У статті проаналізований феномен сексуального фетишизму з культурологічної точки зору.
Ключові слова: фетишизм, мода, тіло, одяг, взуття, шкіра.

The article analyzes the phenomenon of sexual fetishism in culturally appropriate.
Keywords: fetishism, fashion, body, clothes, shoes, leather.

Одним із видів фетишизму, якому приділяють сьогодні багато уваги, є сексуальний фетишизм. Про це явище аж надто багато говорять та пишуть, щоб лишити його поза увагою.
Розглядати сексуальний фетишизм можна під кутом медицини, моди чи культури, оскільки є багато позицій та упереджень щодо цього явища. Для подальшого аналізу цього феномену варто розглянути деякі аспекти його виникнення та форми існування в історичному зрізі.
Одна з теорій виникнення фетишизму, про яку згадує у своїй праці «Фетиш: мода, секс і влада» історик моди В. Стіл, говорить про те, що фетишизм – явище універсальне, він був присутній у більшості культур тисячі років [14, с. 15]. Дійсно, для багатьох культур тілесні модифікації та переодягання (те, що сьогодні називають трансвестизмом) – звичайні ритуальні дії. Не менш поширеним явищем була фетишизація окремих частин тіла та предметів одягу. Варто зазначити, що сексуальність є одночасно похідною історії та породженням природи. Сексуальна поведінка людини (включаючи і фетишизм) майже завжди визначається біологічними факторами. Наскельні малюнки, де зображені оголені фігурки людей та окремих частин тіла, в тому числі і статевих органів, є тому підтвердженням. Людська сексуальність ніколи не зводилась виключно до похідної природи, це ще і складна психологічна конструкція, в якій важливу роль грає фантазія.
Чи є фетишизм нормальним явищем, чи це патологія? Багато явищ, які існували колись як табуйовані, сьогодні цілком прийнятні в суспільстві. Можливо, фетишисти просто володіють більш загостреним сприйняттям, яке не варто зводити суто до сексуального аспекту. Однак в медицині фетишизм, чомусь, відноситься до одного з видів перверсії, що стоїть поруч із нарцисизмом, ексгібіціонізмом, мазохізмом, садизмом, зоофілією та іншими формами, що є зазначені як відхилення у психіці.
Варто ще зазначити види фетишизму, які є найбільш поширеними:
1.Фут-фетиш (любов до стоп). Фут-фетишиста може заводити не тільки розмір стоп, але і запах. Немиті, що пахнуть потом, стопи можуть викликати у нього справжній оргазм.
2. Білизняний фетишизм. Як правило, фетишем стають предмети, що мають відношення до осіб протилежної статі. Фетишами чоловіків є жіночі трусики, панчохи, бюстгалтери, жіноче взуття. Одним з найпопулярніших фетишів є ношені жіночі трусики, на цьому вибудовується справжній бізнес – дівчата продають свою використану білизну в спеціальні магазини, де їх потім купують фетишисти. З білизняним фетишизмом часто пов’язаний фетишистський трансвестизм, коли людина не просто відчуває сексуальний інтерес до білизни, а й відчуває потребу одягнути предмет туалету, який належить представнику протилежної статі.
3. Wetlook-фетишизм (збудження при вигляді тіла в мокрому одязі). Цей вид майже завжди пов’язаний з фетишем на певний тип одягу – вуличний, спортивний, військовий, ділові костюми та інші типи одягу, в яких wetlook-фетишист воліє мокнути. Для цього людина буде гуляти під дощем без парасольки, може скупатися у фонтані, приймати ванну або душ в одязі, і т.п.
4. Фетиш сили (як фетиші виступають не тільки біцепси, але й сама фізична сила людини). Сексуальне збудження викликають такі якості партнера, як обсяг і пружність мускулатури, здатність виконувати силові та акробатичні трюки. Задовольняється різними способами: відвідуванням, або переглядом записів змагань бодібілдерів, дотиками до м’язистого тіла.
5. Медичний фетишизм – сексуальне задоволення, що є результатом рольової гри, яка відтворює реальну або вигадану медичну ситуацію. Предметом фетиша може бути як сама обстановка, схожа до місця проведення медичних оглядів, так і проведення конкретних медичних або псевдомедичних дій, що мають сексуальний або близький до сексуального характер. Це можуть бути гінекологічні, урологічні та проктологічні огляди, різноманітні медичні процедури (клізма, ін’єкції в сідничний м’яз і т.п.). При цьому, сам секс не є необхідним елементом медичного фетишизму, хоча може бути присутнім. [7, с. 67]
Актуальними щодо зазначеного переліку є думки Фрейда, який розглянув динаміку та несвідомі аспекти фетишизму в двох монографіях, опублікованих у 1905-му і 1927 роках. Він показав, що фетишизм може бути властивий для нормальної любові, коли «зв’язок з нормальним здійснюється за допомогою психологічно необхідної переоцінки сексуального об’єкта, яка неминуче переноситься на все, що асоціативно з ним пов’язане. Патологічним цей випадок стає тоді, коли прагнення до фетишу фіксується сильніше, ніж за звичних умов, коли фетиш втрачає зв’язок з певною особою, стає єдиним сексуальним об’єктом» [7, с. 125].
Разом з тим, у Фрейда, як і у багатьох дослідників фетишизму, є одна суттєва методологічна помилка: в якості передумови використовується аксіома про патологічнісь фетишизму. Дослідник пояснює явище як хворобу. В описі хвороби застосовуються терміни, що акцентують увагу на слабкості, інфантильності чи порушеннях. Фрейд каже, що фетиш являє собою конкретну форму несвідомих фантазій, що виступають у вигляді захисту від усвідомлення відсутності у жінки пеніса, що можна пояснити, виходячи з інфантильних сексуальних теорій. Також з цієї позиції пояснюється й те, чому серед чоловіків фетишистів значно більше, ніж серед жінок, це ще пов’язано із страхом кастрації.
Мішель Фуко подав цікаву думку, яка розвинула згодом нове поле пізнання – тілологію (англ. Bodyology). Фуко назвав секс «поясненням всього, нашим універсальним ключем». Він описав фетишизм як «зразкове збочення», яке «слугує путівником при аналізі всіх відхилень» [12, с. 213]. Це змусило вчених подивитись на це явище в історичному зрізі.
Відповісти на питання, чому фетишизм поширений серед чоловіків набагато більше, ніж серед представниць «слабкої» статі, не змогли ні історичні дослідження, ні психоаналіз. З точки зору соціобіології (або еволюційної психології), яка бере до уваги еволюцію, спадковість і вплив гормонів, нашу сексуальну поведінку в основному визначає процес дарвінівського природного відбору. Так, вторинні статеві ознаки розвивалися саме в цьому напрямку, тому що в них закладена інформація про репродуктивної здатності.
Ось як пише про це автор книги «Фетиш: мода, секс і влада»: «Предки чоловічої статі, що віддавали перевагу дівчаткам препубертатного віку або літнім жінкам, програли в конкурентній боротьбі, так як не передали у спадок своїх генів. Потенційно це має відношення до моди, оскільки у тваринному світі вторинні статеві ознаки (роги, яскраве пір’я і т.п.) можна порівняти з «біологічної модою» – в тому сенсі, що зміни, що зачіпають дані ознаки, можуть або підсилити, або знизити сексуальну привабливість їх носіїв в очах особин протилежної статі. Це циклічний процес: протягом кількох поколінь ознаки, привабливі в силу того, що вони підкреслюють репродуктивну здатність, закріплюються і таким чином поступово завойовують домінуючі позиції в філогенезі» [14, с. 45].
Оскільки самцям не потрібно виношувати і вигодовувати потомство, їм представляється можливість спаровуватися з великим числом здатних до розмноження самок. Як наслідок, у чоловіків переважає візуальне сприйняття як результат постійної готовності до можливого «спаровування» з будь-якою жінкою, що здатна до відтворення потомства. Це дає підстави припускати, що фетиші, яким поклоняється людство, могли виникнути на біологічному грунті.
Повертаючись до питання про «нормальність» фетишизму як явища, є необхідність розглянути його крізь призму діапазону інтенсивності:
Рівень 1. Віддається незначна перевага певному типу сексуальних партнерів, сексуальних стимулів чи сексуальних проявів (на цьому рівні термін фетишизм недоречний).
Рівень 2. Віддається видима перевага визначеному типу сексуальних партнерів, стимулів та проявів (мало виражений фетишизм).
Рівень 3. Наявність особливих стимулів – необхідна умова сексуального збудження и статевого акту (помірно виражений фетишизм).
Рівень 4. Особливі стимули займають місце статевого партнера (фетишизм вищої категорії). [14, с. 38]
Психіатр Роберт Столлер говорив, що «фетишизація – норма для чоловіків, але не для жінок». Багато чоловіків перетворюють у фетиші окремі частини тіла і предмети одягу. Це не означає, що жінкам байдужі окремі частини тіла і «сексуальні» наряди, але вони не викликають у них того «бажання», яке можуть відчувати по відношенню до них чоловіки [12, с. 77].
Фетишизм, який був постійно присутній в культурі, лише недавно зайняв місце в критичних роздумах про культурну складову сексуальності. Це явище описується в працях «Фетишизм як культурний дискурс» та «Фемінізація фетиша». Культурологічна інтерпретація фетишизму еволюціонувала в міру того, як змінювалось загальне ставлення до проявів сексуальності і «відхиленням від норми».
Фетишизм має відношення не лише до сексуальності, в нього багато спільного із владою та сприйняттям. Це все простежується, наприклад, при аналізі фільмів, де присутній фетишизм.
Досліджуючи питання сексуального фетишизму ми не розглядаємо сексуальні збочення, натомість беремо його прояви під кутом зору моди, яка досить часто вбирає в себе елементи фантазії, навіяні такими джерелами натхнення як народне плаття, історичні костюми чи уніформа. Однак сексуальні мотиви притягують до себе особливу увагу. Корсети, туфлі, чоботи із шкіри та резини та білизна замість верхнього одягу (не говорячи вже про татуювання та пірсинг) стали на подіумах такими ж буденними як і в фетиш-клубах. Багато модельєрів, які є ключовими фігурами в світі моди, – такі як Аззедин Алайя, Дольче і Габана, Джон Гальяно, Жан-Поль Готьє, Джон Річмонд, Джанні Версаче, і Вів’єн Вествуд – часто копіюють стиль, якщо не сам дух, фетишизму.
Щоб краще розібратись, що собою являє сексуальний фетишизм, варто звернутись до праці В. Стіл «Фетиш: мода, секс і влада». Культуролог та, в цей же час, історик моди, досліджувала цю тему дуже давно. Вона намагається висвітлити питання, чому мода має так багато спільного з фетишизмом, а також розглядає окремі предмети одягу і речі, які найчастіше стають фетишами: корсет, шкіру, резину, нижню білизну, взуття на підборах, татуювання та пірсинг на тілі, оскільки ці атрибути давно інтегрувались в модний мейнстрим.
У 1992 році міжнародний жіночий журнал про моду Vogue писав, що багато модельєрів черпали натхнення в сексуальних збоченнях. «Масова культура зробила видимими для широкої аудиторії колись таємні і приховані від сторонніх очей сексуальні практики. Приблизно до 1965 року фетишистські образи в основному ховалися серед сторінок спеціалізованих журналів, таких як High Heels («Високі підбори»), а придбати речі в фетишистському стилі було вкрай важко. Але потім предмети і зображення, пов’язані з фетишизмом, почали вибиратися зі своїх затишних куточків, щоб постати на загальний огляд », – стверджує Валері Стіл [14, с. 56].
Відверта, публічна фетиш-мода процвітала на Заході після того, як там грянула сексуальна революція. Її демонстрували зі сторінок глянцевих журналів, з подіуму, сцени та з екрану манекенниці, музиканти та актори. Спочатку рокери, а потім панки вкинули «в народ» несмак і врятували від знищення «дешевизну» з таких матеріалів, як пластик, люрекс, вульгарні штучні леопардові шкури і «нудотні» забарвлення, що довгий час відкидались тими, хто стояв на варті якості модної індустрії.
«Мільйони чоловіків бачачи жінки, що йде на високих підборах, демонструють рефлекси на заздрість академіку Павлову. Але чи всі вони фетишисти? Наскільки, по суті, фетишизм відмінний від знайомої багатьом з нас пристрасті до «сексуального» взуття та «грайливих ніжок»?» – риторично запитує Валері Стіл. Дослідниця при цьому зазначає, що «високі підбори могли викликати в уяві образ ніг, закутих у колодки».
Не тільки на Заході, але і в Китаї, мініатюрна жіноча ніжка довгий час міцно асоціювалася з загальноприйнятими уявленнями про жіночу красу. Жіночу стопу розміром в три дюйми, тобто трохи більше 7,5 сантиметри, називали «золотим лотосом» і оспівували як ідеальне уособлення еротичної привабливості. «Поглянь на них, як покояться вони в твоїх долонях, – писав один поет за часів династії Сун, – настільки чудові, що опису не піддаються» [12, с. 33]. Однак китайську традицію туго сповивати стопи дівчаток і молодих жінок, що проіснувала аж до початку XX століття, більшість сучасних західних дослідників відносять до культурного квазіфетишизму. Крім того, як свідчить Валері Стіл, «в Китаї нога тридюймового розміру була майже такою ж рідкістю, як у Європі талія 16 дюймів в обхваті». Тож цей приклад нам явно демонструє те, що мода існувала завжди, як на одяг, так і на частини тіла певної форми, що можна назвати фетишами.
Звичайно, що в минулі століття ніхто і думати не міг про явище фетишизму. Перехідним періодом, протягом якого традиційні сексуальні уявлення і моделі сексуальної поведінки поступово наблизились до сучасних зразків було ХVIII століття. Розвиток капіталізму і урбанізація Європи певним чином створили середовище, в якому фетишисти почали усвідомлювати себе і контактувати з людьми, які мають схожі інтереси.
«Першою ластівкою фетиш-моди, що здобула масову популярність, стали так звані kinky boots – ботфорти, спочатку асоціювалися, в першу чергу, з образом повії, яка виконує роль домінантрікс («володарки»). «Мода чи фетиш?» – Запитував редактор журналу High Heels [14, с. 65]. Шкіряні чоботи висотою до колін або по самі стегна, на викоких каблуках, часто «прикрашені» шнурівкою або довгими рядами ґудзиків. Якийсь читач «Дивного життя» (Bizarre Life) надіслав до редакції журналу дві фотографії англійської топ-моделі Джин Шрімптон, написавши лист такого змісту: «Думаю, ваших читачів пробере тремтіння при вигляді [цього]. Ці «грайливі» чобітки змушують мене тремтіти до самого хребта всякий раз, коли я дивлюся на них; і повинен ще зізнатися, що довга, пишна шевелюра Джин також розбурхує мене до тремтіння» [14, с. 59].
Особлива заслуга в популяризації фетиш-моди належить телевізійному серіалу «Месники»(The Avengers). Актриса Даяна Рігг зіграла в ньому Емму Піл – сильну, сексуальну жінку, чий знаменитий наряд – облягаючий комбінезон з чорної шкіри – явно був створений під впливом «кутюрних» фетишистських костюмів роботи Джона Саткліффа з Atomage. Перший варіант костюма місіс Піл був ще більш близький до своїх прототипів від Atomage, але телевізійні продюсери визнали, що він буде викликати занадто явні асоціації з фетишизмом, і дали вказівку костюмерам позбутися капюшона і маски, що повністю ховали обличчя героїні». 1990-і роки ознаменувались відродженням інтересу до стилю Емми Піл як до невід’ємної частини моди на «ретро шістдесятих», особливо на обтягуючі комбінезони. На цей раз преса представляла її як Жінку-кішку.
Важливо звернути увагу на те, що фетиш-мода була цілком звичайним явищем протягом досить довгого часу. У 1971 році речі в фетишистському дусі (зокрема, шкіряні, з «корсетною» шнурівкою ботфорти) можна було купити навіть в універмагах економ-класу, наприклад в Montgomery Ward. У цей період вигляд чоловіка також став більш еротичним, оскільки епоха рок-н-ролу породила новий тип чоловічої рольової моделі. Як поскаржився один шанувальник виробів зі шкіри – «Вседозволеність завжди йде поруч із новими уявленнями. На любителя шкіри більше не дивляться як на «фріка». Стрибаючі козлами співаки рок-н-ролу, одягнені в обтягуючі шкіряні костюми, стали чоловічими секс-символами для молоді нашої країни. Не доводиться сумніватися в тому, що шкіра уособлює мужність і це саме те, чого хочуть наші дівчатка (незалежно від їх статі)» [7, с. 67].
Задовго до того, як Мадонна стала провісником масового сприйняття садомазохістської естетики, багато інших артистів освоїлися в фетишистських костюмах. Панки – представники молодіжної субкультури, що асоціюються з такими музичними колективами, як Sex Pistols, особливо посприяли впровадженню фетишизму в моду. Панковий «бунтарський стиль» був демонстративно «блювотним стилем», увібравши в себе різноманітні предмети образливого чи страхітливого вигляду (наприклад, собачі нашийники і ланцюги), при вигляді яких відчувались жах і огида.
Жінки-панки «присвоїли» цей заборонений дискурс і переорієнтували або підірвали закладені в ньому значення. Вони маніпулювали такими сексуальними кліше, як панчохи в сіточку чи взуття на шпильці. Співачка Сьюзі Сью носила чорні підштаники з «мокрого» вінілу, схожий на збрую ліфчик, один чорний ботфорт висотою до стегна і одну туфлю на високих підборах з обвиваючими щиколотку ремінцями, які вона називала «Бондаж». До того ж – нацистську пов’язку на руці».
Серед модельєрів найближче відношення до панк-естетики мала Вів’єн Вествуд. У 1974 році вона перетворила свій магазинчик в скандально відомий бутік для садомазохістів, бондажистів і фетишистів; в ньому продавався одяг з гуми, шкіряне бондажне приладдя і химерне взуття. Приміщення магазину «прикрашали» батоги, ланцюги, маски, затискачі для сосків і навіть лікарняне ліжко, покрите прогумованою пелюшкою. Приблизно половину її клієнтів складали фетишисти (які шили дорогі гумові костюми за індивідуальним замовленням), а іншу – молоді люди, які шукали одяг, який «давав би можливість порушити табу» і публічно заявити про те, наскільки ти поганий. «Бондажний одяг був тісним на вигляд, – каже Вествуд, – але коли ви надягли його на себе, він дає вам відчуття свободи».
Дебати щодо питання «Що ж таке фетишизм?», розпочаті в 1970-х рр. тривають і по цей час. Вісімдесяті-дев’яності роки стали початком феміністської критики фетишистських теорій. Особливо не подобались думки Фрейда, якого часто звинувачують у фалоцентричності. Ніби то його теорія робить чоловіка домінуючим, а жінку – самим об’єктом, фетишем. Проте, як би там не було, сучасні інтелектуали, які пишуть про фетишизм, експлуатують це джерело (Фрейдівську теорію) в першу чергу.
Вже було зазначено те, що фетишами можуть ставати самі люди, частини тіла та окремі види одягу. Варто розглянути деякі категорії речей, які найчастіше використовуються як фетиш (у сексуальному фетишизмі). Валері Стіл виокремлює наступні: корсет, взуття, нижню білизну та шкіру.
Найдавнішу історію як експлуататор людського тіла має корсет. Його використовували ще в середньовіччі. Крім того, він є одним з перших предметів гардеробу, який почали використовувати як фетиш і який є сьогодні найбільш популярним серед фетиш-моди. Мішель Фуко зазначав, що «людське тіло звикло бути об’єктом для різних проявів дисциплінарної влади». Важко з ним не погодитись, оскільки корсет виступає як інструмент фізичного придушення і сексуальної меркантилізації. Корсет використовувався не лише з ціллю мати гарну поставу, а з метою деформації тіла, щоб стати власником тонкої талії. Навіть чоловіки носили корсети. В кінці ХІХ ст. виникла спільнота прихильників корсету – «корсетна кореспонденція», куди люди могли присилати питання, які їх цікавили.
Найбільш знаменитим прихильником корсету серед проживаючих сьогодні людей є Факір Мусафар, який називає себе «Старий корсетьєр». Він виокремлює три основних типи людей, які в наш час носять корсет:
1. Ті, кого він називає «корсетними нонконформістами». Вони бажають змінити форму тіла і досягти певного естетичного ідеалу.
2. «Корсетні ідентифікаціоністи», які ототожнюють корсет із жіночністю і жіночою нижньою білизною. Вони не прагнуть виліпити тіло, а, скоріше за все, вдягаючи корсет, піддають себе гендерній трансформації (сюди підпадають багато трансвеститів).
3. «Корсетні мазохісти», які використовують туге шнурування, щоб створити еротичний дискомфорт. [14, с. 87]
Існують точки перетину між цими видами, але не всі підпадають під ці категорії.
Поряд з корсетом, одним з перших видів фетиша стало взуття на підборах. Багато рис жіночої сексуальності, які існують в масовій свідомості, підкреслюються за допомогою взуття. Найчастіше фетишами стають ті речі, які мають потужну візуальну привабливість: чорні туфлі із блискучої шкіри полонять погляд, а чорні панчішки вигідно підкреслюють білизну шкіри. Можливо, існують біологічні причини, які породжують цю тенденцію. Сьогодні нам відомо, що в перші дні народження дитина сприймає чорне на білому і лише згодом бачить інші кольори. Можливо, цей ранній досвід, пов’язаний із графічним розмежуванням окремих частин тіла, назавжди закарбовується у чоловічу підсвідомість. Раніше ми вже згадували, що чоловіча модель чоловічого збудження більшою мірою візуально зорієнтована, ніж жіноча.
Туфлі є предметом обожнення і багатьох жінок. Маріо Тестіно говорив, що «високий каблук – єдине, що по-справжньому відрізняє жінку від чоловіка» [13, с. 54]. Звичайно, що фетишизація взуття приводить то поклоніння нозі. Деякі фетишисти просто обожнюють стопи чи пальці. Досить часто взуття розказує про власника, але межа між справжнім та придуманим досить тонка.
Наступний вид фетишів – нижня білизна. Вона охоплює такі предмети гардеробу як труси, панчохи, комбінація, бюстгалтери і корсетні пояси. Чоловічу білизну не наділяють чомусь таким же еротичним мотивом, як жіночу. А щодо жінок, то постає питання, коли вони привабливіші – в білизні, чи без неї. Проте, так чи інакше, білизна притягує увагу до тіла. Найбільшою популярністю як річ-фетиш користуються трусики. Мода на білизну в ролі одягу – явище значиме, оскільки вона підриває традиційне табу, яке розділяє публічну і приватні сфери.
Важливим елементом сексуального фетишизму є матеріал, з якого виготовлена річ. Найпоширенішими є шкіра, латекс, атлас, оксамит та хутро. Дуже важливими є не лише моменти споглядання виробів із цих матеріалів на тілі, але й ті відчуття, які з’являються, коли їх (речі) одягають. Найпоширенішими фетиш-речами є шкіряні (білизна, рукавички, взуття). Фетишистська привабливість «другої шкіри» поширюється і на спроби декорувати саме людське тіло. Сюди відносяться тату аж та пірсинг. А найпоширенішим способом перетворення шкіряного покриву лишається макіяж, а найбільш затребуваним видом декоративної косметики – губна помада. Тобто, косметика – це найпопулярніший вид фетишизму.
Важливу роль у фетиш-моді відіграє колір, який буквально потопає в чорному, що є символом таємничості та небезпеки. Позмагатись символічною і візуальною силою може хіба що червоний – колір пристрасті та гніву.
Цікавим є те, що маючи на собі таку атрибутику людина перетворюється на фетиш. Такою є фетиш-модель Аліна Сталіна, яка і сама себе позиціонує таким чином.
Отож, сексуальний фетишизм – явище багатошарове. Воно існує на перетині модної індустрії, психоаналізу та культури. Постмодерн вніс сюди свої корективи, багато заборонених явищ стали існувати на буденному рівні. Сьогодні є багато праць, присвячених цьому феномену, просто треба правильно аналізувати інформацію, щоб не зайти в глухий кут нерозуміння.

Список використаних джерел та літератури
1. Aндрeeвa E. Ю. Пoстмoдeрнизм. Искусствo втoрoй пoлoвины XX – нaчaлa XXI вeкa. – СПб., 2007
2. Барт Р. Ситема моды. Стати по семиотике культуры / Р. Барт. – М.: Издательство им. Собашниковых, 2003. – 512 с.
3. Быховская И. М. Телесность как социокультурный феномен / И. М. Быховская // Культурология. ХХ век: словар. – СПб.: Университетская книга, 1997. – 628 с.
4. Бодрийяр Ж. Система вещей. – М.: «Рудомино», 2001. – 120 с.
5. Бугуева Н.А. Телесность человека как социокультурный феномен [Електронний ресурс]: научная статья / Н.А. Бугуева. – Режим доступу: www.lib.csu.ru/vch/094/66.pdf. – Назва з екрану.
6. Валєнса Г. А. «Тіло» і «тілесність» у соціально-філософському контексті: термінологічні розвідки [Електронний ресурс]: наукова стаття / Г. А. Валєнса. – Режим доступу: http://www.info–library.com.ua/books–text–11478.html. – Назва з екрану.
7. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі / О. Гомілко. – К.: Наукова думка, 2001. – 340 с.
8. Гофман О.Б. Мода и люди. Новая теория моды и модного поведения. 2-е изд. – М.: Агенство «Издательский сервис», «Издательство ГНОМ и Д», 2000. – 232 с.
9. Ефремова Т.Ф. Фетишизм // Современный толковый словарь руського язика. – М., 2000
10. Килошенко М.И. Психология моды: Учебное пособие. – СПб: «СПГУТД», 2000. – 172 с.
11. Круткин В.Л. Телесность человека в онтологическом измерении / В. Л. Круткин. – Ижевск, 1997. – 358 с.
12. Медвєдєва Н.С. Проблема співвідношення тілесності і соціальності в людині і суспільстві. – Автореферат дис. на здобуття наукового ступеню к. філос. наук за спец. 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. – К., 2005
13. Свендсен Л. Философия моды / Л. Свендсен – М.: Прогремм-Традиция, 2007. – 256 с.
14. Стил В. Корсет / В. Стил – М. : Новое Литературное Обозрение, 2010. – 272 с.
15. Стил В. Фетиш: мода, секс и власть / Валери Стил; пер. с англ. Е. Демидовой. – М.: Новое литературное обозрение, 2014. – 224 с.
16. Тангейт М. Построение бренда в сфере моды. – М.: Альпина Бизнес букс, 2006
17. Фадеева Л. В. Тело как знак и как смысл / Л. В. Фадеева. – Традиционная культура. – № 1, М., 2008. – 360 с.
18. Фенько А. Люди и денги. Очерки психологии потребления. – М.: «Класс», 2005
19. Газарова Е. Тело и телесность: психологи чесний анализ [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://psy.khspu.ru/wp-content/uploads/2011/10/Тело-и-телесность
20. Мода, манекены и смерть [Eлeктрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://jmunen.livejournal.com/54625.html
21. Фетишизм в истории культуры [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://ec-dejavu.ru/f/Fetishism.html
22. Хармут Беме. Фетишизм в современной культуре [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://russ.ru/Mirovaya-povestka/Fetishizm-v-sovremennoj-kul-ture
23. Hawkes David Idols of the Marketplace: Idolatry and Commodity Fetishism in English Literature, 1580-1680 – NY, 2001