у них імовірніше є менші зміни по періодах з нижчою часткою голосування. Тому для більшості демократій (де двопартійні системи є рідкими винятками), які мають партії, що перемагають з дуже різними частками голосування, стандартне відхилення є невдалим вибором для порівняльного дослідження.

Е. Скетснайдер вимірював відхилення Демократичної партії від 50 %, виражаючи це як абсолютну оцінку, у кожному штаті і підсумовував цю оцінку для всіх штатів. Можливо слідувати такій процедурі для інших країн, беручи відхилення від значення голосування для даної партії у всіх штатах чи провінціях. Але в багатопартійних системах таке вимірювання дуже перебільшить націоналізацію малих партій порівняно з великими [3, с.157].

Висновки. Партійну націоналізацію як ступінь однорідності підтримки політичних партій по всій території держави можна характеризувати за різними параметрами (індикатори частотності, варіації, розподілу та інфляції). Вони мають ряд критичних зауважень, як переваги так і недоліки, та все ж таки найчастіше застосовуються при характеристиці рівнів регіональної репрезентації політичних партій.  В перспективі цікаво було б простежити відмінності у вимірюваннях ступеня партійної націоналізації за допомогою зазначених показників на одному, окремо взятому прикладі.

 Список використаних джерел та літератури

1.    Bochsler, D. The standardised “Gini-coefficient” to measure party nationalization [Text] / Daniel Bochsler // Scientific journal of Institute of Public Administration, Lausanne-Chavannes (IDHEAP). – Lausanne-Chavannes, May 2005. – Р. 1-10.
2.    Elections and Nationalization of the Vote in Post-Communist Russian Politics: A Comparative Perspective [Electronic resource]: article. – Mode of access :  http://web.ebscohost.com/ehost/pdfviewer/pdfviewer?vid=6&hid=13&sid=647d27dc-48c8-49b2-8465-d7121094ccb7@sessionmgr4. – Name from the screen.
3.    Jones, M. The nationalization of parties and party systems. An Empirical Measure and an Application to the Americas [Text] / Mark P.Jones and Scott Mainwaring // Party Politics. – 2003. – Vol 9. No.2. – Р. 139-166.
4.    Measuring party nationalisation: A new Gini-based indicator that corrects for the number of units [Electronic resource] :  – Mode of access : http://www.bochsler.eu/publi/bochsler_score09final.pdf. – Name from the screen.
5.    Party Nationalization and Institutions [Electronic resource] :  – Mode of access : http://web.ebscohost.com/ehost/pdfviewer/pdfviewer?vid=5&hid=13&sid=647d27dc-48c8-49b2-8465-d7121094ccb7@sessionmgr4. – Name from the screen.
6.    The nationalization of party systems: Conceptual issues and alternative district-focused measures [Electronic resource]: article. – Mode of access : http://www.astrid-online.it/–il-siste/Studi–ric/KASUYA-MOENIUS-Electoral-Studies-03_08.pdf. – Name from the screen.