Анотація

Висвітлюється процес становлення та розвитку зовнішньої політики Республіки Польща, щодо країн Східної Європи та напрямки її діяльності у рамках формування східної політики ЄС. Доводиться, що після вступу до ЄС, Польща веде активну політику, бере участь у різних заходах спрямованих на розвиток східної політики виступаючи її ініціатором.

Summary

It explains the process of formation and development of Poland Republic foreign policy concerning Eastern European Countries and its areas of activities in the bounds of formation of European Union Eastern policy. It is demonstrated that after the entering to the European Union, Poland leads the active policy, takes part in different events aimed at the development of Eastern policy being its initiator.

Аннотация

Отображаеться процесс становления и развития внешней политики Республики Польша, в отношении стран Восточной Европы и направления ее деятельности в рамках формирования восточной политики ЕС. Доказывается, что после вступления в ЕС, Польша ведет активную политику, принимает участие в различных мероприятиях направленных на развитие восточной политики выступая ее инициатором.

Країни Східної Європи займають вагоме місце у політиці Республіки Польща. Тому Польща прагне бути активним ініціатором східної політики Європейського Союзу. Ідея створення Східного виміру вперше була запропонована тодішнім міністром закордонних справ Польщі Б. Геремеком у його промові на відкритті переговорів щодо приєднання Польщі до ЄС. У червні 2001 році цю ідею було підтверджено в ініціативі міністра закордонних справ Польщі В. Цімошевича . Третя спроба започаткування Східного виміру відбулася у лютому 2003 року, за рік до приєднання Польщі до ЄС. Наступник Б. Геремека, міністр закордонних справ Польщі В. Чімошевич повторно вніс пропозицію щодо Східного виміру у “неофіційному документі з пропозиціями Польщі щодо політики стосовно нових східних сусідів після розширення ЄС”. Цей документ підтвердив попередні пропозиції щодо розвитку східної політики Європейського Союзу. Він закликав розширити існуючі межі через надання допомоги і більш тісного співробітництва з сусідніми країнами. У неофіційному документі йдеться про те, що новий Східний вимір щодо – України, Білорусі, Молдови і Росії має базуватися на спільних цінностях та інтересах, тобто це індивідуальний розвиток відносин з кожною із зацікавлених країн. Проте, спроба Польщі встановити регіональне лідерство провалилася через відсутність інтересу з боку країн-членів ЄС до розширення на схід. Така позиція виявляла те, що погляди та переваги країни, яка готується до вступу, не мали такої легітимності, як позиції повноцінних членів ЄС. Пропозиція Польщі не знайшла необхідної підтримки, оскільки країни-члени ЄС не виявили ні політичної волі, ні інтересу. Натомість, ЄС запровадив нову політику для своїх сусідів “Європейська політика сусідства”, яка була започаткована у 2004 році і складається із численних форм регіонального співробітництва. Це спільні дії, які сприяли поглибленню двосторонніх і багатосторонніх відносин між Європейським Союзом та його сусідами. Республіка Польща, у свою чергу, налагодила добрі відносини з її сусідами на сході. Входячи у Європейський Союз у 2004 році, вона вже не мала міжнародно-правових чи прикордонних проблем, а також тих, які пов’язані з етнічними меншинами. Тісну співпрацю було налагоджено з іншими кандидатами на вступ до ЄС – державами Балтії та Вишеградської групи. На думку польської влади, всі ініціативи ЄС, націлені на держави СНД, які мають на меті сприяти виробленню східної політики Союзу, повинні бути погоджені із новими членами ЄС. Польща зацікавлена брати участь у таких консультаціях. Перший час після вступу до ЄС Польща орієнтувалася на формування скоординованої зовнішньої політики усього Союзу. Передбачалося, що стратегію і тактику її східного напрямку буде формулювати саме Варшава як “головний спеціаліст в ЄС по Сходу”. Однак незабаром виявилося, що ні великі гравці Євросоюзу, ні сам Брюссель не мають наміру керуватися у своїх відносинах з Росією “польської опцією”. Політичний істеблішмент Польщі розколовся в своїх думках на два табори: з точки зору одних, завданням Польщі є все ж таки переконати інші країни ЄС у правильності власного бачення політики на пострадянському просторі, відстояти свою “спеціалізацію в ЄС”. На цих позиціях стояв А.Кваснєвський, на них же стоїть одна з двох найпопулярніших партій країни – ліберальна “Громадянська платформа”. “Ми хочемо спільно формувати східну політику ЄС, – підкреслює екс-президент, – ділитися нашим досвідом у контактах зі Сходом, пропонувати стратегію, конкретні рішення…. Уміле з’єднання наших ролей в ЄС і на Сході – це рецепт сильної Польщі в сильній Європі!”. Як добре сформулював М. Лентовський (в 1995-2002 роках директор закордонного мовлення Польського радіо), польська “східна політика повинна бути за формою європейською, а за змістом Ягеллонською”. Ініціатива “Східне партнерство” є останньою за часом формою співробітництва, яка здійснюється в рамках ЄПС. Вона спрямована на більш тісну інтеграцію ЄС з такими країнами Східної Європи, як Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова, Україна. Ініціатива про співпрацю із зазначеними країнами вперше була офіційно представлена Польщею та Швецією на засіданні Європейської Ради 26 травня 2008 року. Польська дипломатія зауважила, що ЄС посилює відносини із Середземноморським та Північним регіонами, але не докладає зусиль до колективної та дієвої співпраці з країнами Східної Європи. З огляду на це, польська дипломатія переконала Швецію підтримати ідею започаткування нового виміру співпраці із Східним регіоном. План нового співробітництва був схвалений ЄС і прийнятий Єврокомісією до реалізації. Ініціатива мала на меті посилення зв’язків з вказаними сусідами ЄС і в подальшому включення деяких з цих країн до складу Євросоюзу. Наголошувалося, що така ініціатива буде противагою французькій ініціативі стосовно розвитку Середземноморського союзу, яка була представлена президентом Франції Н. Саркозі. Прийняття Євросоюзом польсько-шведської ініціативи “Східного партнерства” демонструє визнання Брюсселем компетентності Польщі у питаннях східної політики, заявив глава польського МЗС Р. Сікорський: “Поряд зі Швецією, ми виступили за просування ініціативи “Східного парнерства”, яка за рішенням ЄС була перетворена в загальноєвропейський проект”, – сказав міністр на засіданні Сейму: “Це показує силу польської дипломатії, що базується на реальних проектах і раціональних доказах, а також підтверджує той факт, що компетентність Польщі в питаннях східної політики користується визнання у рамках ЄС”, – зазначив Сікорський. Відповідно до спільної польсько-шведської точки зору, посилення співробітництва в рамках Південного виміру генеруватиме гостру необхідність збалансувати такі дії спрямованістю співпраці й на Східний вимір. Підписання спільної декларації про “Східне партнерство” у Празі 7 травня 2009 року главами держав і урядів країн Європейського Союзу – з одного боку, і шістьма країнами Східної Європи – з іншого боку, було важливою подією. Їй передувало підписання спеціальної Декларації про створення “Східного партнерства” всіма лідерами держав та урядів Європейського Союзу під час саміту Європейської Ради в Брюсселі 20 березня 2009 року. Були окреслені цінності стратегічного значення, на яких ґрунтуватиметься подальший розвиток відносин зі східними сусідніми країнами: стабілізація в регіоні, ефективне управління та економічний ріст. Рада висловила серйозну зацікавленість у поглибленні та зміцненні відносин із Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою і Україною. “Східне партнерство” повинно дати імпульс значному поступу політики ЄС щодо своїх східних партнерів у рамках Європейської політики сусідства, а також посиленню економічної та політичної інтеграції. Знову було відзначено, що ця ініціатива є доповненням інших ініціатив і за жодних обставин не замінює їх. У цій Декларації можна знайти правила, які стосуються двостороннього та багатостороннього співробітництва (про них ішлося в попередній Комунікації від грудня 2008 року). Наголошувалося, що до цього об’єднання можуть вступити інші суб’єкти міжнародних відносин, як-от: міжнародні організації, парламенти, окремі міністерства, неурядові організації, фінансові установи та представники приватного сектору. Прийняття такої Декларації і підготовка першого в історії саміту Європейського партнерства, де Спільна декларація мала бути підписана зацікавленими сторонами, є важливим моментом для Польщі, тому що вперше, після досить тривалого періоду, польська дипломатія просунула надзвичайно важливу міжнародну ініціативу. Від формування ідеї до її втілення минуло приблизно 10 місяців (травень 2008 року-березень 2009 року). При підписанні Декларації виникло дуже важливе спірне питання лібералізації візової політики. Старі члени ЄС хотіли тільки пообіцяти спростити візовий режим. Тим не менше, Польща вимагала скасування візових обмежень. На жаль, така позиція була негативно сприйнята, і в Декларації затверджена та записана тільки фраза “лібералізація візового режиму”. У другій половині 2009 року Швеція очолила Європейську Раду і разом із Польщею впроваджувала цю ініціативу впродовж пів року. Власне, це стало одним із пріоритетів Швеції під час її головування. Характерним є те, що Польща завжди надавала великого значення розвитку відносин із деякими країнами Східної Європи, а саме з Україною і Грузією. Україна є важливим партнером для Польщі з багатьох причин. Чимало провідних польських політиків підтримали різні події в Україні, наприклад, позитивно поставилися до політичних змін в Україні, які були названі “помаранчевою революцією”. Польська сторона підтримує прагнення України інтегруватися до ЄС та НАТО, також ретельно моніторила перебіг президентських виборів в Україні у січні 2010 року. Що стосується Грузії, то Польща стоїть рішуче на її боці в російсько-грузинському військовому конфлікті. Тому не дивно, що РП виступає за більш тісну інституціональну співпрацю ЄС з Україною і Грузією. Напередодні саміту Україна-ЄС, який відбувся 22 листопада 2010 року, з боку польського та шведського міністрів закордонних справ пролунала заява про можливий перегляд політики Східного Партнерства, з тим, аби врешті оживити її й зробити реально працюючою. Проте й досі не зрозуміло, якою є стратегія переформатування й чи дійсно це потрібно Європі. Ідея Польщі та Швеції у 2008 році – політики Сусідства та Партнерства стала спробою 1) встановити тісні контакти з країнами, які намагаються вирватись із орбіти впливу Москви з метою розповсюдження європейської моделі розвитку, заснованої на демократичних цінностях; 2) попередити та вирішити конфлікти (зокрема конфлікт Грузії та РФ, а також Нагірно-Карабахський конфлікт) [9]. Головна проблема полягає в тому, що далі ініціатива дещо невизначені (принаймні для самих її учасників). Попри відсутність чітких обіцянок з боку ЄС для більшості країн-учасниць Східне Партнерство розцінюється 1) як перший крок на шляху до євроінтеграції; 2) можливість скасування візового режиму. У той час як для Європи, регіоналізм є одним із методів вирішення конфліктних ситуацій. У 2011 році президентство в Європейському Союзі отримали Угорщина та Польща. Саме тому більшість експертів передбачаюли, що цей рік стане роком перезавантаження політики Східного партнерства, підтвердженням чому стали заяви, висловлені польським та шведським міністрами закордонних справ стосовно перегляду політики Східного партнерства. Одним із головних звинувачень на адресу політики Східного партнерства було те, що в рамках одного підходу намагаються об’єднати різні країни. Такі обурення не раз мали місце у висловлюваннях голови Комітету з питань євроінтеграції ВРУ Б. Тарасюка, і заступника міністра закордонних справ Азербайджану А. Азімова. Адже якщо подивитись на даний регіон, то очевидно, що він не є гомогенним. По-перше, географічно він поділений на дві частини: перша об’єднує країни, що мають спільний кордон з Європейським Союзом: Білорусь, Україна, Молдова; друга – об’єднує держави, що знаходяться на Південному Кавказі: Азербайджан, Вірменія, Грузія. Наступним критерієм поділу є політичний режим: перша група – країни з авторитарною формою правління (Азербайджан, Білорусь, Вірменія) та частково демократичні (Грузія, Молдова, Україна). Якщо, наприклад, порівнювати процес прийняття до Європейського Союзу Польщі та ряду інших країн, то спочатку приймалось політичне рішення, незважаючи на стан готовності країни, а потім ЄС допомагав у вступі. У випадку ж з країнами Східного партнерства все відбувається навпаки: спочатку ставлять умови, а потім вже будуть приймати рішення. Власне, це досить несправедливо, і може свідчити в черговий раз лише про те, що ЄС побоюється реакції Росії на будь-які активні кроки з боку Європейського Союзу. Від президентства Угорщини та Польщі чекали вирішення сусідських проблем. Угорщина сподівалась, що в цей період до Союзу вступить Хорватія, а Польща в свою чергу, що їй вдасться вирішити візові проблеми з Україною та Молдовою, й надати другого дихання Східному партнерству. Для цього Польщі потрібно було вирішити кілька основних завдань. Лише у випадку їх успішності можна буде говорити про подальше функціонування політики СП. По-перше, потрібно було запропонувати нову ідеологію розвитку СП, оскільки очевидно, що в рамках існуючої досить складно було розвивати будь-які партнерські відносини. Адже ще перед головуванням, спостерігалась втрата привабливості Східного партнерства в очах країн-учасниць. Як виявилось, у нинішньому форматі СП занадто слабкий проект у порівнянні із впливом Росії на країни пострадянського простору. По-друге, вирішення питання формату співпраці ЄС з Росією теж мало місце. Одним із пріоритетів під час свого президентства Польща вважала налагодження співпраці з Росією. Зважаючи на те, що Росія вкрай болюче сприймає будь-яке налагоджування контактів між Європою та країнами пострадянського табору, для Польщі найскладнішим тут було знайти точку рівноваги, яка би змогла влаштувати всіх учасників цього тандему. По-третє, і можливо найскладніше із поставлених завдань – це досягнення згоди з боку країн ЄС на збільшення фінансування для СП. Для прийняття такого рішення потрібен консенсус, досягнення якого останнім часом було все складнішим. Варто пам’ятати, що за нинішніх умов Європейський Союз функціонує вже дещо інакше. Після підписання Лісабонської угоди право формування міжнародної політики зосереджено в одних руках – верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики. Тому Польщі хоч і намагалась докладати максимум зусиль для того, аби проштовхнути свої ідеї, проте не всі вони до кінця були здійснені. Реалізація цієї програми-мінімум була ускладнена і тим, що на період президентства Польщі в Європейському Союзі припали вибори до Парламенту. Безперечно Польщі довелось розриватись між вирішенням внутрішніх та зовнішніх проблем. 2011 рік став для Республіки Польщі вкрай серйозним випробуванням, а для країн Східної Європи роком відповідей. Отже, Східна політика Польщі, яка існувала задовго до проекту “Східне партнерство” позпочалась ще наприкінці 90-тих років ХХ століття. Проте, РП ще не могла активно проводити її, адже не була повноправним членом Європейської спільноти. Таким чином, 2004 рік став не тільки роком започаткування Європейским Союзом ЄПС, а й включення у цей процес уже безпосереднього її нового члена – Республіки Польща. Остання робила поступові кроки до розвитку співпраці з країнами Східної Європи.

Список використаних джерел та літератури:

1. Геремек Б. Основні напрямки зовнішньої політики Польщі/Б. Геремек //Політ. думка. -1998. – N 1. – С. 62-76.

2. Кульчинський В. Роль східного напряму в геополітичній стратегії Польщі / В. Кульчинський //Економ. Часопис. – 2001. – N 2.- С. 10.

3. Неменський О. Б. Современный этап польской восточной политики [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.perspectivy.info/oykumena/europe sovremennyiy_etap_polskoiy_vostochnoiy_politiki_2007-8-19-42-51.htm

4. Сидорук Т.В. Роль Польщі у формуванні східної політики Європейського Союзу / Т.В. Сидорук// Сучасна українська політика. – К. : Вид-во „Центр соціальних комунікацій”, 2011. – Вип. 22. – С. 340-347.

5. Швагуляк – Шостак О. Польський вектор Європи/ О. Швагуляк – Шостак //Галицькі контракти: Діловий тижневик. – Київ, 2004. – № 14. – С. 30-31.