Янковська А. А.,
студентка 4 курсу, спеціальність “Облік і опадаткування”
Науковий керівник:
Мамонтова Наталія Анатоліївна,
д.е.н., професор, завідувач кафедри фінансів, обліку і аудиту
Анотація. У статті відображено проблемні аспекти обліку розрахунків із заробітної плати та розкрито можливі шляхи для покращення цього процесу у ході діяльності установ державного сектору.
Ключові слова: облік заробітної плати, вдосконалення розрахунків із заробітної плати, мінімальна заробітна плата, управлінський облік, автоматизація обліку, міжнародний досвід.
Annotation. In the article reflects the problematic aspects of salary accounting and reveals possible ways to improve this process during the activities of public sector institutions.
Key words: payroll accounting, improvement of payroll accounting, minimum wage, management accounting, automation of accounting, international experience.
Постановка проблеми. В наш час, доволі актуальною є проблематика ведення бухгалтерського обліку оплати праці, тому багато практиків та науковців розглядають можливі напрями для вдосконалення цього процесу. В той же час, обговорюються питання стимулювання праці, зменшення податкового тягаря, оптимізації витрат на оплату праці, формування та подання звітності по заробітній платі, адже все це є передумовою економічного розвитку країни.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливі дослідження процесу покращення обліку заробітної плати в бюджетних установах здійснювали такі науковці: Дорошенко О. О., Романова О. В., Лень В. С., Тумановська О. В., Гамова О. В., Лучко М. Р., Хапіліна К. О. та ін. Проте багато питань залишаються досі не вирішеними.
Мета і завдання дослідження: розглянути основні проблеми, що виникають під час розрахунків із заробітної плати, запропонувати напрями поліпшення процесу обліку заробітної плати в установах державного сектору.
Виклад основного матеріалу. Для України характерна значна диференціація заробітних плат різних соціальних груп. У бюджетній сфері ситуація є досить невтішною. Заробітна плата вже не виступає стимулюючим фактором, від цього страждає вся концепція мотивувальної політики установи. В установах державного сектору економіки, виокремлюють такі основні недоліки оплати праці:
– низькі посадові оклади;
– незначна диференціація заробітної плати на міжпосадовому рівні;
– неналежна система виміру праці провідних фахівців.
Економічна ситуація у країні не дозволяє суттєво зрушити існуючий порядок. Заробітна плата працівників бюджетної сфери значно відстає від рівня оплати праці позабюджетної сфери діяльності. Це знаходить своє відображення у зниженні привабливості та престижу професій викладача, медика, державного службовця, вчителя, працівника культурно-мистецького закладу тощо, і призводить до скорочення кадрів та їх відтік в інші, більш-оплачувані, сфери діяльності.
Організація оплати праці працівників бюджетної сфери базується на використанні Єдиної тарифної сітки. Остання, в свою чергу, формується під впливом законодавчо встановлених соціальних гарантій: прожиткового мінімуму для працездатних осіб та мінімальної заробітної плати. У цьому і проблема, адже більшість посадових окладів працівників установ державного сектору економіки залишаються на рівні мінімальної заробітної плати.
Стає зрозумілим, що найбільшою проблемою працівників бюджетної сфери у системі соціально-економічних відносин є суттєва різниця між дорого-вартісним життям та низькою заробітною платою. Для України, на теперішній час, не є дивною ситуація, коли зайняте населення, в тому числі працівники з високою кваліфікацією та хорошими професійними здібностями, відносяться до числа бідних осіб, лише через низький рівень доходів, який вони отримують за результатами своєї праці. Інакше кажучи, людина, яка має робоче місце та отримує дохід, неспроможна забезпечити достатній рівень життя за кошти, які отримує від держави.
Врегулювати цю ситуацію допоможе виважена політика у сфері державних соціальних гарантій – встановлених законами мінімальних розмірів оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальних допомог, розмірів інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму [1, ст.1].
Для результативної роботи, по вищезгаданим проблемам, установи бюджетної сфери повинні звернутись до можливості використання управлінського обліку. Управлінський облік – це процес прийняття необхідних стратегічних рішень на основі вивчення сукупності даних про діяльність установи.
Отже, управлінський облік має на меті отримання оперативної, достовірної, своєчасної, повної та прогнозованої інформації для результативного функціонування установи.
Однією із найбільш важливих інформаційних служб, що забезпечує систему управління інформацією на сучасному етапі є бухгалтерія, яка формує інформацію про фактичну наявність, використання майна і ресурсів організації, про господарські процеси і результати діяльності, про позикові кошти, розрахунки, претензії й ін. [2, с. 50].
Сфера управлінського обліку поширюється не лише на пошук необхідної інформації, але й на створення системи взаємозв’язку між функціональними складовими бюджетних установ. Саме управлінський облік обслуговує процеси планування, організації та контролю за діяльністю суб’єкта. В цьому контексті, важливим є залежність управлінського та фінансового обліку. Адже, проаналізувавши це питання, можна говорити, що фінансовий облік є підґрунтям, основою для здійснення управлінських рішень.
Отже, використовуючи управлінський облік, керівники чи працівники бюджетних установ, дослідивши бухгалтерські дані щодо оплати праці, можуть вносити коригування в існуючу систему виплати заробітної плати. Наприклад, розробити та ввести в дію новий порядок виплати працівникам доплат та надбавок відповідно до особливостей діяльності установи. Або ж видозмінити умови преміювання тощо.
Бухгалтерський облік у бюджетних установах має декілька особливостей:
– організований на основі бюджетної класифікації статей;
– систематично контролюється державними органами у сфері діяльності таких установ;
– виконання бюджету відбувається під контролем Державної Казначейської служби;
– відмінність у плані рахунків, звітності та документації, що використовуються комерційними підприємствами;
– контроль за всіма прибутковими та видатковими операціями;
– специфічний характер надходжень та видатків установ.
Більшість установ у системі бухгалтерського обліку користується такими програмами, як Word та Excel, за їх допомоги можна виконувати аналітичні процедури, відображати господарські операції, здійснювати планування, проте ці дії виконуються поодинці і непоєднані однією системою. Дані програми цілком підходять для здійснення певної сукупності робіт, але задля підвищення ефективності управління та контролю варто звернутись до автоматизованих комп’ютерних систем.
Перевагами сучасних технологій з автоматизації бухгалтерського обліку суб’єктів державного сектору є:
– аналіз та збереження великих масивів бухгалтерської інформації;
– безпомилкове виконання арифметичних процедур;
– можливість створення сукупності вибіркових даних з певними ознаками із великого обсягу інформації за короткий період часу;
– підвищення якості обробки облікової інформації;
– зменшення кількості ручної праці;
– узагальнення та структурування показників;
– автоматичне заповнення форм звітності та інших бланків;
– скорочення ймовірності наявності помилок в бухгалтерських даних;
– можливість оперативного усунення наявних викривлень.
Під час вибору програмного забезпечення для автоматизації бухгалтерського обліку бюджетна установа повинна чітко оцінювати власні потреби та організовано проводити аналіз програмних продуктів, що планує використовувати. Слід звертати увагу на:
– технічні характеристики – швидкість обробки інформації та вирішення поставлених завдань, можливість редагування типових форм, форм звітності відповідно до змін законодавчої бази, забезпечення обміну інформацією між структурними підрозділами й захисту інформації, можливість переходу до нової версії програми із забезпеченням цілісної інтеграції даних [3];
– комерційні характеристики – прийнятна ціна програмного засобу, наявність документації та після реалізаційної технічної підтримки (супровід програмного забезпечення), проведення навчання персоналу, надання консультаційних послуг [3];
– ергономічні характеристики – зручність роботи користувача з програмою (інтерфейс програми), реалізація можливості одночасної роботи із кількома документами тощо [3].
Застосування ПЗ допоможе вирішити такі завдання:
– складання первинних документів;
– ведення обліку бюджетних асигнувань;
– облік матеріальних цінностей, запасів з використанням будь-якого з відомих методів їхньої оцінки;
– облік готівкових та безготівкових розрахунків;
– облік дебіторської та кредиторської заборгованості;
– формування меморіальних ордерів та Журналу Головної;
– складання всіх форм звітності;
– ведення кадрового обліку;
– розрахунок заробітної плати;
– арифметичне визначення суми податків та зборів;
– обчислення розміру нарахувань на заробітну плату, зокрема ЄСВ;
– формування звітів з праці.
Автоматизація облікових процесів в установах державного сектору дає можливість не лише прискорити обробку даних та підвищити достовірність інформації, а й скоротити витрати часу та кошти на виконання цих робіт. Управлінська група отримує можливість використання повної, правдивої та точної інформації про стан та діяльність установи. За допомогою використання програмного забезпечення створюється шанс розширення обсягу даних для здійснення глибшого та конструктивнішого аналізу. Всі ці фактори впливають на рішення керівників бюджетних установ, відповідно, рівень оплати праці і подальший розвиток таких організацій.
Низький рівень оплати праці в Україні став передумовою виникнення прихованого безробіття, тіньових заробітних плат та вплинув на рівень зайнятості в цілому. Водночас, це спричинило хвилю змін на споживчих ринках, адже підвищився попит на недорого-вартісні і, відповідно, неякісні товари і послуги, а товари довготривалого вжитку перестали користуватись популярністю. Звідси, падіння обсягів виробництва, скорочення штатних одиниць в окремих галузях економіки та неспроможність керівників підприємств здійснити технологічне переоснащення виробництв.
Закордонна практика описує методи і способи державного регулювання заробітної плати як механізму, який працює задля забезпечення визначеного рівня життя громадян. Досягається це за допомогою встановлення мінімальної заробітної плати на законодавчому рівні, та в ході стимулювання працедавців до індексації заробітної плати, відповідно зі змінами індексів цін.
Міжнародний досвід регулювання рівня мінімальної заробітної плати дуже багатоманітний. У США, до прикладу, мінімальна заробітна плата визначається на національному та галузевому рівнях, тобто ставки на самих підприємствах можуть в декілька разів перевищувати затвердженні на національному рівні. В європейських державах, таких як Бельгія чи Нідерланди, нижня межа заробітної плати також піддається регулюванню, в той же час, вона систематично переглядається залежно від підвищення споживчих цін. У Франції система «SMIC» — мінімальний рівень заробітної плати, який виплачується працівникам від 18 років, не поширюється на державний сектор економіки, тобто для нього оплата праці регулюється окремими положеннями. Така ж ситуація у Греції: обов’язковий рівень доходу не поширює свою дію на сферу бюджетних відносин.
Для України характерним є обов’язкове державне регулювання мінімальної суми, яку працівник отримує у формі заробітної плати, незалежно від систем оплати праці, які використовуються установами, фірмами чи організаціями.
Варто згадати поняття індексації, яке нерозривно пов’язане із мінімальною заробітною платою. Це, так званий, автоматичний механізм збільшення заробітної плати з огляду на коливання цін у певному періоді. Деякі країни під час формування загальнонаціональних угод, що регулюють відносини держави та роботодавців, визначають у них порядок здійснення такої індексації, до них можна віднести Італію, Бельгію, Нідерланди [4]. Зміни відображають або у випадку підвищення цін до певного, наперед встановленого порогу, або систематично, після закінчення обумовленого періоду.
Доволі негативна ситуація склалася довкола системи оплати праці в установах державного сектору України. Більшість працівників отримують заробітну плату на рівні соціальної гарантії держави. Заробітна плата диференціюється за видами економічної діяльності, проте відсутній такий поділ за ознакою професійної майстерності та кваліфікаційного ступеня. Останніми роками все частіше спостерігається тенденція, коли темпи зростання інфляції більші за темпи зростання мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. Аби заробітна плата зберегла функції стимулювання та відтворювання варто розглянути можливість періодичної індексації заробітної плати замість її підвищення, яке не стимулює економічного зростання, адже це збільшує видатки бюджету в складі гарантованих соціальних виплат та податкове навантаження для фізичних осіб, оскільки багато працівників не мають права на отримання податкової соціальної пільги, позаяк граничний розмір доходу, який дає право на її використання є нижчим від встановленого законодавством мінімального розміру оплати праці.
Висновки. Установи державного сектору на сучасному етапі розвитку економічних відносин займають вагому нішу в системі суспільства в цілому. Важко уявити відсутність таких організацій, адже кожна з них виконує важливі функції у соціально-економічних сферах діяльності суб’єктів господарювання.
Процеси регулювання оплати праці робітників цих установ мають стати ключовими у політиці боротьби проти бідності та соціальної нерівності. Заробітна плата повинна вважатися основним об’єктом такої політики.
Загалом, бачимо, що в Україні необхідно реформувати існуючу або ж створювати нову ефективну політику у сфері оплати праці. Підвищення рівня мінімальної заробітної плати в останні роки суттєво не вплинуло на рівень життя населення, який є далеким від міжнародних стандартів. Актуальними є питання автоматизації обліку в установах державного сектору економіки та використання досвіду зарубіжних країн у процесі становлення виваженої та результативної політики оплати праці, виконання яких, як очікується, призведе до полегшення ведення бухгалтерського обліку у бюджетних установах, підвищення продуктивності праці, зростання престижності роботи у державних організаціях, росту суми заробітної плати, отримання позитивних результатів у показниках соціально-економічної ситуації у країні загалом.
Література
1. «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»: Закон України від 2000 р. №48. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2017-14#Text (дата звернення: 02.11.2021).
2. Тишенко Ю. Ю. Управлінський облік в системі управління сучасним підприємством: Наукова стаття. – Львів, 2018 р. – 4 с.
3. Радник/ Періодичне інтернет-видання. Руслан Гурін. Автоматизація бухгалтерського обліку: як обрати ПЗ бухгалтеру бюджетної установи? Видання від 4 грудня 2020 року. URL: https://rbb.radnyk.ua/posts/avtomatizacziya-buhgalterskogo-obliku-yak-obrati-pz-buhgalteru-byudzhetnoyi-ustanovi/ (дата звернення: 03.11.2021).
4. Хапіліна К. О., Романова О. В. «До питання регулювання оплати праці в Україні»: Наукова стаття. – Дніпро, 2017р., – 4с.
5. Конспект лекцій з навчальної дисципліни комп’ютеризація облікових систем // Укладач – Долбнєва Д. В., доцент кафедри обліку і аудиту. – Львів, 2017. – 72 с.
6. Тумановська О. В. Сучасний стан та напрями вдосконалення організації обліку розрахунків з оплати праці в бюджетній установі: Наукова стаття. – Дніпро, 2019р., – 13 с.
7. Тусик Х. Проблеми і перспективи обліку заробітної плати у вітчизняній практиці державного сектору економіки: Наукова стаття. – Тернопіль, 2018 р., – 3 с.
8. Лень В. С. Облік в бюджетних установах: Навчальний посібник. – 2-е вид., випр. / За заг. Ред. Леня В. С. – Київ: Каравела, 2019. – 564 с.